Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про повернення позовної заяви
01 серпня 2025 року Справа №200/5226/25
суддя Донецького окружного адміністративного суду Голубова Л.Б., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 12.04.2023 року № 052530002904 щодо відмови в призначені та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020, починаючи з 28.10.2021 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року вказаний позов був залишений без руху у зв'язку із невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
28 липня 2025 року на адресу суду надійшла заява представника позивача адвоката Хомича Івана Олександровича про усунення недоліків, в якій зазначає, що ОСОБА_1 28.10.2021 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де їй було відмовлено. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 року по справі № 320/725/22, було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 28.10.2021 року.
12.04.2023 року Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянуло заяву про призначення пенсії на пільгових умовах та винесло рішення № 052530002904 про відмову в призначенні пенсії за Списком №2, оскільки ОСОБА_1 не досягла встановленого законодавством віку для призначення пенсії на пільгових умовах. Рішення від 12.04.2023 року № 052530002904 не було вручено позивачу, вона його не отримувала, у зв'язку з чим представником позивача було подано адвокатський запит від 18.06.2025 року за вих. № 4336/25/зг щодо отримання інформації про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 року у справі № 320/725/22. Після отримання представником позивача листа відповідача від 25.06.2025 року № 1000-0202-8/84895, разом з яким було надано копію рішення від 12.04.2023 року № 052530002904, позивач дізнався про нього, та відповідно про порушення свого права на пенсійне забезпечення та соціальний захист, відтак позивач має право на поновлення процесуального строку звернення до суду щодо визнання протиправним рішення від 12.04.2023 року № 052530002904.
Представник позивача також зазначає, що позивач, будучи законослухняною людиною, щиро вірила у справедливість та законність дій Пенсійного фонду, тому звернулась вперше до Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах 28.10.2021 року. Отримавши відмову у призначені їй пенсії за віком на пільгових умовах вона все ж таки мусила звернутись до суду про визнання таких дій протиправними, дата звернення припала на 24.01.2022 року (дата подання позову до суду).
Представник позивача наголошує, що перший позов був поданий до початку воєнних дій на території України. Після початку вторгнення рф на територію України позивач не відслідковувала стан своїх справ у даному спорі, оскільки страх за власне життя і невідомість повністю витіснули будь-які думки щодо даного спору. З початку повномасштабної військової агресії рф (лютий 2022 року) позивач знаходиться у прифронтовій зоні. На території Донецької області запроваджено воєнний стан, багато населених пунктів регулярно зазнають обстрілів. Місце проживання позивача розташоване в безпосередній близькості до району ведення бойових дій, що створює постійну загрозу її життю і здоров'ю, тому в таких умовах вона не змогла дізнатись про повторне рішення щодо відмови їй у призначені пенсії від 12.04.2023 року. Об'єктивними перешкодами стали порушена робота транспорту і зв'язку, перебої у роботі установ, повітряні тривоги та обстріли, страх за власне життя та життя своїх рідних, які унеможливлювали її ознайомлення з рішенням.
Враховуючи зазначене представник позивача просить поновити строк звернення до суду.
Ознайомившись із викладеними представником позивача доводами, наведеними в обґрунтування своєї позиції щодо поновлення строку звернення до суду, дослідивши матеріали заяви про поновлення строку звернення до суду та матеріали позовної заяви, що мають значення для правильного вирішення даного питання, суд зазначає таке.
Чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
З огляду на викладене, можна дійти висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою, в рамках строку звернення до суду, залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суд зазначає, що позивач, знаючи про те, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 року по справі № 320/725/22 набрало законної сили мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, чи призначена йому пенсія чи ні. Більш того, позивач вважаючи, що йому призначено пенсію на виконання рішення повинен був почати отримувати відповідні виплати, оскільки пенсія є щомісячним періодичним платежем, що свідчить про бездіяльність та незацікавленість позивача в питанні свого пенсійного забезпечення, оскільки він не виявляв належну зацікавленість та не вчиняв активні дії з метою з'ясування питання призначення пенсії. Отже, з дня отримання/неотримання пенсійної виплати позивач вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Відтак, суд зазначає, що отримання представником позивача листа Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 25.06.2025 року № 1000-0202-8/84895 у відповідь на адвокатський запит від 18.06.2025 року за вих. № 4336/25/зг не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і тому дата отримання представником позивача листа відповідача не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Таким чином, звернення до суду 15.07.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» з даним позовом свідчить про порушення шестимісячного строку, визначеного статтею 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.
Отже, твердження представника позивача про те, що позивачем не порушено строк звернення до суду є помилковим.
Суд зазначає, що жодних обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, представником позивача не вказані і доказів на їх підтвердження в матеріалах справи відсутні.
Зазначені представником позивачем у заяві підстави дотримання строків звернення до адміністративного суду з позовом, суд вважає необґрунтованими, а відтак позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом без поважних причин.
При цьому, суд зауважує, що звернення позивача до адвоката та вчинення адвокатом відповідних дій, свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Будучи обізнаним про винесення рішення Київським окружним адміністративним судом від 13.10.2022 року в справі № 320/725/22, позивач не проявляв розумної зацікавленості щодо з'ясування питання виконання рішення суду, яке мало на меті призначення пенсії позивачу, напроти суд вважає, що бездіяльність позивача свідчить про байдужість або небажання дізнатися про своє пенсійне забезпечення.
В розумінні вимог ст. 122 КАС України строк звернення позивача з даним позовом обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Всупереч вказаним вимогам позивачем у позові та заяві про поновлення строку звернення до суду не наведено жодних обґрунтувань того, що заважало (робило) для нього неможливим з'ясувати питання виконання рішення суду та встановлення призначення/непризначення пенсії за віком на пільгових умовах протягом усього спірного періоду.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ключовими принципами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фогарді проти Сполученого Королівства» право доступу до суду не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням; вони дозволені тому, що право доступу до суду, в силу своєї природи, потребує регулювання з боку держави.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інш. Проти Великобританії рішення від 22.10.1996р., Девеер проти Бельгії рішення від 27.02.1980р.).
Згідно з ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Право на звернення до суду може бути обмежене законом, зокрема у такий спосіб, як встановлення законом строку для звернення до адміністративного суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження обмежувальних строків для звернення до адміністративного суду обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного особою, яка звернулася з адміністративним позовом, має першочергове значення, тобто передує встановленню обставин, від яких залежить результат вирішення спору.
Здійснивши системний аналіз зазначених вище норм чинного КАС України суд зазначає, що для звернення до адміністративного суду у справах, що виникають з органами Пенсійного фонду України встановлюється шестимісячний строк, та суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Будь-яких поважних причин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, позивачем та представником позивача не вказано.
Щодо посилання представника позивача адвоката Хомича І.О. на дію на території України воєнного стану у зв'язку із збройною агресією російської федерації, як підставу поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася аналогічними Указами Президента України, тобто він діє і дотепер.
Водночас введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків у судових справах.
За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема і в постанові від 07.03.2024 року у справі № 400/10022/21, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Отже суд зауважує, що саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на неможливість звернення до суду, що обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постановах від 24.05.2023 року у справі № 200/19065/21 та від 16 лютого 2023 року у справі № 640/7964/21.
Згідно зі ст. 12-2 Закону № 389-VIII в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Однак, повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Отже, незважаючи на введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022 року, Донецький окружний адміністративний суд своєї роботи не припиняв, здійснював та здійснює свої повноваження, що визначені Конституцією та законами України. Окрім того, не лише суди, а й інші органи державної влади на території Донецької області, зокрема й органи пенсійного фонду не припиняли своєї роботи.
Тобто, позивач не був позбавлений об'єктивної можливості звернутися до суду з позовом з метою захисту своїх прав чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 25.08.2022 року у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
В даному випадку суд вважає, що ті доводи, які викладені представником позивача адвокатом Хомичем І.О. у поданій заяві про поновлення строку звернення до суду не дають підстав вважати поважними причини пропуску такого строку.
За таких обставин, суд вважає, що підстави, зазначені представником позивача у заяві щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду із даним позовом, не є поважними, тому заява представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Враховуючи, що позивачем та представником позивача не наведено обставин та не надано відповідних доказів на їх підтвердження, які б свідчили про виникнення об'єктивних перешкод в реалізації позивачем права на звернення до суду за захистом порушених прав у спірних правовідносинах в межах строку звернення до суду, установленого законом, а наведені причини пропуску строку є неповажними, позовну заяву належить повернути у відповідності до приписів ч. 2 ст. 123 КАС України.
Частиною 2 статті 123 КАС України передбачено, зокрема, якщо підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані судом неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених ч. 2 ст. 123 цього Кодексу.
Тому, враховуючи пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, та беручи до уваги те, що позивачем та представником позивача не надано доказів поважності причин пропуску даного строку, суд вважає, що позовну заяву необхідно повернути позивачеві відповідно до вимог частини 2 статті 123 та п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Згідно з частиною 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись п. 9 ч. 4 ст. 169, статтями 243, 248, 256, 294, 295, 297, 370 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави, вказані у заяві про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду.
Повернути позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії разом з усіма доданими до неї документами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Повний текст ухвали складено та підписано 01 серпня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтями 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя Л.Б. Голубова