01 серпня 2025 рокуСправа №160/16705/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, пенсійний орган, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження перерахованої та виплачуваної з 01 квітня 2024 року після набуття чинності рішення Другого сенату Конституційного Суду України №2=р(ІІ)/2024 від 20 березня 2024 року по справі № 3- 123/2023(229/23) пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , як особі з інвалідністю внаслідок захворювання пов'язаного з наслідками аварії ЧАЕС, інваліду другої групи, призначену в розмірі відшкодування фактичних збитків - максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01 лютого 2025 року розрахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , як особі з інвалідністю внаслідок захворювання пов'язаного з наслідками аварії ЧАЕС, інваліду другої групи, призначену у розмірі відшкодування фактичних без обмеження розміру пенсії її максимальним розміром з урахуванням висновку викладених у рішенні Другого сенату Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2024 від 20 березня 2024 року по справі №3-123/2023(229/23).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що він є інвалідом війни 2-ї групи, учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, перебуває на пенсії та отримує пенсію у розмірі фактичних збитків з урахуванням заробітної плати (доходу), одержаної (одержаного) за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 рр. Позивач має встановлену другу групу інвалідності, захворювання пов'язане з наслідками участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відповідно до довідки МСЕК, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. 18.04.2025 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про недопущення обмеження розміру його пенсії максимальним розміром та з проханням перерахувати розмір пенсії в повному розмірі без обмежень з урахуванням Рішення Другого сенату Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2024 від 20 березня 2024 року по справі №3-123/2023(229/23). Проте, ОСОБА_1 отримав лист №22697-15198/В-01/8-0400/25 від 16.05.2025 р. з посиланням, що максимальний розмір його пенсії не може бути вищим десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, тож з 01 грудня 2022 року після набрання чинності змін до постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 було розраховано розмір пенсії станом на 01.04.2024 р. по 2-й групі інвалідності в сумі 36791,69 грн., проте розмір пенсії до виплати з урахуванням обмежень розміру пенсії становить 23610,00 грн. ОСОБА_1 вважає дії ГУ ПФУ в Дніпропетровській області є незаконними, неправомірними, та такими що порушують права позивача гарантовані Конституцією України та законами України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
21.07.2025 р. до суду надійшли від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на виконання вимог ухвали суду матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в той час як датою народження позивача є « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
В ухвалі суду від 10.06.2025 р. відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач (ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Ухвала суду від 10.06.2025 р., якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 11.06.2025 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 06.06.2025 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Станом на 01.08.2025 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення) та станом на день розгляду цієї справи по суті від відповідача відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору від відповідача до суду також не надходило.
Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та з 2018 року отримує пенсію по інвалідності як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, в розмірі відшкодування фактичних збитків (70 %, категорія 1) відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 р.
18.04.2025 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок розміру його пенсії з 20.03.2024 р. відповідно до вимог ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без обмеження розміру пенсії заявника максимальним розміром. Також у цій заяві позивач просив при розгляді врахувати Рішення Другого сенату Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2024 від 20 березня 2024 року по справі №3-123/2023(229/23).
У відповідь на вищезазначену заяву ГУ ПФУ в Дніпропетровській області направило ОСОБА_1 лист №22697-15198/В-01/8-0400/25 від 16.05.2025 р., в якому пенсійний орган зазначив, що рішенням Конституційного Суду №2-р(ІІ)/2024 від 20.03.2024 припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796 визнано неконституційним, який втратив чинність із дня ухвалення зазначеного Рішення. З урахуванням юридичної позиції, викладеної Конституційним Судом України у рішеннях від 02.03.1999 №2-рп/99, від 17.03.2005 р. №1-рп/2005, від 19.06.2001 р. №9-рп/2001, від 26.12.2011 р. №20-рп/2011, від 22.05.2018 р. №5-р/2018, до визначення порядку і асигнувань для виконання рішення і висновків Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 виплата раніше призначених (перерахованих) пенсій, обчислених в розмірі відшкодування фактичних збитків, продовжується у визначених до виплати розмірах. Водночас, положення, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), не застосовуються після 20.03.2024 при призначенні пенсії за нормами Закону №796 вперше та при переведенні на пенсію за нормами Закону №796. З огляду на зазначене, відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для проведення виплати позивачу пенсії з 20.03.2024 без урахування обмежень, передбачених частиною третьою статті 67 Закону №796.
Не погодившись із позицію ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, з метою захисту власних прав та інтересів ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 р. (далі - Закон №796-ХІІ).
За змістом статті 1 Закону №796-XII, цей акт права спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до ст. 49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частиною 1 статті 54 Закону №796-XII встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Механізми та процедури обчислення розміру пенсії відповідно до ст. 54 Закону №796-ХІІ деталізовані приписами Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 р.
