15.07.2025 Єдиний унікальний номер 199/1828/25
Провадження № 2/205/3158/25
15 липня 2025 року місто Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Дорошенко Г.В.,
за участю секретаря судового засідання Гузь Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
07.04.2025 року до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська на підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 25.02.2025 року надійшла цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 , в якому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 160324 від 31.10.2020 року в сумі 13050,00 грн. В обґрунтування позову зазначено, що 28.10.2021 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 160324 (далі за текстом - Кредитний договір або Договір) про надання фінансового кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердила, що ознайомилась з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні (далі кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором на наступних умовах: Сума виданого кредиту: 2500,00 гривень. Дата надання кредиту: 31.10.2020 року. Строк кредиту: 30 днів. Валюта кредиту: UAH. Стандартна процентна ставка 2 % в день або 730 % річних. Згідно п. 2.4. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом. На виконання вимог п. 2.4. кредитного договору Відповідачем були зазначені реквізити платіжної банківської карти НОМЕР_1 для перерахування кредитних коштів. 28.10.2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «Фінансова компанія КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №1-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «Фінансова компанія КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу №01-28/10/2022, ТОВ «Фінансова компанія КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 . Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 04.12.2024 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 13050,00 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту, в розмірі становить 2500,00 грн; прострочена заборгованість за процентами в розмірі становить 10550,00 грн. Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість у загальній сумі 13050,00 грн та судові витрати по справі.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 11.04.2025 року вищевказану позовну заяву було залишено без руху, вказано недоліки та надано строк на їх усунення.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22.04.2025 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26.02.2025 року №4273-IX, який набрав чинності 25.04.2025 року, з 30.04.2025 року змінено найменування Ленінського районного суду міста Дніпропетровська на Новокодацький районний суд міста Дніпра.
19.05.2025 року від відповідача ОСОБА_1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, якому остання вказує на те, що викладені в позовній заяві доводи позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач зазначила, що договір між ТОВ «Займер» та нею було укладено 31.10.2020 року, терміном на 1 місяць, сума виданого кредиту 2500,00 грн. З моменту закінчення терміну за договором до теперішнього часу минуло 4 роки і 6 місяців, у зв'язку з чим просить застосувати до позовних вимог ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» позовну давність та відмовити у задоволенні позову. Також їй не було відомо про заміну кредитора, крім того з вини ТОВ «Займер» та позивача вона позбавлена права знати які суми не виконаних зобов'язань передані кредитором позивачу та за якою формулою була розрахована заборгованість і відповідає вона дійсному стану. Вважає, що позивач навмисно уклонився на відправлення їй повідомлення про зміну кредитора з метою уникнути будь-які взаємодії з нею по суті справи. Так, між нею та позивачем немає жодних договірних відносин, їй не зрозуміло його роль і повноваження у спірних кредитних відносинах, вона не укладала з ним жодних угод та договорів. Також вказує, що ТОВ «Займер» не виконував вимоги Закон України «Про споживче кредитування» у частині письмового інформування позичальника, до підписання кредитного договору, про кредитні умови, що є порушенням Постанови НБУ №168 від 10.05.2007 року. Зміст кредитного договору ніколи не обговорювався з нею. Таким чином, вважає, що у неї не було і немає ніяких зобов'язань перед ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ». Крім того, вважає, що ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» грубо порушує вимоги Закону України «Про захист персональних даних» використовуючи її персональні дані, які були оброблені без її згоди.
В установлений судом строк позивач відповіді на відзив не подав.
22.05.2025 року від представника позивача до суду надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10500 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позовній заяві просив розгляд справи провести без його участі.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, у відзиві на позовну заяву просила розгляд справи провести без її участі.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 31.10.2020 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено Індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 160324.
Відповідно до умов вказаного договору: Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 2500 грн на умовах строковості, зворотності, платності (далі кредит), а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. 1.2. Кредит надається строком на 30 днів, тобто до 29.11.2020 року. Строк дії договору 30 днів. 1.3. За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 730% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована. 1.4. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом. 1.5. Датою укладення цього Договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта.
Відповідно до п.1.7. Договору Клієнт підтверджує, що усвідомлює, що на правовідносини за цим Договором не розповсюджується дія Закону України «Про споживче кредитування». За пунктом 6.6. Підписанням Договору Клієнт підтверджує, що він усвідомлює та погоджується із тим, що на цей Договір не розповсюджується дія Закону України «Про споживче кредитування». Суд встановив, що ці пункти договору є нікчемними та не тягнуть юридичних наслідків. Відмова від гарантованих прав законодавством про права споживачів, що погіршує становище фізичної особи-споживача, не допускається.
Згідно з п. п. 3.1.3, 3.1.4 договору товариство має право стягнути заборгованість за даним Договором в примусовому порядку відповідно до чинного законодавства України. Товариство залишає за собою право здійснити безспірне списання коштів з банківського рахунку Позичальника для повного погашення заборгованості в разі виникнення простроченної заборгованості. Без згоди Клієнта поступитися своїм правом вимоги за даним Договором третій особі, в зв'язку, з чим відбудеться заміна сторони кредитодавця за цим Договором.
Відповідно до п. 3.4.2 договору клієнт зобов'язаний своєчасно повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом в порядку, встановленому договором.
Згідно з п. п. 4.4., 4.5 договору сторони зобов'язані докладати зусиль до вирішення конфліктних ситуацій шляхом переговорів, пошуку взаємовигідних рішень. У разі неможливості врегулювання конфліктних ситуацій шляхом переговорів, Сторона, права або законні інтереси якої порушені, має право звернутися до суду в порядку, визначеному чинним в Україні законодавством.
Як вбачається з Графіка розрахунків та орієнтовну сукупну вартість кредиту, який є додатком №1 до договору про надання фінансового кредиту № 160324 від 31.10.2020 року, строк, на який видано кредит становить 30 днів, сума кредиту 2500 грн, фіксована процентна ставка становить 2% за день користування кредитом, сума нарахованих процентів за користування кредитом становить 1500 грн, сума нарахованої пені (у разі наявності прострочення) становить 5 %, загальна вартість кредиту становить 4000 грн.
На підтвердження виконання Товариством умов кредитного договору, позивач надає інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» №783/01 від 10.01.2025 року, відповідно до якого 31.10.2020 року о 17:40:04 год. на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 2500,00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , емітентом якої є OTP BANK, в рахунок видачі кредиту за №160324, за кодом авторизації 162206, що являється доказом видачі кредитних коштів.
Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту/позики, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL7793.
При цьому суд враховує, що відповідачем не заперечується факт укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та користування ними.
З огляду на викладене, на підставі укладеного сторонами електронного договору, який вважається укладеним у письмовій формі, у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з положеннями ст. 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.
Згідно з ч.1 ст.1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.
Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно з ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Згідно з ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ст.3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно з ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Отже, договір за №160324 від 31.10.2020 року між первісним кредитором та відповідачем підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
Крім цього, у вищевказаному договорі та додатку до нього наявна інформація про умови кредитування, зокрема порядок та умови надання кредиту, строк дії договору, процентна ставка за користування кредитом та порядок повернення кредиту.
Суд звертає увагу на те, що станом на момент розгляду справи кредитний договір недійсним не визнавався.
Таким чином, ТОВ «Займер» виконало вимоги укладеного між ним та відповідачем кредитного договору та надало відповідачу кредитні кошти, що не спростовано відповідачем.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про доведеність укладеного між ТОВ «Займер» (первісним кредитором) та відповідачем у справі ОСОБА_1 вказаного правочину.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо того, що ТОВ «Займер» не виконав вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», у частині письмового інформування позичальника, до підписання кредитного договору, про кредитні умови.
Досліджені в ході судового розгляду наявні у справі докази на переконання суду у своїй сукупності є достатніми для підтвердження тієї обставини, що відповідач на підставі Договору кредиту № 160324 отримала у користування кредитні грошові кошти та допустила прострочення грошових зобов'язань із повернення кредиту. Достовірність цих доказів не викликає у суду сумнівів. Дані обставини не спростовано.
Враховуючи вищевикладене, відповідач істотно порушила умови кредитного договору, в зв'язку з чим утворилась заборгованість, а тому позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту за договором про надання фінансового кредиту № 160324 (індивідуальна частина) від 31.10.2020 року у вигляді тіла кредиту в розмірі 2500 грн є правомірними та підлягають до задоволення.
Що стосується вимог позивача про стягнення відсотків за користування кредитом, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 статті 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Однак, слід звернути увагу, що нарахування процентів за користування кредитом продовжувалось після закінчення строку на який було надано позику, тобто після 29.11.2020 року, що є порушенням вимог закону (статті 1048, 1050 ЦК України) та не узгоджується з практикою Великої Палати Верховного Суд висловленої у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17.
Також, Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зробила правовий висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Наведений підхід до вирішення спорів у подібних відносинах підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16), де викладені такі правові висновки.
Договір очевидно встановлює строк кредитування (п.1.2.) Проте, пунктом 2.3. Договору нівельовано обумовлений сторонами тридцятиденний строк кредитування: «обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом».
Слід звернути увагу на те, що у пункті 2.3. йдеться саме про проценти за користування кредитом, а не про проценти як відповідальність за прострочення позичальника.
Пункт 2.3. суперечить пункту 1.2. При цьому пункт 2.3. суперечить і закону: проценти за користування кредитними коштами позичальник сплачує у межах строку надання кредиту. Тому у даному конкретному випадку суд тлумачить строк кредитування та нарахування процентів за користування кредитними коштами - на користь споживача-фізичної особи у договорі, на який поширюються гарантії законодавства про захист прав споживачів. Проценти за користування кредитними коштами за даним договором споживач зобов'язаний був сплатити за тридцять днів користування кредитними коштами.
При цьому пунктом 3.3.3. Договору встановлено умови пролонгації: клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення Кредиту, зазначеного в Графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Позивач не посилається на існування передбачених пунктом 3.3.3. обставин, як на підставу доводів про пролонгацію строку кредитування.
Як вже зазначалось, відповідач не заперечує факту отримання кредиту у розмірі 2500 грн. Останнім днем терміну повернення кредиту є 29.11.2020 року.
За змістом розрахунку заборгованості, 29.11.2020 року позичальник не оплатив в повному обсязі нараховані проценти по кредиту. Тому пункт 3.3.3. Договору застосуванню не підлягав: пролонгація не настала, оскільки не було виконано умову пролонгації.
Крім того, форма волевиявлення клієнта на реалізацію передбаченого пунктом 3.3.3. договору права на пролонгацію договором не передбачена. За змістом пункту 3.3.3, клієнт отримує право на пролонгацію у разі повної оплати нарахованих процентів. Цей пункт можна тлумачити і так: реалізація права на пролонгацію здійснюється клієнтом шляхом оплати нарахованих процентів у повному обсязі. Проте, оплата нарахованих процентів як активна дія це також і обов'язок клієнта за договором.
Таким чином, аналізуючи наведені умови договору щодо строку, на який видається кредит, порядку нарахування процентів, суд дійшов висновку, що у договорі відсутні чіткі і зрозумілі для споживача умови про право кредитодавця нараховувати проценти за фактичне правомірне користування коштами після закінчення строку дії договору, тобто після 29.11.2020 року, доказів пролонгації договору матеріали справи не містять та позивачем не надано.
З умов вказаного договору слідує, що його сторони, у разі укладення такого договору, не узгодили належним чином відповідальність за прострочення грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України у виді сплати процентів за неправомірне користування кредитом.
Враховуючи вищезазначене, кредитор за договором про надання фінансового кредиту № 160324 від 31.10.2020 року (індивідуальна частина договору), міг нараховувати відсотки виключно в межах строку правомірного користування позичальником коштів, а саме у період строку користування кредитом, який становить 30 днів, тобто з 31.10.2020 року по 29.11.2020 року. За вказаних обставин, нарахування відсотків за вказаним договором після 29.11.2020 року не ґрунтується на умовах указаного договору та вимогах чинного законодавства України, внаслідок чого є безпідставним.
Таким чином, позивач відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками за користування кредитними коштами у межах погодженого позикодавцем та боржником строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позивача відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором відсотки.
Відтак загальна сума відсотків що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, який набув права вимоги за даним кредитним договором становить 1500 грн.
Отже, за умовами договору про надання фінансового кредиту № 160324 від 31.10.2020 року (індивідуальна частина договору), сторони погодили строк користування коштами 30 днів, тому починаючи із спливу вказаного строку, позичальник не мав права нараховувати проценти за користування позикою, а тому стягненню з відповідача підлягає: 4000 грн, з яких: 2500 грн - розмір кредиту та 1500 грн - нараховані відсотки за 30 днів користування кредитними коштами. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення відсотків, нарахованих після закінчення строку договору про надання фінансового кредиту № 160324 від 31.10.2020 року слід відмовити за безпідставністю.
За приписами п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч.1 ст.513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно з ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Нормами ч.1 ст.1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч.1 ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
28.10.2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги боржників вказаних реєстрів боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №160324 від 31.10.2020 року.
Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором №160324, станом на 04.12.2024 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором №160324 становить 13050,00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2500 грн 00 коп.; простроченої заборгованості за процентами в розмірі 10550,00 грн.
Доказів погашення відповідачем ОСОБА_1 заборгованості за вищевказаним кредитним договором як позивачу, так і первісному кредитору, матеріали справи не містять.
Правовою підставою заявлених товариством з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» вимог є положення цивільного законодавства, які регулюють зобов'язальні правовідношення.
Враховуючи вищевикладене, відповідач істотно порушила умови кредитного договору, ст. 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, в зв'язку з чим утворилась заборгованість, а тому позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 2500 грн є правомірними.
Щодо посилання відповідача про не повідомлення її про відступлення права вимоги, суд зазначає наступне.
Дійсно, матеріали справи не містять інформації про письмове повідомлення відповідача про відступлення права вимоги за вищевказаним кредитним договором. Однак відповідач не мала жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті заборгованості на рахунки Первісного Позикодавця, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Разом з тим, в законодавстві України не передбачено обов'язку нового кредитора мати письмове підтвердження відправлення чи отримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги.
Відповідно до правової позиції, яка вказана у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні, саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року (справа №6-979цс15), боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд й у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №278/1679/13-ц. У цій постанові найвищий суд у системі судоустрою України зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора; тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
З огляду на наведене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.
Верховний Суд також зауважив: якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі (постанова від 06 лютого 2019 року у справі №667/11010/14-ц).
На час розгляду справи судом відповідач не надала даних, що свідчать про добровільне погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку як на користь попереднього кредитора, так і на користь позивача.
Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язань, відповідно до ст. 617 ЦК України.
Відтак, судом встановлено, що позивач підтвердив належними доказами факт переходу до нього права вимоги щодо боргу ОСОБА_1 , первісним кредитором якого було ТОВ «Займер».
За приписами, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №160324 від 31.10.2020 року в розмірі 4000 грн, з яких: 2500 грн заборгованість за тілом кредиту; 1500 грн заборгованість за відсотками.
Щодо клопотання відповідача про застосування до позовних вимог ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19)).
Судом встановлено, що договір про надання фінансового кредиту №160324 було укладено 31.10.2020 року строком на 30 днів тобто до 29.11.2020 року, а позивач звернувся в суду з цим позовом 14.02.2025 року.
Разом з тим, Законом №540-IX від 30 березня 2020 року розділ Прикінцеві та Перехідні положення ЦК доповнено п.12 такого змісту: під час дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №211, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Частиною 1 ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 211 від 11.03.2020, з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.
Дія карантину, встановленого зазначеною Постановою, неодноразово продовжувалась. Востаннє дію карантину було продовжено до 30.06.2023 постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2023 № 383.
Таким чином, в період з 12.03.2020 по 01.07.2023 було зупинено всі строки позовної давності на підставі п.12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
При цьому, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 727/4133/22 вказав, що загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.
З огляду на викладене, підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності немає, оскільки перебіг позовної давності, визначений Кодексом, зупинено на строк дії карантину, а згодом і воєнного стану, тобто, строк позовної давності не закінчився. Отже, позивачем при зверненні до суду з позовом строк позовної давності не пропущено, а тому відсутні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог з цих підстав.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивачем при подачі позовної заяви до суду був сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 742,50 грн (4000 грн х 2422,40 грн / 13050 грн = 742,50 грн).
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 10500,00 грн суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважала за необхідне надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач має заперечення.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі №910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19).
До суду на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги від 29.12.2023 року, укладений з адвокатом Пархомчук С.В.; довіреність від 30.12.2024 року на представництво інтересів ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» адвокатом Пархомчук С.В.; Акт про отримання правової допомоги від 20.05.2025 року, згідно якого адвокат Пархомчук С.В. надав ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» наступну правничу допомогу: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості, яка виникла між ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та ОСОБА_1 в рамках кредитного договору № 160324 від 31.10.2020 тривалістю 1 година вартістю 2000 грн, складення та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів, додатків до позовної заяви), моніторинг та аналіз судової практики тривалістю 2,5 години вартістю 5000 грн, інші клопотання, заяви до суду, вкладення процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи тривалістю 1,5 години вартістю 3000 грн, канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції вартістю 500 грн. Вартість виконаних робіт оцінено 10500,00 грн.
Клопотання про зменшення судових витрат на правову допомогу не надходило.
Оскільки ОСОБА_1 не заявлено клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, суд не знаходить правових підстав самостійно ініціювати втручання у договірні відносини між позивачем та його адвокатом та зменшувати такі витрати без волевиявлення відповідача, тому ця сума підлягає стягненню з останньої пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 3 218,39 грн (4000 грн х 10500 грн / 13050 грн = 3 218,39 грн).
Керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за Індивідуальною частиною договору про надання фінансового кредиту № 160324 від 31.10.2020 року в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.
В іншій частині позовних вимог щодо стягнення простроченої заборгованості за процентами у розмірі 9050 грн відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія КЕШ ТУ ГОУ» понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 742 (сімсот сорок дві) гривні 50 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 218 (три тисячі двісті вісімнадцять ) гривень 39 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія КЕШ ТУ ГОУ», код ЄДРПОУ: 42228158, місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7; представник позивача адвокат Пархомчук Сергій Валерійович, РНОКПП: НОМЕР_2 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю КС 8090/10 від 18.07.2019 року, адреса для листування: АДРЕСА_2, ел.пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя Г.В. Дорошенко