07 липня 2025 року
м. Київ
справа № 727/5572/23
провадження № 61-14392св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_5 , на постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 червня 2024 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю. Кулянди М. І., Одинака О. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договору дарування квартири недійсним.
Позов мотивований тим, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 лютого 2023 року вжито заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення боргу.
З метою державної реєстрації заборони відчуження спірної квартири позивач звернувся до державного реєстратора з відповідною заявою, при розгляді якої з'ясувалося, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 20 лютого 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І., зареєстрований в реєстрі за № 285, тобто до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про заборону відчуження майна.
Посилався на те, що ОСОБА_2 , який здійснив відчуження майна на підставі безвідплатного договору, та ОСОБА_4 , яка надала згоду на таке відчуження на користь сина ОСОБА_3 після пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики, діяли недобросовісно та зловживали правами кредитора ОСОБА_1 , оскільки уклали договір, який направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржників.
Також вказував, що оспорюваний договір є фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладення були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на спірне приміщення від ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як співвласників спільного майна подружжя до їх сина ОСОБА_3 , тобто був наявний умисел на укладення договору з метою приховання майна від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов'язання.
Позивач просив:
визнати недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 20 лютого 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І., зареєстрований в реєстрі за № 285.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Шевченківського районого суду м. Чернівці від 02 листопада 2023 року змінено процесуальний статус ОСОБА_4 з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, на співвідповідача у справі. Залучено ОСОБА_4 як співвідповідача.
Рішенням Шевченківського районого суду м. Чернівці від 22 лютого 2024 року у складі судді Бойко М. Є. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 20 лютого 2023 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І., зареєстрований в реєстрі за № 285.
Рішення суду мотивоване тим, що:
на час укладання спірного договору ОСОБА_4 мала непогашені боргові зобов'язання щодо повернення позичених коштів перед позивачем та надала як співвласник квартири АДРЕСА_1 нотаріально посвідчену письмову згоду на її відчуження під час розгляду справи № 727/11283/22 у суді за позовом ОСОБА_1 про стягнення з неї та з ОСОБА_2 боргу за договором позики у сумі 28 075,39 дол. США; майно відчужене на підставі безоплатного договору; відповідач ОСОБА_2 був обізнаний щодо боргових зобов'язань ОСОБА_4 , що підтверджується матеріалами справи № 727/4872/21 та ним не заперечувалось, а тому міг передбачати негативні для себе наслідки задоволення цих позовних вимог; майно відчужене після пред'явлення до ОСОБА_4 позову про стягнення заборгованості; майно відчужене на користь фізичної особи, яка є близьким родичем, а саме сину відповідачів; доводи про те, що ОСОБА_2 мав повне право самостійно розпоряджатися своїм майном не ґрунтуються на вимогах закону; відчуження належної відповідачу квартири за спірним договором дарування зменшує платоспроможність ОСОБА_4 . Сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора, їх дії були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою його збереження та унеможливлення звернення на нього стягнення в порядку примусового виконання рішення про стягнення боргу. Відповідно, договір дарування, вчинений відповідачем ОСОБА_2 в період наявності непогашеного боргу, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правові висновки Верховного Суду у постановах: від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17). Договір дарування майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, укладений на шкоду кредитору підлягає визнанню недійсним у цілому (правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц). При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Посилання відповідачів на те, що, укладаючи договір дарування, ОСОБА_2 виходив з інших мотивів і не мав умислу на укладення фіктивного правочину та про те, що у ОСОБА_4 є в наявності інше майно, на яке можна звернути стягнення, суд першої інстанції відхилив, оскільки суд виходив з недобросовісності дій відповідачів, які під час укладання спірного договору дарування належної їм квартири після настання строку виконання зобов'язання за договором позики щодо повернення боргу ОСОБА_1 (згідно з відповідною розпискою - 30 квітня 2021 року) , намагалися таким чином уникнути звернення стягнення на спірну квартиру.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 28 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Єфтемій О. Ф., про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 805,20 грн.
Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 805,20 грн.
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 10 червня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Якобишена Т. Д., задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 лютого 2024 року змінено в мотивувальній частині, викладено її в редакції цієї постанови.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 лютого 2024 року змінено в резолютивній частині, викладено її в наступній редакції: «Визнати договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Скінтей Ю. І. 20 лютого 2023 року, зареєстрований в реєстрі за номером 285 недійсним в частині 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 ».
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
сторонами оспорюваного договору є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_4 надавалася лише згода на укладення договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому ОСОБА_4 не може вважатися належним відповідачем за вимогою про визнання недійсним оспорюваного договору. За таких обставин суд першої інстанції зробив помилковий висновок про задоволення позову, пред'явленого до неналежного відповідача ОСОБА_4 ;
апеляційний суд погодився з висновками рішення суду першої інстанції про наявність обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний з підстав вчиненення його всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, проте не погодився з висновком суду першої інстанції про визнання оспорюваного договору недійсним в цілому та вказав, що:
хоча спірний договір дарування був укладений після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики солідарно, проте ОСОБА_3 не став солідарним боржником у зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 свого обов'язку за укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договором позики, на момент укладення оспорюваного правочину жодних судових рішень, які б підтверджували наявність боргових зобов'язань у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не існувало, рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12 липня 2023 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики від 01 вересня 2020 року відмовлено. За таких обставин вчинення спірного договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині 1/2 частки, що належить на праві спільної власності ОСОБА_2 не порушує права ОСОБА_1 . Тому апеляційний суд вважав, що слід визнати спірний договір недійсним в частині 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної власності ОСОБА_4 .
Апеляційний суд відхилив посилання апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції не залучено до участі у справі службу у справах дітей Чернівецької міської ради, оскільки відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 зареєстрований підприємцем 25 жовтня 2022 року, тобто набув повну цивільну дієздатність.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 червня 2024 року скасувати, рішення Шевченківського районого суду м. Чернівці від 22 лютого 2024 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд залишив поза увагою, що з урахуванням висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного у справі №430/1281/14-ц, спірний договір дарування квартири спільного сумісного майна подружжя може бути визнаний недійсним лише в цілому;
суд апеляційної інстанції, визнаючи оспорюваний договір дарування квартири недійсним лише в частині 1/2 частки квартири, що належить на праві власності ОСОБА_4 , фактично заперечив принцип обов'язковості судових рішень, оскільки ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13 лютого 2023 року у справі № 727/11283/22 заборонено відчуження спірної квартири, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 в цілому.
Позиція інших учасників справи
У січні 2025 року ОСОБА_3 через представника Якобишену Т. Д. подаввідзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що станом на дату укладення договору дарування квартири не було жодних перешкод для укладення спірного договору, як і у позивача не було перешкод для звернення до державного реєстратора із заявою щодо заборони відчуження квартири в день постановлення ухвали суду про заборону відчуження спірної квартири. Лише 04 квітня 2023 року зареєстровано обтяження 49930953 та державним реєстратором 13 квітня 2023 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Чернівці від 13 лютого 2023 року (справа № 727/11283/22). У ОСОБА_2 жодних непогашених боргів перед позивачем не було. Договір дарування укладався саме із наміром подарувати квартиру. З огляду на визначення законом розміру частки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у праві спільної власності на спірну квартиру, відсутність боргових зобов'язань у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , визнання договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дарування недійсним в цілому порушує право ОСОБА_2 на володіння, користування та розпорядження спірним майном.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Чернівецького апеляційного суду від 10 червня 2024 року, відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
У грудні 2024 року справа № 727/5572/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2025 року продовжено ОСОБА_3 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_5 , на постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 червня 2024 року.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 грудня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановахВерховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, від 19 вересня 2019 року у справі № 569/19218/13-ц, від 01 квітня 2020 року у справ № 182/2214/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 200/8749/15-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Лірниченко Н. М. 15 червня 2005 року, зареєстрований в реєстрі за № 3430.
За змістом пункту 14 наведеного договору цей договір посвідчений за згодою дружини продавця ОСОБА_8 та дружини покупця ОСОБА_4 , заяви яких приєднані до цього договору і зберігаються у справах нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Лірниченко Н. М.
Відповідно до пункту 5 цього договору купівлі-продажу покупець ОСОБА_2 частину коштів за квартиру - 161 760 гривень передає продавцю у формі готівки після підписання договору за рахунок отриманого покупцем кредиту у філії «Чернівецьке Центральне відділення Промінвестбанку» згідно з договором про іпотечний кредит № 1349 від 14 червня 2005 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 05 січня 2021 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований Шпиківською селищною радою Тульчинського району Вінницької області 18 вересня 1994 року, актовий запис № 28.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 09 червня 2021 року було відкрито загальне позовне провадження у справі № 727/4872/21 (2/727/1568/21) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, а ухвалою суду від 14 вересня 2021 року до участі у справі співвідповідача залучено ОСОБА_2 .
Сторонами не заперечувалось та підтверджувалось, що вказаний позов заявлено позивачем в зв'язку із неповерненням ОСОБА_4 грошових коштів, отриманих у борг останньою у відповідності із договором позики від 01 вересня 2020 року.
Ухвалою суду від 05 жовтня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення боргу залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання, а ухвалою від 07 жовтня 2022 року Шевченківський районний суд м. Чернівці скасував заборону на відчуження майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 та будинку АДРЕСА_2 , що належить на праві власності співвідповідачу ОСОБА_2 , яка була накладена ухвалою суду Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 жовтня 2021 року.
ОСОБА_1 у грудні 2022 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 01 вересня 2020 року у солідарному порядку (справа № 727/11283/22).
За заявою ОСОБА_4 до Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 лютого 2023 року про ознайомлення з матеріалами справи № 727/11283/22 останній стало відомо про справу 09 лютого 2023 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 13 лютого 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення боргу за договором позики задоволено.
Відповідно до довідок АТ «СЕНС БАНК» ОСОБА_2 свої зобов'язання за договору про іпотечний кредит № 1349 від 14 червня 2005 року виконав 15 лютого 2023 року.
20 лютого 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договором дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І., зареєстрований в реєстрі за № 285.
Відповідно до приєднаної до матеріалів справи заяви ОСОБА_4 приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І. від 20 лютого 2023 року ОСОБА_4 надала згоду своєму колишньому чоловіку ОСОБА_2 на дарування сину ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12 липня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 вересня 2020 року у розмірі 26 800 дол. США , 3 % річних від простроченої суми боргу в сумі 1 275,39 дол. США, судовий збір в сумі 10 276,17 грн.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики від 01 вересня 2020 року відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першоїстатті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:
фіктивного (стаття 234 ЦК України);
такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);
такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року справа № 757/50206/20-ц (провадження № 61-9221св23) вказано, що:
«цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2024 року у справі № 754/622/21 (провадження № 61-15620св23) зазначено, що: «апеляційний суд не звернув уваги, що кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна. Тому мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції слід змінити з урахуванням висновків, викладених в цій постанові.
Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15 (провадження № 61-1256св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), зазначено, що: «позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин. У цій справі прокурор не довів, а суди не встановили обставин, що вказували б на поважність причин пропущення позовної давності. У свою чергу позивач, в особі якого подано позов в інтересах держави, узагалі не надав пояснень щодо суті спору та спливу позовної давності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 лютого 2019 року у справі № 904/3280/18, зазначено, що: «визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) вказано, що: «суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. […] позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні з позовом про визнання недійсним договору дарування спірного нерухомого майна позивач посилався, зокрема на те, що оспорюваний договір дарування вчинений ОСОБА_2 за наявності письмової згоди ОСОБА_4 , на користь їх сина ОСОБА_3 після пред'явлення позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, свідчить про недобросовісність дій ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та зловживання правами на шкоду правам ОСОБА_1 , оскільки такий правочин направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржників;
суди встановили, що: ОСОБА_1 у грудні 2022 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 01 вересня 2020 року у солідарному порядку (справа № 727/11283/22). За заявою ОСОБА_4 до Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 лютого 2023 року про ознайомлення з матеріалами справи № 727/11283/22 останній стало відомо про справу 09 лютого 2023 року. 20 лютого 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І., зареєстрованого в реєстрі за № 285. ОСОБА_4 надано згоду своєму колишньому чоловіку ОСОБА_2 на дарування сину ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 ;
при задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що: на час укладання спірного договору ОСОБА_4 мала непогашені боргові зобов'язання щодо повернення позичених коштів перед позивачем; нотаріально посвідчену письмову згоду на відчуження спірної квартири надала під час розгляду справи № 727/11283/22 у суді за позовом ОСОБА_1 про стягнення з неї та з ОСОБА_2 боргу за договором позики у сумі 28 075,39 дол. США; майно відчужене на підставі безоплатного договору; відповідач ОСОБА_2 був обізнаний щодо боргових зобов'язань ОСОБА_4 , що підтверджується матеріалами справи № 727/4872/21 та ним не заперечувалось, а тому міг передбачати негативні для себе наслідки задоволення цих позовних вимог; майно відчужене після пред'явлення до ОСОБА_4 позову про стягнення заборгованості; майно відчужене на користь фізичної особи, яка є близьким родичем, а саме сину відповідачів;
суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, вказав, що хоча спірний договір дарування був укладений після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики солідарно, проте ОСОБА_3 не став солідарним боржником у зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 свого обов'язку за договором між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 позики; на момент укладення оспорюваного правочину жодних судових рішень, які б підтверджували наявність боргових зобов'язань у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не існувало; рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12 липня 2023 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики від 01 вересня 2020 року відмовлено. За таких обставин вчинення спірного договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині 1/2 частки, що належить на праві спільної власності ОСОБА_2 не порушує права ОСОБА_1 . Тому, апеляційний суд вважав, що слід визнати спірний договір недійсним в частині 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної власності ОСОБА_4 . Апеляційний суд вказав, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третястатті 13 ЦК України);
з огляду на викладене, колегія судів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про кваліфікацію оспорюваного правочину в частині 1/2 частки спірної квартири як фраудаторного та наявності підстав для визнання його недійсним в частині 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної власності ОСОБА_4 .
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний не застосував висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного у справі №430/1281/14-ц, відповідно до яких спірний договір дарування квартири спільного сумісного майна подружжя може бути визнаний недійсним лише в цілому, колегія суддів відхиляє, оскільки висновок у вказаній справі зроблений за інших фактичних обставин.
Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року у справі № 372/6055/14-ц (провадження № 61-9871св23), не дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційні скари необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Оскільки постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін, то судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. О. Дундар
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков