вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
04.08.2025м. ДніпроСправа № 904/1246/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до ОСОБА_1 , м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
Третя особа, яке не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача Криворізька міська рада, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення неустойки в розмірі 168 494,10 грн.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки в розмірі 168 494,10 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним поверненням відповідачем нежитлового приміщення на 1 поверсі житлового будинку, загальною площею 12,00 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 24.03.2025 суд звернувся до Виконавчого комітету Криворізької міської ради із запитом про надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (зазначена в позові адреса: АДРЕСА_2 ) (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ).
27.03.2025 від Виконавчого комітету Криворізької міської ради надійшла відповідь на запит, в якій зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою від 01.04.2025 позовну заяву залишено без руху.
08.04.2025 від позивача надійшла уточнена позовна заява.
Ухвалою від 09.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Залучено в якості третьої особи, яке не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача Криворізьку міську раду.
24.04.2025 від третьої особи через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення по справі.
09.05.2025 від відповідача надійшли заява про поновлення та визнання строку подачі відзиву не порушеним та не пропущеним, а також відзив на позов, в якому він просить відмовити в задоволенні позову, провадження у справі закрити.
Крім того, відповідач просить закрити провадження на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку із поданням позову з порушенням правил юрисдикції господарських судів.
Заява обґрунтована тим, що відповідач не є власником нежитлового приміщення, яке розташоване на першому поверсі будинку №14, а є співвласником багатоквартирного будинку №4 як фізична особа.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до положень ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями ст. 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності
Відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.01.2025 року ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльність 25.04.2019 року.
Як зазначено вище, звертаючись до суду з даною заявою, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 неустойки в розмірі 168 494,10 грн., яка станом на дату звернення позивача до суду припинила підприємницьку діяльність як фізична особа підприємець.
Аналіз змісту та підстав позову свідчить про те, що даний спір виник між сторонами на підставі господарського договору
Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно з ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Згідно з ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до ст. 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (Постанова ВП ВС від 13.02.2012 у справі № 910/8729/18 ).
У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов'язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою (пункти 38, 70 постанови). Б) Постанова ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17)
За змістом ст. 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов'язок виконання укладених нею договорів не припиняється, а продовжує існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її обов'язок щодо виконання укладених нею як фізичною особою підприємцем договорів не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою.
Відтак, з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18, від 09.10.2019 у справі № 127/23144/18 та у Постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.02.2019 у справі №724/38/18.
Таким чином, обов'язки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за ОСОБА_1 як за фізичною особою, та відповідно до приписів процесуального закону і правових висновків Великої Палати Верховного Суду спори із подібних правовідносин підлягають розгляду господарським судом.
За таких обставин позивач правомірно звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою до фізичної особи, оскільки спір виник з господарських правовідносин.
Також, 09.05.2025 від відповідача надійшла заява про визнання строку позовної давності пропущеним.
16.05.2025 через систему "Електронний суд", 20.05.2025 засобами поштового зв'язку від позивача надійшла відповідь на відзив.
23.05.2025 від третьої особи через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення по справі.
Ухвалою від 27.05.2025 зобов'язано позивача до 09.06.2025 надати:
- письмові пояснення щодо того чи враховано в розмір орендної плати суму ПДВ,
- письмові пояснення щодо отримання від відповідача ключа від спірного приміщення 12.12.2013 (як це зазначено в листі позивача про розірвання договору від 12.12.2013).
02.06.2025 засобами електронного зв'язку та 04.06.2025 засобами поштового зв'язку від відповідача надійшло клопотання про продовження розгляду справи, в якому він просив надати на підготовку письмової правової позиції (заперечення) більше часу, продовжити строк розгляду справи на 15 днів; винести ухвалу письмово та встановити новий строк для надання заперечення на додаткові пояснення.
Дане клопотання обґрунтоване тим, що відповідачем отримано відповідь на відзив 23.05.2025, строк на подання заперечень спливає 02.06.2025.
Крім того, відповідач вказав, що позивач надіслав відповідачу додаткові пояснення, які він отримав 27.05.2025, та на які має надати свої заперечення, враховуючи 10-денний термін, 06.06.2025.
У зв'язку з викладеним, відповідач просив надати строк на підготовку правової позиції.
Крім того, 02.06.2025 засобами електронного зв'язку та 04.06.2025 засобами поштового зв'язку від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи № 904/1246/25, в якому просив надати матеріали судової справи для ознайомлення в дистанційному режимі шляхом надсилання сканкопії всіх матеріалів судової справи на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2, а також надати в дистанційному режимі шляхом надсилання журналів всіх судових засідань по справі на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2.
Також 04.06.2025 засобами поштового зв'язку від відповідача надійшли наступні документи:
- клопотання про поновлення строку, в якому він просить поновити строк на подання заперечення та визнати таким, що не пропущено,
- заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою від 05.06.2025 клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання заперечень на відповідь на відзив залишено без розгляду. Прийнято заперечення на відповідь на відзив до розгляду. В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про надання можливості ознайомлення з матеріалами справи № 904/1246/25 в дистанційному режимі шляхом надсилання сканованих всіх матеріалів судової справи на електронну адресу відмовлено.
09.06.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшли пояснення на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2025.
09.06.2025 від відповідача надійшла заява про визнання строку не порушеним, в якій він просить поновити та визнати строк подачі заперечення на додаткові пояснення позивача не порушеним та не пропущеним, а також прийняти заперечення від 06.06.2025 та додані до нього докази до розгляду.
Також відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі, в якому зазначив, що ним у відзиві надано роз'яснення та повідомлено суд про те, що слухається цивільна справі в Інгулецькому районному суді міста Кривого Рогу Дніпропетровської області №213/2410/24.
Відповідач вказує, що в цій справі відкрито провадження ухвалою від 28.06.2024, позов подано ОСОБА_1 до того ж самого відповідача з того ж самого предмету спору, нежитлового приміщення 12 м. кВ., для визнання його житловим та надання його ОСОБА_1 в постійне користування для поліпшення житлових умов.
Відповідач просить суд зупинити провадження у даній справі з тих підстав, що в Інгулецькому районному суді міста Кривого Рогу Дніпропетровської області слухається цивільна справа №213/2410/24. Відповідач вказує, що в цій справі відкрито провадження ухвалою від 28.06.2024, позов подано ОСОБА_1 до того ж самого відповідача з того ж самого предмету спору, нежитлового приміщення 12 м. кВ., для визнання його житловим та надання його ОСОБА_1 в постійне користування для поліпшення житлових умов.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (ч. 4, 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясувати:
1) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, з іншою справою, що розглядається судом;
2) чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2018 у справі №910/13545/17 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясовувати як пов'язана справа, що розглядається даним судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.
В цивільній справі №213/2410/24 розглядається факт можливості визнання нежитлового приміщення 12 м. кв. житловим та надання його ОСОБА_1 в постійне користування для поліпшення житлових умов.
Отже, дана справа не пов'язана зі справою № 904/1246/25, оскільки навіть в разі визнання спірного приміщення житловим, це не вплине на прийняття рішення у даній справі, таким чином, підстави для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відсутні, оскільки об'єктивна неможливість розгляду цієї справи відсутня.
При цьому, в постановах Верховного Суду у справах №910/5425/18, від 20.06.2019, №910/12694/18 зазначено, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Разом з цим, зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №904/3935/18.
Враховуючи викладене, господарський суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
09.06.2025 від відповідача через електронну пошту суду та 10.06.2025 засобами поштового зв'язку надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача КП «Парковка та реклама».
Клопотання обґрунтоване тим, що у відповідності до наказу Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради від 01.04.2009 №4 обслуговуючим комунальним підприємством комунального майна, яке перебувало на балансовому обліку управління комунальної власності міста та житлово-комунального господарства виконкому міськради було КП «Парковка та реклама». Відповідно до договорів оренди відповідач вносив орендну плату щомісячно на розрахунковий рахунок КП «Парковка та реклама».
Відповідно до статті 50 треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідачем не доведено, на які саме права та обов'язки КП «Парковка та реклама» може вплинути рішення в даній справі, суд не вбачає підстав для залучення КП «Парковка та реклама» в якості третьої особи та відмовляє в задоволенні даного клопотання.
Крім того, відповідач просить залучити до розгляду судової справи № 904/1246/25 в якості позивача - члена територіальної громади громадянку республіки ОСОБА_1 з окремими вимогами та тим самим предметом позову.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 11.07.2025 у справі № 910/268/23, відповідно до частини першої ст.49 ГПК треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.
Відповідно до ч.2 ст.180 вказаного Кодексу зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Ознаками зустрічного позову є його взаємопов'язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об'єднуються в одне провадження із первісним позовом ухвалою суду.
Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.
Таким чином, у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем, третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому під предметом спору необхідно розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Отже, на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов'язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень ч.1 ст.49 ГПК має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі.
Тому позовні вимоги третьої особи, яка подала позов відповідно до приписів ст.49 ГПК, можуть бути допущені судом до розгляду у процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами. Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога заявлена позивачем до суду щодо усунення допущеного відповідачем порушення суб'єктивного права позивача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У даній справі Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки в розмірі 168 494,10 грн. Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним поверненням відповідачем нежитлового приміщення на 1 поверсі житлового будинку, загальною площею 12,00 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, відповідач у даній справі - справі ОСОБА_1 не звертається до суду з зустрічним позовом, а просить залучити її до участі у справі в якості позивача з окремими вимогами та з тим самим предметом позову шляхом подання клопотання.
Крім того, у даній справі предметом позову є стягнення з ОСОБА_1 неустойки за користування приміщенням поза межами договору, що взагалі унеможливлює пред'явлення нею вимог на той же предмет спору.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залучення в якості позивача ОСОБА_1 з окремими вимогами та тим самим предметом позову.
Також відповідач просить витребувати від позивача Положення затверджене Криворізькою міською радою про УКВМ на період з листопада 2005 по червень 2015.
Щодо даного клопотання суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 81 ГПК України - учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;
5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Виходячи із змісту ст. 81 ГПК України - клопотання про витребування доказів підлягає задоволенню лише у разі відсутності у заявника можливості самостійно зібрати докази з наданням ним доказів, які підтверджують вжиття дій для їх отримання та зазначення особи, у якої відповідні докази знаходяться.
Подане Відповідачем клопотання про витребування доказів не містить відомостей про заходи, які ним вживалися для отримання цих доказів самостійно; доказів вжиття таких заходів та причин неможливості самостійного отримання цих доказів; також відсутня відмова у їх наданні, у зв'язку з чим суд відмовляє в його задоволенні.
11.06.2025 від позивача засобами поштового зв'язку надійшли пояснення на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2025.
17.06.2025 від позивача через систему «Електронний суд», 19.06.2025 засобами поштового зв'язку надійшли пояснення у справі.
25.06.2025 від Центрального апеляційного господарського суду надійшов запит, згідно якого ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2025 витребувані матеріали справи № 904/1246/25 у зв'язку з надходженням апеляційної скарги від ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2025 у справі № 904/1246/25.
У зв'язку з цим, ухвалою від 25.06.2025 провадження у справі зупинено до розгляду Центральним апеляційним господарським судом апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2025 у даній справі та до повернення матеріалів справи до Господарського суду Дніпропетровської області.
Ухвалою від 04.07.2025 Центральним апеляційним господарським судом відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2025 у справі №904/1246/25 (щодо зобов'язання суду забезпечити можливість дистанційного ознайомлення з матеріалами справи).
17.07.2025 від відповідача надійшли заперечення на дії головуючого по справі та заява про відвід головуючого по справі №904/1246/25 датовані 16.06.2025.
18.07.2025 справа №904/1246/25 повернулася до Господарського суду Дніпропетровської області.
Зважаючи на те, що відвід надійшов до Господарського суду Дніпропетровської області 17.07.2025 в період знаходження судді у відпустці (14.07.2025-18.07.2025), заява про відвід розглянута судом у перший робочий день 21.07.2025.
