01 серпня 2025 р.Справа №160/22203/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Тітової Марії Олегівни про забезпечення позову, -
31.07.2025 через підсистему Електронний суд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач-2), в якій позивач просить:
-визнати протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт: серії НОМЕР_2 , виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській обл. 24.02.1999 р.);
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 , внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт: серії НОМЕР_2 , виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській обл. 24.02.1999 р.) з військового обліку.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2025 позовній заяві присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №160/22203/25 та дана адміністративна справа розподілена судді Бухтіяровій М.М.
Разом із позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд:
-заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) вчиняти дії, щодо призову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт: серії НОМЕР_2 , виданий Красногвардійським РВ УМВС України в Дніпропетровській обл. 24.02.1999 р.) на військову службу під час мобілізації на особливий період до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову представником позивача зазначено, що вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08.07.1997 у справі №1-453 ОСОБА_1 було засуджено за вчинення тяжкого злочину. Відповідно до частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», редакція від 10.05.2006, встановлено, що виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. У 1997 році позивача було знято з військового обліку після набрання вироком законної сили та в подальшому він був виключений з військового обліку, що відповідало одній із встановлених законом підстав для втрати статусу військовозобов'язаного. Проте, ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомив, що у межах реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 №932 його дані автоматично внесено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, і що повістка на його ім'я направлялася 19.06.2025. Через неявку він визнаний таким, що порушив правила військового обліку. Така поведінка суб'єкта владних повноважень є неналежною та вказує на ознаки протиправної бездіяльності. Після зняття та в подальшому виключення позивача з обліку за вчинення особливо тяжкого злочину на сьогоднішній день його поновлено/поставлено на облік і він є таким, що підлягає призову під час мобілізації, що є протиправним. Відповідно до пункту 79 Постанови КМУ від 30.12.2022 №1487 саме районні ТЦК та СП уповноважені на організацію, ведення, а також зняття/виключення з військового обліку. Також пункт 4 Порядку, затвердженого постановою КМУ №559 від 16.05.2024, передбачає обов'язковість звернення громадянина із документами для внесення змін у випадку невідповідностей у Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, однак такі зміни мають бути внесені протягом п'яти робочих днів з дати реєстрації заяви. Позивач подав таку заяву ще 16.06.2025 р., але зміни не внесені, що свідчить про бездіяльність органу. Крім того, у своїх відповідях, як відповідач-1, так і відповідач-2 вказують на необхідність самостійно прибути до ТЦК та СП із наявними документами, не зважаючи на те, що ОСОБА_1 всі документи вже бути надані. За таких обставин, у разі невжиття заходів забезпечення позову, зокрема заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії, спрямовані на реалізацію мобілізаційних заходів щодо позивача, до моменту вирішення справи по суті, може виникнути непоправна шкода, пов'язана з фактичним призовом особи, яка відповідно до закону не підлягає перебуванню на військовому обліку, тому просить задовольнити заяву.
Положенням частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням приписів частини першої статті 154 КАС України суд вважає за можливе розглянути заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану представником позивача заяву про забезпечення позову, суд доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (частина четверта статті 150 КАС України).
З огляду на приписи наведеної статті, небезпека заподіяння шкоди до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічна правова позиція неодноразово виснувалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
У спірному випадку ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд зазначає, що предметом заявленого позову є визнання протиправними дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 .
За змістом заяви про забезпечення позову, підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із позовом є, на його переконання, протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо взяття його на військовий облік, оскільки, на переконання позивача, він є особою, яка не підлягає поставці на військовий облік через те, що був засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, у зв'язку із чим у 1997 році був знятий з військового обліку, тож відповідачем-1 безпідставно поновлено його на військовому обліку та встановлено статус військовозобов'язаного.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач наголошує, що у даному випадку не вжиття заходів забезпечення позову може призвести до вчинення відповідачем-1 дій по його мобілізації, що істотно ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним аргументам, суд зазначає, що відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України щодо військового обов'язку поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
призовники - особи, які взяті на військовий облік;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560) на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов'язок і військову службу» та цим Порядком.
Пунктом 6 Порядку №560 передбачено, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
Тобто, документальному оформлення призову на військову службу під час мобілізації та відправленню призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби, передує, зокрема, проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби, перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення.
Отже, до завершення процедури проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, перевірки підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення, документального оформлення призову на військову службу під час мобілізації та подальшого зарахування до особового складу військової частини на підставі відповідного наказу, військовозобов'язаний не набуває нового статусу військовослужбовця.
При цьому, доказів на підтвердження обставин виклику позивача до відповідного центру комплектування та соціальної підтримки уточнення своїх персональних даних, проходження позивачем медичного огляду для визначення придатності до військової служби чи наявності документального оформлення призову на військову службу під час мобілізації до заяви про забезпечення позову не надано.
Щодо унеможливлення виконання рішення у даній справі, суд зазначає, що забезпечення позову - це вжиття судом до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
При цьому, обґрунтовуючи заяву, позивач наголошує на протиправності дій відповідача щодо постановки його на військовий облік.
Втім, щодо «очевидності» ознак протиправності дій відповідача та порушення прав позивача, суд зазначає, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони (дії чи бездіяльність) повинні свідчити про протиправність поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності дій/бездіяльності у спірних правовідносинах, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що такі дії (бездіяльність) явно суперечать вимогам закону за критеріями, передбаченими ч.2 ст.2 КАС України, порушують права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
При цьому, твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Безумовно, рішення чи дії/бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
В даному випадку позивачем не надано належних та допустимих доказів унеможливлення захисту порушених прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або доказів, що в майбутньому для відновлення цих прав, свобод та інтересів необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Також не надано доказів очевидності ознак протиправності дій відповідача поза розумним сумнівом, що в свою чергу, має бути досліджено при вирішенні справи по суті та стане предметом розгляду справи в суді.
Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами.
Оскільки в оскаржуваних діях йдеться про безпідставне відновлення на військовому обліку, а позивач у якості забезпечення позову просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, то фактично йдеться про зупинення реалізації можливих наказів щодо призову на військову службу в умовах воєнного стану.
Пунктом 5 частини третьої статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Тобто, заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.
Разом з цим, представник позивача просить забезпечити позов шляхом унеможливлення (заборони) прийняття відповідачем-1 наказу(ів) щодо призову по відношенню до позивача, що не стосується предмету заявленого спору.
За таких обставин, наведені доводи у межах поданої заяви про забезпечення позову не є обґрунтованими та достатніми, у зв'язку із чим суд доходить висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
З огляду на викладене, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Тітової Марії Олегівни про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та у строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.М. Бухтіярова