Провадження №2-а/760/582/25
Справа №760/13473/24
01 серпня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого-судді - Усатової І.А.
при секретарі - Омельяненко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського Управління патрульної поліції у Чернігівській області Чайки Олександра Миколайовича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до поліцейського УПП у Чернігівській області Чайки О.М., ДПП у якому просив суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2268172 від 29.05.2024, складений поліцейським УПП в Чернігівській області, в провадження закрити.
Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно постанови про адміністративне стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2268172 від 29.05.2024 встановлено, що він 29.05.2024 біля 16 год. 40. хв. 52 сек. у с. Красилівка, дорога М01 112км, керуючи автомобілем Лексус ЕС300Н, днз НОМЕР_1 , та в населеному пункті, позначеному д.з. 5,49 на білому фоні «КРАСИЛІВКА» рухався з перевищеною швидкістю руху, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше ніж на 50 км/год та порушив п. 12.4 ПДР - порушення швидкості режиму в населених пунктах. Швидкість руху вимірювалася приладом TruCAM LTI20/20 TC001115 ПВ471847.
Вказує, що 29.05.2024 о 16 год. 40. хв. він рухався автомобілем Лексус ЕС300Н, днз НОМЕР_1 , дорогою М01 з м. Київ в напрямку до м. Чернігів.
Через 300 метрів після проїзду дорожнього знаку 5.49 на білому фоні «КРАСИЛІВКА» його зупинив інспектор УПП в Чернігівській області Чайка О.М. та повідомив про те, що він перевищив встановлені обмеження швидкості і рухався 103 км/на годину в населеному пункті.
Зазначає, що з даними доводами він не погодився, оскільки контролював швидкість та саме в населеному пункті рухався зі швидкістю 68 км на годину.
Посилається, що на підтвердження своїх доводів інспектор Чайка О.М. продемонстрував відеозапис з приладу трукам ТС001115, який абсолютно спростував його власні доводи та підтвердив пояснення позивача.
Відеозаписом приладу зафіксовано, що вимір швидкості ймовірно його транспортного засобу був здійснений та зафіксований на відстані 430 метрів (відповідно до фото № 1717000798RH0000529163958.jmf -412,2 метри) від приладу який тримав в руках інспектор, тобто фіксацію швидкості транспортного засобу здійснено за межами населеного пункту с. Красилівка.
Стверджує, що ці данні легко перевірити за допомогою загальнодоступного сервісу «Карти Google», згідно із якими відстань від знаку 5.49 - початок населеного пункту (координати місцезнаходження знаку 51.186506, 31.19714) до місця знаходження інспектора (координати місцезнаходження інспектора 51.188971, 31.198831) складає 300 метрів, що підтверджує факт вимірювання швидкості транспортного знаку у момент перебування його за межами населеного пункту.
Окрім цього, позивач вказував про невірний час вимірювання швидкості, який зазначений у постанові що ставить під сумнів вимірювання швидкості саме його автомобіля.
Зазначав, що відповідно до постанови він вчинив порушення на 112 км траси «Київ-Чернігів-Нові Яриловичі, індекс «М-01», проте згідно із вебсервісом Карти Google відстань від м. Києва до с. Красилівка складає 108 км.
Стверджував, що інспектор тримав прилад в руках, що є порушенням та вказує на недостовірність його показників.
Окрім цього, у постанові не вказано посилання на адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, а також не правильно зазначено засіб вимірювання швидкості.
Посилався, що інспектором порушено процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки не повідомляв йому про початок розгляду справи та не роз'яснював прав.
Тому позивач просив позовні вимоги задовольнити.
10.06.2024 згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано до провадження головуючому судді Усатовій І.А.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 13.06.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 31.07.2024 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
17.09.2024 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.
У зв'язку з наведеним просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 29.05.2024 інспектором поліції за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС001115) було виявлено порушення ПДР, а саме: ОСОБА_2 , який рухаючись по автодорозі М-01 112 км, керуючи транспортним засобом «Лексус», державний номерний знак НОМЕР_1 , в населеному пункті с. Красилівка, позначеному дорожнім знаком 5.49 на білому фоні, рухався зі швидкістю 103 км/год, чим перевищив встановлені обмеження швидкості руху більше ніж на 50 км/год, чим порушив п.п. 12.4 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.
Закон України «Про Національну поліцію», визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію»).
Згідно з приписами ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно з ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
Таким чином, здійснюючи розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП на місці його вчинення, інспектор діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР).
Підпунктом б п. 12.9. ПДР передбачено, що водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
Відповідно до пунктів 12.4.-12.7. ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
У житлових і пішохідних зонах швидкість руху не повинна перевищувати 20 км/год.
Поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.51, дозволяється рух із швидкістю:
а) автобусам (мікроавтобусам), що здійснюють перевезення організованих груп дітей, легковим автомобілям з причепом і мотоциклам - не більше 80 км/год.;
б) транспортним засобам, якими керують водії із стажем до 2 років, - не більше 70 км/год;
в) вантажним автомобілям, що перевозять людей у кузові, та мопедам, - не більше 60 км/год;
г) автобусам (за винятком мікроавтобусів) - не більше 90 км/год;
ґ) іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год.
Під час буксирування швидкість не повинна перевищувати 50 км/год.
Відповідно до абз. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 1 ст. 122 КпАП України встановлено відповідальність, серед іншого, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.
Відповідно до ст. 245 КпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За змістом ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Згідно ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та довести факт порушення ним ПДР відповідними доказами.
Суд звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень трактуються на користь позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов'язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач. Єдиною умовою для цього є повідомлення позивачем мінімально достатньої інформації про такі рішення чи дії.
За приписами ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон № 580-VIII), поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання (п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону №580-VIII).
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII, поліція регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно ст. 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати такі превентивні заходи: 1) перевірка документів особи; 2) опитування особи; 3) поверхнева перевірка і огляд; 4) зупинення транспортного засобу; 5) вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; 6) обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; 7) проникнення до житла чи іншого володіння особи; 8) перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ; 9) застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; 10) перевірка дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб; 11) поліцейське піклування.
Відповідно до ст. 40 Закону № 580-VIII поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;
4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння;
5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.
Інформація про змонтовані/розміщені технічні прилади, технічні засоби повинна бути розміщена на видному місці.
Строки та порядок зберігання матеріалів фото- і кінозйомки, відеозапису та результатів їх аналізу встановлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Тобто, положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Як видно з наявних у матеріалах справи доказів, позивач вчинив інкриміноване правопорушення та перевищив швидкість руху в межах дії дорожнього знаку 5.49.
Факт порушення позивачем ПДР підтверджується наданим відповідачем до відзиву відеозаписом із приладу TruCam LTI 20/20 на якому зафіксований т/з «Лексус», державний номерний знак НОМЕР_1 , який рухався 29.05.2024 о 16 год 40 хв. на 112 км автодороги М01 зі швидкістю 103 км/год, при дозволенній швидкості руху 50 км/год.
Швидкість руху транспортного засобу було зафіксовано за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam TС001115.
Так, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань типів вимірювальної техніки, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05.04.2012 № 437 затверджено перелік засобів вимірювальної техніки. До вказаного переліку було включено засіб вимірювальної техніки - Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam, який на підставі вказаного наказу було зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12. На підставі вищевикладеного, 29.08.2012 фірмі Laser Technology, Inc., яка виробником TruCam, було видано Сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки № UA-MI/1-2903-2012.
Вищевказана процедура проведення державних приймальних випробувань типів вимірювальної техніки з подальшою реєстрацією таких типів вимірювальної техніки в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки і видачею Сертифікатів затвердження типу засобів вимірювальної техніки проводилась виключно відносно тих засобів вимірювальної техніки, які планувалося серійно вироблялися в Україні або ввозити на територію України партіями та була передбачена положеннями Закону України «Про метрологію та петрологічну діяльність» від 11.02.1998 № 113/98-ВР, Порядку оформлення та видачі сертифікатів затвердження типу засобів вимірювальної техніки, сертифікатів відповідності засобів вимірювальної техніки затвердженому типу та свідоцтв про визнання затвердження типу засобів вимірювальної техніки, затвердженого наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 19.02.2002 № 100 та іншими підзаконними нормативно-правовими актами, які наразі втратили чинність.
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 1.11.2015 № 1362, TruCAM був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.
Виходячи з вищевказаних положень, у разі виключення затвердженого типу засобів вимірювальної техніки із Державного реєстру - заборонялося їх серійне виробництво або ввезення на територію України.
Однак, засоби вимірювальної техніки, які були ввезені на територію України та введені в експлуатацію до моменту виключення їх із вказаного Державного реєстру, дозволяється застосовувати, оскільки в даному випадку закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Також необхідно зауважити, що відповідно до п. 3 Наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.07.2016 № 1161, який є чинним, зберігання інформації про затверджені типи засобів вимірювальної техніки, внесені з установленому порядку до набрання чинності Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, як і формування та ведення вказаного реєстру, здійснювалося до 01.01.2019. При цьому, прилад TruCam було введено в експлуатацію в період його перебування в Державному реєстрі, відповідно, його подальша експлуатація жодним чином не обмежена нормами чинного законодавства.
Наразі єдиною та визначальною вимогою діючого законодавства у сфері метрології та метрологічної діяльності до засобів вимірювальної техніки, які вже зведено в експлуатацію, є необхідність здійснення їх повірки.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 15.06.2014 № 1314-VI (далі - Закон № 1314-VI) законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту.
У свою чергу, відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/27775, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 02.06.2023 та чинного до 02.06.2024, вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam ТС001115 є придатним до застосування.
Згідно Експертного висновку від 07.09.2021 № 04/05/02-2522 в об'єкті - вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam ТС001115 - правильно реалізовано криптографічний алгоритм шифрування AES, визначений п. 5.2 ДСТУ ISO/IEC 18033-3:2015.
Посилання позивача на те, що використання приладу TruCam протиправно здійснювалось інспектором в ручному режимі, суд вважає необґрунтованим, оскільки лазерний вимірювач TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань, проте вимірювання швидкості транспортних засобів, цей прилад здійснює автоматично.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, зокрема фото з відеозапису фіксації події суд вважає його належними доказом. Як підтверджено матеріалами справи, автомобіль Лексус», державний номерний знак НОМЕР_1 , який рухався в с. Красівлка, зі швидкістю 103 км/год при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 53 км/год., Зважаючи на те, що прилад TruCam автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, відмітка про що міститься у верхній частині фотографії з приладу, де зазначено, що правопорушення вчинено за локацією: с. Красилівка, 112 км, дистанція 412,2 м, швидкість 110 км/г. На фотознімку (Стоп - кадр) також зафіксовано, що позначка приладу ТгиСАМ «+» зафіксована саме на автомобілі позивача, що підтверджує факт вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КпАП України.
Окрім цього, суд вважає неспроможними доводи позивача про те, що його автомобіль у момент вимірювання швидкості руху знаходився за межами населеного пункту с. Красилівка, та посилання на скріншот із сервісу «Карти Google» щодо відстані до знаку початку населеного пункту, оскільки позивачем не правильно визначено координати місця розташування екіпажу поліції «51.188971, 31.198831».
Це спростовується інформацією із бодікамери інспектора, на якій автоматично фіксуються координати місця розташування працівників поліції «31.20136» (електронні докази з оптичного диску) та за інформацією із того ж сервісу «Карти Google» відстань до знаку початку населеного пункту складала 800 м, тоді як до автомобіля позивача у момент вимірювання його швидкості руху - 412,2 м, що підтверджує факт перебування його у межах населеного пункту.
За приписами п. 2.3 ПДР саме водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування автомобілем у дорозі.
Згідно із п. 8.21ПДР дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту.
Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.
Дорожні знаки повинні бути видимими на відстані не менш як 100 м за напрямком руху та розміщеними не вище 6 м над рівнем проїзної частини.
Дорожні знаки розміщуються таким чином, щоб інформацію, яку вони передають, могли сприймати саме ті учасники руху, для яких вона призначена.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який ним, в даному випадку, не виконано.
Згідно п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
У позовній заяві позивач вказує, що не погоджується з винесеною відповідачем постановою, оскільки правил дорожнього руху не порушував, а фіксація швидкості руху його автомобіля за допомогою приладу TruCam, що використовувався в ручному режимі, суперечить вимогам Закону та здійснена на ділянці місцевості без встановлення знаку 5.76 ПДР України.
З оскаржуваної постанови вбачається, що місце вчинення правопорушення є автодорога с. Красилівка, 112 км.
Згідно довідки начальника відділу БДР УПП в Чернігівській області від 12.06.2024 дорожні знак 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» знаходиться на км 112+780 автодороги М-01 Київ-Чернігів-Нові Яриловичі.
Дорожній знак 5.76 позначає ділянки доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів.
Окрім цього, із тексту позову вбачається, що позивач, посилаючись на положення статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», вказує, що при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото - і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото - і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам статті 40 названого Закону.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Отже, вказаною нормою не встановлено обмежень щодо використання лазерного вимірювача швидкості TruCam в ручному режимі.
Крім цього, правомірність використання приладу TruCam саме в ручному режимі підтверджується листом Державного підприємства «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» Міністерства економічного розвитку та торгівлі (ДП «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ») від 01.10. 2019 №№ 22-38/49, відповідно до якого лазерний вимірювач TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювання.
Можливість використання приладу TruCam LTI 20/20 у ручному режимі прямо передбачена свідоцтвом про повірку приладу, сертифікатом, інструкцією з експлуатації, а також самою конструкцією приладу (наявність ручки для тримання) та не суперечить вимогам законодавства.
Отже, використання приладу TruCam відбувається у автоматичному режимі як у мобільному, так і у статичному положенні, а тому користування приладом у ручному режимі не є порушенням. При цьому, лазерний вимірювач TruCam відноситься саме до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто, конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань.
З огляду на викладене, доводи позивача, що використання приладу TruCam у ручному режимі суперечить вимогам статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», є безпідставними.
Окрім цього, суд відхиляє доводи позивача про знаходження 112 км автодороги М-01 Київ-Чернігів-Нові Яриловичі не у с. Красилівка, оскільки закінчення меж м. Києва на сервісі «Карти Google» очевидно не є тотожним початку (нульовому кілометру) автодороги М-01 Київ-Чернігів-Нові Яриловичі.
Не спроможними є також доводи позивача про внесення до постанови: (1) невірного часу вчинення правопорушення 16 год. 39 хв. 58 сек. замість 16 год. 40 хв. 52 сек.; (2) невірної назви приладу вимірювання трукам ТС001115, пв 471847, замість TruCam LTI 20/20 ТС001115, оскільки похибка у 56 секундах часу не впливає на наявність складу адміністративного правопорушення, а назва засобу вимірювання швидкості та його номер зазначені правильно, тоді як «пв 471847» - це очевидно номер портативного відеореєстратора, яким здійснювалася відеофіксація спілкування з позивачем.
Безпідставними також є доводи позивача про порушення інспектором процедури розгляду справи, оскільки позивач сам повідомив, що він обізнаний зі своїми правами, просив здійснити розгляд справи по швидше, а після повідомлення інспектором дійсної відстані до знаку початку населеного пункту у 800 м перестав заперечувати факт вчинення правопорушення, що підтверджується відповідним відео.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено протиправність оскаржуваної постанови. Проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що вина позивача у вчиненні інкримінованого правопорушення доведена належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
Щодо позовних вимог до відповідача поліцейського УПП у Чернігівській області Чайки О.М.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням, що міститься у п. 7 ч. 1 статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За приписами п. 5 ст. 213 КпАП України справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Національну поліцію» систему поліції складають:
1) центральний орган управління поліцією;
2) територіальні органи поліції.
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23, п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Стаття 222 КпАП України встановлює, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, частина друга статті 44-3, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
Приписами ч. 3 статті 288 КпАП України визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Отже, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені ч. 4 ст. 122 КпАП України, інспектори відповідного орану поліції діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції, а саме - від імені Департаменту патрульної поліції Національної поліції України і її територіальних органів.
Суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 742/2298/17 та від 26.12.2019 у справі за № 724/716/16-а.
Так, Верховний Суд у вказаних справах вказав, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Суд приходить до висновку, що органом Національної поліції у даній справі є Департамент патрульної поліції та судом було здійснено розгляд справи по суті заявлених вимог саме до відповідача Департаменту патрульної поліції, як суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги до поліцейського УПП в Чернігівській області Чайки О.М. не підлягають задоволенню, оскілки пред'явлені до неналежного відповідача.
Керуючись ст.ст. 122, 251, 283, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст. 2, 8, 9, 72-77, 78, 205, 241-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І.А.Усатова