Справа № 712/6707/24
Провадження № 2/712/328/25
16 червня 2025 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
Головуючого судді - Токової С.Є.,
при секретарі - Білик О.Ю.
за участю позивача ОСОБА_1
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Черкаської міцської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
Вступна частина.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач ОСОБА_1 у травні 2024 року звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Черкаської міської ради про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 17 лютого 2007 року між ним ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.11.2023 року даний шлюб був розірваний та визначено місце проживання дітей з батьком ОСОБА_1 .
Відповідно до висновку органу опіки та піклування м. Черкаси від 17 жовтня 2023 року за № 3236-01-21 про визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком , орган опіки вважав за недоцільне визначати її місце проживання, оскільки вона досягла 14 річного віку та може самостійно визначати з ким з батьків проживати. Разом з тим, місце проживання меншого сина ОСОБА_4 було визначено з батьком. В судовому засіданні діти зазначили, що хочуть проживати з батьком.
Під час спільного проживання він був свідком багатьої негативних подій, які вплинули на них та життя їх дітей. Так, протягом останнього часу відповідач зловживала алкоголем. Ця поведінка велася виходячи за межі здорового глузду і демонструвала неадекватність у такому стані, вона ображала його, допускала фізичну агресію, супроводжуючи це сварками та образами Він є внутрішньо переміщеною особою. Коли ситуація в їх регіоні ( Херсон) стала небезпечною через окупацію, діти самі звернулись з проханням вивезти на їх на підконтрольну територію, що він і зробив. Виїзджали вони з м. Херсон у день народження відповідачки, яка не з"явилась додому, хоча знала, що вони будуть їхати, та написала смс-повідомлення, що залишається у подруги. Він разом з дітьми приїхав у м, ОСОБА_5 , так як мав тут родичів по батьківській лінії. Спочатку вони жили у родичів, а потім переселились до гуртожитку ліцею, в якому навчається донька. Син є учнем 8 класу ЗОШ №7. Після деокупації Херсона, відповідач мала і має можливість приїхати до дітей, однак цього не зробила. Натомість він забезпечує дітей харчуванням, дбає про їх розвиток, займається їх вихованням.
Просить суд позавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно їх неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути аліменти в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнала посилаючись на те, що не ухиляється від виховання дітей, намагається брати участь у їх житті. Позивач після початку повномаштабного вторгнення потай від неї, 15 квітня 2022 року виїхав на власному авто з міста Херсон разом з дітьми, залишивши її одну без засобів існування. Після переїзду дітей ОСОБА_1 не повідомив її де діти перебувають, намагався уникати спілкування, маючи бажання вільно розпоряджатись життям їх спільних дітей. Вона намагалась налагодити контакт з дітьми через меседжери , попросили відкрити картки, щоб по можливості направляти дітям кошти. Крім того дітям нею направялись посилки через " Укрпошта".
Процесуальні дії суду.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 червня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, з призначенням підготовчого судового засідання.
Ухвалою від 18 вересня 2024 року зобов"язано Орган опіки та Черкаської міцської ради надати в судове засідання висновок про доцільність(чи не доцільність) позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Ухвалою від 12 лютого 2025 року закрито підготовче судове засідання.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала , заперечувала проти позову.
Представник третьої особи Молчанович Н.О. в судовому засіданні при вирішенні даного спору просила врахувати висновок органу опіки про не доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських щодо неповнолітніх дітей.
Мотивувальна частина.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Заслухавши позивача та відповідача, представника третьої особи, дослідивши письмові докази у справі, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний відповідно до рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 листопада 2023 року.
Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , та ОСОБА_7 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Херсон. Батьками неповнолітньої зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Херсон , батьками неповнолітнього зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 фактичне місце проживання разом із батьком ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 .
Неповнолітній ОСОБА_4 навчається у 8-Б класі Черкаській загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7 Черкаської міської ради Черкаської області, а ОСОБА_3 - у Державному навчальному закладі " Черкаський професійний ліцей "ІІ атестаційного рівня на денній державній формі навчання " з 01 вересня 2022 року по 31 жовтня2025 року.
Відповідно до характеристики ОСОБА_4 за період навчання він має досягнення середнього рівня, уроків не пропускає, до виконання доручень ставить дбайливо. Батько ОСОБА_8 цікавиться життям дитини. за потреби супроводжує його до школи, забезпечує відвідування дитиною позашкільних заходів. Спілкування з приводу навчання та виховання дитини відбувається виключно з батьком. Мати на зв"язок з класним керівником за час навчання дитини у школі не виходила.
За даними довідки Державного навчального закладу "Черкаський професійний ліцей " ОСОБА_1 один виховує доньку ОСОБА_3 , яка навчається у навчальному закладі з 01.09.2022 року. За період навчання мати жодного разу не приходила до ліцею, не телефонувала, не цікавиться навчальними досягненнями доньки, участі у вихованні не приймає.
Згідно з актом обстеження умов проживання неповнолітніх від 05 жовтня 2023 року за місцем по АДРЕСА_2 для неповнолітніх створені задовільні умови проживання. Виконавчим комітетом Черкаської міської ради як органом опіки та піклування на ухвалу суду надано висновок від 24.10.2024 року №15742-01-21 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітніх дітей.
Зміст спірних правовідносин та норми права застосовані судом.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.
У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналізуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей.
Надані позивачем докази тільки підтверджують характер та спосіб його участі у вихованні дітей, місце проживання яких визначено з ним відповідно до рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.11.2023 року. В той же час, не доводять факт злісного нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками щодо неповнолітніх дітей, тобто що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
З огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема в частині її права на спілкування з матір'ю та збереження зв'язків із нею, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Із висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Черкаської міської ради від 24.10.2024 року, вбачається, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є недоцільним . При цьому у висновку зазначено, що участь матері у вихованні дітей, є недостатньою, але розглядати це як як свідоме та тривале ухилення від виконання батьківських обов"язків в умовах воєнного стану, є неможливим.
Отже, вказаний висновок не підтверджує, що відповідач свідомо та остаточно знехтувала своїми обов'язками відносно дітей, втратила до них цікавість, а інтереси дітей вимагають застосування такого крайнього заходу як позбавлення матері батьківських прав.
Таким чином, в судовому засіданні не встановлено обставин, які б підтверджували винну та свідому поведінку відповідача щодо ухилення від виховання неповнолітніх дітей умисне і свідоме нехтування обов"язками матері, у зв"язку з чим підстави для позбавлення батьківських прав відповідача відсутні.
Як роз'яснено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Слідуючи приписам у ст. 18 Конвенції про права дитини щодо сприяння батькам у виконанні ними своїх обов'язків по вихованню дітей, враховуючи роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, з урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.
Разом з тим, суд вважає таким, що підлягає до задоволення позов в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 ( інша дитина - ОСОБА_3 на час ухвалення рішення досягла повноліття ).
Сторони у справі є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 .
Неповнолітня дитина перебуває на утриманні позивача та проживає разом з ним, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи, а також рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.11.2023 року у справі № 712/7560/23 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві.
Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Зміст глави 15 Сімейного кодексу України (далі - СК України) вказує на обов'язок кожного з батьків утримувати дитину. Таке утримання є безумовним, оскільки Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов'язку батьків з утримання своїх дітей, та не передбачає звільнення батьків від утримання незалежно від того, чи є батьки працездатними, та чи є в них кошти, достатні для утримання.
Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання обов'язку утримувати дитину визначені статтею 181 СК .
Відповідач є працездатною особою, інших утриман6ців немає, а тому суд вважає за можлимве стягнути з неї аліменти в розмірі 1\4 частини усіх видів заробітків але не менше 50 відсотків для дитини відповідного віку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 81, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 133 ЦПК України, ст.ст. 19, 150, 155, 164, 165, 180, 182, 191 СК України суд,-
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 РНОКПП НОМЕР_5 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30 травня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.
У задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи : позивач- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 місце проживання АДРЕСА_3 ;
третя особа: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, адреса: 18001, м. Черкаси, вул. Благовісна, 170.
Головуючий : С.Є. Токова