Справа № 357/10250/23
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/2976/2024
10 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Ящуку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 6 листопада 2023 року (суддя Бебешко М.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання права на забезпечення і встановлення безкоштовного індивідуального лічильника газу,
встановив:
у серпні 2023 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати незаконними дії АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» по встановленню в будинку АДРЕСА_1 загальнобудинкового вузла обліку природного газу та визнати за нею право на забезпечення безкоштовним газовим лічильником за рахунок відповідача.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що вона є власницею квартири АДРЕСА_2 , а відтак і газової мережі, що розташована в межах її квартири. Нею була подана заява щодо незаконності встановлення загальнобудинкового лічильника газу у їх будинку та вимагалося встановити їй індивідуальний лічильник газу у відповідності до норм Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» за рахунок відповідача, однак 3 серпня 2023 року вона отримала відповідь, у якій відповідач вказав, що встановлення загальнобудинкового лічильника газу відбулось згідно із затвердженою програмою НКРЕКП, а для безкоштовного встановлення індивідуального лічильника газу відсутні правові підстави.
Крім цього, позивачка зазначала, що голова правління ОСББ «Галактика» на її запит надала відповідь, що будь-яких договорів із відповідачем про встановлення загальнобудинкового лічильника газу не укладалось, а під час встановлення вказаного лічильника викликалась поліція, оскільки факту погодження співвласників будинку на встановлення лічильника не було.
Позивачка посилалася на те, що у її будинку були встановлені безкоштовно індивідуальні лічильника газу певним мешканцям, а тому не встановлення відповідачем такого ж лічильника у її квартирі, ставить її у невигідне положення по відношенню до
інших співмешканців будинку, які такий лічильник мають.
Позивачка вважала, що відмова відповідача встановити їй індивідуальний лічильник газу суперечить положенням статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно якої фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється саме суб'єктом господарювання, який здійснює розподіл газу на відповідній території.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 6 листопада 2023 року позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 право на забезпечення індивідуальним безкоштовним газовим лічильником за рахунок АТ «Київоблгаз» та зобов'язано АТ «Київоблгаз» встановити ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_2 індивідуальний газовий лічильник. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» - адвокат Мордатенко К.Л. просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Представник відповідача зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, про допит свідків, про залучення до участі у справі у якості третьої особи ОСББ «Галактика», у зв'язку із чим суд розглянув справу не всебічно, без врахування всіх обставин та порушив право відповідача на справедливий та неупереджений розгляд справи.
Крім цього, представник відповідача посилається на те, що згідно постанови НКРЕКП від 31 серпня 2023 року № 1594 зупинено дію ліцензії на здійснення господарської діяльності з розподілу природного газу, виданої АТ «Київоблгаз», а новим суб'єктом господарювання, що здійснює розподіл природного газу на відповідній території, є ТОВ «Газорозподільні мережі України», відтак у суду першої інстанції були достатні правові підстави для закриття провадження по справі у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України.
Також представник відповідача посилається на невірно обраний позивачкою спосіб захисту своїх прав, оскільки АТ «Київоблгаз» не може, як суб'єкт господарювання, встановлювати газові лічильники, а якщо його дії призвели до негативних наслідків, позивачка могла заявити позов про відшкодування таких наслідків, тобто встановивши за свої кошти газовий лічильник та заявити про відшкодування таких витрат.
Крім цього, представник відповідача зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема прийнявши до уваги чинну редакцію Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», а не ту, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, та згідно вимог якої і діяв відповідач, встановлюючи загальнобудинковий лічильник газу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити рішення суду без змін, посилаючись на те, що відповідно до положень Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, тому дане зобов'язання покладено саме на АТ «Київоблгаз».
Позивачка ОСОБА_1 та третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи (с.с.203, 204, 213, 214), у судове засідання не з'явилися, позивачка ОСОБА_1 надіслала до апеляційного суду заяви про розгляд апеляційної скарги у її відсутність (с.с.205, 215, 221), третя особи
причини неявки свого представника не повідомила, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» - адвоката Мордатенка К.Л., який апеляційну скаргу підтримав, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_3 , зареєстрована і проживає за вказаною адресою (с.с.11, 12).
Відповідно до акту приймання закінченого будівництвом об'єкта системи газопостачання, встановлення будинкового вузла обліку газу на газопроводі-вводі до житлового будинку за адресою АДРЕСА_4 від 30 листопада 2016 року, лічильник газу на ввідному газопроводі до житлового будинку за адресою АДРЕСА_4 вважається прийнятим замовником разом з виконавчою документацією з 30 листопада 2016 року (с.с.16).
Згідно акту від 1 вересня 2017 року вузол обліку природного газу в складі лічильника Курс-01 G-65 А3 № 13015, коректора газу ВЕГА - 1,01 № 20403, який встановлений у будинку АДРЕСА_5 , відповідає проектній документації та прийнятий в експлуатацію (с.с.17).
У листі від 3 серпня 2023 року на звернення позивачки, АТ «Київоблгаз» зазначив, що загальнобудинковий вузол обліку газу, за яким ведеться облік споживання природного газу, був встановлений у будинку АДРЕСА_1 згідно із затвердженою програмою НКРЕКП. При цьому, АТ «Київоблгаз» зі свого боку забезпечило повний комерційний облік використання природного газу усіма мешканцями цього будинку, чим виконало вимоги Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», відтак правові підстави для встановлення позивачці безкоштовного індивідуального лічильника газу відсутні (с.с.13).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що саме на АТ «Київоблгаз» покладено обов'язок щодо забезпечення споживачів лічильниками (індивідуальними або загальнобудинковими), а тому АТ «Київоблгаз» мав обов'язок за свій рахунок здійснити встановлення в квартирі позивачки індивідуальний газовий лічильник в строк до 1 січня 2021 року, а відтак відмова відповідача встановити індивідуальний газовий лічильник позивачці суперечить вимогам законодавства та порушує права останньої.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент встановлення загальнобудинкового лічильника 30 листопада 2016 року у будинку АДРЕСА_1 , редакція Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» не передбачала обов'язкового отримання згоди співвласників багатоквартирного будинку на встановлення такого лічильника, а тому встановлення без згоди співвласників лічильника є законним.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне.
Щодо позовних вимог про визнання незаконним встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15,
частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
У статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги зобов'язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.
Згідно з главою 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Позивачка є споживачем природного газу, а відповідач - оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
Частина перша статті 18 Закону України «Про ринок природного газу» передбачає, що з метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання здійснюється приладовий облік природного газу.
За частиною четвертою статті 18 Закону України «Про ринок природного газу» держава заохочує впровадження новітніх систем, у тому числі апаратних засобів, обліку природного газу, зокрема тих, що забезпечують можливість споживача активно управляти власним споживанням.
Таким чином, приладовий облік споживання природного газу розглядається з позицій забезпечення державних гарантій прав споживачів, у тому числі побутових споживачів природного газу.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Стаття 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 10 жовтня 2015 року визначає, що постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку, зокрема, для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - з 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - з 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - з 1 січня 2018 року.
Тобто після зазначених дат постачання газу цим категоріям споживачів мало здійснюватися за умови комерційного обліку лічильниками газу, до їх настання - незалежно від наявності газових лічильників.
Відповідно до приписів частини другої статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 20 січня 2018 року загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
До 20 січня 2018 року питання встановлення загальнобудинкового приладу обліку
природного газу не було врегульоване на рівні закону, а регламентувалося підзаконними нормативно-правовими актами.
Приписами абзаців третього-п'ятого пункту 4 Тимчасового положення, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року № 46, передбачено, що:
- ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи;
- встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем. Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку;
- власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов'язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 1 глави 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494, за ініціативи балансоутримувача (управителя) або оператора газорозподільної системи та за їх рахунок у багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких у повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Бадансоутримувач (управитель) не може відмовити оператору газорозподільної системи в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ.
З наведених положень вбачається, що до 20 січня 2018 року оператор газорозподільної системи мав право встановити загальнобудинковий лічильник природного газу, врегулювавши з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку, а також забезпечити можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку.
Отже для встановлення загальнобудинкового лічильнику природного газу оператор газорозподільної системи не міг діяти в односторонньому порядку, оскільки повинен був в договірному порядку врегулювати з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку.
Також відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, становить частину спільного майна багатоквартирного будинку.
У свою чергу, таке майно є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень будинку (частина друга статті 382 Цивільного кодексу України, частина перша статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у
багатоквартирному будинку»).
Таким чином, будь-яке втручання у належні до багатоквартирного будинку інженерні мережі (незалежно від місця їх розташування - всередині чи за межами будинку) є діями, які вчиняються щодо майна, належного співвласникам такого будинку на праві спільної сумісної власності.
Встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу не є винятком з цього загального висновку, адже здійснюється з безпосереднім втручанням в інженерні мережі будинку, а сам прилад обліку, будучи приєднаним до мереж будинку, стає невід'ємною складовою частиною останніх, перестає існувати як окрема річ і бути об'єктом права власності оператора газорозподільної системи. Об'єкт же права власності співвласників багатоквартирного будинку зазнає фізичних змін. За відсутності згоди співвласників такі зміни можуть кваліфікуватися або як правопорушення, або як допустиме обмеження права власності.
Разом з тим відповідно до однозначних приписів частини сьомої статті 319 та частини другої статті 321 ЦК України обмеження права власності можуть бути запроваджені виключно законом.
Тобто з урахуванням положень абзацу другого частини другої статті 4 ЦК України такі обмеження можуть бути встановлені виключно нормативно-правовим актом, що має юридичну силу закону України. Зазначене кореспондується із приписами пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України, відповідно до яких правовий режим власності визначається виключно законами України.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 212/5836/17.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що «до та після 20 січня 2018 року першочергово слід враховувати, що втручатися у газові мережі, що складають спільне майно багатоквартирного будинку, можна лише за згодою власників такого майна, яка мала бути надана в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (якщо в такому будинку створене об'єднання співвласників - у порядку статті 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»). У свою чергу, будь-які підзаконні нормативно-правові акти не могли встановлювати інший порядок вирішення цього питання і тим більше надавати оператору газорозподільної системи право в односторонньому порядку втручатися в газові мережі багатоквартирного будинку для встановлення загальнобудинкового лічильника. Таким чином, слід вважати, що оператор газорозподільної системи, який в односторонньому порядку встановив для багатоквартирного будинку загальнобудинковий лічильник природного газу, як до 20 січня 2018 року, так і після цієї дати діяв з порушенням вимог законодавства.»
Отже, для встановлення загальнобудинкового лічильнику природного газу оператор газорозподільної системи не міг діяти в односторонньому порядку, оскільки мав у договірному порядку врегулювати з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо встановлення загальнобудинкового лічильника природного газу.
Частина 4 статті 263 ЦПК України визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції, всупереч зазначеній нормі процесуального права, не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 212/5836/17, хоча послався на неї у мотивувальній частині рішення, та прийшов до помилкового висновку, що на час встановлення загальнобудинкового вузла обліку в будинку АДРЕСА_1 , відповідач діяв правомірно, встановивши його без згоди співвласників будинку.
Висновок суду першої інстанції, що визнання судом незаконним встановлення загальнобудинкового лічильника призведе до порушення прав інших співвласників будинку, колегія суддів вважає передчасним, оскільки суд не був позбавлений можливості залучити до участі у справі або співвласників будинку або ОСББ, яке створене у будинку, для з'ясування даного питання, про що правомірно заявляв клопотання представник відповідача.
Не залучивши до участі у справі всіх заінтересованих осіб, суд першої інстанції допустив неповноту у з'ясуванні обставин справи, які мають значення для вирішення даного спору.
Разом з цим, позивачка ОСОБА_1 не оскаржила рішення суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною третьою статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).
Частина перша статті 13 ЦПК України визначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип "заборони повороту до гіршого" ("non reformatio in peius") відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21, 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц).
Оскільки позивачка ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржувала, апеляційний суд не може погіршити становище відповідача, який подав апеляційну скаргу, шляхом скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та задовольнити ці позовні вимоги.
Проте, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дії АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» по встановленню в будинку АДРЕСА_1 загальнобудинкового вузла обліку природного газу, оскільки висновки суду першої інстанції є неправильними, проте відмовляє у задоволенні цих вимог у зв'язку із їх недоведеністю, так як судом першої інстанції не було встановлено всіх обставин, які мають значення для справи, а також не були залучені до участі у справі всі заінтересовані особи, що позбавлений можливості зробити суд апеляційної інстанції.
Щодо позовних вимог про зобов'язання встановити позивачці індивідуальний газовий лічильник.
Частина 1 статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», у редакції на час звернення позивачки до суду з даним позовом, передбачає, що суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані: 1) забезпечити встановлення лічильників газу: а) для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 1 січня 2023 року.
У разі невстановлення населенню у строки, зазначені у цьому підпункті, лічильників газу з вини суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населенню здійснюється за рахунок коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Стаття 4 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» передбачає, що виконавцями робіт із встановлення вузлів обліку природного газу є суб'єкти господарювання, що: здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; отримали відповідні дозволи для виконання робіт із встановлення вузлів обліку природного газу.
З матеріалів справи встановлено, що позивачка є споживачем природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.
Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.
Матеріали справи не містять документів, які б підтверджували, що позивачка сплачувала за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних.
Разом з цим, відповідь АТ «Київоблгаз» від 3 серпня 2023 року на звернення позивачки посилань на зазначені обставини не містить.
При цьому посилання АТ «Київоблгаз» на те, що затвердженою Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, програмою у будинку, де проживає позивачка, встановлений загальнобудинковий вузол обліку газу, яки здійснює повний комерційний облік природного газу усіма мешканцями будинку, чим було виконано вимоги Закону України «Про забезпечення
комерційного обліку природного газу», є необґрунтованими та суперечать вищезазначеним нормам цього закону.
Крім того, встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу не звільняло відповідача від обов'язку встановити індивідуальний лічильник позивачці.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме на АТ «Київоблгаз» було покладено обов'язок щодо забезпечення позивачки індивідуальним лічильником і тому саме відповідач на звернення позивачки, яке отримано відповідачем 18 липня 2023 року, зобов'язаний був встановити такий лічильник.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, яким відповідача зобов'язано встановити у квартирі позивачки індивідуальний газовий лічильник, не прийняв до уваги, що згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31 серпня 2023 року № 1594 «Про зупинення дії ліцензії з розподілу природного газу, виданої АТ «Київоблгаз» вирішено: 1) зупинити АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» дію ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, виданої відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 29 червня 2017 року № 855, у зв'язку з передачею цілісного майнового комплексу з розподілу природного газу іншому суб'єкту господарювання, який отримав відповідну ліцензію; 2) зобов'язано АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» до 31 грудня 2023 року передати грошові кошти та майно (рухоме та нерухоме), належне АТ «Київоблгаз» на праві власності, для забезпечення виконання ТОВ «Газорозподільні мережі України» невиконаних АТ «Київоблгаз» зобов'язань за періоди провадження ним господарської діяльності з розподілу природного газу, визначених за результатами здійснених НКРЕКП заходів державного контролю діяльності АТ «Київоблгаз» з розподілу природного газу за попередні роки та які будуть покладені за
результатами заходів державного конторою НКРЕКП діяльності АТ «Київоблгаз» у 2022 - 2023 роках, зокрема: кошти, що підлягають коригуванню за результатами заходів державного контролю; на баланс ТОВ «Газорозподільні мережі України» вузли обліку природного газу, що є на балансі АТ «Київоблгаз», у тому числі тих, що були встановлені (замінені); 3) зобов'язано АТ «Київоблгаз» надати до НКРЕКП звітність за результатами провадження господарської діяльності з розподілу природного газу у 2023 році, у порядку та строки, визначені постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 7 липня 2016 року №1234, від 17 лютого 2021 року №254 та від 10 листопада 2022 року №1416, фінансову звітність.
Зазначена постанова НКРЕКП набрала чинності з 1 вересня 2023 року.
Отже, з 1 вересня 2023 року АТ «Київоблгаз» втратив статус суб'єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу на відповідній території, та зобов'язаний забезпечувати встановлення лічильників газу для населення у відповідності до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
За положеннями частин 1 - 3 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Враховуючи викладене, суд зобов'язав відповідача встановити у квартиру позивачки індивідуальний газовий лічильник, хоча з 1 вересня 2023 року відповідач втратив обов'язок та можливість здійснювати зазначені дії.
При цьому, суд першої інстанції не обговорив питання про залучення до участі у справі ТОВ «Газорозподільні мережі України», як нового суб'єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу на відповідній території та є правонаступником за невиконаними зобов'язаннями АТ «Київоблгаз».
Разом з цим, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України апеляційний суд не може залучити до участі у справі співвідповідача.
Виходячи з вищевикладеного, рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про зобов'язання відповідача встановити у квартирі позивачки індивідуальний лічильник газу, ухвалено з порушенням норм процесуального права, які не можуть бути виправлені апеляційним судом, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, а у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Щодо порушення судом норм процесуального права.
Ухвалою судді від 28 серпня 2023 року призначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Згідно з частиною першою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з
трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У частині шостій статті 19 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень процесуального закону, суд має право віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому за змістом пункту 1 частини шостої цієї статті справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу притаманних їм властивостей, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета.
Позивачка звернулася до суду з позовом, який містить тільки вимоги немайнового характеру, у зв'язку із чим у даній справі неможливо визначити ціну позову, а тому справа не належить до категорії малозначних на підставі пункту 1 частини шостої статті 19 ЦУПК України, однак визнана судом малозначною відповідно до пунктц пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК країни.
Частина 2 статті 274 ЦПК України передбачає, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 277 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: залишення заяви відповідача без задоволення; розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Частиною першою статті 279 ЦПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі «Розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження».
Відповідно до частин п'ятої-восьмої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у
справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Отже, приписи частини шостої статті 279 ЦПК України щодо можливості відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін можуть бути застосовані судом першої інстанції у випадку, якщо, по-перше, позивачем заявлені виключно вимоги майнового характеру і ціна позову менше ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а по-друге, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Якщо ж у справі, крім вимог майнового характеру, заявлені вимоги немайнового характеру, то за наявності такої заяви розгляд справи в суді першої інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 761/28934/18).
Суд першої інстанції не врахував, що даний позов містить вимоги немайнового характеру, представником відповідача заявлено клопотання про розгляд справи у загальному провадженні та про виклик свідків, чим позбавив відповідача можливості довести свої заперечення у спосіб, визначений ЦПК України.
Разом з цим, відповідно до положень частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до положень частини 4 статті 274 ЦПК України дана справа не підлягала обов'язковому розгляду у порядку загального позовного провадження, тому порушення судом першої інстанції зазначених норм процесуального права не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Доводи апеляційної скарги, що позивачкою обраний невірний спосіб захисту є безпідставними, що підтверджено правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 214/2435/17.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права, допущенні порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» задовольнити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 6 листопада 2023 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», третя особа: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання права на забезпечення і встановлення безкоштовного індивідуального лічильника газу відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 1 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук