Справа № 642/1004/25 Головуючий суддя І інстанції Пашнєв В. Г.
Провадження № 33/818/1193/25 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
30 липня 2025 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., при секретарі Вакула Н.С., за участю прокурора Войчака Г.П., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Волкова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Волкова І.М. на постанову судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 12 червня 2025 року стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, -
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець м. Харкова,
- визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн.
Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.
Постановою встановлено, що ОСОБА_1 , який займає посад тимчасово виконуючого обов'язки директора державного підприємства Міністерства оборони України «Харківський завод залізобетонних виробів», будучи згідно з п.п. а п. 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктом, на якого поширюється дія цього Закону, несовєчасно, а саме: 01.04.2024 о 21:57, без поважних причин подав щорічну декларацію за 2023 рік шляхом заповнення відповідної форми на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене ч.1 ст. 172-6 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник Волков І.М. просив судову постанову скасувати та ухвалити нову постанову, якою закрити провадження у цій справі у зв'язку з закінченням терміну притягнення до адміністративної відповідальності та відсутності складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначав, що станом на 16 березня 2025 року строк притягнення до відповідальності ОСОБА_1 , на його думку, скінчився. Посилався на практику інших судів та практику ЄСПЛ. Зазначав, що ОСОБА_1 , не є суб'єктом цього правопорушення, оскільки не має трудових відносин з ДП «ХЗЗВ». Вважав, що в протокол про адміністративне правопорушення зазначене місце вчинення адміністративного правопорушення, яке не відповідає дійсності, отже, на його думку, в протоколі зазначені хибні відомості. Вказував, що матеріали справи не містять доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-6 КУпАП.
Поряд з цим, захисник Волков І.М. просив поновити йому пропущений процесуальний строк для апеляційного оскарження постанови судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 12 червня 2025 року, посилаючись на те, що повний текст оскаржуваної постанови він отримав лише17.06.2025 року та впродовж 10 днів після отримання цієї копії ознайомились з її змістом та узгодили позицію захисту та звернулись з апеляційною скаргою.
В матеріалах справи міститься розписка (арк. 205) з відомостей якої вбачається, що ОСОБА_1 дійсно отримав копію постанови саме 17.06.2025 року.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції прокурор не заперечував щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження цієї постанови.
Отже, твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.
За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення, - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника Волкова І.М. в інтересах ОСОБА_1 .
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника Столяра СС, та його захисника Волкова І.М., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав судову постанову законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 172-6 КУпАП передбачена відповідальність за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Вирішуючи питання про притягнення осіб до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, щодо порушення вимог фінансового контролю, яке полягало у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, слід враховувати: 1) об'єктивні ознаки складу цього адміністративного правопорушення, зокрема його об'єктивну сторону, яка має активну форму прояву та полягає
у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації.
Для розкриття об'єктивних складових адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, слід зазначити, що диспозиція цієї норми за своїм змістом є бланкетною адміністративно- правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм. Примітка до ст. 172-6 КУпАП, вміщуючи вказівку на суб'єкт цього правопорушення, відсилає правозастосувача до норм спеціального антикорупційного закону, зокрема частин 1 і 2 ст. 45 Закону, в яких, крім іншого, передбачено певну деталізацію відповідних положень нормативно- правових актів, що наповнює норму ч. 1 ст. 172-6 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації зазначеного діяння.
Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП необхідним є встановлення несвоєчасності подання декларації, тобто подання поза строком, визначеним законом.
Відповідно до відомостей, які містяться в матеріалах справи, поза розумним сумнівом вбачається, що ОСОБА_1 займав посаду комерційного директора ДП МОУ «ХЗЗК». Наказом державного секретаря Міністерства оборони України від 28.02.2019 року № 8-ДП ОСОБА_1 покладено тимчасове виконання обов'язків директора державного підприємства Міністерства оборони України «Харківський завод залізобетонних виробів».
Належить врахувати, що на запит ВСП ГУНП в Харківській області з Міністерства оброни України до ВСП ГУНП в Харківській області була надана відповідь в якій зазначено, що «На теперішній час ОСОБА_1 , тимчасово виконує обов'язки директора ДП МОУ «ХЗЗВ». До даної відповіді було надано копію наказу державного секретаря міністерства оборони України від 28.02.2019 № 8-ДП, згідно якого на ОСОБА_1 покладено тимчасове виконання обов'язків директора державного підприємства міністерства оборони України «Харківський завод залізобетонних виробів».
Поряд з цим, належить врахувати, що під час складення протоколу, ОСОБА_1 не було надано будь-яких фактичних відомостей, які могли б спростувати відомості, які зазначені у відповіді з Міністерства оброни України.
Під час доопрацювання матеріалу повторно ВСП ГУНП в Харківській області було підготовлено запит до Міністерства оборони України на що було отримано відповідь, у якій зазначено, що станом на 25.02.2025 року тимчасово виконуючим обов'язки директора ДП МОУ «ХЗЗВ» був ОСОБА_1 , призначений наказом державного секретаря Міністерства оборони України від 28.02.2019 року, який є чинним на теперішні час.
Отже станом на момент подачі декларації, а також на момент складення протоколу ОСОБА_1 обіймав посаду тимчасово виконуючого обов'язки директора ДП МОУ «Харківський завод залізобетонних виробів», що об'єктивно спростовує такі доводи апелянта.
Крім того, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції сторона захисту не заперечувала того, що ОСОБА_1 , подав щорічну декларацію за 2023 рік із пропуском строку її подачі.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 несвоєчасно подав декларацію за 2023 рік.
Крім того, в протоколі зазначено, що місце вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, передбаченого ч.1 ст. 172-6 КУпАП, є місце розташування ДП «ХЗЗВ», яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 220, оскільки обов'язок, передбачений ч.1 ст. 45 Закону № 1700-VII, поширювався на ОСОБА_1 у зв'язку із зайняттям ним посади директора ДП «ХЗЗВ».
Належить врахувати, що відповідно до відомостей п.1 наказу Міністерства оборони України від 25.04.1998 року за № 175 (арк. 64-65) вбачається, що створено до 01.08.98 на основних фондах і оборотних коштах 348 заводу залізобетонних виробів та конструкцій Головного управління військового будівництва (м. Харків) державне підприємство Міністерства оборони України «Харківський завод залізобетонних виробів» за адресою: 310017, м. Харків, вул. Котлова, 220 та йому надано статус юридичної особи.
Отже адреса ДП «ХЗЗВ» в протоколі зазначена відповідно до відомостей вищенаведеного наказу Міністерства оборони України, а тому такі доводи апелянта є необґрунтованими.
Крім того належить врахувати, що адміністративне правопорушення, передбачене ст. 172-6 КУпАП містить формальний склад, тобто у цьому випадку відсутня необхідність доводити існування шкоди та її розмір від вчиненого адміністративного правопорушення та його небезпечні наслідки. Тому суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості розглянути питання щодо малозначності цього правопорушення.
Отже ОСОБА_1 тимчасово виконуючи обов'язки директора ДП «ХЗЗВ», достеменно знаючи, що він зобов'язаний у строк до 31.03.2024 року подати декларації про доходи за 2023 рік, але подав її невчасно за відсутності будь-яких об'єктивних поважних причин невчасної її подачі.
Крім того, належить врахувати, що датою виявлення адміністративних правопорушень у цій справі, є саме дата складення протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки всі інші дії , які вчинялись посадовими особами до складення протоколу, а саме до 25.02.2025 року, свідчать лише про проведення процесуальних дій для отримання певних відомостей, які підтверджують чи спростовують вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-6 КУпАП.
Отримання саме цих відомостей і стало підставою для складення протоколу у цій справі, а тому твердження апелянта про порушення судом першої інстанції вимог ст. 38 КУпАП є необґрунтованими, оскільки на момент розгляду справи судом першої інстанції строк, передбачений ст. 38 КУпАП, не закінчився.
Оскільки суд першої інстанції не порушив строки, передбачені ст. 38 КУпАП, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість клопотання сторони захисту про закриття провадження у справі, оскільки апеляційний суд не обмежений строками, передбаченими ст. 38 КУпАП для розгляду апеляційної скарги та перевірки законності постанови суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами апеляційної скарги не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Клопотання захисника Волкова І.М. про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження постанови судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 12 червня 2025 року - задовольнити, поновивши йому цей строк.
Апеляційну скаргу захисника Волкова І.М. - залишити без задоволення.
Постанову судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 12 червня 2025 року щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков