Житомирський апеляційний суд
Справа №296/5937/23 Головуючий у 1-й інст. Петровської М.В.
Категорія 76 Доповідач Талько О. Б.
24 червня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Талько О.Б.,
суддів: Павицької Т.М., Коломієць О.С.,
за участю секретаря Антоневської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 296/5937/23 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства “Житомирський завод огороджувальних конструкцій» про стягнення втраченого заробітку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Петровської М.В.,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що працював у ПрАТ « Житомирський завод огороджувальних конструкцій» на посаді начальника охорони. 13 лютого 1994 року з ним стався нещасний випадок на виробництві, а саме під час виконання трудових обов'язків, на території підприємства, він послизнувся і впав, забивши голову, внаслідок чого втратив свідомість. У акті про нещасний випадок зазначено, що причиною його падіння була ожеледиця та незадовільний стан території.
Вказує, що після цього нещасного випадку він 11 днів перебував на лікуванні у зв'язку з отриманою закритою черепно-мозковою травмою та струсом головного мозку.
Позивач зазначає, що внаслідок отриманих травм значно погіршився стан його здоров'я, він втратив почуття смаку, його турбував постійний головний біль. Він неодноразово усно звертався до адміністрації ПрАТ «Житомирський завод огороджувальних конструкцій» із проханням надати відповідні документи, необхідні для оформлення інвалідності у зв'язку із виробничою травмою. Проте, протягом років його прохання залишалися без відповідного реагування з боку керівництва підприємства й у подальшому, у 2000 році, його було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників.
У 2011 році він був змушений звернутися до ЛКК та МСЕК для оформлення інвалідності у зв'язку із погіршенням стану здоров'я. Згідно з рішенням Коростишівської міжрайонної МСЕК від 2 жовтня 2012 року йому встановлено 3 групу інвалідності у зв'язку із загальним захворюванням. З 20 грудня 2020 року 3 група інвалідності встановлена безстроково.
Оскільки відповідач відмовлявся надавати направлення на медико-соціальну експертизу з метою зміни підстави інвалідності, він змушений був звернутися до суду.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 27 серпня 2021 року зобов'язано відповідача надати йому направлення на медико-соціальну експертизу на предмет зміни підстав інвалідності на професійне захворювання та для визначення відсотків втрати професійної працездатності.
ОСОБА_1 вказує, що 8 листопада 2022 року рішенням Житомирської міжрайонної МСЕК йому встановлено третю групу інвалідності у зв'язку із трудовим каліцтвом.
Таким чином, позивач вважає, що згідно з положеннями статей 1195 та 1197 ЦК України він вправі ставити питання про відшкодування йому втраченого заробітку у зв'язку із каліцтвом.
Враховуючи вищезазначене, просив стягнути з відповідача на свою користь втрачений заробіток за період з 2 жовтня 2012 року по 1 жовтня 2023 року у розмірі 1049937 грн. 60 коп.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у разі, коли сторона посилається на норми права, які не підлягають застосуванню при вирішенні певного спору, суд повинен застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
При вирішенні даного спору суд формально розглянув справу й не застосував положення законодавства, якими врегульовано правовідносини, пов'язані з відшкодуванням втраченого заробітку у зв'язку із трудовим каліцтвом.
Стверджує, що суд безпідставно не застосував правові висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі №906/1318/19 та постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №348/2116/16-ц.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що позовні вимоги обґрунтовані статтями 1195 та 1197 ЦК України, які не поширюються на спірні правовідносини, отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Звертає увагу на те, що особливості відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю фізичної особи внаслідок нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, встановлюються законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Таке відшкодування відбувається на засадах соціального страхування та здійснюється уповноваженою законом публічною інституцією.
Призначення та здійснення страхових виплат потерпілим, що отримали трудове каліцтво, провадиться відповідно до вимог Закону України « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Позивачем не заперечується та матеріалами справи підтверджується той факт, що після встановлення йому ступеня втрати працездатності у грудні 2022 року він звернувся до Управління обслуговування громадян Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про виплату йому втраченого заробітку. Оскільки до заяви не долучено довідку про його заробіток, Пенсійний фонд не призначив такі виплати.
Під час розгляду справи представник позивача наголошував на тому, що саме відповідач має бути ініціатором звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області метою призначення ОСОБА_1 вказаних виплат.
Отже, наведене підтверджує факт того, що регулювання спірних правовідносин здійснюється нормами спеціального законодавства й ПрАТ «Житомирський завод огороджувальних конструкцій» не порушувало права ОСОБА_1 , отже не є належним відповідачем у даній справі.
Таким чином, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник- адвокат Галицький О.П., підтримали апеляційну скаргу.
Представник відповідача - адвокат Циганчук Н.А., не визнала доводи, викладені в апеляційній скарзі, зауваживши, що позивач внаслідок нещасного випадку на виробництві отримав травму, що у подальшому, з 8 листопада 2022 року, призвело до встановлення ступеня втрати працездатності 45%. Раніше при медичних оглядах ОСОБА_1 ступінь втрати його працездатності не було встановлено. Отже, право на щомісячну страхову виплату у позивача виникло лише з 8 листопада 2022 року. Оскільки з 1 липня 2001 року такі виплати проводив Фонд соціального страхування України ( наразі - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області), то саме ця юридична особа й має бути відповідачем у даній справі.
Наголошує на тому, що ПрАТ « Житомирський завод огороджувальних конструкцій» жодним чином не порушено права ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 обіймав посаду начальника охорони Приватного акціонерного товариства « Житомирський завод огороджувальних конструкцій».13 лютого 1994 року, під час виконання ним трудових обов'язків, перебуваючи на території підприємства, він послизнувся та впав, внаслідок чого отримав закриту черепно-мозкову травму та струс головного мозку, з 14 по 28 лютого 1994 року перебував на лікуванні. 16 лютого 1994 року відповідачем складено акт про нещасний випадок на підприємстві. Причиною цього нещасного випадку зазначено: ожеледиця, незадовільний стан території.
27 січня 2000 року позивача звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
З 2 жовтня 2012 року ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності. Причиною інвалідності зазначено: загальне захворювання ( а.с.6, т. 1).
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 27 серпня 2021 року зобов'язано ПрАТ « Житомирський завод огороджувальних конструкцій» надати ОСОБА_1 направлення на медико-соціальну експертизу на предмет зміни підстави інвалідності на професійне захворювання та для визначення відсотків втрати професійної працездатності.
З 29 липня 2022 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності внаслідок трудового каліцтва та з 8 листопада 2022 року йому встановлено 45% втрати працездатності ( том 1, а.с.8).
Матеріали справи також свідчать, що позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення йому щомісячної страхової виплати у зв'язку із нещасним випадком на виробництві.
Листом від 16 березня 2023 року заступник начальника Головного управління Н. Макшаєва повідомила позивача про те, що до заяви не додано довідку про його середню заробітну плату. Також зазначено, що Головне управління ПФУ направлено запит до ПрАТ « Житомирський завод огороджувальних конструкцій», на якому було отримано трудове каліцтво, для видачі вказаної довідки. Питання щодо призначення щомісячної страхової виплати буде розглянуто після надходження відповідної довідки.
При вирішенні даного спору суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин має бути застосовано саме законодавство про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у відповідній редакції, а не норми статей 1196 та 1197 ЦК України, на які послався ОСОБА_1 у своїй позовній заяві. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач невірно визначився зі способом захисту порушеного права й, відповідно, особою відповідача, що, у свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком.
Звертаючись до суду з даним позовом, правовою підставою своїх вимог позивач зазначив положення статей 1195 та 1197 ЦК України.
У цих нормах закріплено конструкцію відповідного спеціального делікту. За цими правилами здійснюється відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю фізичної особи у всіх випадках, крім особливо визначених окремим спеціальним законом. В цьому правовому режимі відшкодування шкоди покладається безпосередньо на її заподіювача ( частина перша статті 1195 ЦК України).
Відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, відбувається на засадах соціального страхування. Такий компенсаційний механізм розглядається як такий, що не є деліктною відповідальністю, адже відшкодування здійснюється уповноваженою законом публічною інституцією, яка жодним чином не є заподіювачем шкоди, а формує і розподіляє відповідні страхові компенсаційні фонди. На даний час такою інституцією є Пенсійний фонд України.
Правовою підставою виплати потерпілій особі страхових виплат у зв'язку із нещасним випадком на виробництві є Закон України « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Отже, умови та обставини здійснення страхових виплат в порядку загальнообов'язкового державного соціального страхування не визначають підстави та порядок відшкодування шкоди за правилами статей 1195 та 1197 ЦК України.
Саме на цьому й наголошувала представник відповідача в судовому засіданні.
Однак, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивач не ставить питання про нарахування й виплату йому страхових виплат у зв'язку із нещасним випадком на виробництві. Між сторонами виник спір з приводу відшкодування майнової шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, отриманим позивачем під час перебування у трудових правовідносинах із ПрАТ «Житомирський завод огороджувальних конструкцій».
Правове регулювання страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання за своїми завданнями та сферою дії є дещо відмінним від правового регулювання цивільно-правових відносин у цілому.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Главою 82 ЦК України врегульовано порядок та підстави відшкодування шкоди, завданої, зокрема, неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною першою статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
На час виникнення спірних правовідносин діяв ЦК України в редакції 1963 року. Так, статтею 440 цього Кодексу передбачено, що шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом.
У статті 456 цього Кодексу також зазначено, що у разі заподіяння громадянину каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому ( членам сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого) одноразову допомогу в установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.
Згідно зі статтею 173 КЗпП України ( в редакції, яка була чинною на час настання нещасного випадку на підприємстві) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків.
Отже, аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що працівник, якому заподіяно шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, має право вимагати від власника або уповноваженого ним органу, з вини якого завдано такої шкоди, відшкодування заробітку ( доходу), не отриманого ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.
При цьому, відшкодування втраченого заробітку на підставі вказаних вище норм цивільного права жодним чином не пов'язане з іншими виплатами, на які потерпілий має право відповідно до вимог спеціального законодавства.
