01 серпня 2025 року м. Ужгород№ 260/5460/24
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Служби безпеки України, яким просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі;
- зобов'язати Службу безпеки України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 15 травня 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 24 липня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;
- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати відносно ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що за період з 01 січня 2016 року по 15 травня 2020 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі.
24 липня 2024 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/10647/23 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 121403,27 грн. При цьому відповідач, як стверджує представник позивача, не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Представник позивача вважає не нарахування та невиплату позивачу середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі - протиправними та наполягає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки лише оскаржувані дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні вчинені відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому вони є протиправними.
Представник позивача наголошує, що оскільки позивач був звільнений до 19.07.2022 р., то застосовується редакція ст.117 КЗпП України, яка діяла до 19.07.2022 р., тобто середній заробіток виплачується за весь час затримки до 18 липня 2022 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації, представник зазначає, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства, а компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, а тому має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Разом з тим, представник позивача наголошує, що норми Закону № 2050-ІІІ i Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
У зв'язку з наведеним, представник позивача вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують конституційне право позивача на грошове забезпечення, а тому адміністративний позов ОСОБА_1 просить задовольнити.
Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнає в повному обсязі у зв'язку з тим, що вони є безпідставними та необґрунтованими, такими що не підлягають задоволенню.
Заперечуючи проти задоволення позову вказує на те, що КЗпП України взагалі не поширюється на військовослужбовців ні як загальна норма, ні як спеціальна. Отже, є безпідставними та помилковими покликання позивача у своїй позовній заяві на положення статей 116, 117 КЗпП України, оскільки він проходив в органах СБУ саме військову службу, а не перебував на посаді працівника, а законодавством про військову службу виплату середнього грошового забезпечення не передбачено.
Стосовно нарахування та виплатити позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, представник відповідача наголошує, що індексація виплачується за умови, якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації. Тривалість таких виплат залежить від подальших змін у тарифних ставках (окладах), у випадку збільшення яких, виплата сум індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації. Це означає, як вважає представник відповідача, що така виплата не має щомісячного характеру, оскільки залежить від певних економічних факторів.
Звертає увагу, що станом на час звільнення ОСОБА_2 з військової служби індексація грошового забезпечення нарахована не була, оскільки її виплату було здійснено позивачеві тільки на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 у справі № 260/10647/23, що підтверджується ним самим у позові тa довідкою Фінансово-економічного управління СБУ від 16.09.2024 р. №21/2-2397 і платіжною інструкцією №7175 від 23.07.2024. A отже, зазначене свідчить про відсутність факту затримання відповідачем строків виплати ОСОБА_3 грошових доходів у розумінні Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.
Представник відповідача вважає, що, вищезазначене свідчить про відсутність фактів бездіяльності СБУ, оскільки відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просить відмовити повністю.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Службі безпеки України.
Станом на день подання позовної заяви позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
24 липня 2024 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/10647/23 згідно з витягу банківського рахунку на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 121403,27 грн.
30 липня 2024 року представник позивача звернулася до відповідача із адвокатським запитом про надання довідки про середній заробіток ОСОБА_1 , відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р. та із заявою про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням стоків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, однак відповіді на вказані запит та заяву в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 116 КЗпП України визначає строки розрахунку при звільненні, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає ст. 117 КЗпП України, відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцями та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату таким всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 (справа № 240/11214/19), від 21.04.2021 (справа №120/3857/19-а).
Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що до даних відносин також слід застосовувати норми ст.116 та 117 КЗпП України.
Згідно із ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Передбачений частиною першою ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Саме така правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі № 524/8023/16-а від 11.06.2019, у справі № 400/3365/19 від 12.08.2020.
Судом встановлено та підтверджується довідкою Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 16.09.2024 р. № 21/2-2397, що з 15.05.2020 р. позивача виключено із списків особового складу, а остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (індексації грошового забезпечення), здійснений відповідачем лише 24.07.2024 р. на виконання рішення суду у справі №260/10647/23, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є період часу з 16.05.2020 р. (з дня, наступного за датою звільнення) по 24.07.2024 р.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.05.2021 у справі № 340/1146/20.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст.117 КЗпП України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії ст.117 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст.117 КЗпП України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст.117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352-IX).
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих ст.117 КЗпП України у цій справі, є 15.05.2020 р. - дата звільнення позивача.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи ст.117 КЗпП у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отже, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 16.05.2019 до 24.07.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022 року) і після цього.
Період з 16.05.2019 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату.
Проте період з 19.07.2022 по 24.07.2024 регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями, але вже без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки від 21.04.2025 №21/2-1419 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , виданої Фінансово-економічного управління Служби безпеки України, розмір грошового забезпечення позивача у березні 2019 склав 42870,12 грн, у квітні 2019- 34129,35 грн. (разом = 76999,47)
Кількість календарних днів у березні-квітні 2019 становить 61 день.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1262,28 грн (76999,47/61).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 16.05.2019 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією ст.117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 1160 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 1 464 244,80 грн. (1262,28 х 1160 календарних днів).
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) по 24.07.2024 (але не більш як за шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 184 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 232259,52 грн (1262,28 грн х 184 календарних дні)
Разом з цим, суд зазначає, що враховуючи встановлені і цій справі обставини, необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, від 30.10.2019 в справі №806/2473/18
Отже, сума виплаченої позивачеві 24.07.2024 р. індексації грошового забезпечення у розмірі 121403,27 грн є значно меншою, ніж визначена судом сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні за оскаржуваний період.
Тому, з огляду на очевидну не співмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.05.2019 по 18.07.2022 зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 117 139,58 грн, зважаючи на такий розрахунок.
Істотність частки складових індексації грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.04.2017 року по 18.07.2022 року становить: 121403,27 грн (сума індексації грошового забезпечення) / 1 464 244,80 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,08.
Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,08, становить 117 139,58 грн: 1262,28 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,08 х 1160 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 16.05.2019 по 18.07.2022).
Визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19.07.2022 по 11.06.2024 (у межах шести місяців), становить 232259,52 грн.
Отже, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності та відповідно до правової позиції, що наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.12.2024, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до ст.117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19.07.2022 року Законом №2352-ІХ і після цього, становить 349399,10 грн (232259,52 + 117139,58).
Відтак, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 349 399,10 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.04.2017 р. по 12.06.2024 р. у сумі 78215,39 грн з урахуванням положень ст.117 КЗпП України.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушення встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення, то суд зазначає наступне.
До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року по справі №260/10647/23 було захищено право ОСОБА_1 на отримання індексації грошового забезпечення.
Так, сума перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення суду була остаточно виплачена Службою безпеки України 24 липня 2024 року. Вказана обставина відповідачем не заперечується та не є предметом доказування.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159.
Відповідно до ст.1 Закону №2050, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону №2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами в розумінні ст.2 Закону №2050 слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до ст.3 Закону №2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно ст.4 Закону №2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вищевказане кореспондується також з нормами Порядку.
Таким чином, провівши правовий аналіз зазначених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення та окремих його складових). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати військовослужбовцю грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 09 серпня 2022 року у справі №460/4765/20.
Судом встановлено, що передбачена законодавством сума грошового забезпечення ОСОБА_1 у встановлені строки виплачена не була, відтак суд вважає, що позивач має право на отримання передбаченої Законом №2050 компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норми, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 78, 139, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнути з Служби безпеки України (код ЄДРПОУ - 00034074) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби у розмірі 349 399,10 грн. (триста сорок дев'ять тисяч триста дев'яносто дев'ять гривень десять копійок).
Визнати протиправними дії Служби безпеки України, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у відповідності до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Зобов'язати Службу безпеки України (код ЄДРПОУ - 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати 24 липня 2024 року, відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк