04 серпня 2025 р.
Справа № 642/535/25
Провадження № 2/642/606/25
30 липня 2025 р. м. Харків
Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Балабая С.С.,
за участю секретаря судового засідання Шнайдер Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
Представник позивача звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з цим позовом до відповідача, в котрому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 499 585,43 грн. з яких: 400 000 грн. основна сума боргу, 50 736,40 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами, 38 262,46 грн. інфляційні витрати, 10586,57 3 % річних від простроченої суми.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, відповідно до розписки від 21.03.2023 року, між позивачем - ОСОБА_1 та відповідачем - ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 400 000 гривень 00 коп. Згідно з умовами договору, позичальник зобов'язався повернути грошові кошти рівними частинами по 20 000 грн щомісяця, починаючи з 21 травня 2023 року, з кінцевим терміном повернення - 21 грудня 2024 року. Однак відповідач не виконав узяті на себе договірні зобов'язання, не здійснив жодного платежу за період з 22.05.2023 року по 23.01.2025 року, у зв'язку з чим утворилася заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 499 585,43 грн, що складається з: 400 000,00 грн - основна сума боргу; 50 736,40 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами (ст. 1048 ЦК України); 38 262,46 грн - інфляційні втрати (ст. 625 ЦК України); 10 586,57 грн - 3 % річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України). Факт передачі грошових коштів підтверджується письмовою розпискою, що відповідає вимогам ст. 1047 ЦК України щодо форми договору позики. На переконання представника позивача, оскільки відповідач порушив умови договору, згідно з ст. 1050 ЦК України, він зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки, зокрема передбачені ст. 625 ЦК України - сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних за весь час прострочення. Таким чином, вважає, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань підтверджується матеріалами справи та чинним законодавством України, що дає підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, у зв'язку з чим суд розглядає справу на підставі наявних матеріалів згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Ухвалою суду від 10.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 30.04.2025 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні, про що повідомлено сторін.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.
Представник позивача надав заяву про розгляд справи за відсутністю сторони позивача, позовні вимоги підтримав, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про судове засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явились в судове засідання без поважних причин.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин, причину неявки суду не повідомили, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи (ч. 1 ст. 280 ЦПК України). У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, в судове засідання повторно не з'явився, відзиву на позовну заяву не подав, тому суд, зі згоди позивача, постановив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання усіх учасників справи та проведення розгляду справи без виклику учасників справи, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 21 березня 2023 року між позивачем - ОСОБА_1 та відповідачем - ОСОБА_2 було укладено договір позики, що підтверджується письмовою розпискою, наданою суду як належний та допустимий доказ відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України.
Згідно з умовами зазначеної розписки, відповідач отримав від позивача грошові кошти у сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень 00 копійок, зобов'язавшись повернути їх рівними частинами по 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок щомісяця, починаючи з 21 травня 2023 року, з кінцевим терміном повернення - 21 грудня 2024 року.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не збігатися з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передання коштів у борг.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Згідно правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.01.2019 року в справі № 464/3790/16- ц, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт укладення договору позики, передачу грошових коштів відповідачу. Відомостей про те, що договір позики визнано судом недійсним матеріали справи не містять. Відповідачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надано належним та допустимих доказів належного виконання ним умов договору, не надано доказів повного або часткового повернення суми позики та процентів від суми позики згідно з умовами договору. При цьому наявність боргового документа у кредитора свідчить про невиконання боржником свого обов'язку на умовах, визначених договором.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Одним із способів захисту майнових прав відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України є примусове виконання обов'язку в натурі.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для судового захисту майнових прав позивача шляхом стягнення з відповідача суми боргу за розпискою, а також процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих відповідно до положень ст. 1048 ЦК України
Щодо стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та три проценти річних від простроченої суми.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією РФ проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та триває дотепер.
15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану». Відповідно до частини 3 Закону України № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19.
Відповідно до положень п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Аналізуючи зміст вказаної норми, суд приходить до висновку, що вона стосується правовідносин, що виникають з договорів позики.
За таких підстав нарахування 3 % річних та індексу інфляції за весь час прострочення згідно зі ст. 625 ЦК України у справі, що розглядається, здійснюється з урахуванням п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в частині обмеження строку їх нарахування.
Звертаючись до суду, позивач просив стягнути 3% річних у розмірі 10 586,57 грн та 38262,46 грн інфляційні витрати за період з 22.05.2023 по 23.01.2025.
Проте, позивач при проведені розрахунку 3% річних та інфляційних витрат за вказаний період не врахував, що приписами пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що дія статті 625 ЦК України щодо грошових зобов'язань обмежена початком введення у дію воєнного стану.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% за період 22.05.2023 по 23.01.2025 у розмірі 10 586,57 грн та інфляційні витрати за період з 22.05.2023 по 23.01.2025 у розмірі 38262,46 грн. задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Враховуючи викладене, суд частково задовольняє позовні вимоги та стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 21.03.2023 у розмірі 450 736 грн 40 коп., з яких 50 736 грн. 40 коп.- проценти за користування чужими грошовими коштами.
На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 4507,40 грн.
Керуючись ст. 2, 12-13, 77-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики (розпискою) від 21.03.2021 у розмірі 450 736 (чотириста п'ятдесят тисяч сімсот тридцять шість) грн 40 коп., з яких 50 736 (п'ятдесят тисяч сімсот тридцять шість) грн. 40 коп.- проценти за користування чужими грошовими коштами.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 4507 (чотири тисячі п'ятсот сім) грн 40 коп.
Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20-ти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст судового рішення складено 04.08.2025.
Суддя С.С. Балабай