ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.08.2025Справа № 910/5699/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши у спрощеному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега Пласт»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнекс Солюшн»
про стягнення 1 370 760, 69 грн.
Без виклику представників сторін.
Позивач звернувся до Господарського міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 1 370 760, 69 грн., що складається з основного боргу в розмірі 959 119, 00 грн., 151 334, 75 грн. - пені, 93 594, 64 грн. - втрат від інфляції, 70 800, 40 грн. - 10% річних, 95 911, 90 грн. - штрафу.
Згідно частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
12.06.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про розстрочення рішення суду.
17.06.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив та заперечення на клопотання про розстрочення рішення суду.
При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
07 вересня 2023р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА ПЛАСТ» (далі - Позивач/Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНЕКС СОЛЮПІН» (далі - Відповідач/Покупець) укладено Договір №07/09-2 (далі - Договір), згідно умов якого Постачальник зобов'язався поставити на передати у власність Покупцю м'які контейнери разові в асортименті (далі - Товар/Продукція), а Покупець прийняти та оплатити Продукцію на умовах, визначних зазначеним Договором.
Відповідно до п.3.2. Договору оплату за Товар відповідач мав здійснити в наступному порядку 40% від вартості Товару виплачується у формі передоплати, шляхом безготівкових платежів у національній валюті України, на поточний рахунок Постачальника відповідно до наявності у Покупця рахунку, виставленого Постачальником та інших документів, надання яких передбачено Договором, інші 60% від вартості продукції виплачується безготівковим платежем по факту отримання продукції Покупцем.
У випадку поставки Товару до здійснення передоплати Товар повинен бути повністю оплачений Покупцем у день поставки Товару (п.3.3. Договору).
Як зазначає позивач починаючи з вересня 2023 року відповідно до п. 1.1. Договору, він поставляв і передавав відповідачу товар, однак станом на 07.01.2024 у відповідача рахується борг в розмірі 1 067 097,00 грн.
В період з 08.01.2024р. по 26.12.2024 Позивач поставив товар згідно видаткових накладних: №29 від 08.01.2024р. на суму 594 054,00 грн., №30 від 08.01.2024р., на суму 66 006,00 грн., №239 від 08.03.2024 на суму 302 307,48 грн., №337 від 02.04.2024р. (на суму 363 033,00 грн., №341 від 02.04.2024 на суму 577 772,52 грн., №457 від 29.04.2024р. на суму 159 294, 48 грн., №458 від 29.04.2024р. на суму 572 052,00 грн., №1340 від 25.12.2024р. на суму 450 036,00 грн., №1345 від 26.12.2024р на суму 300 024,00 грн., а всього на загальну суму 3 384 579,48 грн.
На виконання умов п.3.2. Договору для здійснення відповідачем передплати в розмірі 40% від вартості Товару позивачем було виставлено рахунки: №969 від 21.11.2023р., №1057 від 11.12.2023р., №24 від 08.01.2024р., №232 від 08.03.2024р., №262 від 15.03.2024р., №1235
від 16.12.2024р.
Однак, відповідачем не сплачено передплати в розмірі 40% від вартості Товару.
В подальшому відповідачем було сплачено позивачу грошові кошти згідно інформаційних повідомлень про зарахування коштів: №622 від 18.01.2024р. на суму 1 000 000,00 грн., по рахунку №969 від 21.11.2023р.; №558від 05.02.2024р. на суму 617 147,00 грн., по рахунку №969 від 21.11.2023р.; №521 від 22.03.2024р. на суму 44 004,00 грн., по рахунку №1057 від 11.12.2023р.; №610 від 22.03.2024р. на суму 66 006,00 грн., по рахунку №24 від 08.01.2024р.; № 815 від 20.06.2024р. на суму 302 307,48 грн., по рахунку №232 від 08.03.2024р.; №1211 від 21.06.2024р. на суму 200 000,00 грн., по рахунку №232 від 08.03.2024р.; №962 від 31.07.2024р.на суму 163 033,00 грн., порахунку №262 від 15.03.2024р.; №254 від 18.12.2024р. на суму 200 00,00 грн., по рахунку №262 від 15.03.2024р.; №253 від 18.12.2024р. на суму 750 060,00 грн., порахунку №1235 від 16.12.204р.; №301 від 08.01.2025р. на суму 150 000,00 грн., по рахунку №262 від 15.03.2024р., всього загальну суму 3 492 557,48 грн.
Неоплаченими залишилися поставки за видатковими накладними:
- №1345 від 26.12.2024р. Товар, згідно Товарно-транспортної накладної №1345, поставлено 26.12.2024р. на суму 300 024,00 грн. яка мала бути сплаченою - 26.12.2024р., включно;
- №1340 від 25.12.2024р. Товар, згідно Товарно-транспортної накладної №1340, поставлено 25.12.2024р. на суму 450 036,00 грн. яка мала бути сплаченою - 25.12.2024р., включно;
- №458 від 29.04.2024р. Товар, згідно Товарно-транспортної накладної №457/458, поставлено 29.04.2024р. на суму 572 052,00 грн., яка мала бути сплаченою - 29.04.2024р. включно, але в частині 209 059,00 грн. не сплачена.
Станом на день подання даної позовної заяви відповідачем не виконано свої договірні зобов'язання перед позивачем в повному обсязі, в зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 959 119, 00 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 151 334, 75 грн. - пені, 93 594, 64 грн. - втрат від інфляції, 70 800, 40 грн. - 10% річних, 95 911, 90 грн. - штрафу.
Так, у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивач звернувся з даним позовом до господарського суду.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Господарський суд міста Києва дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Нормами ст. 530 ЦК України, закріплено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 959 119, 00 грн. Відповідачем вказаний обов'язок не спростований.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язанням, в свою чергу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму штрафних санкцій в розмірі 151 334, 75 грн. - пені, 93 594, 64 грн. - втрат від інфляції, 70 800, 40 грн. - 10% річних, 95 911, 90 грн. - штрафу.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.3-6.4. Договору передбачено, що у випадку порушення Покупцем строку оплати Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, а також інфляційні втрати та 10% річних від суми, простроченої до оплати.
Пунктом 6.5. Договору встановлено, що у випадку порушення Покупцем строку оплати на строк більше ніж 15 календарних днів, Покупець додатково до сплати пені, інфляційних втрат та 10 % річних, сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості Товару, що був поставлений за цим Договором.
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Перевіривши розрахунок позивача по пені та штрафу, господарський суд вважає, що вимога позивача про стягнення штрафу та пені підлягає в заявленій сумі.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та 10 % річних за періоди по яким заявлено інфляційне нарахуванням, господарський суд вважає, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в заявленій сумі, а саме в розмірі 93 594, 64 грн. та 10% річних в розмірі 70 800, 40 грн.
Щодо заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за заявою сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
Отже, дослідивши подану відповідачем заяву про зменшення штрафу, перевіривши доводи, якими обґрунтовується така заява, зокрема розмір нарахованого штрафу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення суми штрафних санкцій.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНЕКС СОЛЮШН» (Україна, 01033, місто Київ, вул. Саксаганського, будинок 15, офіс 10, код - 44950104) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ОМЕГА ПЛАСТ» (Україна, 49044, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ШЕВЧЕНКА, будинок 37, код 42285588) - 959 119 (дев'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч сто дев'ятнадцять) грн. 00 коп. - основного боргу, 151 334 (сто п'ятдесят одну тисячі триста тридцять чотири) грн. 75 коп. - пені, 93 594 (дев'яносто три тисячі п'ятсот дев'яносто чотири) грн. 64 коп. - втрат від інфляції, 70 800 (сімдесят тисяч вісімсот) грн. 40 коп. - 10 % річних, 95 911 (дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот одинадцять) грн. 90 коп. - штрафу та 20 561 (двадцять тисяч п'ятсот шістдесят одна) грн. 41 коп. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва