Справа № 635/434/21 Головуючий суддя І інстанції Семіряд І. В.
Провадження № 22-ц/818/871/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: дарування
24 липня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката - Рябініної Катерини Олександрівни на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дахно Оксана Андріївна, про визнання договору дарування удаваним,-
10.08.2018 ОСОБА_1 звернулась до Харківського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, поділ майна та визнання договору дарування удаваним.
Позов мотивовано тим, що відповідачу на підставі договору дарування належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , вартістю 1181000,00 грн. Квартира була подарована відповідачу його матір'ю ОСОБА_3 . В свою чергу ОСОБА_3 придбала квартиру по договору купівлі- продажу. Насправді квартира була придбана ОСОБА_2 за їх спільні гроші та спільною сумісною власністю подружжя. Мати відповідача є пенсіонеркою та отримує мінімальну пенсію, інших видів доходу не має, тому грошових коштів на купівлю квартири у неї не було. Вона та відповідач збирались купити цю квартиру, але напередодні посварились та ОСОБА_2 вирішив так вчинити, щоб образити та засмутити її, купив квартиру на матір, а потім вона подарувала цю квартиру. Також на удаваність правочину вказує те, що квартира була придбана ОСОБА_3 та в цей же день подарована ОСОБА_2 у зв'язку з чим позивач просить визнати договір дарування удаваним та визнати цей договір договором купівлі- продажу.
22.04.2019 подано відзив на позовну заяву, в обгрунтування свого відзиву, в частині позовної вимоги про визнання договору дарування удаваним, відповідач вказує, що наведені позивачкою в якості доказів обставини не відповідають дійсним обставинам справи. Дійсно матір відповідача є пенсіонеркою та отримує мінімальну пенсію за віком. Протягом останніх 20 років вона мешкає з донькою ОСОБА_4 , а квартиру у якій зареєстрована здає в оренду, кошти отримані від оренди ОСОБА_3 використовує на свій розсуд, таке рішення було прийнято тому, що діти ОСОБА_3 - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 отримують великий розмір заробітної плати та мають бажання допомагати матері. Мати відповідача отримала дохід від орендарів, за період з 1999 р. по 2014 р. у розмірі 40 000 доларів США. У 2014 р., з метою вкласти отримані грошові кошти у нерухомість, вона вирішила придбати квартиру. 23.07.2014 ОСОБА_3 сплатила 473210 грн та 29.07.2014 між нею та ТОВ «СКС» укладено договір купівлі- продажу квартири. Мати відповідача, на час набуття права власності на квартиру, мала кошти на її придбання. Позивач вказує, що спірну квартиру придбано нею та відповідачем за власні кошти, нічим не підтверджені. Також відповідач зауважує, що ОСОБА_3 ще з 1999 року мала намір забезпечити сина особистим житлом та вирішила купити для нього квартиру і бажала передати синові квартиру саме в особисту власність сина, у зв'язку з чим і було прийнято рішення про укладення договору дарування, адже іншого способу передати майно в особисту власність синові у ОСОБА_3 не існувало. При цьому слід врахувати, що ОСОБА_3 є людиною похилого віку, перенесла ішемічний інсульт, страждає іншими хворобами, з огляду на ці обставини, літню спеку, погіршення самопочуття, а також для уникнення можливих спорів між позивачем та відповідачем або спадкоємцями ОСОБА_3 та враховуючи, що об'єкт права особистої власності є майно, отримане особою, в результаті дарування, ОСОБА_3 вирішила саме подарувати синові куплену квартиру. У зв'язку з чим відповідач просив відмовити у задоволені позову.
Під час перебування справи у Харківському районному суді Харківської області позивачем ОСОБА_1 23.07.2019 подала відповідь на відзив, у якій вважала необґрунтованими заперечення представника відповідача щодо можливості отримання доходу ОСОБА_3 з квартири, є незрозумілим що це за квартира та скільки в ній кімнат, спочатку у відзиві зазначено трикімнатна квартира, потім мова йде двокімнатну квартиру, не надано доказів, що квартира здавалась у оренду та отримувався дохід від цього. Наголосила, що весь час за сімейного життя з відповідачем позивач працювала, піклувалась про родину, про дітей які часто хворіли, відповідач також весь час працював та їх сім'я була фінансово незалежна від родини відповідача. У зв'язку з чим просила відмовити у прийнятті відзиву та задовольнити позов.
