вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"31" липня 2025 р. Cправа № 902/705/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни за участю секретаря судового засідання Багулової Є.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Облапське", 45023, Волинська обл., Ковельський р-н, село Облапи, ідентифікаційний код юридичної особи 00853139
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінконцептпостач", 24500, Вінницька обл., Могилів-Подільський р-н, місто Ямпіль, вул. Свободи, будинок 81/49, ідентифікаційний код юридичної особи 43531827
про стягнення 121 957,79 гривень
за участю представників:
від позивача - адвокат Філончук Н.В., згідно ордеру
від відповідача - не з'явився
До Господарського суду Вінницької області 28.05.2025 року надійшла позовна заява № б/н від 28.05.2025 (вх. № 751/25 від 28.05.2025) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Облапське" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінконцептпостач" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем укладеного між сторонами договору поставки сільськогосподарської продукції №32 від 22.10.2024 у розмірі 111 481,64 гривень основного боргу, 8 619,34 гривень інфляційних втрат, 1 876,61 гривень 3% річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2025 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 02.06.2025 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/705/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 01 липня 2025 року об 11:30 год.
За наслідком судового засідання 01.07.2025, суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи №902/705/25 по суті до 15:30 31.07.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
30.07.2025 до суду від позивача надійшло клопотання № б/н від 30.07.2025 (вх. № 01-34/7983/25 від 30.07.25) про долучення документів до матеріалів справи.
30.07.2025 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 30.07.2025 (вх. № 01-34/7998/25 від 30.07.25) у якій позивач у зв'язку з допущеною опискою у прохальній частині позовної заяви просив читати прохальну частину вимог у наступній редакції: стягнути з відповідача на користь позивача 111 461,84 гривень основного боргу, 8 619,34 гривень інфляційних втрат, 1 876,61 гривень 3% річних.
На визначену судом дату у судове засідання з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений ухвалою від 02.07.2025, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного листа.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України учасників справи було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу учасникам справи створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у розгляді справи і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 30.07.2025 та просив їх задовольнити.
За наслідками розгляду справи, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду.
На оголошення вступної та резолютивної частин рішення сторони не з'явилися, у зв'язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.
Суть спору:
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Облапське" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінконцептпостач" про стягнення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 30.07.2025) 111 461,84 гривень основного боргу, 8 619,34 гривень інфляційних втрат, 1 876,61 гривень 3% річних.
На обгрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 22.10.2024 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Облапське" як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінконцептпостач" як покупцем укладено договір поставки сільськогосподарської продукції, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію українського походження сою, врожаю 2024 року, у кількості 50,40 метричних тон +\- 10 відсотків за вибором постачальника на умовах визначених договором.
Позивач зауважив, що згідно рахунку-фактури № 26 від 22.10.2024 року за договором поставки сільськогосподарської продукції № 32 від 22.10.2024 року СТОВ "Облапське" має поставити сою, врожаю 2024 року в кількості 50,40 метричних тон на суму 866 880,00 грн. Згідно накладної № 61 від 22.10.2024 фактично поставлено 50,340 метричних тон на загальну суму 865 848,03 гривень.
За твердженням позивача на підставі платіжної інструкції ТОВ "Вінконцептпостач" було перераховано постачальнику 754 386,19 гривень, що становить більше 86 відсотків від суми 865 848,03 гривень як це передбачено пунктом 4.1. договору. Друга частина зобов'язання у вигляді оплати за поставлений товар згідно договору наступає зі спливом 7 робочих днів з дня реєстрації податкової накладної. Оскільки 23.10.2024 було проведено реєстрацію податкової накладної, термін сплати різниці в ціні 111 461,84 гривень відповідно настав 04.11.2024.
Позивач зазначив, що 11.03.2025 постачальником було направлено ТОВ "Вінконцептпостач" претензію з вимогою здійснити розрахунок згідно договору поставки сільськогосподарської продукції на суму 111 461,84 гривень на розрахунковий рахунок постачальника.
За твердженням позивача, зобов'язання за договором поставки відповідачем не виконано.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення 111 461,84 гривень основного боргу, 8 619,34 гривень інфляційних втрат, 1 876,61 гривень 3% річних.
Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв, клопотань або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв, у зв'язку з чим розгляд справи здійснено за наявними матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
22.10.2024 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Облапське" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінконцептпостач" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №32 (далі - договір) пунктом 1.1. якого визначено, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію українського походження сою, врожаю 2024 року, у кількості 50,40 метричних тон +/- 10% за вибором постачальника (надалі - товар) на умовах, зазначених у цьому договорі (т.1 а.с. 9).
Згідно пункту 2.1. договору товар поставляється у кількості 50,40 метричних тон +/-10% за вибором постачальника (надалі - товар) на умовах, зазначених у цьому договорі.
Пунктами 3.2., 3.3 договору визначено, що ціна товару соя за одну метричну тону з ПДВ складає 17200,00 грн., ціна товару включає ПДВ за ставкою 14%. Загальна вартість договору 860 000,04 (Вісімсот шістдесят тисяч гривень 04 коп ) в тому числі ПДВ 14% - 105 614,04 грн.
Відповідно до пункту 4.1. договору оплата за поставлений товар здійснюється у національній валюті України - гривні, у безготівковій формі, шляхом переказу грошових коштів покупцем на поточний банківський рахунок постачальника в розмірі та по домовленості сторін: 86% - по факту завантаження товару на підставі рахунку та видаткової накладної, 14% - по факту реєстрації податкової накладної, протягом 7 робочих днів.
Згідно з пунктами 5.1., 5.2. договору постачальник зобов'язаний передати покупцеві товар, асортимент, якість та кількість якого відповідає умовам договору.
За змістом пунктів 5.3., 5.3.1., 5.3.2. договору покупець зобов'язаний прийняти товар за якістю, асортиментом та кількістю; оплатити товар в розмірах і терміни, по домовленості сторін, на розрахунковий рахунок, заявлений в рахунку на оплату протягом терміну дії договору.
Відповідно до пункту 6.1. договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, винна сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством.
Умовами пункту 9.2. договору визначено, що строк цього договору починається з дати його підписання та закінчується 31 грудня 2024р.
Згідно з пунктом 9.6. договору закінчення строку - цього договору не звільняє сторони від обов'язку виконати взяті на себе зобов'язання та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками сторін.
Позивачем сформовано рахунок-фактуру № 26 від 22.10.2024 на оплату поставленого відповідачу товару за договором поставки сільськогосподарської продукції № 32 від 22.10.2024 (соя, врожаю 2024 року) на суму 866 880,00 гривень (т. 1 а.с. 10 (зворот)).
На виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції № 32 від 22.10.2024 відповідно до накладної № 61 від 22.10.2024 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар (соя врожаю 2024 року) на загальну суму 865 848,03 гривень з ПДВ (т.1 а.с. 10).
Накладну підписано сторонами та скріплено печатками без будь-яких зауважень та заперечень.
На підтвердження обставини поставки товару позивачем надано податкову накладну № 7 від 22.10.2024 року, згідно якої постачальник (продавець) - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Облапське" поставило отримувачу (покупцю) - Товариству з обмеженою відповідальністю "Вінконцептпостач" товар згідно з УКТЗЕД 1201 - соя, врожаю 2024 року, власна сільськогосподарська продукція, у кількості 50,340 тонн на загальну суму без ПДВ 759 515,82 гривень, сума податку на додану вартість 106 332,2148 гривень, разом з ПДВ 865 848,03 гривень та копію квитанції від 23.10.2024, згідно якої доставлено до ДПС України та зареєстровано у органі ДПС документ - податкову накладну на суму з ПДВ 865 848,03 гривень (т. 1 а.с. 11, 12, 34, 35).
Судом установлено, що відповідачем на користь позивача згідно платіжної інструкції № 446 від 22.10.2024 сплачено 754 386,19 гривень із призначенням платежу - «за сою по рахунку № 26 від 22.10.2024» (т. 1 а.с. 11 (зворот)).
11.03.2025 року позивачем направлено відповідачу претензію про сплату заборгованості за договором в сумі 111 461,84 гривень до якої були долучені накладна № 61 від 22.10.2024, платіжна інструкція від 22.10.2024, податкова накладна з квитанцією, яка залишена відповідачем без задоволення (т.1 а. с. 13, 14, 35 (зворот)).
Доказів сплати відповідачем заявленої до стягнення суми заборгованості матеріали справи не містять.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача 111 461,84 гривень основного боргу, 8 619,34 гривень інфляційних втрат та 1 876,61 гривень 3% річних за договором поставки сільськогосподарської продукції № 32 від 22.10.2024 року.
Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань).
Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).
Згідно пункту 2.1. договору товар поставляється у кількості 50,40 метричних тон +/-10% за вибором постачальника (надалі - товар) на умовах, зазначених у цьому договорі.
Ціна товару соя за одну метричну тону з ПДВ складає 17200,00 грн., ціна товару включає ПДВ за ставкою 14%. Загальна вартість договору 860 000,04 (вісімсот шістдесят тисяч гривень 04 коп.) в тому числі ПДВ 14% - 105 614,04 грн. (пункти 3.2., 3.3. договору).
Пунктами 5.1., 5.2. договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язаний передати покупцеві товар, асортимент, якість та кількість якого відповідає умовам договору.
За змістом пунктів 5.3., 5.3.1., 5.3.2. договору покупець зобов'язаний прийняти товар за якістю, асортиментом та кількістю; оплатити товар в розмірах і терміни, по домовленості сторін, на розрахунковий рахунок, заявлений в рахунку на оплату протягом терміну дії договору.
Як убачається із матеріалів справи позивачем 22.10.2024 сформовано рахунок-фактуру № 26 на оплату поставленого відповідачу товару за договором поставки сільськогосподарської продукції № 32 від 22.10.2024 (соя, врожаю 2024 року) на суму 866 880,00 гривень (т. 1 а.с. 10 (зворот)).
Судом установлено, що відповідно до накладної № 61 від 22.10.2024 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар (соя врожаю 2024 року) на загальну суму 865 848,03 гривень з ПДВ.
За умовами пункту 4.1. договору оплата за поставлений товар здійснюється у національній валюті України - гривні, у безготівковій формі, шляхом переказу грошових коштів покупцем на поточний банківський рахунок постачальника в розмірі та по домовленості сторін: 86% - по факту завантаження товару на підставі рахунку та видаткової накладної, 14% - по факту реєстрації податкової накладної, протягом 7 робочих днів.
Таким чином, строк оплати 86 % вартості товару (865 848,03 гривень х 86% = 744 629,31 гривень) згідно накладної № 61 від 22.10.2024 на суму 865 848,03 гривень настав 23.10.2024 та 14% (865 848,03 гривень х 14% = 121 218,72 гривень) - по факту реєстрації податкової накладної, протягом 7 робочих днів.
Оскільки податкову накладну № 7 від 22.10.2024 позивачем зареєстровано у органі ДПС 23.10.2024 на суму з ПДВ 865 848,03 гривень строк оплати 14% вартості товару (865 848,03 гривень х 14% = 121 218,72 гривень) по факту реєстрації податкової накладної, протягом 7 робочих днів (з 24.10.2024 по 01.11.2024) настав 02.11.2024.
Про отримання станом на 22.10.2024 рахунку-фактури відповідачем на оплату товару свідчить зазначення вказаного рахунку у графі призначення платежу при здійсненні часткового розрахунку за отриманий товар.
Отримання товару згідно накладної № 61 від 22.10.2024 на суму 865 848,03 гривень відповідачем не спростовано.
Як убачається із платіжної інструкції № 446 від 22.10.2024 відповідачем 22.10.2024 сплачено на користь позивача 754 386,19 гривень із зазначенням у графі призначення платежу - «за сою по рахунку № 26 від 22.10.2024».
Із матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання щодо поставки товару виконав, у той же час відповідач свої зустрічні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар у строк визначений договором належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов'язання у розмірі 111 461,84 гривень основного боргу.
Судом установлено, що матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від договору, пропозицій щодо розірвання договору до поставки позивачем товару, пред'явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, відмови відповідача від прийняття поставленого товару, а також доказів повернення товару позивачу.
Докази сплати основного боргу у розмірі 111 461,84 гривень у матеріалах справи відсутні.
Порушенням зобов'язання згідно зі статтею 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар у сумі 111 461,84 гривень, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки сільськогосподарської продукції №32 від 22.10.2024 року в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 111 461,84 гривень.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Приймаючи до уваги, що належними та допустимими доказами підтверджено суму основного боргу у розмірі 111 461,84 гривень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 111 461,84 гривень.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 8 619,34 гривень інфляційних втрат, 1 876,61 гривень 3% річних.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд враховує таке.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у розмірі 111 461,84 гривень основного боргу, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.
Як вбачається із розрахунку інфляційних втрат та 3% річних здійсненого позивачем, розрахунок інфляційних втрат здійснено за період з листопада 2024 по квітень 2025 та 3% річних - за період з 04.11.2024 по 27.05.2025. Сума нарахованих позивачем інфляційних втрат становить 8 619,34 гривень та 3% річних - 1 876,61 гривень.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, що нараховані в межах визначеного позивачем періоду прострочення та суми заборгованості, суд дійшов висновку, що при розрахунку інфляційних втрат та 3% річних позивачем взято до розрахунку суму заборгованості у розмірі 111 462 гривень, тоді як розмір заборгованості позивача перед відповідачем становить 111 461,84 гривень.
За розрахунком суду, з урахуванням наявної суми заборгованості та визначеного позивачем періоду нарахування, сума інфляційних втрат та 3% річних відповідно становлять 8 619,33 гривень інфляційних втрат та 1 876,60 гривень 3% річних.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є обгрунтованою та підлягає задоволенню частково в сумі 8 619,33 гривень інфляційних втрат, 1 876,60 гривень 3% річних, у задоволенні вимог про стягнення 0,01 гривень інфляційних втрат та 0,01 гривень 3% річних слід відмовити у зв'язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 111 461,84 гривень основного боргу, 8 619,33 гривень інфляційних втрат та 1 876,60 гривень 3% річних, у задоволенні решти позову слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні до суду позивачем згідно квитанції № 5270-0506-8961-8296 від 28.05.2025 сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 гривень.
Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, разом з тим розмір позовних вимог у задоволенні яких судом відмовлено не впливає на розмір судового збору, який підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 гривень покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінконцептпостач" (24500, Вінницька обл., Могилів-Подільський р-н, місто Ямпіль, вул. Свободи, будинок 81/49, ідентифікаційний код юридичної особи 43531827) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Облапське" (45023, Волинська обл., Ковельський р-н, село Облапи, ідентифікаційний код юридичної особи 00853139) 111 461,84 гривень основного боргу, 8 619,33 гривень інфляційних втрат, 1 876,60 гривень 3% річних та 3 028,00 гривень судових витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 0,01 гривень інфляційних втрат та 0,01 гривень 3% річних - відмовити.
5. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Примірник судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.
Повне рішення складено 04 серпня 2025 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.