Справа № 953/6058/25
н/п 2/953/2731/25
22 липня 2025 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Власової Ю.Ю.
секретар судового засідання Тютюнова Л.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Аргументи учасників справи.
Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
Рух справи.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 23.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Участь у справі сторін.
В судове засідання позивач належним чином повідомлена про день та час слухання справи не прибула, просила проводити розгляд справи за її відсутності.
Відповідач в судове засідання будучи повідомлений належним чином про день та час слухання не прибув, про поважність причин неявки суд не повідомив.
Враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Враховуючи наявність в матеріалах справи достатніх даних про права і взаємовідносини сторін та належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, суд вирішує справу за відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2011 по 2012 роки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_4 , батьками якої записані сторони у справі (свідоцтво про народження (повторне) серії НОМЕР_1 від 17.06.2021).
На теперішній час позивач самостійно, власними силами, намагається матеріально забезпечити, доглядати та виховувати неповнолітню дитину, а також виконувати всі інші обов'язки, покладені на неї законом та необхідні для належного утримання доньки.
Відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку щодо утримання дитини, оскільки матеріально не допомагає, участі у її вихованні не приймає та не виконує жоден із тих обов'язків, які покладені на нього законом як на батька дитини. Тому, позивач змушена сама утримувати та виховувати неповнолітню дитину.
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.
Так, за приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За змістом ст. ст. 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, що набула чинності для України 27.09.1991, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ст. 11 Закону № 2402-III та ст. 141 СК України, батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 12 Закону № 2402-III на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.
Отже, одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
У ст. 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
За змістом статті 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач визначила способом стягнення аліментів - їх присудження у частці від доходу батька.
Статтею 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Частинами 1, 2 ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Верховна Рада України 09.11.2023 прийняла Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», статтею 7 якого встановлено прожитковий мінімум: на дітей віком до 6 років - 2563,00 грн; на дітей віком від 6 до 18 років - 3196,00 грн.
Відтак, з січня 2025 року мінімальний гарантований розмір аліментів становить: для дітей віком до 6 років - 1281,50 грн; для дітей віком від 6 до 18 років - 1598,00 грн.
Виходячи із системного тлумачення зазначених норм права, вибір способу стягнення аліментів належить тому з батьків, разом з яким проживає дитина, і який є позивачем у справі про стягнення аліментів. Тобто, саме позивачу належить право вибору способу стягнення аліментів (у твердій грошовій сумі чи у частці від заробітку платника аліментів).
При цьому, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість сплати ним аліментів на утримання дитини
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.
Відповідно до вимог статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Судові витрати.
За приписами ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 гривень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,13,76,81,141,247,259,263-265,280-284,430 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з моменту звернення до суду з позовною заявою, тобто з 18.06.2025, та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень:http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Представник позивача - ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 .
Суддя Ю.Ю. Власова