СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/27432/24
пр. № 2/759/1895/25
10 липня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Корецької М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженою відповідальністю «БЦ «Симиренко» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
І. Позиції сторін
Аргументи позивачки
18 грудня 2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженою відповідальністю «БЦ «Симиренко» (далі - Товариство) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов обґрунтований тим, що:
- з 18 липня 2023 року ОСОБА_1 неофіційно працювала у Товаристві на посаді садівника; на роботу її приймав ОСОБА_2 ;
- заробітна плата позивачки становила 8 000,00 грн на місяць, яку їй платили готівкою;
- 03 червня 2024 року позивачка звільнилася з роботи за власним бажанням;
- 11 червня 2024 року ОСОБА_2 належний з нього розрахунок з позивачкою не провів (не виплатив заробітну плату в повному обсязі, не виплатив компенсацію за невикористану відпустку);
- з метою досудового врегулювання спору позивачка зверталася до Товариства, Державної служби з питань праці та правоохоронних органів, проте спір між нею і Товариством дотепер не вирішений.
З урахуванням викладеного, просила визнати відносини між нею та Товариством трудовими, внести запис про роботу в трудову книжку, виплатити заборгованість із заробітної плати, з урахуванням компенсації за кожен день прострочення та інфляційних втрат, виплатити компенсацію за невикористану відпустку, відшкодувати моральну шкоду в сумі 5 000,00 гривень.
У судовому засіданні представник позивачки, ОСОБА_3 , позовні вимоги підтримав, з підстав викладених в позові. Додатково пояснив, що ОСОБА_1 є його дружиною, тому обставини її роботи в Товаристві йому відомі; він часто їй допомагав. У Товаристві позивачка пропрацювала близько року. Працювала неофіційно, хоча наполягала на оформленні трудових відносин. Робочі питання вирішувала з ОСОБА_4 , який приймав її на роботу і платив заробітну плату, та начальником адміністративно-господарського відділу ОСОБА_12. Після звільнення з позивачкою не розрахувалися через те, що вона нібито поламала обладнання. Акцентував, що в матеріалах справи є достатньо доказів, які підтверджують роботу позивачки в Товаристві. Також повідомив, що 11 липня 2024 року, після направлення вимоги на адресу Товариства про повний розрахунок, з ним намагався зустрітися юрист Товариства ОСОБА_13, що також підтверджує факт роботи позивачки в Товаристві.
Позиція відповідача
Товариство проти позову заперечило.
24 лютого 2025 року до суду через підсистему «Електронний Суд» ЄСІКС надійшли пояснення Товариства за підписом директора ОСОБА_14
У поясненнях представник Товариства зазначила, що:
- у штатному розписі не передбачено посади садівника;
- між позивачкою і Товариством ніколи не існувало трудових відносин, тому на позивачку не поширюються гарантії, встановлені законодавством про працю;
- звернення позивачки було розглянуте Товариством, проте для задоволення її вимог немає законних підстав.
З огляду на викладене, просила у позові відмовити.
У судове засідання представник відповідача не з'явилася. У поясненнях представник Товариства просила розглядати справу за його відсутності.
ІІ. Процесуальні дії суду
06 січня 2025 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху у зв'язку з ненаданням позивачкою додатків до позовної заяви для відповідача.
22 січня 2025 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, у якій визначив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначив судове засідання на 25 лютого 2025 року.
У зв'язку з перебуванням судді на навчанні судове засідання, призначене на 25 лютого 2025 року, суд відклав на 26 березня 2025 року.
З метою ознайомлення позивачки з поясненнями відповідача суд оголосив перерву в судовому засіданні до 22 квітня 2025 року.
У зв'язку з неявкою позивачки та її представника судове засідання, призначене на 26 квітня 2025 року, суд відклав на 28 травня 2025 року.
З метою подання позивачкою додаткових доказів судове засідання, призначене на 28 травня 2025 року, суд відклав на 30 червня 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 244 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) для проголошення рішення суд призначив судове засідання на 10 липня 2025 року.
У судове засідання, призначене на 10 липня 2025 року, учасники справи не з'явилися,про дату, час і місце його проведення були повідомлені належним чином.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
ІІІ. Обставини, які встановив суд
14 червня 2024 року ОСОБА_1 направила лист на адресу Товариства, в якому просила виплатити заборгованість із заробітної плати в сумі 3 000,00 гривень та компенсацію за невикористану відпустку за період з 18.07.2023 по 03.06.2024 (а.с. 11-12).
Відповідно до листа від 09.07.2024 № 0907-24 Товариство повідомило, що між ним і ОСОБА_1 не було трудових відносин, тому законні підстави для задоволення заяви від 14.06.2024 відсутні (а.с. 46).
09 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві із заявою про зобов'язання генерального директора Товариства виплатити заборгованість із заробітної плати в сумі 3 000,00 гривень та компенсацію за невикористану відпустку за період з 18.07.2023 по 03.06.2024 та притягнення винних осіб до відповідальності (а.с. 13-14).
Відповідно до листа Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві № 107684-2024 від 12.07.2024 за результатом звернення ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до Державної служби України з питань безпечності харчових та захисту прав споживачів (а.с. 15).
09 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського окружної прокуратури із заявою про зобов'язання генерального директора Товариства виплатити заборгованість із заробітної плати в сумі 3 000,00 гривень та компенсацію за невикористану відпустку за період з 18.07.2023 по 03.06.2024 та притягнення винних осіб до відповідальності (а.с. 16-17).
Відповідно до листа Святошинського окружної прокуратури № 29-р від 19.07.2024 звернення ОСОБА_1 направлене начальнику слідчого відділу Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві (а.с. 18).
09 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського податкової інспекції міста Києва із заявою про зобов'язання генерального директора Товариства виплатити заборгованість із заробітної плати в сумі 3 000,00 гривень та компенсацію за невикористану відпустку за період з 18.07.2023 по 03.06.2024 та притягнення винних осіб до відповідальності (а.с. 19-20).
Відповідно до листа Головного управління ДПС у м. Києві № 3027/Н/26-15-24-02-02-09/ЗВГ від 25.07.2024 за даними звернення ОСОБА_1 неможливо ідентифікувати юридичну особу, якої стосується наведена інформація (а.с. 21-23).
22 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Державної служби України з питань праці із заявою про зобов'язання генерального директора Товариства виплатити заборгованість із заробітної плати в сумі 3 000,00 гривень та компенсацію за невикористану відпустку за період з 18.07.2023 по 03.06.2024 та притягнення винних осіб до відповідальності (а.с. 24-25).
Відповідно до листа Центрального міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці № Ц/1/2553-ЦА-24 від 10.10.2024 за даними звернення ОСОБА_1 неможливо ідентифікувати юридичну особу, якої стосується наведена інформація (а.с. 26-27).
Відповідно до роздруківки листування в месенджері Viber (а.с. 28-30) наявні такі повідомлення з абонентом « ОСОБА_5 »:
- 13.07.2023 «Абонент»: (мовою оригіналу) «Здавствуйте. Меня зовут ОСОБА_6 . Проживаю по адресу АДРЕСА_1 . Ищу работу садовника. Опыт работы 13 лет. Буду признательна, если рассмотрите мою кандидатуру. Спасибо»; час відправлення повідомлення 18:30;
- 13.07.2023 «ОСОБА_5»: «Доброго вечора. Чекаю завтра після 12:00»; час відправлення повідомлення 18:37;
- 17.07.2023 «ОСОБА_5»: «Доброго ранку. Можете сьогодні знову до нас підійти?»; час відправлення повідомлення 9:09;
- 17.07.2023 «ОСОБА_5»: «Я вас наберу як буду розуміти час»; час відправлення повідомлення 9:11;
- 28.07.2023 «ОСОБА_5»: (мовою оригіналу) «Да, я видел, спасибо, хорошо вібрали сорняк»; час відправлення повідомлення 12:11;
- 08.08.2023 «ОСОБА_5»: (мовою оригіналу) «Вы де»; час відправлення повідомлення 12:52;
- 08.08.2023 «Абонент»: (мовою оригіналу) «Я ушла сегодня по раньше. У нас поламался замок от входной двери. Дверь не закрыть. А у мужа собеседование с работодателем. Он ушел, а я дома»;час відправлення повідомлення 13:0 (наступна цифра нерозбірливо);
- 29.12.2023 «Абонент»: (мовою оригіналу) «ОСОБА_5, мы будем работать 1 января?»; час відправлення повідомлення 18:44;
- 08.08.2023 «ОСОБА_5»: (мовою оригіналу) «Со 2-го»; час відправлення повідомлення 19:09;
- 29.12.2023 «Абонент»: (мовою оригіналу) «Спасибо» час відправлення повідомлення 19:30.
Відповідно до роздруківки листування в месенджері Viber (а.с. 69-70) наявні такі повідомлення з абонентом «ОСОБА_8»:
- 13.04.2024 « ОСОБА_8 »: (мовою оригіналу) «Тут половина куста не выжила. Может срезать? На следующей неделе?»; час відправлення повідомлення 9:20;
- 15.04.2024 «Абонент»: (мовою оригіналу) «Я обрезала барбарис возле камня. Спрашивала у ОСОБА_9 , когда он будет белить бордюры. Она пока не знает. На этой неделе дожди. В среду буду обрезать виноград, возле газовой трубы. А завтра иду к врачу»; час відправлення повідомлення 15:28;
- 17.04.2024 «Абонент»: (мовою оригіналу) «ОСОБА_8, доброе утро. Идет дождь. Мне выходить?»; час відправлення повідомлення 8:07;
- 18.04.2024 «Абонент»: (мовою оригіналу) « ОСОБА_8 , доброе утро. Идет дождь. Работать невозможно. Я намокла и иду домой. Сегодня целый день передают дождь»; час відправлення повідомлення 9:41;
- 01.05.2024 « ОСОБА_8 »: (мовою оригіналу) «Добрый день, пока хорошая погода помогите пожалуйста ОСОБА_10 покрасить бордюры»; час відправлення повідомлення 11:01;
- 01.05.2024 «Абонент»: (мовою оригіналу) «Хорошо»; час відправлення повідомлення 11:01;
- 06.05.2024 «Абонент»: (мовою оригіналу) «ОСОБА_8, я розы побрызгала. Нужно будет еще купить актару на всякий случай»; час відправлення повідомлення 10:44;
- 06.05.2024 «Абонент»: (мовою оригіналу) «И еще средство от одуванчиков»; час відправлення повідомлення 10:47;
- 08.05.2024 «ОСОБА_8»: (мовою оригіналу) «Доброе утро. Сегодня хорошая погода, можно покосить газон»; час відправлення повідомлення 8:36;
- 08.05.2024 «Абонент»: (мовою оригіналу) «Доброе утро. Я завтра покошу. Завтра муж дома, он мне поможет» час відправлення повідомлення 10:3 (наступна цифра нерозбірливо).
02.08.2021 користувач « ОСОБА_5 » розмістив у соціальній мережі «Facebook» оголошення такого змісту: (мовою оригіналу) «Сдам место для съемок. В БЦ «Симиренко», ул. Симиренко 36» (а.с. 78).
ІV. Мотиви суду
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі № 756/1384/20).
Статтею 43 Конституції України установлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За приписами статті 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Отже, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
Відповідно до положень статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітні м; при укладенні трудового договору з фізичною особою; при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; при укладенні трудового договору з домашнім працівником; в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності 02 січня 2015 року, виключено частину четверту статті 24 КЗпП України, відповідно до якої трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
При цьому, суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема, виконання працівником обов'язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.
Установлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.
Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 462/7621/15-ц, від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19, від 24 листопада 2021 року у справі № 361/3422/19, від 05 березня 2025 року у справі № 463/10998/23.
Відповідно до статті 1 ЦК України Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом частин першої та другої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У постанові від 09 червня 2021 року в справі № 420/2174/19 Верховний Суд виснував, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов'язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Тобто виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
Наведене свідчить, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
V. Оцінка і висновки суду
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання факту трудових відносин, виплату заборгованості із заробітної плати, компенсацію невикористаної відпустки, відшкодування моральної шкоди.
Суд наголошує, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Отже, для встановлення факту трудових відносин позивачка мала би дотриматися умов, необхідних для укладення трудового договору, а саме скласти заяву про прийняття її на роботу, подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку тощо, про що надати відповідні докази.
Однак матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 складала заяву про прийняття її на роботу з 18 липня 2023 року, надавала відповідачу трудову книжку та інші документи, отримувала наказ про прийняття на роботу, укладала з відповідачем трудовий договір.
Більш того, у позовній заяві ОСОБА_1 указала, що працювала в Товаристві неофіційно, тобто фактично усвідомлювала відсутність оформлення трудових відносин з відповідачем, а відтак і погоджувалася з цим.
Окрім того, позивачка не довела, що підпорядковувалася правилам внутрішнього трудового розпорядку, встановленого відповідачем. Подані позивачкою скріншоти листування в месенджері Viber як докази трудових відносин суд відхиляє. Всупереч доводам позивачки вказане листування підтверджує, що вона не підпорядковувалася правилам внутрішнього трудового розпорядку, а організовувала роботу самостійно. На це вказують, зокрема, такі повідомлення:
- 17.07.2023 «ОСОБА_5»: «Доброго ранку. Можете сьогодні знову до нас підійти?»; час відправлення повідомлення 9:09;
- 17.07.2023 «ОСОБА_5»: «Я вас наберу як буду розуміти час»; час відправлення повідомлення 9:11;
- 08.08.2023 «Абонент»: (мовою оригіналу) «Я ушла сегодня по раньше. У нас поламался замок от входной двери. Дверь не закрыть. А у мужа собеседование с работодателем. Он ушел, а я дома»;час відправлення повідомлення 13:0 (наступна цифра нерозбірливо);
- 17.04.2024 «Абонент»: (мовою оригіналу) «ОСОБА_8, доброе утро. Идет дождь. Мне выходить?»; час відправлення повідомлення 8:07;
- 18.04.2024 «Абонент»: (мовою оригіналу) «ОСОБА_8, доброе утро. Идет дождь. Работать невозможно. Я намокла и иду домой. Сегодня целый день передают дождь»; час відправлення повідомлення 9:41;
- 08.05.2024 «ОСОБА_8»: (мовою оригіналу) «Доброе утро. Сегодня хорошая погода, можно покосить газон»; час відправлення повідомлення 8:36;
- 08.05.2024 «Абонент»: (мовою оригіналу) «Доброе утро. Я завтра покошу. Завтра муж дома, он мне поможет» час відправлення повідомлення 10:3 (наступна цифра нерозбірливо).
Також позивачка не надала доказів наявності у ОСОБА_5 повноважень укладати трудові договори від імені Товариства. Саме по собі розміщення ОСОБА_4 оголошення про здачу в оренду приміщень за адресою Товариства за два роки до спірних подій не підтверджує його належність до органів управління Товариством.
Суд не має сумніву, що між ОСОБА_1 і Товариством склалися певні правовідносини, пов'язані з виконанням робіт. Проте доказів, достатніх для визнання цих правовідносин трудовими, позивачка не надала.
За таких обставин, вимогу про визнання відносин між ОСОБА_1 і Товариством трудовими суд залишає без задоволення.
Інші позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання факту трудових відносин. Оскільки зазначену вимогу суд визнав необгрунтованою, вимоги про виплату заборгованості із заробітної плати, з урахуванням компенсації за кожен день прострочення та інфляційних втрат, виплату компенсації за невикористану відпустку, відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, суд відмовляє в позові повністю.
VІ. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільнені особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 253776, виданою спеціалізованою психіатричною МСЕК № 2 16.11.2023 (а.с. 10).
Отже, за подання цього позову ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», яка є чинною на час ухвалення рішення суду, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову в позові повністю, судовий збір стягненню з відповідача на користь держави не підлягає.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
У позові ОСОБА_1 до Товаристваз обмеженою відповідальністю «БЦ «Симиренко» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи:
Позивачка: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «БЦ «Симиренко» (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Симиренка, будинок 36, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 44039189).
Повне рішення суду складене 21 липня 2025 року.
Суддя Ю.В. Кравченко