Справа № 630/343/25
Провадження № 2/630/190/25
04 серпня 2025 року м. Люботин
Люботинський міський суд Харківської області у складі:
головуючого - судді Сухорукова І.М.,
за участю секретаря Дубрової А.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду системою «електронний суду» із даним позовом, у якому вказав, що ТОВ «Мілоан» уклало із відповідачем 10.10.2020 року кредитний договір №100075880, за яким відповідач отримав кредит. Відповідач прострочив свої зобов'язання. За договором про відступлення права вимоги №01Т від 15.01.2021 ТОВ «Мілоан» передало право вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «Діджи Фінанс». У подальшому ТОВ «Діджи Фінанс» передало право вимоги за даним кредитним договором ТОВ «ФК «Пінг-Понг» на підставі договору факторингу №1/15 від 24.01.2022. Заборгованість відповідача становить 21500,00 грн та складається з 5000,00 грн тіла кредиту, 16500,00 грн заборгованості по відсоткам.
04 квітня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 04 квітня 2025 року задоволено клопотання про витребування з банківської установи АТ КБ «Приватбанк» доказів щодо отримання ОСОБА_1 грошових коштів на картку № НОМЕР_1 та її належності відповідачу.
22 липня 2025 року представник позивача повідомив про зміну назви позивача з Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг Понг» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» внаслідок перейменування з 01.07.2025 за рішенням єдиного учасника ТОВ «ФК «Пінг Понг». Код ЄДРПОУ 43657029 у позивача залишилися тим самим. (а.с. 88-90)
У судове засідання представник позивача не з'явився, у позові просив проводити розгляд справи без виклику сторін.
Відповідач відзиву на позов, заперечень або клопотань до суду не надав. Копія ухвали про відкриття провадження у справі та копія позову з додатками надсилалася відповідачу. На адресу суду повернувся конверт з поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, на конверті зазначено: «повертається; адресат відсутній за вказаною адресою».
Таким чином, суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі.
Таким чином, суд ухвалює рішення за відсутності сторін та їх представників.
Судом, на підставі наданих матеріалів, встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
10 жовтня 2020 року ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 у якості позичальника, уклали кредитний договір №100075880. Договір позичальником підписано у електронній формі. Пунктом 1.2 встановлена сума кредиту 5000 грн, пунктами 1.3 та 1.4 встановлено, що кредит надається строком на 30 днів з 10.10.2020 і строк повернення його та комісії і процентів - 09.11.2020. Пунктом 1.5.2 встановлено проценти 1% на день від суми фактичного залишку кредиту за кожен день надання кредиту, а разом 1500 грн. Пунктом 1.5.2 визначена стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом 5% від фактичного залишку кредиту.(а.с. 27-30)
Додатком №1 до кредитного договору є графік розрахунків, де вказана дата платежу: 09.11.2020 на суму 6500 грн, що складається з кредиту 5000 грн та 1500 грн процентів. (а.с. 31)
ТОВ «Мілоан» за платіжним дорученням від 10.10.2020 перерахувало на ім'я ОСОБА_1 5000 грн на виконання кредитного договору на карту НОМЕР_2 *38. (а.с.32)
Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» від 21.07.2025, ОСОБА_1 отримував у даному банку картку №4149629387388838, має фінансовий номер 0971813420 та 10.10.2020 отримував на картку 5000 грн. (а.с. 93-94)
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Таким чином, наданими до суду доказами позивачем доведено, що 10.10.2020 року ТОВ «Мілоан» та відповідач у якості позичальника, уклали у електронній формі кредитний договір та погодили основні умови договору.
ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за договором виконало та перерахувало на належний відповідачу банківський рахунок кредитні кошти 5000,00 грн.
Отримані судом від АТ КБ «Приватбанк» відомості про належність відповідачу ОСОБА_1 карткового рахунку: № НОМЕР_3 , номеру телефону НОМЕР_4 , а також зарахування на цей рахунок кредитних коштів підтверджують укладення вказаного кредитного договору та виконання його умов позичальником.
15.01.2021 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджі Фінанс» уклали Договір відступлення прав вимоги № 01Т згідно умов якого, ТОВ «Діджі Фінанс» набуло право грошової вимоги до боржників. (а.с. 34-41)
Відповідно до Витягу з Додатку до договору відступлення прав вимоги №01Т від 15.01.2021, від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджі Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 21500 грн за кредитним договором від 10.10.2020. (а.с. 103)
24.01.2022 ТОВ «Діджі Фінанс» та ТОВ «ФК «Пінг-Понг» уклали Договір відступлення прав вимоги №1-15 згідно умов якого, ТОВ «ФК «Пінг-Понг» набуло право грошової вимоги до боржників. (а.с. 44-47)
Відповідно до Витягу з Додатку до договору факторингу №1/15 від 24.01.2022, від ТОВ «Діджі Фінанс» до ТОВ «ФК «Пінг-Понг» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 21500 грн за кредитним договором від 10.10.2020. (а.с. 48)
Наявні у матеріалах справи докази укладення договору факторингу, а також докази передання за цим договором прав вимоги, суд вважає належними та достатнім для підтвердження факту отримання позивачем права вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.
Відповідно до частин 1 та 2 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно до частини 1 статті 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Позивач надав документацію, яка наявна у нього як фактора, що стосується заборгованості боржника, яка підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника станом на дату відступлення права вимоги.