Закон України від 23 вересня 1999 року №1105-ХIV « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності 1 квітня 2001 року та з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №77-VІІ і має назву «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, ґарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, а також у разі настання нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Відповідно до частини першої статті 36 вказаного Закону страховими сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячної заробітної плати, яку працівник мав до ушкодження здоров'я.
Частиною першою статті 4 цього Закону визначено, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку ( далі- уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Отже, відповідно до вимог спеціального законодавства, обов'язок здійснювати страхові виплати у зв'язку із нещасним випадком на виробництві покладено на уповноважений орган управління.
У постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №127/20705/16-ц та від 17 листопада 2021 року у справі №210/1772/16 зазначено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.
Як свідчать матеріали справи, 8 листопада 2022 року на підставі рішення МСЕК ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності на рівні 45 % й саме із цього часу у нього виникає право на страхові виплати.
До моменту встановлення позивачеві стійкої втрати працездатності уповноважений орган управління не зобов'язаний сплачувати страхові виплати.
Як встановлено судом, відповідач не забезпечив належні умови праці ОСОБА_1 , який внаслідок незадовільного стану території підприємства, впав та отримав тілесні ушкодження, що призвело до встановлення йому третьої групи інвалідності.
З огляду на відсутність в уповноваженого органу обов'язку перед потерпілим здійснювати страхові виплати до моменту встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності та враховуючи встановлення актом розслідування вини відповідача у настанні нещасного випадку, ПрАТ « Житомирський завод огороджувальних конструкцій» зобов'язане відшкодувати ОСОБА_1 втрачений заробіток на підставі вищенаведених положень ЦК України та КЗпП України, за період з 2 жовтня 2012 року по 8 листопада 2022 року ( з дня встановлення інвалідності й до встановлення стійкої втрати працездатності), у розмірі 423008 грн. 90 коп.
При обчисленні цієї суми суд виходить з наступного.
Оскільки з дня настання страхового випадку до дати встановлення МСЕК ступеня втрати професійної працездатності минуло більше одного року, тому необхідно здійснити коригування розміру заробітної плати.
Згідно з довідкою про заробітну плату заробіток позивача за січень 1994 року становив 842289,64 крб.
Середньомісячна заробітна плата працівників, зайнятих в економіці України, за січень 1994 року становила 745523,00 крб.;
Коефіцієнт заробітної плати, який враховується при обчисленні страхових виплат становив 1,12980 ( 842289,64 : 745523,00).
Середньомісячна заробітна плата найманих працівників, зайнятих в економіці України, за календарний рік, що передує року, з якого нараховується дана виплата, тобто за 2011 рік, складає 2639,17 грн.: за 2012 рік -3031,92грн.; за 2013 рік - 3273,82 грн.;2014 рік- 3474,75 грн.; 2015 рік - 4207,33 грн.; 2016 рік- 5187,33 грн.; 2017рік- 7105,42 грн.; 2018 рік- 8867,33 грн.; 2019 рік- 10503,75 грн.; 2020 рік- 11596,60 грн.; 2021 рік- 14017,80 грн.; 2022 рік 14857,00 грн.
Розмір коригованої заробітної плати для розрахунку виплати за 2012 рік - 2981,73грн. (2639,17 х 1,12980). Щомісячна виплата у 2012 році становить 1341,77 грн. (2981,73 х 45%) .
Отже, розмір заробітку з 2 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року становить 2638,81 грн.; за 2013 рік розмір виплати становить 18497,48 грн. ( 3031,92 х 1,12980 х 45 % х 12 місяців); за 2014 рік розмір виплати - 19973,31 грн. ( 3273,82 х 1,12980 х 45 % х 12 місяців); за 2015 рік розмір виплати- 21199,17 грн. ( 3474,75 х 1,12980 х 45 % х 12 місяців); за 2016 рік розмір виплати- 25668,58 грн. ( 4207,33 х 1,12980 х 45 % х 12 місяців); за 2017 рік розмір виплати- 31647,48 грн. ( 5187,33 х 1,12980 х 45 % х 12 місяців); за 2018 рік розмір виплати- 43349,59 грн. ( 7105,42 х 1,12980 х 45 % х 12 місяців); за 2019 рік розмір виплати- 54098,87 грн. ( 8867,33 х 1,12980 х 45 % х 12 місяців); за 2020 рік розмір виплати- 64082,53 грн. ( 10503,75 х 1,12980 х 45 % х 12 місяців); за 2021 рік розмір виплати- 70585,20 грн. ( 11569,60 х 1,12980 х 45 % х 12 місяців); за 2022 рік розмір виплати- 71267,89 грн. ( 14017,80 х 1,12980 х 45 % х 10 місяців).
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню 423008 грн. 90 коп. втраченого заробітку.
З огляду на вищезазначене, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення,- про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Житомирський завод огороджувальних конструкцій» на користь ОСОБА_1 423008 грн. 90 коп. втраченого заробітку.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Житомирський завод огороджувальних конструкцій» на користь держави 10 575 грн. 20 коп. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: