ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.06.2025Справа № 910/1983/25
За позовомЗаступника керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
доТовариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд"
провизнання недійсними пунктів договорів в частині та про стягнення 711370,02 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Негеля Ю.М.
Представники учасників справи:
прокурорРудяк А.М.
від позивачаЗаведій В.І.
від відповідачаГордієнко Л.М.
Заступник керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд", в якому просить суд:
- визнати недійсними п.п.1.1, 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 13.10.2022 №286/1/22/73, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд", у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд" на користь Міністерства оборони України 711370,02 грн, з яких 616056,00 грн безпідставно сплачених коштів, інфляційні втрати на суму 73582,79 грн і 3% річних у сумі 21731,23 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокуратура стверджує, що п.п.1.1, 3.1 оспорюваного правочину в частині включення до ціни договору суми ПДВ суперечать вимогам Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" №178 від 02.03.2022, що є підставою для визнання цих пунктів договорів недійсними у зазначеній частині.
Також прокуратура вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача суми сплаченого Міністерством оборони України ПДВ у розмірі 616056,00 грн як безпідставно отриманих коштів, а також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/1983/25, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 02.04.2025, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 20 днів з дня вручення даної ухвали.
17.03.2025 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив. Серед іншого відповідач зазначив, що договір про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 13.10.2022 №286/1/22/73 укладено не на виконання мобілізаційного завдання (замовлення); замовником товару є Міністерство оборони України, а не суб'єкт, визначений постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" №178 від 02.03.2022; цільове призначення товару не відповідає призначенню, вказаному у зазначеній постанові, у зв'язку з чим відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими.
27.03.2025 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор проти тверджень відповідача, наведених у відзиві на позов, заперечив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 18.04.2025 та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 07.05.2025.
06.05.2025 від відповідача надійшло клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів та відкладення підготовчого засідання.
07.05.2025 від відповідача надійшло клопотання про поновлення строку на подання доказів та долучення доказів до матеріалів справи, а саме: довідки ГУ ДПС у м.Києві про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи від 24.04.2025 №15414/АП/26-15-52-03-04-Е.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.06.2025, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про встановлення додаткового строку для подання доказів та у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку для подання доказів, постановлено докази, подані відповідачем, до розгляду не приймати.
Представники прокуратури та позивача у судовому засіданні 19.12.2024 заявлені позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 19.12.2024 проти заявлених позовних вимог заперечив.
В судовому засіданні 19.12.2024 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, Господарський суд міста Києва
13.10.2022 між Міністерством оборони України, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд", як постачальником, був укладений договір про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/22/73 (договір).
За умовами п.1.1 договору постачальник зобов'язався поставити у 2022 році мастильні засоби (09210000-4) (далі - товар) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з специфікацією. Вартість товару з ПДВ складає 18528000,00 грн (сума ПДВ 3088000,00 грн).
Пунктом 3.1 договору між сторонами погоджено, що ціна договору становить: без ПДВ 15440000,00 грн, крім того ПДВ 3088000,00 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті становить 18528000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати.
Відповідно до умов п.4.1 договору розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів передбачених цим договором, але не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п.10.1 договору).
На виконання умов договору відповідач поставив, а Міністерство оборони України прийняло товар - оливу трансмісійної ТСЗп-8 (61-000-7117) на загальну суму 3696336,00 грн, що підтверджується, зокрема, видатковою накладною №КСМ-1020-27 від 20.10.2022 на суму 907872,00 грн, в т.ч. ПДВ 151312,00 грн, видатковою накладною №КСМ-1024-4 від 24.10.2022 на суму 907872,00 грн, в т.ч. ПДВ 151312,00 грн, видатковою накладною №КСМ-1028-10 від 28.10.2022 на суму 907872,00 грн, в т.ч. ПДВ 151312,00 грн, видатковою накладною видаткова накладна № КСМ-1031-9 від 31.10.2022 на суму 972720,00 грн, в т.ч. ПДВ 162120,00 грн, а також наявними в матеріалах справи повідомленнями-підтвердженнями, актами приймання-передачі, товарно-транспортними накладними, актами прийому-передачі
Товар за договором на суму 907872,00 грн, в т.ч. ПДВ 151312,00 грн, поставлений відповідачем згідно видаткової накладної №КСМ-1020-27 від 20.10.2022 був оплачений Міністерством оборони України на підставі платіжної інструкції №286/1/78 від 24.02.2023 на відповідну суму, в т.ч. ПДВ.
