01 серпня 2025 року м. Житомир справа № 240/24498/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)", в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Бердичівський виправний центр (№108)» щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та щодо невиплати компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати грошового забезпечення;
- зобов'язати Державну установу «Бердичівський виправний центр (№108)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 1062 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 31.12.2021 по 26.11.2024 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Державну установу «Бердичівський виправний центр (№108)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 106572,57 грн за весь час затримки виплати, за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 27.11.2024.
Після усунення позивачем недоліків позовної заяви ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02.01.2025 відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
16.01.2025 до Житомирського окружного адміністративного суду за вх. №3031/25 надійшла заява представника позивача про долучення документів до матеріалів справи.
27.01.2025 до Житомирського окружного адміністративного суду за вх. №5393/25 надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач проти позовних вимог заперечує, просить відмовити у їх задоволенні. У відзиві зазначено про те, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців, у зв'язку з чим відсутні підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби (а.с. 55-57).
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 витребувано у Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" грошовий атестат ОСОБА_1 та довідку про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення та інших виплат за жовтень 2021 року та листопад 2021 року.
29.07.2025 до до Житомирського окружного адміністративного суду за вх. №59846/25 надійшли витребувані судом матеріали.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач проходив службу у Державній установі "Бердичівський виправний центр (№108)".
Наказом начальника установи від 30.12.2021 №112/ОС-21 позивача звільнено за п.7 ч.1 ст.77 За кону України "Про національну поліцію" (за власним бажанням) з 30 грудня 2021 року (а.с. 16).
При звільненні зі служби позивачу не було виплачено грошове забезпечення у повному розмірі.
Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами суд зазначає наступне.
Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Схожа правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.
Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Частина 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, що була чинною станом на час звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, у редакції чинній станом на час звільнення позивача, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" внесені зміни до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, які набрали чинності з 19.07.2022.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, у чинній з 19.07.2022 редакції, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, у чинній з 19.07.2022 редакції, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже до 19.07.2022 виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не обмежувалася будь яким періодом, а після 19.07.2022 законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.
Враховуючи, що позивачу не виплачено грошове забезпечення у повному обсязі у день звільнення, суд вважає, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як роз'яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Однак, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно слід поділити на 2 частини: до 19.07.2022 і після 19.07.2022, тобто до набрання чинності змін до статті 117 КЗпП і після цього.
Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Тобто до 19.07.2022, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Схожий висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23, від 19.09.2024 у справі № 420/573/23 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, виходячи із засад співмірності, суд вважає, що слід застосувати висновки Верховного Суду та спосіб розрахунку середнього заробітку, наведений у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 та зменшити розмір відшкодування передбачений статтею 117 КЗпП України за період до 19.07.2022.
Що стосується періоду після 19.07.2022 суд обмежує строк виплати середнього заробітку 183 днями, що становить 6 місяців.
Схожого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 19 вересня 2024 року по справі №420/573/23, від 19 вересня 2024 року по справі №560/687/24.
Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, суд визначає наступний розрахунок середнього заробітку до стягнення.
Позивача звільнено з військової служби з 30.12.2021 (а.с. 16), а виплата грошового забезпечення у повному обсязі відповідачем здійснена 27.11.2024, підтвердженням чого є банківська виписка про зарахування грошового забезпечення (а.с. 17).
Позивачу при звільненні виплачено посадовий оклад у розмірі 5187,10 грн, оклад за спеціальним званням у розмірі 1296,77 грн, надбавку за вислугу років у розмірі 3241,94 грн, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 4862,91 грн, премію у розмірі 15561,30 грн, допомогу на оздоровлення у розмірі 18017,03 грн, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 3000,00 грн, одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби у розмірі 102675,75 грн, а всього при звільненні виплачено 153842,80 грн (а.с. 69-70).
Згідно з банківськими виписками позивачу виплачено грошове забезпечення 23.10.2024 у розмірі 36985,39 грн (а.с. 18) і 27.11.2024 у розмірі 69587,18 грн (а.с. 17), а всього у розмірі 106572,57 грн (а.с. 17, 18).
Тобто, у день звільнення мало бути виплачено 260415,37 грн (100%) = 153842,80 грн (виплачено у день звільнення - 59,08%) + 106572,57 грн (не виплачено у день звільнення - 40,92%).
Час затримки розрахунку при звільненні з 31.12.2021 (день наступний за днем звільнення) до 19.07.2022 (день набрання чинності змін до ст. 117 КЗпП) складає 201 день.
Розмір середньоденного заробітку позивача складає: жовтень 2021 року 31502,33 грн (а.с.73) + листопад 2021 року 31155,00 грн (а.с.34) / 61 день = 1027,17 грн.
Сума середнього заробітку за період до 19.07.2022 становить: 1027,17 грн (середньоденний заробіток позивача) х 201 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні, за які позивач просить стягнути середній заробіток) = 206461,17 грн.
Оскільки позивачу у день звільнення було виплачено грошове забезпечення у розмірі 153842,80 грн (59,08% від суми, що мала бути виплачена), то суд вважає справедливим способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 84483,91 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 40,92% від загальної суми середнього заробітку (206461,17 грн х 0,4092), та є пропорційним по відношенню до виплаченої із затримкою суми у розмірі 106572,57 грн (40,92% від суми, що мала бути виплачена).
Щодо середнього заробітку за період після 19.07.2022, враховуючи законодавчі обмеження у 6 місяців, середній заробіток становить 1027,17 грн (середньоденний заробіток позивача) х 183 (кількість днів у 6 місяцях) = 187972,11 грн за період з 19.07.2022 до 27.11.2024.
Разом до стягнення 84483,91 грн + 187972,11 грн = 272456,02 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2021 до 27.11.2024.
Враховуючи наведене суд задовольняє позовні вимоги частково та стягує з відповідача на користь позивача 272456,02 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Індексація є складовою заробітної плати, а у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ) формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Суд, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення, вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Схожа правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 29.01.2020 і по день фактичної виплати 27.11.2024.
Схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.04.2025 у справі №280/8933/24 (пункт 85 постанови).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд, у відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України стягує судові витрати із відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" (вул. Низгірецька, 2, м. Бердичів, Житомирська область, 13306, код ЄДРПОУ 08563398) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" що виразилась у невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення у повному розмірі у день звільнення.
Стягнути з Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" на користь ОСОБА_1 272456,02 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2021 до 27.11.2024.
Зобов'язати Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 29.01.2020 і по день фактичної виплати 27.11.2024.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" на користь ОСОБА_1 1211,20 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Гурін