79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"04" серпня 2025 р. Справа №914/3149/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянув апеляційну скаргу комунального підприємства «Адміністративно - технічне управління» №2410-вих-72162 від 16.05.2025
на рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 суддя: Матвіїв Р.І., м. Львів, повний текст складено 07.04.2025
у справі №914/3149/24
за позовом комунального підприємства «Адміністративно - технічне управління», м. Львів,
до відповідача ОСОБА_1 АДРЕСА_4
про стягнення 20 304, 00 грн.,
Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство «Адміністративно - технічне управління» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Бойко Романа Степановича про стягнення 20 304, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з демонтажем та доставкою на майданчик тимчасового зберігання демонтованої тимчасової споруди, власником якої є відповідач, позивач поніс витрати у загальному розмірі 20 304, 00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивач не довів наявності всіх елементів складу правопорушення, зокрема - протиправної поведінки відповідача, вини, причинного зв'язку та факту шкоди. Матеріали справи не містять доказів того, що демонтаж тимчасової споруди здійснено через її самовільне встановлення, а також доказів належного повідомлення відповідача. Відсутність договірних відносин між сторонами та неналежне обґрунтування суми збитків виключають можливість задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи
19.05.2025 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Комунального підприємства «Адміністративно - технічне управління» №2410-вих-72162 від 16.05.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 у справі №914/3149/24.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи та проголошенні рішення не взято до уваги, що ухвалою Львівської міської ради №6107 від 26.12.2019 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова», (що діяла на момент виникнення правовідносин) зокрема пунктом 2.14. встановлено, що у разі коли тимчасова споруда перешкоджає проведенню реконструкції або ремонту інженерних мереж, вулиці, дороги, будинків і споруд, тимчасова споруда переноситься в інше місце без припинення рішення про її розміщення або, за відсутності погодженого нового місця встановлення, демонтується на час реконструкції (ремонту). Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування надсилає не пізніше ніж за 1 місяць до запланованого перенесення (демонтаж) тимчасової споруди повідомлення з визначенням її нового місця або з інформацією про відсутність можливості перенести тимчасову споруду. Таке повідомлення є підставою для перенесення або демонтажу суб'єктом господарювання тимчасової споруди у зв'язку із проведенням реконструкції або ремонту.
Апелянт зазначає, що у даній справі наявний повний склад цивільного правопорушення з боку відповідача з огляду на наступне:
- мала місце протиправна поведінка, оскільки, всупереч пункту 1.3 Положення, самовільно встановлена тимчасова споруда - це споруда, яка розміщена за відсутності хоча б одного з передбачених цим Положенням документів: ухвали міської ради, договору оренди земельної ділянки або конструктивних елементів благоустрою, паспорта прив'язки тимчасової споруди. У даному випадку споруда була встановлена без відповідних дозвільних документів;
- понесені збитки, оскільки внаслідок невиконання відповідачем вимог законодавства комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» понесло витрати, оплативши послуги підрядної організації, розмір яких зазначено у позовній заяві;
- наявний причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, оскільки саме внаслідок дій (бездіяльності) відповідача Комунальному підприємству «Адміністративно-технічне управління» було завдано шкоди у вигляді витрат, понесених на виконання рішення Львівської міської ради від 22.07.2022 № 568;
- наявна вина, оскільки відповідач, попри встановлену законом заборону щодо самовільного встановлення тимчасової споруди без належних правовстановлюючих документів, не вжив заходів для її добровільного демонтажу. У зв'язку з цим комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» було змушене здійснити демонтаж у примусовому порядку та понесло при цьому відповідні витрати.
Отже, на думку апелянта, суд першої інстанції неправомірно дійшов висновку про те, що в діях ОСОБА_1 відсутня вина у заподіянні шкоди. Оскільки, тимчасова споруда ОСОБА_1 розміщена без дозвільних документів, таким чином він знав, що вона знаходиться незаконно на території комунальної власності. Також, у матеріалах справи відсутні будь які документи які б спростовували цей факт.
Відповідач - ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 23.06.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/4951/25 від 24.06.2025) в якому заперечує доводи апелянта та просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 у справі №914/3149/24 залишити без змін. Судові витрати просить покласти на позивача та вказує, що сума понесених витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в апеляційній інстанції становить 3 000, 00 грн.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2025 справу №914/3149/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г..
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 з підстав, що визначені ч. 2-4,6 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу комунального підприємства «Адміністративно - технічне управління» №2410-вих-72162 від 16.05.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 у справі №914/3149/24 залишено без руху.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Адміністративно - технічне управління» №2410-вих-72162 від 16.05.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 у справі №914/3149/24. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
Рішенням Львівської міської ради від 22.07.2022 № 568 «Про надання функцій замовника на виконання робіт з благоустрою території, обмеженою вул. Садовою, 2 А - вул. Підміською до вул. Підміської, 23 вирішено:
- п. 6: демонтувати встановлені тимчасові споруди на проміжку від вул. Садової, 2 - А - вул. Підміської до вул. Підміської, 23;
- п. 7: рекомендувати суб'єктам підприємницької діяльності здійснити демонтаж тимчасових споруду добровільному порядку протягом 30 календарних днів (п. 7);
- п. 8: у разі нездійснення демонтажу у добровільному порядку визначити уповноваженою особою на виконання демонтажу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на проміжку від вул. Садової, 2-А - вул. Підміської до вул. Підміської, 23 комунальне підприємство «Адміністративно - технічне управління» спільно з Залізничною районною адміністрацією;
- п. 9: Залізничній районній адміністрації встановити власників тимчасових споруд на відрізку від вул. Садової, 2-А - вул. Підміської до вул. Підміської, 23 протягом 10 календарних днів (пп. 9.1.); довести рішення до відома власника (користувача) тимчасових споруд, а також відповідних експлуатуючих організацій для відключення тимчасових споруд від інженерних мереж протягом 20 календарних днів (пп. 9.2);
- п. 10: комунальному підприємству «Адміністративно-технічне управління» здійснити демонтаж за участю представника Залізничної районної адміністрації протягом 60 календарних днів (пп. 10.1).
Підпунктами 10.4 - 10.6 рішення передбачено укласти відповідні договори з суб'єктами господарювання на виконання робіт з демонтажу тимчасових споруд та супутніх послуг та оплатити їх вартість; організувати відповідальне зберігання демонтованих тимчасових споруд та майна (за наявності) на вул. Пластовій, 125; повернути демонтовані тимчасові споруди та майно (за наявності) власнику після відшкодування ним витрат на демонтаж, транспортування та зберігання демонтованих тимчасових споруд.
Комісія в складі представників Залізничної районної адміністрації та комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» 14.09.2022 склала акт опису та вилучення майна в тимчасовій споруді за адресою вул. Садова, 2-А до вул. Підміська, 23.
У той же день 14.09.2022 складено акт проведення демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності за адресою вул. Садова, 2А до вул. Підміська, 23. Відповідно до акта, комісією в складі представників комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» і Залізничної районної адміністрації за відсутності власника тимчасово споруди на виконання рішення Львівської міської ради від 22.07.2022 № 568 проведено демонтаж тимчасової споруди в цілісному стані з від'єднанням металевого даху. Демонтаж здійснено силами підрядної організації - фізична особа - підприємець Наконечний Юрій Іванович. Тимчасова споруда перевозиться на зберігання на майданчик тимчасового зберігання - вул. Пластова, 125.
Додатками до акта проведення демонтажу є фото розміщення тимчасової споруди до і після демонтажу та акт опису та вилучення майна від 14.09.2022.
Договір про виконання робіт укладено позивачем з фізичною особою - підприємцем Наконечним Юрієм Івановичем також 14.09.2022. Відповідно до п. 1.1 договору такий стосується зобов'язання з демонтажу (знесення, розбирання) самовільно встановленого (розміщеного) об'єкта (тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності за адресою м. Львів, вул. Садова, 2А - вул. Підміська, 23) та доставці їх на майданчик тимчасового зберігання (код ДК 0212015-45110000-1-руйнування та знесення будівель і земляні роботи).
Крім цього, на виконання п. 7 описаного рішення 14.09.2022 комісією в складі представників Відділу соціально-економічного розвитку Залізничної районної адміністрації, комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» здійснено обстеження зазначеної у рішенні території на предмет добровільного демонтажу тимчасових споруд, про що складено акт.
Відповідно до цього акта в ході обстеження зафіксовано, що 9 тимчасових споруд на зазначеній території демонтовані у добровільному порядку.
14.09.2022 комунальним підприємством «Адміністративно - технічне управління» за участю Залізничної районної адміністрації проведено примусовий демонтаж тимчасової споруди Бойка Р. С.
Позивач і фізична особа - підприємець Наконечний Юрій Іванович 14.09.2022 підписали акт № ОУ-000000163 здачі - прийняття робіт: послуг з демонтажу (знесення, розбирання) самовільно встановленого (розміщеного) об'єкта (тимчасової споруди) та доставка на майданчик тимчасового зберігання (код ДК 0212015-45110000-1-руйнування та знесення будівель і земляні роботи), вартістю 16 920,00 грн.
Фізична особа - підприємець Наконечний Ю.І склав рахунок на оплату на суму 16 920,00 грн, який оплачений позивачем 15.09.2022.
22.09.2022, позивач отримав лист Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 21.09.2022 про надання інформації про власника тимчасової споруди на вул. Садовій 2-А. Повідомлено, що з метою з'ясування такої інформації районна адміністрація зверталась до відділу поліції № 1 Львівського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції у Львівської області Національної поліції України. І відповідно до отриманої інформації власником тимчасової споруди «ROZ.DRIB» є Бойко Р.С.
Відповідно до змісту листа відділу поліції № 1 Львівського районного управління поліції від 10.08.2022, підготовленого на лист Залізничної районної адміністрації від 02.08.2022 (копія долучена до матеріалів справи) «станом на 09.08.2022 тимчасові споруди (МАФи) на вул. Садовій 2-А - вул. Підміській , які зображені на наданих фотосвітлинах ТС демонтовані, окрім ROZ.DRIB, власником якого є Бойко Р.С., що проживає в селі Ясниська Яворівського району Львівської області (тел. 0986120117) та який на даний час знаходиться у зоні проведення бойових дій.».
Позивач надіслав лист про відшкодування 20 304,00 грн (включно з 3 384,00 грн. ПДВ) від 01.03.2023, адресований відповідачу, на адресу АДРЕСА_2 . Відповідно до змісту листа, серед іншого, позивач стверджує, що оскільки відповідач не відреагував на рішення міської ради від 22.07.2022 та не здійснив демонтаж власними силами у добровільному порядку, то 14.09.2022 позивач здійснив примусовий демонтаж, в результаті чого підприємству завдано майнової шкоди, пов'язаної з витратами на демонтаж і перевезення.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 10.03.202 солдат ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , в період 2022 - 2023 років, включно з 11.06.2022 - 03.10.2022, брав участь в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій, Луганській та Харківській областях.
Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 у цій справі оскаржується позивачем в повному обсязі.
Предметом позову є стягнення з відповідача 20 304, 00 грн. вартості демонтажу та доставки на майданчик тимчасового зберігання демонтованої тимчасової споруди, власником якої є відповідач.
Щодо суті спірних правовідносин, то не є спірною обставина чинності рішення Львівської міської ради від 22.07.2022 № 568 про демонтаж встановлених тимчасових споруд на проміжку від вул. Садової, 2 - А - вул. Підміської до вул. Підміської, 23.
Відповідач не оскаржує такого рішення та не оспорює підстав його прийняття. Водночас не згідний з порядком виконання такого рішення уповноваженими особами.
Виходячи зі змісту рішення № 568, вбачається, що висновків про самовільно встановлені споруди відповідачем таке не містить, а підставою п. 6 про демонтаж встановлених тимчасових споруд не вказано самовільність встановлення таких. Згідно з п. 2 рішення здійснювалась підготовка до початку будівництва комунального ринку на вул. Садовій, 2-А - вул. С. Петлюри. Тому суд визнає безпідставними твердження позивача про те, що демонтована тимчасова споруда є самовільно встановленою, про що, зокрема, згадано в листі від 01.03.2023, в договорі про виконання робіт від 14.09.2022, в акті № ОУ-000000163 здачі - прийняття робіт від 14.09.2022.
Отже, вказане спростовує аргумент апелянта про те, що тимчасова споруда Бойка Р,С. розміщена без дозвільних документів.
Суд зауважує, що між сторонами спору відсутні договірні відносини і сума, заявлена до стягнення, має ознаки деліктної відповідальності.
Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає збитками втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Крім цього, ст. 1166 Цивільного кодексу України загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Так, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, стаття 1166 Цивільного кодексу України встановлює загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктне (позадоговірне) зобов'язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин. У деліктних зобов'язаннях діє принцип відповідальності за вину. Тобто, деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювана шкоди.
Юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: а) протиправна поведінка особи, б) настання шкоди, в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, г) вина завдавача шкоди.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. За відсутності хоча б одного із зазначених елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
З огляду на наведене, предметом доказування в справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення, щ судом першої інстанції в повному обґємі досліджено і з висновками яких погоджується суд апеляційної інстанції.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (ч. 1 ст. 73).
Відповідно до встановлених обставин справи на виконання рішення Львівської міської ради від 22.07.2022 № 568 не вчинено дій, передбачених п.п. 7, 8, 9, адже відсутні докази звернень до відповідача з рекомендацією здійснити демонтаж тимчасових споруду добровільному порядку протягом 30 календарних днів; відсутні докази встановлення факту не проведення демонтажу у добровільному порядку; відсутні докази встановлення власників тимчасових споруд на відрізку від вул. Садової, 2-А - вул. Підміської до вул. Підміської, 23 протягом 10 календарних днів; відсутні докази доведення до відома власника (користувача) тимчасових споруд, а також відповідних експлуатуючих організацій для відключення тимчасових споруд від інженерних мереж протягом 20 календарних днів.
Демонтаж тимчасової споруди, власником якої є відповідач, здійснено в один день з обстеженням території на вул. Садова, 2А - вул. Підміська, 23, за відсутності власника тимчасової споруди та без встановлення особи власника, адже лист Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 21.09.2022 про надання інформації про власника тимчасової споруди на вул. Садовій 2-А позивач отримав тільки 22.09.2022, тобто після демонтажу споруди.
Вказане свідчить про передчасність дій (без дотримання алгоритму та черговості дій, передбачених рішенням № 568) позивача по демонтажу тимчасової споруди.
У справі відсутні докази обізнаності відповідача про можливість добровільного демонтажу тимчасової споруди. За обставини, коли відповідач не оскаржував рішення № 568, тобто погоджувався з ним, то існувала висока ймовірність добровільного демонтажу, що дозволило б уникнути додаткових витрат позивачем. Однак доказів того, що позивач на час демонтажу встановив особу власника споруди і встановив відсутність його добровільності у здійсненні демонтажу, немає. Тому неправомірної поведінки відповідача не доведено.
Колегія суддів також зауважує, що про обставину здійснення демонтажу та необхідність відшкодування понесених витрат позивач надіслав відповідачу не на його офіційну адресу (Яворівський район, с. Ясниська, вул. Шевченка, 74), а на адресу 79007, м. Львів, с. Ясниська, 11/11.
Через відсутність доказів повідомлення про необхідність здійснення демонтажу тимчасової споруди відповідача, який до того ж на час прийняття рішення № 568 і на час демонтажу споруди брав участь в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, сторона вважає відсутньою в неї вини в понесенні позивачем витрат на здійснення демонтажу його споруди.
Крім цього, щодо заявленого до стягнення розміру шкоди, то з поданих на його підтвердження доказів також неможливо ідентифікувати, що договір з виконавцем демонтажу та акт виконаних робіт стосувалися саме тимчасової споруди відповідача. Крім того в них відсутня вказівка на особу власника, в таких документах зазначено про демонтаж самовільно встановленої споруди. А як встановив суд вище, у рішенні № 568 факту самовільного встановлення споруди відповідачем не вказано і така обставина не була підставою для демонтажу споруди.
Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів неправомірної поведінки відповідача, а також відсутність доказів його вини як суб'єктивного елементу складу правопорушення, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не довів наявності в спірній ситуації всіх необхідних елементів цивільного правопорушення. У зв'язку з цим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Вони не спростовують встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області.
області від 02.04.2025 у справі № 914/3149/24.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За аналізом процесуального законодавства визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до частини другої статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Крім цього за положеннями частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
У разі ж недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Поряд з цим, обов'язок доведення неспівмірності витрат законодавець покладає на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
При цьому судом враховано, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 15 та 2 ГПК України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
У контексті наведеного вище, колегія суддів наголошує на тому, що подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Заявляючи витрати понесені позивачем на правову допомогу, представник надав в підтвердження таких витрат копію договору №03 про надання правничої допомоги від 04 лютого 2025 року; копію акту прийому-передачі послуг відповідно до Договору про надання правової допомоги №03 від 04 лютого 2025 року; копію рахунку на оплату б/н від 23 червня 2025 року на суму 3 000 грн.
Згідно акту приймання-передачі послуг відповідно до Договору про надання правової допомоги №03 від 04 лютого 2025 року Адвокатське бюро «Марії Федорчук» надало відповідачу такі юридичні послуги як підготовка відзиву на апеляційну скаргу.
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України.
Колегія суддів звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
З врахуванням вищевикладеного, заява про відшкодування судових витрат на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
апеляційну скаргу комунального підприємства «Адміністративно - технічне управління» №2410-вих-72162 від 16.05.2025- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 02.04.2025 у справі №914/3149/24 - залишити без змін.
Заяву ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу викладену у відзиві на апеляційну скаргу - задоволити.
Стягнути з комунального підприємства «Адміністративно - технічне управління» (79005, Львівська обл., місто Львів, площа Міцкевича, будинок 6/7, ідентифікаційний код юридичної особи 13804591) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 3 000,00 грн.
Місцевому господарському суду видати наказ в порядку ст. 327 ГПК України.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Бойко С. М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.