Приймаючи до уваги положення ст. 39 ГПК України, враховуючи, що справа слухається в спрощеному порядку без виклику сторін та призначення судових засідань, зважаючи на висновки суду про необґрунтованість заявленого відводу, з метою уникнення виникнення у відповідача сумнів у неупередженості та об'єктивності судді Назаренко Н.Г під час розгляду справи № 904/1246/25 в цілому та заяви про відвід, зокрема, матеріали справи передано уповноваженій особі суду для вирішення питання щодо визнання складу суду для розгляду заяви про відвід судді Назаренко Н.Г. від розгляду справи № 904/1246/25, який визначається у порядку ст. 32 ГПК України.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2025, справу № 904/1246/25 передано судді Ніколенку М.О. для розгляду заяви про відвід.
23.07.2025 суддею Ніколенко М.О. винесено ухвалу, якою відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про відвід судді Назаренко Н.Г. у справі № 904/1246/25.
24.07.2025 справу передано судді Назаренко Н.Г. для подальшого розгляду.
23.07.2025 засобами поштового зв'язку від відповідача - ОСОБА_1 надійшла друга заява про відвід судді Назаренко Н.Г. від справи № 904/1246/25, датована 16.07.2025.
Ухвалою від 24.07.2025 заяву ОСОБА_1 від 16.07.2025 про відвід судді Назаренко Н.Г. залишено без розгляду.
Крім того, 23.07.2025 засобами поштового зв'язку від відповідача - ОСОБА_1 надійшла заява від 18.07.2025 про роз'яснення ухвал головуючого судді від 25.06.2025, від 09.04.2025року , в якій він зазначив, що в даній ухвалі від 25.06.2025 вказано, що 24.03.2025 суддя запитує інформацію щодо особи, яка ще не є учасником процесу.
Відповідач вважає, що суддя без ухвали про відкриття провадження не може здійснювати запити про сімейний стан осіб, які не є учасниками процесу та про особу - відповідача.
Також відповідач вказує, що в ухвалі від 25.06.2025 вказано, що 01.04.2025 суд встановив порушення п. 2 ч. 3 ст. 162, п.1 ч. 1 ст. 164, ст.. 42, ч.1 ст. 172, ст. 174 ,ч.6 ст.6 та залишив позовну заяву без руху, надав строк для усунення недоліків.
Відповідач вважає, що позивачем ухвала від 01.04.2025 в строк визначений судом (5 днів) не виконана, строк пропущено.
Також відповідач зазначає, що суддя в ухвалі від 09.04.2025року вказує, що 08.04.2025року від позивача надійшла уточнена позовна заява, але не вказує, яким чином «Укрпоштою» чи з'явилася позовна заява уточнена в електронному суді 08.04.2025року, що вказує, на думку відповідача, на те, що строк втрачено (порушено). Відповідач вважає, що останній день подачі заяви на виконання ухвали суду від 01.04.2025року про залишення позовної заяви без руху 06.04.2025року (неділя), перший робочій день 07.04.2025року., в ухвалі суддя не посилається на задоволення клопотання про поновлення пропущеного строку позивачем, тому відповідач вважає, що клопотання від позивача про поновлення пропущеного строку не надходило. Клопотання не має в додатках до уточненої позовної заяви.
Відповідач вважає, що заява позивачем подана до суду у паперовому вигляді не через ЄСІТС, відмовою в ознайомлені з матеріалами справи ОСОБА_1 суддя намагається приховати порушення позивача п.б.ст.6 ГПК України, суддя без достатніх правових підстав відмовила у забезпеченні права на ознайомлення з матеріалами справи дистанційно, чим фактично перешкодила реалізації права відповідача на захист, гарантованого ст. 222 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідач вказує, що не є підприємцем та юридичною особою, суб'єктом господарської діяльності, тому не зобов'язаний мати реєстрацію та користуватися модулем, в підсистемах або системах «Електронний суд». Окремої ухвали про визначення порушення та недотримання позивачем відповідних норм законодавства суддею не винесено. Документи позовна заява уточнена з додатками до неї суд повинен був повернути позивачу.
Відповідач зазначає: «в ухвалі від 25.06.2025року суддя зазначає, що 27.05.2025року суддя констатує, що 24.04.2025 від третьої особи через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення по справі. Але суддя в ухвалі не визначає прийнято письмові пояснення третьої особи до справи. Ухвалою не визначено чи виконано строк третьою особою щодо подання пояснень в справу. В ухвалі від 27.05.2025р. зазначено, що « 09.05.2025 від відповідача надійшли заява про поновлення та визнання строку подачі відзиву не порушеним та не пропущеним, а також відзив на позов, в якому він просить відмовити в задоволенні позову, провадження у справі закрити. Потребує роз'яснення чи зверталася третя особа з клопотанням про прийняття до розгляду документів, чи вони приєднані чи прийняті до розгляду. Строк на прийняття порушено….
…5. Потребує роз'яснення питання щодо розгляду клопотання про зупинення провадження по справі № 904/1246/2 згідно п.5 ч.1 ст.227 ГПК України. В ухвалі від 25.06.2025року суддя зазначає про зобов'язання суду у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Клопотання подане до суду раніше чим винесена ухвала Центр.апеляційного суду від 24.06.2025року про витребування матеріалів справи № 904/1246/25 але не зрозуміло чому судом не розглянуто.
6.Також відповідач зазначає, що з позову не зрозуміло, як і ким робився розрахунок неустойки.».
Відповідач переконаний, що позивач пропустив строк для подання «Відповіді на відзив», бо в ухвалі суддя зазначає дві дати 16.05.2025року та 20.05.2025року, ухвалою не визначено чи подавав позивач клопотання про поновлення пропущеного строку з поважних причин. За відстеження « Укрпошта» відповідачем з'ясовано, що позивач УКВМ відзив від відповідача отримав 06.05.2025 року накладна № 5002606295872. Згідно установленим судом строків 10 днів, позивач має надати відповідь на відзив в суд, 16 травня 2025року, а не 20.05.2025року.
Відповідач також зазначає, що 23.05.2025р. від третьої особи через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення по справі. Відповідач позицію суду не розуміє. Прийняті документи від третьої особи в справу на розгляд чи ні ухвалою не визначено. За відстеженнями «Укрпошта» відповідачем з'ясовано, що третя особа відзив від відповідача отримала 06.05.2025 року накладна № 5002606295864. Згідно установленим судом строків 10 днів, третя особа має надати відповідь на відзив в суд, 16 травня 2025року, а не 23.05.2025року.
Крім того, відповідач вказує, що потребує роз'яснення бо відповідач вважає, що третя особа надала в суд додаткові пояснення з порушенням строку. Клопотання про поновлення строку про прийняття документів в справу судом не розглядалося. В ухвалі від 25.06.2025 суддею винесена ухвала, якою вона повідомила суд про клопотання, які надійшли від відповідача про залучення третьої особи КП «Парковка та реклама» на стороні відповідача, та клопотання про залучення до розгляду справи позивачем члена територіальної громади громадянку республіки ОСОБА_1 з окремими вимогами та тим самим предметом позову. Витребувати від позивача Положення затверджене КМР про УКВМ на період з листопада 2005року по червень 2015року. Потребує роз'яснення, бо відповідачу не надано в ухвалі роз'яснення чи задоволені її клопотання.
Розглянувши цю заяву суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 245 Господарського процесуального кодексу України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
Верховний Суд неодноразово та послідовно вказував на те, що роз'яснення судового рішення - це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні неясності судового документа. Тобто йдеться про викладення судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Необхідність такого роз'яснення випливає з обставин неоднозначного розуміння рішення суду з метою його виконання. Здійснюючи роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз'яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд відмовляє в роз'ясненні рішення, роз'ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, порядок здійснення якого визначено Законом України "Про виконавче провадження".
Зокрема, така правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 15.11.2023 у справі № 905/2199/20, від 19.06.2023 у справі № 925/632/19, від 06.07.2022 у справі № 904/766/21, від 27.04.2022 у справі № 925/1499/17, від 09.02.2022 у справі № 904/4380/21, від 01.06.2021 у справі № 911/2581/14, Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 09.07.2018 та від 29.08.2018 у справі № 911/2050/16, від 10.07.2018 у справі № 461/1930/16-ц, від 03.09.2018 у справі № 638/11634/17, від 06.10.2020 у справі № 233/3676/19, . від 09.07.2018 у справі № 911/2050/16, від 14.05.2019 у справах № 904/2526/18, № 904/2529/18, № 904/2530/18 і № 904/2538/18, від 18.06.2019 у справі № 903/922/17, від 22.09.2020 у справі № 372/51/16-ц, від03.03.2021 у справі № 910/5953/17, від 13.04.2021 у справі № 753/12916/15-ц, від 13.07.2021 у справі № 333/6816/17,від 05.10.2021 року у справі № 757/7499/17-ц).
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.10.2022 у справі № 240/29534/21 також вказала, щоне підлягають роз'ясненню судові рішення, прийняті з процесуальних питань, які не стосуються предмета спору, що виник між сторонами у справі, а лише вказують на ту чи іншу процесуальну дію, прийняту судом у межах наданих йому повноважень.
Отже роз'яснити можна ті судові рішення, які підлягають виконанню, зокрема у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Зазначена позиція узгоджується з позицією ВП ВС, викладеною в ухвалі від 07.12.2021 у справі № 591/6024/17.
При цьому, враховуючи, що в даному випадку позивач просить суд роз'яснити проміжні ухвали суду, які не є тим судовим рішенням, яке необхідно виконувати, тому вони не можуть бути об'єктом роз'яснення у розумінні господарського процесуального закону, то у задоволенні заяви про роз'яснення цих ухвал необхідно відмовити (ухвала КГС ВС від 13.01.2025 у справі № 910/2902/18).
Щодо заперечень на дії головуючого судді по справі, поданих відповідачем та датованих 16.07.2025, суд зазначає, що їх текст є схожим з текстом заяви відповідача про роз'яснення ухвали головуючого судді від 25.06.2025, датованої 18.07.2025, якій судом вже давалась оцінка вище, тому суд залишає їх без розгляду.
Відповідач також подавала заперечення на дії судді, датовані 13.06.2025, в яких просила долучити їх до справи, поновити становище, шляхом надання можливості ознайомитися з матеріалами справи в дистанційному режимі, постановити нову ухвалу, якою забезпечити можливість для ознайомлення з повним складом матеріалів справи в дистанційному режимі, суд зазначає, що текст заперечень від 13.06.2025 є схожим з відводами, судом вже давалась оцінка всім поданими відповідачем, тому суд залишає їх без розгляду.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
При цьому, з приводу долучення до матеріалів справи заяв по суті справи та доказів з порушенням строків, визначених нормами Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає таке.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку, звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1975 у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського Суду з прав людини від 17.01.2012 у справі "Станєв проти Болгарії", заява № 36760/06, пункт 230).
Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 суддям необхідно виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
На переконання суду, в умовах введення в Україні воєнного стану слід уникати надмірного формалізму та з розумінням ставитись до пропуску процесуальних строків учасниками справи для забезпечення їх права на доступ до правосуддя, оскільки протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, суворе застосування судами процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 зазначеної Конвенції, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22.
Судом також враховано, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Під час розгляду справи суд зобов'язаний забезпечити повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
В аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись також до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, пункт 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, пункт 33, 08.12.2016). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.
Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі судом було враховано та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи на час прийняття рішення у справі доказам та поясненням.
Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об'єктивного та розумного обґрунтування.
Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв'язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв'язку з поведінкою заявників.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
04.08.2025, враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним поверненням відповідачем нежитлового приміщення на 1 поверсі житлового будинку, загальною площею 12,00 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 в справі №904/2692/15 розірвано договір оренди нежилого приміщення № 6/16 від 08.05.2013, укладений між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької місткої ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Радянська, 1; ідентифікаційний код 25522449) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути Управлінню комунальної власності міста виконкому Криворізької місткої ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Радянська, 1; ідентифікаційний код 25522449) нежиле приміщення на 1 поверсі житлового будинку загальною площею 12, 0 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 шляхом укладення акта прийому-передачі з Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької місткої ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Радянська, 1; ідентифікаційний код 25522449).
Позивач зазначає, що на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 у справі № 904/2692/15 Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради здійснено звернення до Інгулецького відділу державної виконавчої служби у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з метою примусового виконання вищевказаного рішення суду. Постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження від 04.09.2019 № НОМЕР_2.
03.11.2023 державним виконавцем складено Акт про ухилення відповідачем від виконання рішення суду.
Позивач вказує, що 07.11.2023 до Інгулецького відділу державної виконавчої служби у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява від відповідача щодо зупинення виконавчого провадження НОМЕР_2.
06.02.2024 державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу за невиконання вимог державного виконавця
Позивач вказує, що 12.02.2024 на адресу боржника за виконавчим провадженням ОСОБА_1 направлено вимогу, відповідно до якої зобов'язано боржника бути присутньою під час проведення виконавчих дій запланованих на 14.02.2024.
Під час проведення запланованих слідчих дій 14.02.2024 за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не виконала вимогу державного виконавця, на заплановані виконавчі дії не з'явилася.
За наведеним фактом складно Акт державного виконавця від 14.02.2024 за участю двох понятих, в присутності начальника відділу управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, із залученням до проведення виконавчих дій лейтенанта поліції ВП№ 7 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області 21.03.2024 державним виконавцем повторно накладено на боржника штраф на підставі ст. ст. 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 188-13 КУпАП за невиконання вимог державного виконавця.
25.03.2024 за № 28.9-34/69896 Інгулецьким відділом державної виконавчої служби у м. Кривий Pіг Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) направлено до Відділення поліції № 7 КРУП ГУНП у Дніпропетровській області повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника за виконавчим провадженням ОСОБА_1 .
Крім того, позивач зазначає, що 17.06.2025 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/2692/15 задоволено заяву Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 у справі № 904/2692/15.
Змінено спосіб виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 у справі № 904/2692/15 наступним чином: Виселити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , номер РНОКПП: НОМЕР_1 ) з нежилого приміщення на 1 поверсі житлового будинку загальною площею 12, 0 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вказує, що згідно Ауту державного виконавця від 18.12.2024 18.12.2024 ОСОБА_1. виселено з нежитлового приміщення на 1 поверсі житлового будинку, загальною площею 12,00 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
18.12.2024 Головним державним виконавцем Інгулецького відділу державної виконавчої служби у м. Кривий Pіг Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2.
Позивач вказує, що, оскільки спірне нежитлове приміщення повернуто йому лише 18.12.2024, ним нараховано неустойку у розмірі подвійної плати за найм речі в сумі 168494,10 грн. за час прострочення з 26.06.2015 по 18.12.2024.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач зазначає, що з квітня 2002 по грудень 2013 періодично орендував приміщення за адресою АДРЕСА_1 та повністю припинив користуватися спірним приміщенням 12.12.2013, про що письмово повідомив про розірвання договору оренди №6/16 від 08.05.2013 та про повернення приміщення балансоутримувачу (позивачу).
Також відповідач зазначає, що приміщення повернув позивачу, ключ від орендованого приміщення, який був у нього передав разом із оригіналами договорів на страхування приміщення та супровідним листом від 12.12.2013.
Відповідач стверджує, що з 2014 року приміщення стоїть вільне.
Крім того, відповідач вказує, що 28.06.2024 Інгулецьким районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 213/2410/24 за цивільним позовом ОСОБА_1 до Виконкому Інгулецької районної у місті ради, Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, Управління з питань благоустрою та житлової політики виконком Криворізької міської ради, Територіальної громади в особі виконкому Криворізької міської ради, Акціонерного товариства "Південний ГЗК", Департаменту державної архітектурної інспекції у Дніпропетровській області про визнання нежитлового приміщення 12 кв.м., розташованого за адресою: вул. П. Мирного,4, житловим приміщенням та про визнання права користування ним.
Також відповідач зазначає, що з позову не зрозуміло, як і ким робився розрахунок неустойки.
Відповідач наголошує, що позивачем не надано доказів існування договірних відносин з позивачем за період з 26.06.2015 по 18.12.2024, а також просить застосувати позовну давність.
Крім того, відповідач просить закрити провадження на підставі п.1ч.1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку із поданням позову з порушенням правил юрисдикції господарських судів, оскільки відповідач не є власником нежитлового приміщення, яке розташоване на першому поверсі будинку №14, а є співвласником багатоквартирного будинку №4 як фізична особа.
Також 09.05.2025 від відповідача надійшла заява про визнання строку позовної давності пропущеним.
Відповідач вважає, що пройшло більше 10 років з 2013 по 2025 відколи позивач дізнався, що право його порушене.
ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.
Позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015р. в справі №904/2692/15, що набрало законної сили, позовні вимоги Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради Дніпропетровської області задоволено в повному обсязі, вирішено розірвати договір оренди об'єкту нерухомості комунальної власності міста №6/16 від 08.05.2013 року та зобов'язати відповідача повернути позивачу приміщення.
Позивач вказує, що Відповідач ухилялася від виконання рішення суду, в зв'язку з чим Позивачем здійснено звернення до Господарського суду Дніпропетровської області задля зміни способу та порядку виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 в справі № 904/2692/15.
Господарським судом Дніпропетровської області 17.06.2024 року задоволено заяву Позивача в справі №904/2692/15 та змінено спосіб виконання рішення наступним чином: "Виселити ОСОБА_1. з нежилого приміщення на 1 поверсі житлового будинку загальною площею 12,00 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .".
Позивач вказує, що 18.12.2024 року ОСОБА_1. виселено з нежитлового приміщення на АДРЕСА_1, Відповідачем приміщення звільнено від власних речей. Головним державним виконавцем Інгулецького відділу державної виконавчої у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено Акт та винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2.
Оскільки спірне нежитлове приміщення повернуто управлінню комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради лише 18.12.2024 р., на підставі положень ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано неустойку у розмірі подвійної плати за найм речі в сумі 168 494,10 грн. за час прострочення.
Позивач стверджує, що наведені у відзиві доводи не містять обґрунтованих доказів в частині повернення відповідачем приміщення, не зрозуміло коли і кому у грудні 2013 році Відповідачем повернуто ключі від приміщення, не було повідомлено Позивача про звільнення приміщення, не додано жодного документа на підтвердження викладених обставин.
ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.
Відповідач зазначив, що не ухиляється від виконання рішення суду, вказує, що розірвав з позивачем договір оренди 12.12.2013.
Відповідач наполягає, що на момент здійснення дій виконавчою службою 18.12.2024 пройшло 11 років і 6 днів. Спірне нежитлове приміщення ОСОБА_1 не поверталося 18.12.2024, а повернуто 12.12.2013.
Відповідач вказує, що з 12.12.2013 по 18.12.2024 позивач втратив доступ у вигляді ключа, вважає, що для того, щоб потрапити до приміщення позивачу потрібно було відкрити гвинтовим ключем із сторони вулиці, а не вимагати від відповідача проникнення через її квартиру.
Відповідач зазначає, що виконавча служба не повідомила її про здійснення виконавчих дій, стверджує, що дізналася про виконавчі дії від сусідів, прийшла додому та викликала поліцію.
ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ.
Третя особа вказує, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015р. в справі № 904/2692/15, що набрало законної сили, позовні вимоги Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради Дніпропетровської області задоволено в повному обсязі, вирішено розірвати договір оренди нежилого приміщення № 6/16 від 08.05.2013 та зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1. повернути Управлінню комунальної власності міста виконкому Криворізької місткої ради нежиле приміщення на 1 поверсі житлового будинку загальною площею 12, 0 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_5 шляхом укладення акта прийому-передачі з Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької місткої ради.
Посилаючись на положення ст. 785 ЦК України, третя особа вказує, що, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Крім того, третя особа вказує, що Рішенням Криворізької міської ради від 23.09.2020 №5014 внесено зміни до рішення міської ради від 27.07.2016 №754 «Про затвердження Положення про управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради в новій редакції», а саме, викладено Положення про управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради в новій редакції.
Відповідно до Розділу І Положення управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради є юридичною особою та у межах повноважень, наданих міською радою, управління виступає позивачем і відповідачем у судових органах.
Таким чином, третя особа просить задовольнити в повному обсязі позовні вимоги Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради до ОСОБА_1, про стягнення неустойки.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки в розмірі 168 494,10 грн. за несвоєчасне повернення відповідачем нежитлового приміщення на 1 поверсі житлового будинку, загальною площею 12,00 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як убачається з матеріалів справи, між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 08.05.2013 було укладено договір оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста № 6/16 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно (далі - об'єкт оренди), нежиле приміщення на 1 поверсі житлового будинку загальною площею 12,00 кв. м, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1, терміном дії з 08.05.2013р. по 08.04.2016р. включно (пункт 10.1 договору).
Договір оренди вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.
Вступ орендаря у строкове платне користування об'єктом оренди настає одночасно з підписанням акту прийому-передачі, який потрібно оформити в 5-ти денний термін з КП «Парковка та Реклама» (п.2.1-2.2 договору).
Акт прийому-передачі об'єкта оренди було підписано 08.05.2013, відповідно до якого Відповідачка прийняла у строкове платне користування об'єкт оренди загальною площею 12,00 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, під розміщення офісу.(т.1, а.с. 30).
Пунктом 2.4 договору оренди визначено, що об'єкт оренди вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання з КП «Парковка та реклама» (перейменовано на КП «Парковка та реклама» КМР). Позивач не має будь-яких доказів про намір Відповідачки повернути орендоване майно з строкового користування, у тому числі передачу ключів від орендованого приміщення супроводжувальним листом від 12.12.2013.
Листом від 03.06.2025 №0306-2 Комунальним підприємством «Парковка та реклама» КМР повідомлено, що в результаті перевірки книги реєстрації вхідної документації за 2013 рік встановлено, що до підприємства від Відповідача лист від 12.12.2013 не надходив, ключі від приміщення не були передані. (т.2, а.с. 39).
У зв'язку із неналежним виконанням Відповідачкою умов Договору щодо своєчасної та в повному обсязі сплати орендної плати за користування об'єктом оренди, Позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідачки щодо розірвання договору оренди нежилого приміщення №6/16 від 08.05.2013р. та зобов'язання Відповідачкою повернути управлінню комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради об'єкт оренди за адресою: АДРЕСА_4, шляхом укладення акту прийому-передачі з Позивачем.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015р. в справі №904/2692/15, що набрало законної сили, позовні вимоги Позивача задоволено в повному обсязі, вирішено розірвати договір оренди №6/16 від 08.05.2013 року та зобов'язати Відповідачку повернути Позивачу об'єкт оренди.
З метою фактичного виконання вищенаведеного рішення суду Наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2015 в справі №904/2692/15 про примусове виконання Позивачем, починаючи з 2015 року неодноразово направлявся до Інгулецького відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області.
Постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження від 04.09.2019 НОМЕР_2 (інформація про виконавче провадження від 06.06.2025). (т.2, а.с. 29).
Державним виконавцем 03.11.2023 складено Акт про ухилення Відповідачки від виконання рішення суду. (т.2, а.с. 26).
11.07.2023 до Інгулецького відділу державної виконавчої служби у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надійшла заява ОСОБА_1 щодо зупинення виконавчого провадження НОМЕР_2. (т. 2, а.с. 34).
Позивач переконаний, що дана обставина є додатковим підтвердженням факту обізнаності Відповідачки щодо виконавчого провадження НОМЕР_2 та обов'язку виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 в справі №904/2692/15 .
Державним виконавцем 06.02.2024 винесено постанову про накладення на боржника штрафу на підставі стст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 188-13 КУпАП за невиконання вимог державного виконавця.
Під час проведення запланованих виконавчих дій 14.02.2024 за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не виконала вимогу державного виконавця, на заплановані виконавчі дії не з'явилася, незважаючи на завчасне попередження про зобов'язання бути присутньою під час проведення виконавчих дій.
За наведеним фактом складно Акт державного виконавця від 14.02.2024 року за участю двох понятих, в присутності начальника відділу управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, із залученням до проведення виконавчих дій лейтенанта поліції ВП№7 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області.
Державним виконавцем 21.03.2024 повторно накладено на боржника штраф на підставі стст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 188-13 КУпАП за невиконання вимог державного виконавця. Інгулецьким відділом державної виконавчої служби у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 25.03.2024 за № 28.9-34/69896 направлено повідомлення до Відділення поліції №7 КРУП ГУНП у Дніпропетровській області про притягнення до кримінальної відповідальності боржника за виконавчим провадженням ОСОБА_1. , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за ст. 382 КК України.
Позивач вказує, що, оскільки Відповідачка ухилялася від виконання рішення суду, що підтверджують цей факт вищенаведені обставини, Позивачем здійснено звернення до Господарського суду Дніпропетровської області задля зміни способу та порядку виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 в справі №904/2692/15.
Господарським судом Дніпропетровської області від 17.06.2024 задоволено заяву Позивача в справі №904/2692/15 та змінено спосіб виконання рішення наступним чином: «Виселити ОСОБА_1. з нежилого приміщення на 1 поверсі житлового будинку загальною площею 12,00 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .».
Під час здійснення виконавчих дій 18.12.2024 виселено ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , номер РНОКПП: НОМЕР_1 ) з нежилого приміщення на 1 поверсі житлового будинку загальною площею 12,0 кв.м, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1.
Виконавчі дії відбувалися шляхом примусового відкриття приміщення за участю державного виконавця, Позивача, представника КП «Парковка та реклама» КМР, дільничного ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області, в присутності двох понятих, та зафіксовано наявність власних речей Відповідачки та доступ до її власного житла зі спірного приміщення.
Звільнення приміщення від власних речей здійснювалося Відповідачкою в присутності вищевказаних представників. КП «Парковка та реклама» КМР вжито заходів щодо обмеження доступу третіх осіб до нежитлового приміщення.
Після завершення виконавчих дій Головним державним виконавцем Інгулецького відділу державної виконавчої у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) складено Акт та винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2. (т.2, а с. 37-38).
Позивач вказує, що, оскільки спірне нежитлове приміщення повернуто Управлінню комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради лише 18.12.2024, на підставі положень ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, ним нараховано неустойку у розмірі подвійної плати за найм речі в сумі 168 494,10 грн. за час прострочення повернення майна з 26.06.2015 по 18.12.2024та направлено позов до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення цивільного кодексу з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Правові наслідки порушення умов договору оренди майна визначені відповідними нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов'язання.
За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 Цивільного кодексу України).
Тобто, неустойка згідно із частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).
Водночас неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання встановленого законом права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном, а не неустойки, що встановлена договором, дію (чинність) якого вже припинено.
Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами, у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) зі збереженням подальшого фактичного володіння цією річчю після припинення договору, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов'язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.
Аналогічний висновок викладений в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
З урахуванням наведеного, до правовідносин сторін з питань відповідальності орендаря за невиконання обов'язку з повернення об'єкта оренди після припинення договору, підлягають застосуванню положення частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, а не положення договору оренди, чинність умов якого припинена із закінчення строку на який його було укладено.
Позивач заявив до стягнення неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 168 494,10 грн. за період з 26.06.2015 по 18.12.2024.
Відповідач проти нарахованої неустойки заперечує, зазначає, що з квітня 2002 по грудень 2013 періодично орендував приміщення за адресою м. Кривий Ріг, вул. П.Мирного, 4 та повністю припинив користуватися спірним приміщенням 12.12.2013, про що письмово повідомив про розірвання договору оренди №6/16 від 08.05.2013 та про повернення приміщення балансоутримувачу (позивачу).
Також відповідач зазначає, що приміщення повернув позивачу, ключ від орендованого приміщення, який був у нього, передав разом із оригіналами договорів на страхування приміщення та супровідним листом від 12.12.2013.
Відповідач стверджує, що з 2014 року приміщення стоїть вільне.
Крім того, відповідач вказує, що 28.06.2024 Інгулецьким районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 213/2410/24 за цивільним позовом ОСОБА_1 до Виконкому Інгулецької районної у місті ради, Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, Управління з питань благоустрою та житлової політики виконком Криворізької міської ради, Територіальної громади в особі виконкому Криворізької міської ради, Акціонерного товариства "Південний ГЗК", Департаменту державної архітектурної інспекції у Дніпропетровській області про визнання нежитлового приміщення 12 кв.м., розташованого за адресою: вул. П. Мирного,4, житловим приміщенням та про визнання права користування ним.
Також відповідач зазначає, що з позову не зрозуміло, як і ким робився розрахунок неустойки.
Відповідач наголошує, що позивачем не надано доказів існування договірних відносин з позивачем за період з 26.06.2015 по 18.12.2024, а також просить застосувати позовну давність.
Суд не приймає заперечення відповідача стосовно того, що приміщення нею повернуто у 2013 році з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 у справі № 904/2692/15 позов Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради Дніпропетровської області задоволено частково. Розірвано договір оренди нежилого приміщення № 6/16 від 08.05.2013 року, укладений між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької місткої ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, та зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути Управлінню комунальної власності міста виконкому Криворізької місткої ради нежиле приміщення на 1 поверсі житлового будинку загальною площею 12, 0 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 шляхом укладення акта прийому-передачі з Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької місткої ради та стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької місткої ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 827 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Частиною 2 ст. 795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
У зв'язку з невиконанням рішення суду в добровільному порядку, ОСОБА_1 управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради здійснено звернення до Господарського суду Дніпропетровської області задля зміни способу та порядку виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 в справі № 904/2692/15.
17.06.2024 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 задоволено заяву Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 у справі № 904/2692/15. Змінено спосіб виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 у справі № 904/2692/15 наступним чином: «Виселити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , номер РНОКПП: НОМЕР_1 ) з нежилого приміщення на 1 поверсі житлового будинку загальною площею 12, 0 кв. м, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1.»
Як зазначив у своїй ухвалі суд «В обґрунтування поданої заяви стягувач зазначає, що на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 у справі № 904/2692/15 Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради здійснено звернення до Інгулецького відділу державної виконавчої служби у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з метою примусового виконання вищевказаного рішення суду.
12.02.2024 на адресу боржника за виконавчим провадженням ОСОБА_1 направлено вимогу відповідно до якої зобов'язано боржника бути присутньою під час проведення виконавчих дій запланованих на 14.02.2024.
Під час проведення запланованих слідчих дій 14.02.2024 за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не виконала вимогу державного виконавця, на заплановані виконавчі дії не з'явилася.
За наведеним фактом складно Акт державного виконавця від 14.02.2024 за участю двох понятих, в присутності начальника відділу управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, із залученням до проведення виконавчих дій лейтенанта поліції ВП№ 7 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області 21.03.2024 державним виконавцем повторно накладено на боржника штраф на підставі ст. ст. 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 188-13 КУпАП за невиконання вимог державного виконавця.
25.03.2024 за № 28.9-34/69896 Інгулецьким відділом державної виконавчої служби у м. Кривий Pіг Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) направлено до Відділення поліції № 7 КРУП ГУНП у Дніпропетровській області повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника за виконавчим провадженням ОСОБА_1 .
Тому заявник зазначає, що оскільки відповідно до рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 у справі № 904/2692/15 ФОП ОСОБА_1 зобов'язана вчинити дії щодо повернення управлінню комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради нежитлове приміщення шляхом укладення акту приймання-передачі зі стягувачем, однак на момент звернення із заявою ОСОБА_1 усвідомлено ухиляється від вчинення відповідних дій, що порушує права та охоронювані законом інтереси Криворізької міської територіальної громади, виконання вищенаведеного рішення у визначений Господарським судом Дніпропетровської області спосіб, виявляється неможливим.
…………….
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2015 у справі № 904/2692/15 починаючи з дня набрання законної сили, а саме з 26.06.2015 та станом на день звернення з цією заявою до суду не виконується майже чотири роки (04.09.2019 відкрито виконавче провадження) через не виконання ОСОБА_1 вимог державного виконавця та ухилення від повернення Управлінню комунальної власності міста виконкому Криворізької місткої ради нежиле приміщення на 1 поверсі житлового будинку загальною площею 12, 0 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 шляхом укладення акта прийому-передачі з Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької місткої ради.
Підсумовуючи викладене, враховуючи принципи розумності та справедливості, вимоги ст. 331 ГПК України, а також те, що рішення суду відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України є обов'язковим до виконання, суд дійшов висновку про наявність підстав для заміни способу виконання рішення від 09.06.2015 у справі № 904/2692/15.»
Таким чином, судом у справі № 904/2602/15 встановлено факт невиконання ОСОБА_1 рішення суду про звільнення спірного приміщення до 17.06.2024 (дата винесення ухвали) включно.
Положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
Таким чином, суд приходить до висновку, що повернення спірного нежитлового приміщення позивачу відбулося лише 18.12.2024, що підтверджується Актом державного виконавця від 18.12.2024 (т.1, а.с. 39).
Суд також не приймає посилання відповідача на дії державного виконавця при виконанні рішення суду у справі № 904/2692/15, оскільки, відповідно до приписів ст.338 ГПК України процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
Тому суд не наділений повноваженнями давати оцінку діям чи бездіяльності державного виконавця у даній справі при виконанні ним рішення суду у справі № 904/2692/15.
Щодо позовної давності, про застосування якої до спірних правовідносин заявляє відповідач.
Відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
За ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Кодексу, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.
Установлено, що позивач звернувся з позовом до суду про стягнення неустойки за період із 26.06.2015 по 18.12.2024 включно.
Постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 від 11.03.2020 №211, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 від 11.11.2020 №1100, установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на усій території України карантин.
В подальшому дія карантину, згідно постанов Кабінету Міністрів України, була продовжена із запровадженням нових обмежень з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19. Слід зазначити, що запровадження на території України карантину та його дія є загальновідомою обставиною та не потребує доказування.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину"; Розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено, зокрема пунктом 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом України № 540-IX від 30.03.2020, який набув чинності 02.04.2020.
Отже, з 12.03.2020 до 30.06.2023 на всій території України було встановлено карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами), від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", від 22.07.2020 № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Поряд із цим, через військову агресію Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб (Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022). Законом України від 24.02.2022 №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який у свою чергу продовжено та триває на даний час.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Згідно з статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Таким чином, зважаючи на те, що Закон України № 540-IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набув чинності 02.04.2020, позивачем пропущено позовну давність щодо стягнення з відповідача неустойки за період з 26.06.2015 по 01.04.2017, тому суд частково задовольняє заяву відповідача про застосування позовної давності.
Враховуючи викладене, неустойку слід нараховувати з 02.04.2017.
Крім того, слід зазначити, що позивач нарахував неустойку по 18.12.2024 включно , однак, зважаючи на те, що повернення спірного нежитлового приміщення позивачу відбулося 18.12.2024, що підтверджується Актом державного виконавця від 18.12.2024, неустойку слід нараховувати по 17.12.2024 включно.
Таким чином, період нарахування неустойки становить з 02.04.2017 по 17.12.2024, а тому позов підлягає частковому задоволенню в розмірі 153 401,06 грн.
В частині стягнення неустойки в розмірі 15 093,04 грн. слід відмовити.
Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої, другої статті 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13.12.2023 у справі №922/193/23, за загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина перша статті 617 ЦК), а за умовами пункту 8.3 договору і підставою для вчинення правочину - розірвання договору в односторонньому порядку, якщо обставини непереборної сили тривають більше тридцяти днів.
Згідно з нормами статті 218 ГК у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").
У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:
- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.
ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Отже лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").
Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону ""Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов'язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором.
У постанові від 13.09.2023 у справі №910/7679/22 Верховний Суд зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень стаття 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб'єкта господарювання у конкретному зобов'язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Однак, всупереч вищевикладеному, відповідач жодного доказу в підтвердження наявності форс-мажорних обставин суду не надала.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі відмовити.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про закриття провадження у справі відмовити.
В задоволенні клопотання відповідача про залучення в якості позивача ОСОБА_1 з окремими вимогами та тим самим предметом позову відмовити.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про витребування документів відмовити.
Заперечення ОСОБА_1 на дії головуючого судді по справі, датовані 16.07.2025 залишити без розгляду.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення ухвали головуючого судді від 25.06.2025, датованої 18.07.2025 відмовити.
Позов Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення неустойки в розмірі 168 494,10 грн. задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької місткої ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Радянська, 1; ідентифікаційний код 25522449) неустойку в розмірі 153 401,06 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 756,76 грн., про що видати наказ.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано -04.08.2025.
Суддя Н.Г. Назаренко