Під час перебування справи у Харківському районному суді Харківської області , після роз'єднання позовних вимог, відповідачем ОСОБА_2 , 02.04.2021 подано відзив, який стосується безпосередньо вимог про визнання договору дарування удаваним та заперечення якого є аналогічними запереченням, викладеними у відзиві 22.04.2019.
01.03.2024 співвідповідачем ОСОБА_3 подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого вказано, що позов не визнає. Зазначає, що вона є пенсіонером за віком, багато років зі своїм чоловіком накопичувала грошові кошти з метою подальшого розпорядження ними за власним розсудом. Подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 завжди мали на меті допомогти синові. Знаючи щедрий та великодушний характер ОСОБА_2 окрім бажання здійснити дарунок, допомогти та віддячити за турботу, ОСОБА_3 бажала забезпечити ОСОБА_2 одноособове, беззастережне особисте право власності на дарунок, з гарантією відсутності наразі та в майбутньому будь-яких претензій на майно з боку інших осіб. Тож, єдиною формою договору для реалізації дійсних та щирих намірів ОСОБА_3 був і є договір дарування. Зважаючи на зростання попиту на житло та поступове збільшення вартості житла, подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у 2014 році було прийнято рішення про придбання квартири у власність з метою подальшої її передачі сину. Був знайдений для ОСОБА_3 варіант. За умовами попередніх домовленостей з продавцем ТОВ «СКС» 23.07.2014 ОСОБА_3 , було сплачено вартість квартири, яка складала 473210 грн. Грошові кошти були перераховані на рахунок продавця, договір купівлі- продажу повинен був бути укладеним одразу після оплати вартості квартири, однак з вини продавця, договір купівлі- продажу був укладений 29.07.2014. Ще до придбання квартири у власність, ОСОБА_3 та її чоловіком було прийнято рішення про передачу квартири синові - ОСОБА_2 та була подана нотаріальна згода чоловіка відповідача - ОСОБА_6 в день придбання квартири ОСОБА_3 подарувала квартиру синові, причиною укладення двох договорів в один день було не лише економія часу, а той факт, що ОСОБА_3 за станом здоров'я вже була літньою людиною, у 2014 році перенесла гострий ішемічний інсульт, страждала на гіпертонічну хворобу ІІ ступеню, ішемічну хворобу серця та за станом здоров'я намагалась не відкладати реалізацію прийнятих рішень. Щодо посилання позивача на ту обставину, що вони з відповідачем збирались придбати квартиру за спільні кошти, відповідачка зауважує, що таке твердження необґрунтоване позивачем жодними доказами, є голослівним та безпідставним. У зв'язку з чим ОСОБА_3 просила відмовити у задоволені позову.
06.03.2024 представником позивача ОСОБА_1 - Рябініною К.О. подано відповідь на відзив, в обґрунтування якого вказано, що з відзивом не погоджуються, вважають його таким, що суперечить обставинам справи та вимогам законодавства. Заперечення відповідачки щодо наявності заощаджень у ОСОБА_3 повністю спростовуються матеріалами справи та відзивом відповідача. Доводи позивача стосовно відсутності фінансової можливості ОСОБА_3 нічим не спростовані, а навпаки підтверджуються та тим самим і підтверджують обгрунтованість вимог позивача. Відповідачка ОСОБА_3 є пенсіонеркою та отримує мінімальну пенсію, інших доходів немає, грошові кошти на купівлю квартири у неї були відсутні. Твердження відповідача ОСОБА_3 . Щодо наявністю заощаджень та доходу ОСОБА_3 то це повністю суперечить матеріалам справи, а саме матеріали справи містять як довідку Пенсійного фонду про отримання ОСОБА_3 мінімальної пенсії за віком так і довідку Управління соціального захисту населення про отримання субсидії на житлово- комунальні послуги. В свою чергу позивач весь час працювала, відповідач ОСОБА_2 також працював та протягом всього подружнього життя вони були фінансово незалежні від родини чоловіка. У зв'язку з чим представник позивача просила не брати до уваги відзив та задовольнити позовні вимоги.
27.03.2024 співвідповідачем ОСОБА_3 подано заперечення на відповідь на відзив, у яких вказано, що твердження позивача про обмеження моїх статків пенсійними виплатами є недостовірними та необґрунтованими, оскільки законодавство України, так само, як і соціально- економічні алгоритми життя в державі, зумовлюють та передбачають наявність декількох видів доходів та статків фізичних осіб, окрім щомісячних пенсійних виплат. За станом на 2014 р. податкове законодавство не передбачало подання декларацій про доходи для всіх осіб, також вона не мала звітувати про статки, матеріальну допомогу та заощадження. При відчуженні рухомого та нерухомого майна обов'язки податкового агенту особи виконували нотаріуси та державні реєстратори, при укладені правочинів жодних дій його учасників із самостійного звітування до фіскальних органів законодавчо передбачено не було. У зв'язку з чим відповідач просила відмовити у задоволені позову.
Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 02 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Рябініна К.О. посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити.
Скарга мотивована тим, що дохід який був у ОСОБА_3 (Відповідача 2) це була пенсія й у Відповідача 2 були відсутні грошові кошти на купівлю квартири. Жодних доказів підтверджуючи наявність необхідної суми коштів у Відповідачем 2 не було надано
Відповідач 1 є сином Відповідача 2, це ще раз підтверджує факт, того що укладання Договору купівлі- продажу квартири на Відповідача 2, а потім Договору дарування квартири на користь Відповідача 1 вчинено навмисно, що б приховати правочин саме купівлі- продажу й що б реалізувати умисел Відповідача 1, щодо виведення цього майна (квартири АДРЕСА_2 ) з кола спільного сумісного майна подружжя хоча зазначена квартири була придбана на мати Відповідача 1 за спільні кошти Апелянта (Позивача) та Відповідача 1, а в зв'язку з тим що Відповідач 1 сплатив (надав) своїй матері (Відповідачу 2) кошти у розмірі вартості квартири, то Договір Дарування квартири від 29.07.2014 року оплатним -є удаваним, оскільки приховує саме Договір купівлі -продажу, оскільки грошові кошти спільні з Апелянтом (Позивачем) були сплачені Відповідачем 1 за цю квартиру
Вважає необґрунтованими заперечення надані представником Відповідача 2, щодо наявності заощаджень у неї (як спільних коштів подружжя ОСОБА_7 ) оскільки все це повністю спростовується матеріалами справи та Відзивом Відповідача 2 ( а.с. 125)
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Зайцева О.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін.
Відзиву мотивовано тим, що по цивільній справі № 635/434/21 Позивачем не надано доказів рівня «майнового стану» подружжя ОСОБА_7 на час отримання Відповідачем1 в дарунок від матері, Відповідачки2, квартири АДРЕСА_2 , наявності матеріальної спроможності виділити із бюджету суму, яка дорівнює вартості спірної квартири;
- по цивільній справі № 635/434/21 Позивачем не надано доказів спільного пошуку квартири Позивачкою та Відповідачем1, таке твердження Позивачем не проголошувалося та в судовому засіданні не доводилося; - по цивільній справі № 635/434/21 Позивачем не надано відомостей про фактичні обставини та дії при набутті спірної нерухомості Відповідчем2 та подальшого її відчуження за договором дарування на користь Відповідача1, які б давали підстави припускати наявність іншого умислу, цілей та намірів сторін, окрім передбачених Законом саме для укладених договорів, відповідно до їх юридичної та фактичної природи та мети; - кровна спорідненість між обдарованим за оспорюваним договором дарування (сином) та дарувальником (матір'ю), усупереч переконанню Апелянта, не є «підтвердженням факту» удаваності правочину, не визнається за таке в правовій системі України;
- по цивільній справі № 635/434/21 Позивачем не надано доказів передачі (надання) Відповідачем2 Відповідачеві1 коштів для сплати оспорюваного договору Дарування, оскільки такі відомості є неправдивими, такими, що не відповідають обставинам реальної дійсності та не можуть бути доведеними, оскільки жодної передачі коштів не відбувалося; - по цивільній справі № 635/434/21 Позивачем не надано доказів рівня (розміру) загального майнового стану сім'ї ОСОБА_8 за договором, ОСОБА_3 . Отримані в процесі витребування доказів довідки з об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про розмір пенсії Відповідачки2 містять відомості виключно про нараховані суми пенсійного забезпечення особи, без будьякої залежності від загального майнового стану пенсіонера. Спільні статки батьків ОСОБА_9 , які утворилися за життя у шлюбі та наполегливій праці осіб сорокових років минулого століття народження, включають в себе наявність у власності рухомого та нерухомого майна, грошових коштів тощо
Представник Апелянта у скарзі не наводить фактів порушення Дзержинським районним судом м. Харкова при ухваленні оскаржуваного рішення визначених процесуальним законодавством України процедур та алгоритмів, зокрема, також, і при викладенні тексту рішення, з огляду на відсутність таких.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, що не перешкоджає розгляду скарги відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, перевіривши її доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що обидві апеляційні скарга не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржене рішення суду відповідає.
Суд своє рішення мотивував наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ч. 3 ст. 203 ЦПК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках встановлених законом. Такий правочин є вчинений з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування позову вказує, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , укладаючи договір дарування, насправді вчинили договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 та мали на меті виведення майна з кола спільної сумісної власності як чоловіка та дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Слід відзначити, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, правочин який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним (пункти 43, 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц, провадження № 14-498цс18)
Так, позивач ОСОБА_1 вважає, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування спірної квартири, який є удаваним, оскільки насправді є договором купівлі- продажу квартири.
Обов'язком позивача у цій справі є доведення того, що при укладенні договору дарування про його удаваність мав бути обізнаний ОСОБА_2 .
Відповідачем ОСОБА_2 у судовому засіданні та співвідповідачем ОСОБА_3 у відзиві на позов, зазначено, що ОСОБА_3 уклала договір дарування, оскільки мала на меті подарувати ОСОБА_2 , як сину, житло, це була її воля та воля її чоловіка.
Позивачка особисто не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилалася під час звернення до суду з позовом у цій справі. Зокрема позивачка не зазначила, які належні та допустимі докази свідчать про те, що в момент укладення спірних договорів дарування Як ОСОБА_3 так і ОСОБА_2 як сторони спірного договору дарування усвідомлювали та мала на меті приховати таким чином правочини купівлі-продажу, а також мала на меті вивести майно зі спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Посилання позивача на ті обставини, що ОСОБА_3 має незначний дохід, який складається з мінімального пенсійного забезпечення та користується субсидією, не може свідчити про те, що договір дарування був удаваним.
Також, не може бути доказом удаваності вчинення правочину та обставина, що ОСОБА_3 в один день уклала договір купівлі- продажу квартири та договір дарування, адже це є волевиявлення ОСОБА_3 та як зазначено нею у відзиві та її представником у судовому засідання, ОСОБА_3 є літньою людино, має низку хронічних захворювань та не може весь відвідувати установи, адже потребує лікування та спокою.
Отже, укладаючи спірний договір дарування, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 повністю усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший договір, у тому числі договір купівлі-продажу, що також відображено у спірному договорі дарування, який посвідчено нотаріально.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Заява представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_10 про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 129).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які доводами скарги не спростовуються.
Так, судом були встановлені наступні обставини справи.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серія НОМЕР_1 , яке видане Харківським міським відділом реєстрації актів громадського стану, актовий запис №2079 (том 1 а.с. 13).
29.07.2014 між ТОВ «СКС» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі- продажу квартири, за яким продавець передав у власність покупцю належну на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 (том 2 а.с. 178).
29.07.2014 ОСОБА_3 уклала договір дарування квартири, яким передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 (том 2 а.с. 179).
Позивач ОСОБА_1 вважає договір дарування, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 удаваним, оскільки його укладено для виведення майна а з кола спільного майна подружжя.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Стаття 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Частиною другою статті 719 ЦК України передбачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
В судовому засіданні встановлено та підтверджено наданою, приватним нотаріусом ХМНО Дахно О.А., копією договору дарування, що його посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Дахно О.А., підписано сторонами у присутності нотаріуса, особи сторін встановлено, їх дієздатність перевірено, а також нотаріусом перевірено належність ОСОБА_3 квартири, яку вона відчужує. Договір дарування зареєстровано у реєстрі за №1275.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 вважає, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування спірної квартири, який є удаваним, оскільки насправді є договором купівлі- продажу квартири.
Обов'язком позивача у цій справі є спростування презумпції правомірності спірного правочину та доведення того, що спірний договір дарування насправді був оплатним з боку покупця і при цьому сторони цю обставину приховали.
Відповідачем ОСОБА_2 у судовому засіданні та співвідповідачем ОСОБА_3 у відзиві на позов, зазначено, що ОСОБА_3 уклала договір дарування, оскільки мала на меті подарувати ОСОБА_2 , як сину, житло, це була її воля та воля її чоловіка. Договір дарування був виконаний шляхом реєстрації права власності за обдарованим.
Позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що покупець передав продавцію відповідну грошову суму за придбану квартиру. Доводи скарги про те, що у продавця не були грошових коштів на її придбання є лише припущеннями і не мають юридичного значення в межах предмету позову, який був розглянутий судом першої інстанції.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи скарги висновки суду не спростували.
На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката - Рябініної Катерини Олександрівни залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 28 липня 2025 року.
Головуючий - В.Б. Яцина
Судді - Ю.М. Мальований
О.В. Маміна.