При цьому, Міністерство оборони України не здійснило своєчасний розрахунок за поставлений відповідачем за договором товар на суму 2788464,00 грн, у т.ч. ПДВ 464744,00 грн, що стало предметом судового розгляду у справі №910/5174/23.
На виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 у справі №910/5174/23, Міністерство оборони України сплатило на користь відповідача заборгованість за поставлений за договором товар на суму 2788464,00 грн, у тому числі ПДВ на суму 464744,00 грн, що підтверджується випискою з рахунка Міністерства оборони України від 03.04.2024.
Всього Міністерством оборони України було перераховано за договором 3696336,00 грн, у т.ч. ПДВ 616056,00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокуратура стверджує, що п.п.1.1, 3.1 оспорюваного правочину в частині включення до ціни договору суми ПДВ суперечать вимогам Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" №178 від 02.03.2022, що є підставою для визнання цих пунктів договорів недійсними у зазначеній частині.
Також прокуратура вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача суми сплаченого Міністерством оборони України ПДВ у розмірі 616056,00 грн як безпідставно отриманих коштів, а також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, наведених у відзиві на позов.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступного висновку.
Частиною 1 ст.627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст.180 Господарського кодексу України деталізовано істотні умови господарського договору.
Так, за приписами ч.ч.1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч.5 ст.180 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Податок на додану вартість, визначений в п.п.14.1.178 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу (п."а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України).
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Відповідно до ч.1 ст.1 Податкового кодексу України, останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно із пп."г" п.п.195.1.2 ст.195 розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ст.4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.
Таким чином, маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 було прийнято постанову №178.
Відповідно до п.п.1, 2 вищевказаної постанови, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.
У постанові №178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні".
При цьому слід відмітити, що постанова №178 містить посилання на підпункт "г" п.п.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України, яким передбачено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно листа-відповіді від 28.12.2022 №125375/99-00-21-03-02-05, наданої на звернення Державної аудиторської служби України, Державна податкова служба України підтвердила, що норми пп."г" п.п.195.1.2 п.195.1 ст.195 розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови №178 застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтра, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо), при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, що визначені постановою №178.
Крім того, згідно з індивідуальною податковою консультацією Державної податкової служби України від 07.06.2023 №1372/ІПК/99-00-04-02-03-05, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до пп."г" п.п.195.1.2 п.195.1 ст.195 розділу V Податкового кодексу України та постанови №178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, що визначені постановою №178.
При цьому норми Податкового кодексу України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов'язковим, а не правом платника податку.
Також Державна податкова служба України зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.
Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених постановою №178 категорій суб'єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими п.198.5 ст.198 розділу V Податкового кодексу України, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.
Суд зауважує, що функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними визначає Закон України "Про збройні сили України".
Згідно ч.ч.1, 2 Закону України "Про збройні сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Відповідно до положень ст.3 Закону України "Про збройні сили України" в структурі Збройних Сил України містяться, зокрема, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видатків та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
Фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також інших джерел, передбачених законодавством (ч.1 ст.15 Закон України "Про збройні сили України").
Тобто, з огляду на функції та обов'язки покладені на військові частини (військові частини були визначені отримувачами товарів за спірними договорами), всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканості територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства.
З наведеного вбачається, що закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою №178.
Водночас зі змісту постанови №178 слідує, що операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються ПДВ за нульовою ставкою незалежно від того, чи здійснюються такі операції за договорами, укладеними на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), чи на виконання інших господарських договорів.
Варто зауважити також, що постанова №178 не містить обмежень чи критеріїв щодо видів транспорту, для якого здійснюється постачання товарів для заправки (дозаправки).
Ураховуючи зазначене, правова позиція відповідача щодо не віднесення спірного договору до договорів, які укладаються на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) ґрунтується на помилковому ототожненні мети прийняття постанови №178 з метою укладення господарських договорів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України.
Зважаючи на те, що постановою №178 установлюється "інший випадок, передбачений законодавством" щодо застосування нульової ставки податку на додану вартість (а саме - потреба забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави), який згадується в пп."г" пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України, обґрунтовано вважати, що прийняттям цієї постанови Уряд України прагнув урегулювати суспільні відносини щодо застосування нульової ставки такого податку в період воєнного стану в зв'язку із потребою забезпечити оборону держави, захист безпеки її населення та інтересів.
До того ж, слід зауважити, що зміст мобілізаційної підготовки становить, зокрема, доведення основних показників мобілізаційного плану, укладання договорів (контрактів) на виконання підприємствами, установами і організаціями мобілізаційних завдань (замовлень), поставку матеріально-технічних ресурсів, виконання робіт та надання послуг в особливий період (ч.3 ст.3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").
За ч.4 ст.3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" зміст мобілізації становить: переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.
Тобто укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) не є змістом мобілізації, а належить до комплексу заходів із мобілізаційної підготовки.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено поняття "мобілізаційна підготовка", якою є комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
Таким чином, мобілізаційна підготовка як комплекс відповідних заходів (у тому числі й укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), що є змістом указаної підготовки) здійснюється в мирний час із метою підготовки державного апарату та економіки до мобілізації та виконання відповідних функцій в особливий період. А тому укладення та виконання договорів на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) у період воєнного стану унеможливлено вказаними нормами Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
З урахуванням вказаної вище правової позиції є невірними твердження стосовно того, що постанова №178 підлягає застосуванню виключно щодо договорів на виконання мобілізаційних завдань (замовлень).
Відтак суд констатує, що приписи пп."г" пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови №178 поширюються в тому числі і на категорії товарів, що поставлялися за договором, а також на суб'єктів, які були отримувачами товару (замовником послуг було Міністерство оборони України, отримувачами товару - військові частини).
Крім того, суд зазначає, що нульова ставка податку на додану вартість застосовується, як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо), за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, які визначені постановою №178.
Так, згідно видаткових накладних, за спірним договором поставлялась олива трансмісійна.
Суд зауважує, що поставка зазначеного товару також підпадає під дію постанови №178, оскільки олія трансмісійна, в даному випадку, використовується для забезпечення транспорту військових частин.
Також суд приймає до уваги зазначені вище індивідуальну податкову консультацію від 07.06.2023 №1372/ІПК/99-00-04-02-03-05, відповідно до якої нульова ставка податку на додану вартість відповідно до пп."г" пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 розділу V Податкового кодексу України та постанови №178 застосовується, як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту.
З урахуванням викладеного, оскільки не лише постановою №178 визначено нульову ставку ПДВ для операцій із заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено пп."г" пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що включення до ціни договору ПДВ, ураховуючи, що замовником товару за договорами виступає Міністерство оборони України, а отримувачами - військові частини, суперечить постанові №178, яка прийнята відповідно до пп."г" пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 розділу V Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсними п.п.1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 13.10.2022 №286/1/22/73 в цій частині.
Відповідна правова позиція стосовно безпідставності сплати ПДВ за операціями з постачання пального або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту ЗСУ (з огляду на невідповідність частини правочину положенням пп."г" пп.195.1.2 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України та постанови №178) наведена також у постановах Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, від 28.05.2024 у справі №910/12151/23, від 17.09.2024 у справі №915/1377/23, від 13.11.2024 у справі №911/23/24, правовідносини у яких є подібними правовідносинам справи, яка розглядається, та які підлягають врахуванню на підставі ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1 - 3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Разом з цим у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Суд враховує, що виходячи з приписів ст.217 Цивільного кодексу України законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність договору і без включення до них умов щодо податку на додану вартість.
Хоча податок на додану вартість й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.
Таким чином, оскільки п.п.1.1 та 3.1 договору до ціни договору всупереч вимогам Податкового кодексу України та постанови №178 було включено суму податку на додану вартість, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними положень договору в частині включення до ціни правочину зазначеного податку.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми сплаченого податку на додану вартість на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.
Так, згідно правового висновку Верховного Суду, що викладений у п.37 постанови від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, якщо сторона зобов'язання набула кошти (суму податку на додану вартість) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.
За положеннями ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст.11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень ст.1212 Цивільного кодексу України.
Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховний Суд від 10.02.2022 у справі №916/707/21.
Тобто, враховуючи, що відповідач отримав від позивача суму податку на додану вартість попри те, що відповідний товар підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, то неповернення відповідачем Міністерству оборони України відповідної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.
Посилання відповідача на включення зазначених сум до його податкових зобов'язань з податку на додану вартість за відповідні податкові періоди не змінює правову кваліфікацію таких коштів як безпідставно отриманих. Відповідач не позбавлений можливості здійснити коригування розміру таких податкових зобов'язань у визначеному Податковим кодексом України порядку.
Оскільки матеріалами справи підтверджено сплату позивачем на користь відповідача за спірним договором 616056,00 грн податку на додану вартість, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача безпідставно перерахованих коштів.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
Отже, передбачений ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, виснувала, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст.1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Згідно із ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов'язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов'язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов'язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.
Проте у ст.1212 Цивільного кодексу України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
Норма ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі ст.1212 Цивільного кодексу України не застосовується.
З урахуванням викладеного, обов'язок щодо поновлення порушеного права Міністерства оборони України шляхом повернення безпідставно отриманих коштів виник у відповідача на наступний день після їх отримання.
Оскільки відповідачем безпідставно отримані грошові кошти не повернуто, наявні підстави для нарахування в силу ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних за період, починаючи з наступного дня після отримання цих грошових коштів.
Прокурором заявлені до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 21731,23 грн нараховані за загальний період з 26.02.2023 по 28.02.2025 (з урахуванням дат виникнення заборгованості) та інфляційні втрати у сумі 73582,79 грн, нараховані за період з березня 2023 року по лютий 2025 року (з урахуванням дат виникнення заборгованості).
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд констатує, що вони є арифметично та методологічно правильними, а тому вказані позовні вимоги також підлягають задоволенню у заявленому прокуратурою розмірі.
Стосовно представництва прокурором в суді інтересів держави в особі позивача.
Згідно з п.3 ч.1 ст.1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до абз.1, 2 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Згідно з абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Звертаючись з позовом, заступник керівника відповідної прокуратури зазначив, що Білоцерківською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону проінформовано Міністерство оборони України про те, що мають місце випадки укладення оборонним відомством договорів про постачання товарів для забезпечення транспорту за кошти Державного бюджету України з оплатою контрагентами ПДВ, що суперечить вимогам постанови №178 і свідчить про неефективне використання коштів та спричинення істотної шкоди державним інтересам в умовах воєнного стану.
Заходи повернення сплаченого ПДВ Міністерством оборони України не вживалися.
Суд враховує, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу; бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк; прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу; звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення; невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
В контексті викладених положень Закону України "Про прокуратуру" та висновків Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави і подав даний позов з дотриманням вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру", повідомивши позивача про звернення з позовною заявою.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позову судовий збір згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст.74, 129, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсними п.п.1.1, 3.1 договору про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 13.10.2022 №286/1/22/73, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд", у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд" (04071, м.Київ, вул.Костянтинівська, 15-А, ідентифікаційний код 37333587) на користь Міністерства оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) 616056 (шістсот шістнадцять тисяч п'ятдесят шість) грн 00 коп. безпідставно сплачених коштів, інфляційні втрати в сумі 73582 (сімдесят три тисячі п'ятсот вісімдесят дві) грн 79 коп. та 3% річних у розмірі 21731 (двадцять одна тисяча сімсот тридцять одна) грн 23 коп.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КСМ-Трейд" (04071, м.Київ, вул.Костянтинівська, 15-А, ідентифікаційний код 37333587) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01014, м.Київ, вул.Болбочана Петра, 8, ідентифікаційний код 38347014) витрати зі сплати судового збору в сумі 10958 (десять тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн 84 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 04.08.2025
Суддя Ю.М.Смирнова