Таким чином, до ТОВ «Фінансова компанія «Пінг Понг», яке змінило назву на ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс», перейшли всі права попереднього кредитора щодо права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором. Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» є новим кредитором у зобов'язанні, позичальником в якому є відповідач ОСОБА_1 .
Суд вважає, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
ОСОБА_1 не у повному обсязі виконав свого обов'язку по своєчасному поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитом. Таким чином позивач ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» правомірно вимагає стягнення простроченої заборгованості з відповідача, відповідно до умов договору.
Разом із цим, суд не погоджується із розміром вказаної заборгованості у зв'язку із наступним.
Кредит, згідно досліджених матеріалів справи відповідач отримав строком на 30 днів з 10.10.2020 до 09.11.2020 (п.1.3 та 1.4 договору).
Таким чином, згідно п.1.5.2 протягом встановленого п.1.3 договору строку кредитування з відповідача підлягають стягненню відсотки в сумі 1500,00 грн. (1% за день від суми кредиту 5000,00 грн помножено на 30 днів).
Представник позивача у позовній заяві просить стягнути відсотки в сумі 16500 грн. На підтвердження такої суми заборгованості матеріали справи містять відомості про щоденні нарахування (а.с.33), з яких вбачається, що після узгодженого в договорі сторонами строку кредитування 30 днів, ТОВ «Мілоан» продовжило нарахування відсотків, відповідно до п.1.6 договору в розмірі 250 грн. щоденно.
Пунктом 2.2.1 кредитного договору визначено, що позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1 .-1.5.2, 1.6 Договору.
У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 Договору, він додатково має сплатиш комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 Договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 Договору.
Як визначено п.2.3.2 Договору, волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту підтверджується здійсненням ним відповідного платежу.
З розрахунку заборгованості не вбачається, що позичальник сплатив платіж для продовження строку користування або повернення кредиту, як цього вимагає п. 2.3.2 договору.
Тому, з досліджених матеріалів справи не вбачається факт продовження (пролонгації) строку кредитування після 09.11.2020, а саме, що відповідач як позичальник вчинив певні дії, які б об'єктивно свідчили б про його намір здійснити пролонгацію кредиту.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Аналіз копії відомості про щоденні нарахування ТОВ «Мілоан» за договором про споживчий кредит № 100075880 свідчить про те, що заборгованість за відсотками нараховувалася поза межами строку дії договору.
Разом із тим, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12.
Суд зазначає, що нарахувань відсотків за ст.625 ЦК України матеріали справи не містять.
Відтак, в силу вказаних вимог матеріального закону, суд доходить висновку, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти з користування Кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених Договором.
Незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов'язку, наданий йому кредит в строк, передбачений кредитним договором не повернув.
Таким чином з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в сумі 5000 грн. та за відсотками за період з 10.10.2020 по 09.11.2020 включно (в межах строку кредитування) в сумі 1500,00 грн.
Виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково та з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Пінг-Понг» на підставі кредитного договору № 100075880 від 10.10.2020 підлягає стягненню заборгованість у сумі 6500,00 гривень, яка складається із заборгованості за сумою кредиту 5000,00 гривень, заборгованості за відсотками у сумі 1500,00 гривень.
Стосовно вимог позивача, в частині стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., суд вважає, що такі витрати підлягають зменшенню, виходячи з наступного.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 р. у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді "гонорару успіху", саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і Європейський суд з прав людини, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 р. у справі "Іатрідіс проти Греції" (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 р. у справі № 755/9215/15-ц).
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 р. у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 р. у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Також, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019 р. у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 р. у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 р. у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 р. у справі № 915/237/18).
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред'явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, розмір суми заборгованості за кредитним договором, яка підлягала стягненню з відповідача, те що адвокатом розрахунок заборгованості не здійснювався, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд дійшов до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 4 000,0, грн, яка є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі, при цьому судом враховано, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих за сторони відповідача коштів.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому суд стягує частково з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у зв'язку зі зверненням з позовом до суду у наступних розмірах.
Судовий збір позивачем було сплачено у розмірі 2422,40 грн.
Сума задоволених вимог 6500,00грн складає 30,23% від 21500,00 грн заявлених вимог.
Тому, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 30,23 % судових витрат сплаченого зі сплати судового збору, тобто 732,29 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 76- 83, 141, 144 247, 258-259, 263-265, 263-268, 280, 354 ЦПК України, ст.ст. 521, 526, 625, 626, 628, 638-640, 1054, 1077, 1088 ЦК України, ст.ст. 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію», суд -
вирішив :
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», ЄДРПОУ 43657029, адреса: 07406, Київська обл., вул. Симона Петлюри, 21/1, IBAN: НОМЕР_6 в АТ «СЕНС БАНК» МФО: 300346) заборгованість за Кредитним договором № 100075880 від 10.10.2020 р. у розмірі 6500 (шість тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», ЄДРПОУ 43657029, адреса: 07406, Київська обл., вул. Симона Петлюри, 21/1, IBAN: НОМЕР_6 в АТ «СЕНС БАНК» МФО: 300346), витрати по сплаті судового збору в розмірі 732 (сімсот тридцять дві) грн 29 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Сторони:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», ЄДРПОУ 43657029, адреса: 07406, Київська обл., вул. Симона Петлюри, 21/1, IBAN: НОМЕР_6 в АТ «СЕНС БАНК» МФО: 300346;
відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя І.М. Сухоруков