вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" серпня 2025 р. Справа№ 915/1151/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Владимиренко С.В.
Демидової А.М.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія"
на рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2025 (повне рішення складено та підписано 16.04.2025)
у справі № 915/1151/24 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія"
до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк"
про стягнення 8 035,82 грн
Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Український професійний Банк" про стягнення заборгованості у сумі 8 035,82 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2018 №42/41 в частині повної та своєчасної оплати спожитої у жовтні 2023 року електричної енергії в обсягах 885 кВг/год на суму 5 110,70 грн та у листопаді 2023 року - в обсягах 476 кВг/год на суму 2 925,12 грн.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.09.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" з додатками в електронній формі направлено для розгляду за підсудністю до господарського суду міста Києва.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 915/1151/24 в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами договору електропостачання на спірний період (заява-приєднання підписана неуповноваженою особою, актів надання послуг, підписаних відповідачем, а також оплат, здійснених банком, матеріали справи не містять), а також доказів фактичного споживання саме банком електроенергії у спірному періоді (зважаючи на встановлені у справах №915/494/18, №915/495/18 обставини продажу банком спірних приміщень іншій особі ще в 2015 році), суд визнав необґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами вкладені позивачем у позовній заяві обставини, що саме банк був споживачем електроенергії, вартість якої заявлена до стягнення позивачем.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 915/1151/24 Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 692, 714 ЦК України, ст.ст. 193, 275 ГК України, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Зокрема, скаржник зазначає, що станом на 01.01.2019 відповідач залишився споживачем електричної енергії за договором про постачання електричної енергії від 04.05.2011 № 42/41 та автоматично в силу приписів постанови НКРЕКП "Про затвердження правил роздрібного ринку електричної енергії" (далі - ПРРЕЕ), перейшов на постачання електричної енергії до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія". При цьому згідно з пунктом 4.27 ПРРЕЕ У разі звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний повідомити електропостачальника та оператора системи або основного споживача про намір припинити дію відповідних договорів не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договорів і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією включно.
У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем електропостачальника та (за наявності відповідного договору) оператора системи або основного споживача про звільнення приміщення та/або остаточне припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний здійснювати оплату спожитої на таких об'єктах електричної енергії та інших платежів виходячи з умов відповідних договорів.
Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на те, що 01.11.2018 договір на постачання електричної енергії у приміщення по вул.Ольвійська, 3-А у м. Очаків був укладений з фізичною особою Мойсеєнко і жодних доказів, що ця особа є представником ПАТ "УПБ" позивачем не надано, як і доказів споживання саме банком електричної енергії або її оплати.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2025 (колегія суддів у складі: головуючої Ходаківської І.П., суддів Владимиренко С.В., Демидової А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 915/1151/24; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, на підставі п. 13 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні" положень Закону України "Про ринок електричної енергії" з 01.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" є електропостачальником, який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії згідно з постановою НКРЕКП від 14.06.2018 № 429.
Посилаючись з позовом у даній справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" послалось на те, що 01.11.2018 Публічним акціонерним товариством "Український Професійний Банк" була підписана заява-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу №42/41 на об'єкти споживача (відповідача) згідно з переліком зазначеним в заяві-приєднання.
Згідно із заявою-приєднанням до договору про постачання електричної енергії споживачу початок постачання визначений з 01 грудня 2018 року.
Пунктом 9 Комерційної пропозиції (додаток 2 до договору) встановлено, що договір про постачання електричної енергії споживачу набирає чинності з дати підписання споживачем заяви-приєднання до договору і укладається на строк до "30" червня 2019 року (включно), а в частині розрахунків договір діє до повного їх завершення. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Згідно з пунктом 2.1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач сплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно до підпункту 1 пункту 7.2 договору постачальник зобов'язався забезпечувати належну якість надання послуг з постачання електричної опері її відповідно до вимог чинного законодавства та договору.
Підпунктом 1 пункту 6.2 договору встановлено, що споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами договору.
Згідно з пунктом 5.5 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Пунктом 3 Комерційної пропозиції передбачено, що розрахунки споживача за спожиту електричну енергію та терміни оплати виставлених рахунків протягом розрахункового періоду здійснюються на умовах договору про постачання електричної енергії постачальника за регульованим тарифом AT "Миколаївобленерго".
Пунктом 4 Комерційної пропозиції встановлено, що постачальник до 5 числа наступного за розрахунковим місяця надає споживачу рахунок на оплату за фактично спожиту електроенергію у попередньому місяці. Споживач мас можливість самостійно формувати рахунок на оплату за спожиту електричну енергію, інші рахунки, за допомогою інтернет-магазину комунальних послуг: elektropostach.mk.ua (далі-Сервіс). Споживач протягом одного робочого дня зобов'язаний підписати електронно-цифровим підписом (далі-ЕЦП) рахунок на оплату за спожиту електричну енергію, інші рахунки, "Акт прийняття-передавання товарної продукції" та після цього завантажити їх на Сервіс. У разі не завантаження споживачем підписаних ЕЦП документів, вони вважаються підписаними з боку споживача без зауважень.
Платіжний документ формується постачальником безкоштовно, згідно з обраною комерційною пропозицією до договору. Платіжні документи на оплату надаються споживачам у відповідних структурних підрозділах постачальника, через персональну сторінку споживача на веб-сайті постачальника або електронною поштою, факсимільним зв'язком, поштовим зв'язком, кур'єром чи іншими способами з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу \ порядку, передбаченому договором. Якщо фактичне споживання електричної енергії виявиться більшим ніж очікуване різниця між сумою планових платежів та вартістю фактично спожитої електроенергії має бути сплачена протягом 5 операційних днів з дня формування/отримання рахунків за фактично використану у розрахунковому періоді електричну енергію. Якщо фактичне споживання електричної енергії виявиться меншим ніж очікуване, надлишкові кошти зараховуються як оплата наступних платежів. Сторони визнають, що електронний документ (сформований, підписаний з використанням цифрового підпису та переданий за допомогою Сервісу) ідентичним за документацією та реквізитами з документом на папері, та кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
У жовтні 2023 року відповідач спожив електричну енергію в обсягах 885 кВг/год на суму 5110,70 грн, а у листопаді 2023 року - електричну енергію в обсягах 476 кВг/год на суму 2925,12 грн, яка не була оплачена відповідачем, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 8035,82 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що він не є власником приміщень, до яких здійснювалось електропостачання з 2015 року, що встановлено судовими рішеннями у справах №915/494/18, №915/495/18. Крім того, відповідач повідомив, що заява-приєднання до договору підписана неуповноваженою особою, а банк перебував в процедурі ліквідації.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
За правилами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
У позовній заяві позивач послався на те, що у жовтні 2023 року відповідач спожив електричну енергію в обсягах 885 кВг/год на суму 5110,70 грн, а у листопаді 2023 року - електричну енергію в обсягах 476 кВг/год на суму 2925,12 грн, яка не була оплачена відповідачем, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 8035,82 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами спору було укладено договір про постачання електричної енергії від 04.05.2011 № 42/41.
У позовній заяві позивач посилається на укладений між сторонами спору договір від 01.11.2018 № 42/41.
Разом з тим, такого договору сторонами не укладалось.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачем долучено до позовної заяви копію Заяви-приєднання до договору, яка містить підпис особи від імені споживача та датована 01.11.2018.
Під час розгляду справи судом першої інстанції представник позивача надав усні пояснення про те, що вказана заява-приєднання до договору була підписана сторожем, та саме сторож здійснював оплату за електроенергію, однак у жовтні-листопаді 2023 року припинив виконувати оплати.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що відповідач залишився споживачем електричної енергії за договором від 01.11.2018 № 42/41.
Разом з тим, як обґрунтовано встановлено судом, судовими інстанціями, які ухвалювали рішення у справах №915/494/18, №915/495/18, встановлено факт вибуття з володіння банку спірних приміщень у 2015 році.
При цьому, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Згідно з п. 13 розділу XVII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ринок електричної енергії" фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.
Апеляційний господарський суд зважає на те, що будь-яких належних доказів на підтвердження факту споживання відповідачем електричної енергії, поставленої позивачем, останнім не надано.
З огляду на викладене, встановлені судом факти відсутності доказів укладення між сторонами договору електропостачання на спірний період (заява-приєднання підписана неуповноваженою особою, актів надання послуг, підписаних відповідачем, а також оплат, здійснених відповідачем, матеріали справи не містять), а також доказів фактичного споживання саме відповідачем електроенергії у спірному періоді (зважаючи на встановлені у справах №915/494/18, №915/495/18 обставини продажу банком спірних приміщень іншій особі ще в 2015 році), вмотивованим є висновок місцевого господарського суду про відмову в позові.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Судові витрати
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 09.04.2025 у справі № 915/1151/24 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
У зв'язку з перебуванням колегії суддів з 07.07.2025 по 25.07.2025 (включно) у відпустці, повна постанова складена та підписана після їх виходу з відпустки - 04.08.2025.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді С.В. Владимиренко
А.М. Демидова