Згідно з ч. 3 ст. 67 Закону №796-XII, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з ч. 3 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 розділу І Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668-VI від 08.07.2011 р., максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VІ, зокрема, Закону №796-ХІІ, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.09.2023 р. у справі №120/1602/23, від 15.11.2023 р. у справі №120/6735/23, від 28.02.2024 р. у справі №240/20830/21, від 24.04.2024 р. у справі №580/365/20, що враховані судом на підставі ч. 5 ст. 242 КАС України.
Суд, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.01.2023 р. у справі №380/12268/20 та від 05.09.2023 р. у справі №120/1602/23, зазначає, що норми пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №3668-VІ є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності названого Закону та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу згаданого Закону.
З часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VІ).
До того ж, норми статті 2 Закону №3668-VI кореспондуються з положеннями частини третьої статті 67 Закону №796-XII.
Отже, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону №796-XII.
Як стверджує позивач, після набрання чинності змін до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 було розраховано розмір пенсії станом на 01.04.2024 р. по 2-й групі інвалідності в сумі 36791,69 грн., проте розмір пенсії позивача до виплати з урахуванням обмежень максимального розміру пенсії становить 23610,00 грн.
Доказів протилежного до суду не надано й про існування таких доказів суд не повідомлено.
Таким чином, відповідач нарахував позивачу пенсію з надбавками та обмежив її виплату розміром - 23610,00 грн., оскільки розмір пенсії позивача перевищив максимальний.
Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми ч. 1 ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Поряд з цим, 20.03.2024 р. Конституційний Суд України ухвалив Рішення №2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 р. №2-р(II)/2024 припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до частини 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 20.03.2024 р. з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 20.03.2024 р. №2-р(II)/2024, стаття 67 Закону №796 не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, також припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII, зі змінами, визнано неконституційними.
Верховний Суд у постанові від 04.07.2024 р. у справі №580/7744/23 зазначив, що у період з 01.03.2023 р. по 20.03.2024 р. положення статті 2 Закону №3668-VI, що поширює свою дію на Закон №796-XII, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII, які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов'язковому застосуванню відповідачем.
З урахуванням вищенаведеного, зважаючи на правові висновки рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 р. №2-р(II)/2024, суд доходить до висновку, що у спірних правовідносинах з 20.03.2024 р. відповідач втратив правові підстави для обмеження пенсії позивача максимальним розміром на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 р. №2-р(II)/2024 визнано неконституційними припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII зі змінами, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII.
При цьому, доводи відповідача, викладені в листі пенсійного органу №22697-15198/В-01/8-0400/25 від 16.05.2025 р., про те, що положення, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), не застосовуються при призначенні пенсії за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 р. вперше, переведенні на пенсію за нормами Закону №796-ХІІ (в тому числі поновлення раніше призначеної пенсії) та при перерахунках (автоматичних відповідно до чинних нормативно-правових актів (індексації пенсії, зміни розмірів соціальних нормативів, набуття права на вікову надбавку) та індивідуальних) після 20.03.2024 р., суд вважає безпідставними, оскільки з 20.03.2024 р. відповідач не має правових підстав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, і застосування такого обмеження не залежить від того коли саме призначена пенсія та від того, що коли саме буде проведено наступний перерахунок пенсії.
Вказану позицію підтримано постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2025 р. по справі №520/15829/24.
За таких обставин, зважаючи на визнання неконституційними положень статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, приймаючи до уваги те, що обмеження пенсії максимальним розміром порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2 статті 2 КАС України).
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Ґайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як узаконі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України").
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26.10.2000 р. у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №.30985/96).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 р., і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 р.) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 р. у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).
Відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 3, 4 і 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Між тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24.11.2015 р. у справі №816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 р. у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 р. у справі №2а-204/12, у справі №802/1827/17-а від 18.06.2020 р.).
Відтак, суд при перевірці правомірності вчинених дій відповідача у спірних відносинах, згідно приписів КАС України, не перебираючи на себе повноважень відповідного органу, вправі покласти на суб'єкта владних повноважень зобов'язання вчинити певні дії з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.
Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо обмеження перерахованої та виплачуваної після набуття чинності рішення Другого сенату Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2024 від 20.03.2024 р. по справі №3-123/2023(229/23) пенсії ОСОБА_1 , , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , як особі з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, інваліду другої групи, максимальним розміром, та зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити з 01.02.2025 р. перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , як особі з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, інваліду другої групи, без обмеження розміру пенсії її максимальним розміром, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Другого сенату Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2024 від 20.03.2024 р. по справі №3-123/2023 (229/23), з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 КАС України).
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів та підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відсутні підстави для стягнення судових витрат.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 159, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження перерахованої та виплачуваної після набуття чинності рішення Другого сенату Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2024 від 20.03.2024 р. по справі №3-123/2023(229/23) пенсії ОСОБА_1 , , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , як особі з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, інваліду другої групи, максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.02.2025 р. перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , як особі з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, інваліду другої групи, без обмеження розміру пенсії її максимальним розміром, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Другого сенату Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2024 від 20.03.2024 р. по справі №3-123/2023 (229/23), з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 01.08.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса