31 липня 2025 рокуСправа №169зп-25/160
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДніПроВіжн" про забезпечення позову до подання позовної заяви, -
29.07.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ДніПроВіжн" про забезпечення позову до подання позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДніПроВіжн" до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство «Дніпровські активи» про визнання протиправним та скасування рішення, в якій заявник просить:
- зупинити до набрання рішенням суду законної сили за позовом ТОВ "ДніПроВіжн" про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 01.07.2025 р. №5-1/7 «Про демонтаж рекламних засобів, вивісок і табличок» в частині демонтажу рекламних засобів (окремо розташованої рекламної конструкції, щита) належного Товариству з обмеженою відповідальністю "ДніПроВіжн" (пункт 9 додатку до рішення), дію рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 01.07.2025 р. №5-1/7 «Про демонтаж рекламних засобів, вивісок і табличок» в частині демонтажу рекламних засобів (окремо розташованої рекламної конструкції, щита 3Х6 за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, 28) належних Товариству з обмеженою відповідальністю "ДніПроВіжн" (пункт 9 додатку до рішення);
- заборонити до набрання рішенням суду законної сили Виконавчому комітету Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 04052092, 49000, м. Дніпро, просп. Д. Яворницького, 75), Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 40970588, 49000, м. Дніпро, просп. Д. Яворницького, 75), Дніпровській міській раді (код ЄДРПОУ 26510514, 49000, м. Дніпро, просп. Д. Яворницького, 75) та/або будь-якому структурному підрозділу Дніпровської міської ради та/або комунальним підприємствам чи закладам, що належать до сфери управління Дніпровської міської ради та/або особам, які діють за їх дорученням, вчиняти будь-які дії, спрямовані на демонтаж зовнішньої реклами (рекламних конструкцій, щитів) ТОВ «ДніПроВіжн» за дозволом № 1918/23, адреса розташування: м. Дніпро, вул. Панікахи, 28 (у напрямку з центру міста).
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазнається, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 01 липня 2025 року №5-1/7 «Про демонтаж рекламних засобів, вивісок і табличок» (пункт 9 Переліку рекламних засобів, затвердженого цим рішенням) демонтажу підлягає належний заявникові рекламний засіб (окремо розташована рекламна конструкція, щит 3х6), який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, 28). Забезпечення майбутніх позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 01 липня 2025 року №5-1/7 є необхідним, з огляду на такі обставини: факт невиконання Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради рішення суду у справі №160/13963/23 щодо продовження строку дії Дозволу № 1918/23 від 27.04.2009р. на розміщення зовнішньої реклами за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, 28; порушення вимог законодавства щодо порядку прийняття адміністративних актів в частині дотримання суб'єктом владних повноважень обов'язкових принципів (прогнозованості, обґрунтованості); порушення вимог ст.16 Закону України «Про рекламу», Типових правил розміщення зовнішньої реклами», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003 (далі - Типові правила), оскільки Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради навіть не зазначено підстави/випадки за яким має здійснюватися примусовий демонтаж рекламних засобів залежних Заявникові; у Рішенні №5-1/7 всупереч вимог чинного законодавства, зокрема, п.п. 2.4, 2.10 Положенням про порядок демонтажу та зберігання рекламних засобів, вивісок і табличок в місті Дніпрі, затвердженого рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2024р. №64/60 (далі - Положення №64/60) не визначено конкретного суб'єкта, який має здійснювати примусовий демонтаж, а також не зазначено порядок і уповноваження відповідних осіб щодо збереження демонтованих рекламних засобів. З огляду на зазначене, виконання Рішення №5-1/7, зокрема, п. 1 цього рішення, до вирішення позову щодо його законності становить суттєву загрозу інтересам заявника, оскільки в разі демонтажу рекламної конструкції, в т.ч. підпорядкованими Виконкому Дніпровської міської ради особами, які чітко не визначені у цьому рішенні, при подальшому задоволенні судом позову, відновлення порушених прав заявника потребуватиме значних зусиль, часу та витрат, так як потребуватиме відновлення цілісності конструкцій, повторного монтажу та оплати вказаних витрат, відшкодування збитків. Це все ускладнюється обставинами цілковитої невизначеності у Рішенні №5-1/7 щодо порядку і місця зберігання демонтованих конструкцій, уповноважених на примусовий демонтаж осіб. Крім цього заявник зазначав, що виконання Рішення №5-1/7 також ускладнить виконання рішення суду у справі №160/13963/23 щодо продовження строку дії Дозволу №1918/23 від 27.04.2009р. на розміщення зовнішньої реклами за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, 28. А в разі встановлення на відповідних об'єктах рекламних конструкцій третіх осіб, відновлення порушених прав та інтересів позивача може стати взагалі неможливим. Отже, є нагальна необхідність застосувати заходи забезпечення позову, оскільки існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам усіх суб'єктів правовідносин, у яких буде застосовано це рішення. Зокрема, це полягає у реальній загрозі примусового демонтажу наявних рекламних конструкцій заявника за Рішенням №5-1/7, позаяк вони можуть вже не відповідати новим вимогам, встановленим у рішенні Виконкому Дніпровської міської ради. Також заявником зазначено, що роботи зі встановлення та демонтажу рекламних конструкцій є витратними. Тому, у випадку демонтажу зазначених рекламних конструкцій, для відновлення порушених прав та інтересів усіх суб'єктів цих правовідносин вочевидь необхідно буде докласти значних зусиль та понести витрати для повторного встановлення конструкцій, а також це призведе до нанесення збитків у вигляді упущеної вигоди за період не розміщення реклами на демонтованих рекламних конструкціях.
Відповідно до частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням приписів ч.1 ст.154 КАС України суд розглянув заяву про забезпечення позову ТОВ "ДніПроВіжн" в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та матеріали справи, в рамках якої її подано, суд доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Так, відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною першою ст.151 КАС України встановлено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому відповідно до ч.2 ст.151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З огляду на приписи статті 150 КАС України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В силу ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
При цьому з аналізу вищенаведених приписів статті 150 КАС України слідує, що цією нормою закону визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В розумінні наведених норм процесуального закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
При цьому, інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 01 липня 2025 року №5-1/7 «Про демонтаж рекламних засобів, вивісок і табличок» (пункт 9 Переліку рекламних засобів, затвердженого цим рішенням) демонтажу підлягає належний ТОВ "ДніПроВіжн" рекламний засіб (окремо розташована рекламна конструкція, щит 3х6), який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, 28).
Щодо доводів позивача про наявність ознак протиправності рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 01 липня 2025 року №5-1/7 «Про демонтаж рекламних засобів, вивісок і табличок» через допущення, на думку заявника, порушень вимог законодавства щодо порядку прийняття адміністративних актів в частині дотримання суб'єктом владних повноважень обов'язкових принципів (прогнозованості, обґрунтованості); порушення вимог ст.16 Закону України «Про рекламу», Типових правил розміщення зовнішньої реклами», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003 (далі - Типові правила), оскільки Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради навіть не зазначено підстави/випадки за яким має здійснюватися примусовий демонтаж рекламних засобів залежних Заявникові; оскільки у Рішенні №5-1/7 всупереч вимог чинного законодавства, зокрема, п.п. 2.4, 2.10 Положенням про порядок демонтажу та зберігання рекламних засобів, вивісок і табличок в місті Дніпрі, затвердженого рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2024р. №64/60 (далі - Положення №64/60) не визначено конкретного суб'єкта, який має здійснювати примусовий демонтаж, а також не зазначено порядок і уповноваження відповідних осіб щодо збереження демонтованих рекламних засобів, суд зазначає, що протиправність оскаржуваного рішення може бути встановлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
Правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладена у постанові від 19.06.2018р. у справі №826/9263/17, зводиться до того, що підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018р. у справі №800/521/17 зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
За таких обставин, наведені заявником доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову в частині щодо посилання на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, на думку суду, не є достатніми та обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення позову, а забезпечення позову з цих підстав за змістом буде ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Щодо посилання заявника на те, що невжиття судом заходів забезпечення позову шляхом, вказаним у поданій заяві, може призвести до порушення прав та законних інтересів ТОВ "ДніПроВіжн", оскільки в разі демонтажу рекламної конструкції, при подальшому задоволенні судом позову, відновлення порушених прав заявника потребуватиме значних зусиль, часу та витрат, так як потребуватиме відновлення цілісності конструкцій, повторного монтажу та оплати вказаних витрат, відшкодування збитків, а також ускладнить виконання рішення суду у справі №160/13963/23 щодо продовження строку дії Дозволу №1918/23 від 27.04.2009р. на розміщення зовнішньої реклами за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, 28, а в разі встановлення на відповідних об'єктах рекламних конструкцій третіх осіб, відновлення порушених прав та інтересів заявника може стати взагалі неможливим, отже, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам усіх суб'єктів правовідносин, у яких буде застосовано це рішення, суд зазначає таке.
Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
В цій справі, необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник мотивував тим, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист та поновлення його порушених прав.
В рішенні Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 01 липня 2025 року №5-1/7 «Про демонтаж рекламних засобів, вивісок і табличок», яке ТОВ "ДніПроВіжн" має намір оскаржити в подальшому в частині пункту 9 Переліку рекламних засобів, затвердженого цим рішенням, відносно демонтажу належного ТОВ "ДніПроВіжн" рекламного засобу (окремо розташована рекламна конструкція, щит 3х6), який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, 28), зазначено, що при його прийнятті Виконавчий комітет Дніпровської міської ради керується вимогами законів України “Про місцеве самоврядування в Україні», “Про рекламу», Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. №2067 тощо.
Закон України від 03.07.1996р. №270/96-ВР “Про рекламу» (далі - Закон №270/96-ВР) визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.
Відповідно до статті 1 цього Закону зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.
Статтею 3 Закону №270/96-ВР передбачено, що законодавство України про рекламу складається з Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 16 Закону №270/96-ВР розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджено постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003 (далі - Типові правила №2067). Ці Правила регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.
За приписами пункту 28 Типових правил №2067 (зі змінами), у разі зміни містобудівної ситуації, проведення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування рекламного засобу, які зумовлюють необхідність зміни місця розташування рекламного засобу, робочий орган у семиденний строк письмово повідомляє про це розповсюджувача зовнішньої реклами. У десятиденний строк з початку зміни містобудівної ситуації, реконструкції, ремонту, будівництва робочий орган надає розповсюджувачу зовнішньої реклами інформацію про інше рівноцінне місце. У разі досягнення згоди щодо нового місця розташування рекламного засобу вносяться зміни у дозвіл.
Отже Типові правила № 2067 місять підстави та порядок зміни місць розташування рекламного засобу з наданням розповсюджувачу зовнішньої реклами інформації щодо іншого рівноцінного місця.
Також правовідносини з демонтажу рекламних засобів в м. Дніпрі врегульовано Положенням про порядок демонтажу та зберігання рекламних засобів, вивісок і табличок в місті Дніпрі, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 18.12.2024 №64/60 (далі - Положення №64/60). Цим Положенням встановлено порядок демонтажу, обліку, зберігання рекламних засобів, розташованих на місцях, що перебувають у комунальній, державній або приватній власності, з порушенням встановленого порядку розміщення зовнішньої реклами на території м. Дніпра.
Відповідно до положень пункту 1.4 Положення №64/60 демонтажу підлягають такі рекламні засоби, вивіски та таблички:
1.4.1. Рекламні засоби, вивіски та таблички, що не мають власника, або такі, власника яких встановити неможливо (відсутнє маркування).
1.4.2. Рекламні засоби, вивіски та таблички, що внаслідок їх неналежного виготовлення або експлуатації перебувають в аварійному стані, створюють загрозу життю і здоров'ю людей або можуть заподіяти шкоду майну третіх осіб.
1.4.3. Рекламні засоби, вивіски та таблички, що заважають проведенню робіт з усунення аварійних ситуацій.
1.4.4. Самовільно розташовані рекламні засоби (рекламні засоби, розташовані без отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами, у разі скасування дозволу, після закінчення строку дії дозволу - якщо строк дії дозволу не продовжено).
1.4.5. Рекламні засоби, розміщені не відповідно до дозволів (з недодержанням зазначених у дозволі на розміщення зовнішньої реклами місця розташування рекламного засобу та/або конструкції рекламного засобу), а також вивіски та таблички, розташовані з порушенням вимог Принципів.
1.4.6. Рекламні засоби - у разі невідповідності місця розташування або самого рекламного засобу затвердженій пооб'єктній схемі оформлення міського середовища засобами зовнішньої реклами та у разі будь-якої реконструкції, ремонту, зміни містобудівної ситуації, будівництва на території з місцем розташування рекламного засобу (в тому числі за необхідності у разі реконструкції, ремонту, зміни містобудівної ситуації, будівництва на прилеглій до місця розташування рекламного засобу території (прилеглого району)) у випадку невиконання демонтажу у встановлений строк розповсюджувачем зовнішньої реклами.
1.4.7. Рекламні засоби - у разі несплати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності, якщо загальна сума заборгованості перевищує суму оплати за два місяці.
1.4.8. Рекламні засоби - у разі дострокового розірвання договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у випадку невиконання демонтажу у встановлений договором строк розповсюджувачем зовнішньої реклами.
1.4.9. Рекламні засоби, вивіски та таблички - у разі тривалого або неодноразового порушення Правил.
Згідно із підпунктом 2.1 пункту 2 Положення №64/60 розповсюджувач зовнішньої реклами щодо рекламного засобу / власник вивіски чи таблички, що відповідають визначенню, наданому в пунктах 1.4.2 - 1.4.9 Положення, повинен усунути порушення порядку розміщення зовнішньої реклами, Принципів або демонтувати рекламний засіб, вивіску чи табличку самостійно (за власний рахунок, власними силами) не пізніше семи календарних днів на підставі попередження, виданого департаментом торгівлі та реклами Дніпровської міської ради, який є контролюючим органом із розміщення зовнішньої реклами в місті Дніпрі (далі - контролюючий орган), та/або уповноваженим Дніпровською міською радою комунальним підприємством згідно зі статутними повноваженнями (далі - уповноважене комунальне підприємство). Вищевказаний термін може бути зменшено у разі, якщо обставини вимагають прийняття рішення у найменший строк, про що у попередженні надається обґрунтоване пояснення.
У разі невиконання розповсюджувачем зовнішньої реклами / власником вивіски чи таблички вимог попередження (крім випадків, передбачених пунктами 1.4.1, 1.4.2, 1.4.3 Положення), а також якщо таке попередження не видавалося відповідно до пункту 2.2 Положення, контролюючим органом з власної ініціативи або за наданою уповноваженим комунальним підприємством інформацією здійснюється підготовка проєкту рішення виконавчого комітету міської ради про демонтаж рекламних засобів, вивісок чи табличок. У рішенні виконавчого комітету міської ради зазначається перелік рекламних засобів, вивісок чи табличок, що підлягають демонтажу, із зазначенням місць їх розташування (пункт 2.5 Положення).
Згідно із пунктами 2.8-2.10 Положення №64/60 про проведений демонтаж рекламного засобу, вивіски чи таблички складається акт проведення демонтажу рекламного засобу, вивіски чи таблички (далі - акт демонтажу), який підписується представником контролюючого органу та представником уповноваженого комунального підприємства, а також іншими зазначеними у пункті 2.7 Положення особами, що були присутні
під час його проведення. У разі відмови присутньої під час проведення демонтажу особи від підпису в акті робиться відповідна відмітка. Акт проведення демонтажу складається у двох примірниках, один з яких залишається в уповноваженому комунальному підприємстві, один - у контролюючому органі. Копія акта надається розповсюджувачу зовнішньої реклами / власнику вивіски чи таблички за його письмовим зверненням. Демонтовані рекламні засоби, вивіски чи таблички зберігаються уповноваженим комунальним підприємством у спеціально відведених для цього місцях (сховищах, складах тощо). Демонтовані рекламні засоби, вивіски чи таблички можуть бути передані на тимчасове зберігання відповідній організації.
Відповідно до пункту 2.11 цього Положення розповсюджувач зовнішньої реклами / власник вивіски чи таблички має право на повернення демонтованого рекламного засобу, вивіски чи таблички після звернення до уповноваженого комунального підприємства з наданням таких документів:
- заяви на ім'я керівника уповноваженого комунального підприємства про повернення демонтованого рекламного засобу, вивіски чи таблички;
- завіреної копії документа, що підтверджує право власності (інше
майнове право) на демонтований рекламний засіб, вивіску чи табличку;
- документа, що підтверджує оплату вимушених витрат уповноваженому комунальному підприємству, пов'язаних з демонтажем рекламного засобу, вивіски чи таблички, їх транспортуванням та зберіганням, а також відновленням благоустрою місця розташування рекламного засобу, вивіски
чи таблички після проведеного демонтажу;
- документа, що підтверджує право особи, яка звернулася до уповноваженого комунального підприємства, одержати демонтований рекламний засіб, вивіску чи табличку.
Повернення рекламних засобів розповсюджувачу зовнішньої реклами проводиться за актом про повернення майна (пункт 2.13 Положення №64/60).
Отже, суд наголошує, що рішення про демонтаж рекламних засобів не є розпорядженням майном, проте демонтаж має здійснюватися з підстав передбачених нормативним актом про рекламу, який у визначених випадках передбачає повернення майна.
Водночас, рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 01 липня 2025 року №5-1/7 «Про демонтаж рекламних засобів, вивісок і табличок», яке ТОВ "ДніПроВіжн" має намір оскаржити в подальшому, прийняте органом місцевого самоврядування та є чинним, отже до розгляду справи по суті передчасно робити висновки щодо його протиправності або спричинення шкоди в наслідок його реалізації.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 15.07.2019 у справі №580/332/19, від 17.10.2019 у справі №640/7285/19, від 18.02.2021 у справі №640/3755/20 та від 11.03.2021 у справі №260/1168/19, а також в аналогічній справі у постанові від 22 вересня 2021 року у справі №160/6846/21.
Суд зазнчає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Зазначені заявником у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності Товариства. Тобто, заявником у межах цієї справи наведено лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків для його господарської діяльності, проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, чого не відбулось у цій справі, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Слід також зазначити, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе і можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.
Аналогічний підхід щодо застосування положень статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України прослідковується у судовій практиці Верховного Суду, зокрема у справах №140/8745/21, №440/9568/22,№ 420/21952/21, №160/20102/23, №520/33506/23, а також висловлено у постанові від 25 липня 2024 року у справі №620/14305/23 (адміністративне провадження №К/990/6540/24) з аналогічних правовідносин.
Крім цього, у постанові від 11 грудня 2024 року у справі №280/4194/24 (адміністративне провадження №К/990/32016/24) Верховний Суд зауважив, що скасування судом індивідуального акта є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням, і не вимагає здійснення від суб'єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій. Відтак, з урахуванням обраного позивачем способу судового захисту та закріплених за адміністративними судами повноважень за результатом розгляду справи, у разі наявності підстав для задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, до якого належить й оспорюване рішення відповідача, суд визнає необґрунтованими та відхиляє доводи позивача про те, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову унеможливить виконання судового рішення, яке може бути ухвалене за результатом розгляду його позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник не підтвердив, як саме невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення його прав.
Після вирішення спору у справі, що розглядається, на його користь (якщо для цього будуть наявні відповідні підстави) Товариство зможе безперешкодно продовжити свою господарську діяльність, а в разі завдання йому шкоди оскарженим рішенням відповідача, в тому числі у вигляді упущеної вигоди, та її доведення, просити про відшкодування такої у встановленому законом порядку, що, однак, перебуває за межами предмету спору в цій справі.
Отже, у цьому конкретному випадку, відсутні підстави вважати, що застосування заходів забезпечення позову у зв'язку з імовірністю завдання заявнику майнової шкоди та інших негативних наслідків, є співмірним з предметом спору та предметом доказування у справі.
Суд не заперечує того, що забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного рішення може убезпечити заявника від понесення ним збитків, настання майнових втрат тощо.
Проте варто врахувати, що такі обставини в будь-якому випадку не визначені нормами статті 150 КАС України як безумовні підстави для забезпечення позову, а отже, не вказують і не можуть вказувати на очевидну протиправність адміністративного акта, який у спірних відносинах виданий у формі рішення.
Це узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 березня 2019 року у справі №826/14951/18, від 11 грудня 2019 року у справі №826/16216/18, від 13 жовтня 2020 року у справі №460/549/20, від 11 березня 2021 року у справі №640/23179/19, від 30 вересня 2021 року у справі №160/7358/21, за змістом яких підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акта суб'єкта владних повноважень особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.
У згаданих справах Верховний Суд відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб'єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 05 лютого 2024 року у справі №140/5638/23, від 16 квітня 2024 року у справі №140/1568/23, від 04 червня 2024 року у справі №240/27690/23.
З доводів заявника не прослідковується наявності виняткового, виключного випадку, який би зумовлював існування передбачених процесуальним законом підстав для забезпечення позову й вимагав невідкладного вжиття таких заходів з тією метою, яка закладена законодавцем у інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві. Необхідності вжиття таких заходів у цьому конкретному випадку не доведено.
З урахуванням вказаного, суд доходить до висновку, що за результатами розгляду заяви про забезпечення позову, встановлено, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
За таких обставин, наведені заявником доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову, на думку суду, не є достатніми та обґрунтованими для вжиття заходів його забезпечення, оскільки матеріали справи не містять об'єктивних доказів, які б свідчили про існування підстав, визначених ст.150 КАС України, отже, подана ТОВ "ДніПроВіжн" заява є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150-154, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ДніПроВіжн" про забезпечення позову до подання позовної заяви - відмовити у повному обсязі.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя:
О.М. Турова