ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.08.2025Справа № 910/6471/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» (вул.Будіндустрії, буд.7, літ.«Ц», м.Київ, 01013; ідентифікаційний код 32849408)
до Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» (вул.Сурікова, буд.3, м.Київ, 03035; ідентифікаційний код 36716128)
про стягнення 176 416,85 грн
без виклику представників сторін,
Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» про стягнення 176 416,85 грн, з яких 159 778,11 грн заборгованості, 16 638,74 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати послуг за договором № 628-2 надання послуг від 19.09.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2025 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.
02.06.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої виявлені судом недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
24.06.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на настання обставин непереборної сили, що унеможливлюють виконання договірних зобов'язань. В частині стягнення пені відповідач вказав на помилку при її розрахунку та заявив клопотання про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності.
01.07.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив про безпідставність посилання відповідача про настання обставин непереборної сили з огляду на відсутність належних доказів на підтвердження виникнення таких обставин та неповідомлення позивача про їх настання у передбачені договором спосіб і строк. Також позивач визнав наявність помилки у формулі розрахунку пені, що полягає у помилковому зазначенні збільшеного розміру облікової ставки Національного банку України, однак зауважив, що вказана помилка не вплинула на правильність розрахунку пені. Щодо строку позовної давності для вимоги щодо сплати пені позивач зазначив про продовження відповідного строку на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а в подальшому зупинення перебігу позовної давності, на строк дії воєнного стану в Україні.
07.07.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у якому відповідач повідомив про завершення процесу приватизації Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія», вчергове зазначив про пропуск строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені, а також заявив клопотання про зменшення розміру пені на 50%.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
19.09.2022 між Акціонерним товариством «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» (виконавець) було укладено договір № 628-2 надання послуг (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги з ремонту техніки CAT, KOMATSU, HITACHI, JCB […], а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконавцеві зазначені послуги на умовах та в порядку, визначені цим Договором.
Відповідно до п. 2.2 Договору оплата за надані послуги здійснюється замовником на умовах 50% передоплати від суми заявлених послуг на підставі рахунку виконавця, що виставляється останнім протягом 3 календарних днів з дня отримання заявки від замовника, та решта 50% - протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами акту наданих послуг.
Факт надання послуг підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) (п. 6.1 Договору).
Пунктами 6.2 - 6.4 Договору передбачено, що після надання послуг сторонами підписується акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), за формою визначеною додатком № 4 до цього договору. Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) складається виконавцем у 2 примірниках на підставі погодженого замовником нарад-замовлення. Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) не може містити відмінностей від погодженого сторонами наряд-замовлення. Виконавець складає, підписує та надсилає/надає замовнику 2 примірники акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) протягом 5 робочих днів з дати підписання сторонами акту приймання-передавання техніки/її складових частин (систем). Замовник зобов'язаний у строк, що не перевищує 5 робочих днів з моменту отримання відповідного акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписати та повернути виконавцю один примірник документа або надати вмотивовану відмову від його підписання.
Відповідно до п. 9.1 Договору при настанні обставин непереборної сили (обставин форс-мажору), тобто неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов'язань по цьому договору внаслідок обставин непереборної сили, а саме: пожежі, стихійного лиха, урядових заборон, блокади, війни, військових дій будь-якого характеру або інших незалежних від сторін обставин, термін (строк) виконання зобов'язань продовжується (переноситься) на такий термін (строк), протягом якого будуть діяти вищевказані обставини та їх наслідки. Сторона, для якої наступили обставини непереборної сили, зобов'язана письмово протягом 5 робочих днів з дати настання цих обставин повідомити іншу сторону про це, вказати орієнтовний термін (строк) дії обставин непереборної сили, а також вжити заходів для зменшення заподіяння збитків другій стороні.
У пункті 9.3 Договору визначено, що факт настання обставин непереборної сили повинен підтверджуватися сертифікатом Торгово-промислової палати України або уповноваженою нею регіональною торгово-промисловою палатою.
Відповідно до п. 13.2 Договору у випадку порушення термінів проведення розрахунків, виконавець має право на стягнення з замовника пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла на момент несплати, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.06.2023 включно (п. 12.1 Договору, в редакції додаткової угоди № 2 від 30.03.2023).
Позивач зазначає, що він, на виконання своїх договірних зобов'язань, надав відповідачу послуги на загальну суму 324 327,11 грн, які відповідач прийняв, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ЮМ-00000110 від 08.02.2023 на суму 24 408,00 грн, № ЮМ-00000342 від 27.03.2023 на суму 19 008,00 грн, № ЮМ-00000614 від 06.06.2023 на суму 149 258,23 грн, № ЮМ-00000660 від 16.06.2023 на суму 131 652,88 грн, проте власні зобов'язання щодо оплати послуг виконав частково, сплативши лише 164 549,00 грн.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за надані послуги, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 159 778,11 грн заборгованості, 16 638,74 грн пені.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що він зазнав впливу обставин непереборної сили, у зв'язку з чим вважає позовні вимоги передчасними та необґрунтованими.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Судом встановлено, що позивач на виконання Договору надав відповідачеві послуги на загальну суму 324 327,11 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи, підписані та скріплені печатками сторін акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ЮМ-00000110 від 08.02.2023 на суму 24 408,00 грн, № ЮМ-00000342 від 27.03.2023 на суму 19 008,00 грн, № ЮМ-00000614 від 06.06.2023 на суму 149 258,23 грн, № ЮМ-00000660 від 16.06.2023 на суму 131 652,88 грн.
Вказані акти містять найменування суб'єктів господарювання, а також підписи осіб, які здають та приймають роботи, найменування робіт, їх кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунку за надані послуги.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням погодженого сторонами у п. 2.2 Договору порядку розрахунків, зобов'язання відповідача з оплати послуг мали бути виконані у два етапи:
- 50% в якості попередньої оплати на підставі рахунку позивача;
- 50% протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).
Відтак, беручи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Позивач, із посиланням на довідку Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» від 29.05.2025 № 59/14-25-709, вказує, що відповідачем було виконано зобов'язання зі сплати попередньої оплати робіт відповідно до вищенаведених актів. Так, загальна сума сплачених відповідачем коштів за вказані роботи складає 164 549,00 грн. Відповідач вказані обставини не заперечує.
Водночас докази виконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення остаточного розрахунку за надані послуги в матеріалах справи відсутні.
З огляду на викладене, оскільки невиконання грошових зобов'язань відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу в повному обсязі відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 159 778,11 грн визнається судом обґрунтованою.
Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
За таких підстав суд зауважує, що чинним законодавством, за певних умов, передбачена можливість звільнення боржника від відповідальності, проте ніяк не від виконання зобов'язання в цілому.
Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за Договором, відповідач залишає поза увагою положення розділу 9 Договору та не надає доказів повідомлення позивача про неможливість виконання своїх договірних зобов'язань, як того вимагають положення п. 9.1 Договору.
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
При цьому, сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, який до того ж було укладено під час дії воєнного стану.
Надані відповідачем накази про оголошення простою на підприємстві, також, не можуть бути доказом звільнення від виконання свого зобов'язання за Договором. Більше того, накази про оголошення простою на підприємстві, також, не можуть бути визнані судом належними доказами скрутного матеріального становища відповідача, оскільки такими доказами є документи, що характеризують фінансово-господарську діяльність відповідача, яких відповідачем не надано. Крім того, наявність форс-мажорних обставин, які підтверджені належним чином, може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення строків виконання зобов'язання, однак не від виконання самого зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 13.2 Договору у випадку порушення термінів проведення розрахунків, виконавець має право на стягнення з замовника пеню в розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла на момент несплати, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
З огляду на викладене, оскільки невиконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг підтверджується матеріалами справи, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 13.2 Договору, за неналежне виконання грошового зобов'язання, визнається судом обґрунтованою.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 1 статті 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (частина 3 статті 254 Цивільного кодексу України).
Частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив, що позивач не врахував зазначених положень, оскільки не правильно визначив момент, з якого грошові зобов'язання відповідача стали простроченими.
З урахуванням наведеного, за підрахунком суду, здійсненим в межах періодів нарахування пені визначених позивачем, розмір пені за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань становить 16 512,56 грн, який розраховано судом не виходячи за заявлені позивачем періоди нарахування у такий спосіб:
- 21.02.2023 - 27.07.2023 (12 204,00 x (1 x 25,00 : 365) x 157 днів : 100) = 1 312,35 грн;
- 28.07.2023 - 18.08.2023 (12 204,00 x (1 x 22,00 : 365) x 22 днів : 100) = 161,83 грн;
- 07.04.2023 - 27.07.2023 (9 504,00 x (1 x 25,00 : 365) x 112 днів : 100) = 729,07 грн;
- 28.07.2023 - 14.09.2023 (9 504,00 x (1 x 22,00 : 365) x 49 днів : 100) = 280,69 грн;
- 15.09.2023 - 04.10.2023 (9 504,00 x (1 x 20,00 : 365) x 20 днів : 100) = 104,15 грн;
- 17.06.2023 - 27.07.2023 (74 629,23 x (1 x 25,00 : 365) x 41 днів : 100) = 2 095,75 грн;
- 28.07.2023 - 14.09.2023 (74 629,23 x (1 x 22,00 : 365) x 49 днів : 100) = 2 204,12 грн;
- 15.09.2023 - 26.10.2023 (74 629,23 x (1 x 20,00 : 365) x 42 днів : 100) = 1 717,49 грн;
- 27.10.2023 - 14.12.2023 (74 629,23 x (1 x 16,00 : 365) x 49 днів : 100) = 1 602,99 грн;
- 27.06.2023 - 27.07.2023 (63 440,88 x (1 x 25,00 : 365) x 31 днів : 100) = 1 347,03 грн;
- 28.07.2023 - 14.09.2023 (63 440,88 x (1 x 22,00 : 365) x 49 днів : 100) = 1 873,68 грн;
- 15.09.2023 - 26.10.2023 (63 440,88 x (1 x 20,00 : 365) x 42 днів : 100) = 1 460,01 грн;
- 27.10.2023 - 14.12.2023 (63 440,88 x (1 x 16,00 : 365) x 49 днів : 100) = 1 362,68 грн;
- 15.12.2023 - 24.12.2023 (63 440,88 x (1 x 15,00 : 365) x 10 днів : 100) = 260,72 грн.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
До вимог позивача про стягнення пені строк позовної давності почав відраховуватися з 21.02.2023.
З позовною заявою позивач звернувся до суду 22.05.2025.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), на території України було установлено карантин, який тривав з 19.12.2020 до 30.06.2023.
Також Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
В подальшому Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем на момент звернення з позовом до суду не був пропущений строк позовної давності.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення пені на 50%, суд зазначає наступне.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму, потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника в кожному окремому випадку.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних наслідків для нього, як суб'єкта господарської діяльності.
При цьому, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.
Відповідач, посилаючись на своє скрутне матеріальне становище, не надав суду жодного доказу та не навів беззаперечних обставин, які могли б свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов'язання, винятковість обставин чи невідповідність заявлених позивачем до стягнення сум наслідкам порушення зобов'язання.
Також суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що присудження до стягнення пені в заявленому позивачем розмірі може мати наслідком послаблення обороноздатності держави, позаяк у цьому твердженні відповідач суперечить сам собі, оскільки раніше повідомив про завершення процесу приватизації Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія».
Суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру пені, нарахованої за прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 159 778,11 грн заборгованості та 16 512,56 грн пені.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 3 025,83 грн - на відповідача, в розмірі 2,17 грн - на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» (вул.Сурікова, буд.3, м.Київ, 03035; ідентифікаційний код 36716128) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» (вул.Будіндустрії, буд.7, літ.«Ц», м.Київ, 01013; ідентифікаційний код 32849408) заборгованість в розмірі 159 778 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот сімдесят вісім) грн 11 коп., пеню в розмірі 16 512 (шістнадцять тисяч п'ятсот дванадцять) грн 56 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 025 (три тисячі двадцять п'ять) грн 83 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04.08.2025.
Суддя Т.П. Капцова