01 серпня 2025 рокуСправа №160/2391/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області в особі Відділу №8 у м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
28.01.2025р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області в особі Відділу №8 у м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у прийнятті та розгляді заяви та документів «про визнання особою без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 »;
- зобов'язати відповідача прийняти та розглянути заяву та документи «про визнання особою без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », з урахуванням Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №317 від 24.03.2021р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є недокументованою особою, не перебуває у громадянстві будь-якої держави, перебуває під ризиком без громадянства та ці обставини позбавляють його права користуватися майновими та немайновими правами, зокрема, правом на шлюб, на медичне обслуговування, на працевлаштування та інші, у тому числі, і соціальні права. Також позивач зазначив, що він офіційно не визнаний особою без громадянства компетентним органом будь-якої держави, не має відповідного статусу, і не документований посвідкою на тимчасове або постійне проживання. У зв'язку з наведеними обставинами вказує на те, що 11.10.2024р. рекомендованим листом ДП «Укрпошта» звернувся до відповідача із заявою від 10.10.2024р. про визнання його особою без громадянства, яка була отримана відповідачем згідно інформації трекінгу Укрпошти 5170003323200 16 (17).10.2024р. На вказану заяву відповідачем 18.10.2024р. була надана відповідь листом №1231-2647/1231-24 про відмову у прийнятті вказаної заяви, у якій зазначено про те, що у зв'язку із народженням позивача на території рф, це підтверджує його ймовірну належність до громадянства рф та запропоновано звернутися із заявою про визнання особою без громадянства із наданням документа про те, що він не є громадянином рф. Позивач вважає, що вказана відповідь за своїм змістом є рішенням територіального підрозділу ДМС про відмову у прийнятті до розгляду його заяви про визнання його особою без громадянства, вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки фактично відповідач зробив такий висновок у вказаному рішенні без посилання на документи, які вказують на належність його до громадянства іншої країни та не зазначено який компетентний орган видав таке підтвердження, що свідчить про те, що відповідач вирішив його заяву по суті без проведення процедури, встановленої ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.13, 20,26,34,44 Порядку №317, а саме: без дотримання процедури опитування осіб, які можуть підтвердити або спростувати інформацію надану заявником, без проведення процедури ідентифікації його особи, без направлення відповідних запитів до компетентних органів та інших держаних органів, тому висновок про належність позивача до громадянства іншої держави позивач вважає передчасним, а рішення, викладене у листі від 18.10.2024р., про відмову у прийнятті документів від позивача таким, що не відповідає критеріям обгрунтованості, добросовісності, розсудливості, оскільки обов'язок щодо дотримання наведеної процедури покладено саме на відповідача, якої останній, на переконання позивача, не дотримався. Також позивач у позові посилається і на те, що прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю про що свідчать і правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.12.2021р. у справі №280/5176/20, від 11.08.2022р. у справі №160/8111/20 та інших постановах, наведених у позові.
Ухвалою суду від 17.02.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 13 березня 2025 року та зобов'язано, зокрема, відповідача протягом 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обгрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності відмови у прийнятті та розгляді заяви та документів позивача «про визнання особою без громадянства ОСОБА_1 » з дотриманням порядку та процедури прийняття такого рішення та за формою, встановленою постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2021р. №317, виходячи з вимог ч.2 ст.77, ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду разом з позовом та доданими до нього документами були отримані відповідачем у його електронному кабінеті 28.01.2025р. (позов з додатками), 17.02.2025р. (ухвала суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України та підтверджується відповідними довідками про доставку електронних листів, наявних у справі.
04.03.2025р. на виконання вищенаведених вимог ухвали суду через систему «Електронний суд» відповідачем до суду надано письмовий відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні даного позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованими, оскільки заява про визнання особою без громадянства подається за формою, встановленою Порядком №317, заявником або його законним представником особисто за місцем проживання особи. Разом з тим, в інтересах позивача його представником, адвокатом лише направлялися адвокатські запити серед яких заява позивача про визнання його особою без громадянства була відсутня. 11.10.2024р. представником позивача на адресу ГУ ДМС у Дніпропетровській області було направлено аналогічно попереднім, заяву від 10.10.2024р. про визнання особою без громадянства, яку було зареєстровано відповідачем за вх. №3-57/6/1231-24 від 16.10.2024р. на яку також було надано відповідь за №1231-2647/1231-24 від 18.10.2024р., вважає, що відповіді на адвокатські запити, що надані відповідачем, не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки носять інформаційно-роз'яснювальний характер щодо дотримання законодавчо встановленого порядку звернення за адміністративною послугою. Натомість, згідно обліку відомчої інформаційної системи «Облік іноземців та ОБГ» позивач ні особисто, ні через законного представника із заявою про визнання особою без громадянства згідно чинного законодавства до відповідача не звертався, документу, що засвідчує факт не перебування у громадянстві іншої держави не надавався всупереч вимогам ст.6-1 Закону №3773-УІ. А оскільки позивач народився на території рф - уродженець м. Єкатеринбург російської федерації, його батьки є громадянами рф, що підтверджує ймовірну належність його до громадянства рф, а отже, він може користуватися захистом та заступництвом держави свого громадянства, не втрачає юридичного зв'язку зі своєю державою та підпорядковується нормам законодавства країни свого громадянства. Оскільки на території України з 24.02.2022р. триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, тому здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та відповідає легітимній меті його здійснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці. Окрім того, за інформаційними даними відповідачем було встановлено, що позивач є уродженцем Єкатеринбурга російської федерації та щодо нього наявна інформація про порушення законодавства України, зокрема, 25.11.2015р. вироком Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з урахуванням рішення Дніпропетровського апеляційного суду від 03.02.2016р. позивача було засуджено за ч.1 ст.185 КК України до штрафу у розмірі 986 грн.; 08.02.2017р. цього ж суду на підставі ч.5 ст.53 КК України штраф замінено на 58 годин громадських робіт: 21.12.2018р. Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу позивача було засуджено за ч.3 ст.187, ч.1 ст.77 КК України до 8 років 6 місяців 5 днів позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч.5 ст.72 КК України до відбуття покарання зараховано строк попереднього ув'язнення з 09.03.2017р. по 21.12.2018р. 01.12.2023р. позивача звільнено з ДУ «Криворізька виправна колонія (№80) у зв'язку з відбуттям строку покарання. 01.12.2023р. працівниками ДМС позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.2 ст.203 КУпАП України. Також за рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 01.12.2023р. у справі №211/7707/23 позивача було затримано та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. 10.06.2024р. позивача звільнено з ДУ «Миколаївська ПТПІ», у тексті судових рішень зазначено, що позивач є громадянином рф, судові рішення є чинними та не скасованими, а отже, підтверджує ймовірну належність позивача до громадянства рф. Також відповідач вказує і на те, що 27.03.2024р. ГУ ДМС прийнято рішення про заборону в'їзду в Україну №1201110100013561 позивачеві терміном на 3 роки до 27.03.2027р. за несплату адміністративного штрафу у розмірі 3400 грн. за постановою №005729 від 01.12.2023р. Пунктами 6,23 ч.1 ст.8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» до заходів правового режиму воєнного стану віднесено, зокрема, встановлення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства; інтернування (примусове оселення) громадян іноземної держави, яка загрожує нападом чи здійснює агресію проти України. Введення воєнного стану в Україні не створює жодних додаткових підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. Разом з тим, введення воєнного стану в Україні, не припиняє обов'язку іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, дотримуватися правил перебування в Україні та виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування. Ті правові норми, що адресуються органам державної влади, їх посадовим особам, насамперед надають їм можливість робити тільки те, що прямо дозволено, що прописано законом, тому, на переконання представника відповідача, позовні вимоги позивача у даній справі є безпідставними, передчасними і необгрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 01.08.2025р. у зв'язку з перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, розгляд даної справи було продовжено на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 01.08.2025р. (а.с.186-187).
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 01.08.2025р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Із наданих учасниками справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Позивач у справі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у місті Єкатеринбург, росія, батько - ОСОБА_2 національність азейбаржанець, громадянство - росія, мати - ОСОБА_3 , громадянка рф, проживає без реєстрації за адресою : АДРЕСА_1 , про що свідчать зміст копії Свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_1 видане 14.07.1998р., копії паспортів та посвідок на постійне проживання батьків позивача, довідки квартального комітету №58, наявних у справі.
Як зазначає позивач у позові, у 2004 році позивач разом з батьками переїхав на постійне проживання на територію України. Державний кордон України перетнув по свідоцтву про народження, оскільки був у малолітньому віці.
З 2004р. по 2005р. проживав разом з батьками у АДРЕСА_2 .
З 2006р. до теперішнього часу фактично проживає у АДРЕСА_1 (без державної реєстрації) за виключенням терміну відбування покарання у місцях позбавлення волі після притягнення до кримінальної відповідальності та поміщенні до ДУ «Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС», згідно рішення суду.
З 31.08.2006р. по 03.11.2011р. навчався у Криворізькій загальноосвітній школі І-Ш ступенів №13 КМР Дніпропетровської області з 4 по 9 клас.
З 03.11.2011р. був переведений на навчання до Криворізької загальноосвітньої школи І-Ш ступенів №66 КМР Дніпропетровської області до 9 класу, навчання не закінчив, свідоцтво про здобуття базової середньої освіти не отримав.
Про отримання ним громадянства рф (країни походження), документування паспортом рф та узаконення правового статусу перебування позивача на території України батьки позивача своєчасно не подбали.
На даний час позивач не має можливості встановити належність до громадянства та оформити паспортний документ, ані країни походження - рф, ані країни постійного проживання - України.
Консульство рф на території України припинило свою діяльність, що унеможливлює звернення позивача до компетентного органу країни походження для підтвердження належності/неналежності до громадянства рф.
Тобто, фактично, не маючи будь-якого паспортного документу, а відповідно, і проїзного документу для перетину кордону, позивач позбавлений можливості звернутися у консульство рф у інших державах з метою подання заяви про отримання відповідної довідки про підтвердження належності/неналежності до громадянства рф.
З урахуванням наведених обставин, позивач 11.10.2024р. особисто засобами поштового зв'язку ДП «Укрпошта» за поштовим відправленням №5170003323200 подав до Відділу 8 ГУ ДМС у м. Кривому Розі Дніпропетровської області заяву про визнання особою без громадянства від 10.10.2024р. з доданими до неї копіями документів, що підтверджується змістом копії наведеної заяви, наявної у справі.
Зазначена заява позивача про визнання його особою без громадянства від 10.10.2024р. була отримана відповідачем засобами поштового зв'язку 16.10.2024р. та зареєстрована відповідачем за вх. №З-57/6/1231-24 від 16.10.2024р. про що свідчить зміст наявних у справі копії поштового рекомендованого повідомлення/відправлення №5170003323200 та відповідні відмітки відповідача на копії заяви позивача.
У відповідь на згадану вище заяву, листом ГУ ДМС у Дніпропетровській області за №1231-2647/1231-24 від 18.10.2024р. адресованим позивачеві, його було повідомлено, що Відділом №8 у м. Кривому Розі Дніпропетровської області заяву позивача про визнання особою без громадянства розглянуто та повідомлено, що на сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану, у зв'язку із повномаштабною збройною агресією зі сторони російської федерації. Також зазначено, що оскільки позивач народився на території російської федерації, це підтверджує його ймовірну належність до громадянства російської федерації. З урахуванням викладеного, повідомлено, що зразки заяви про визнання особи без громадянства затверджені Порядком №317 від 24.03.2021р. та звернутися із заявою про визнання особи без громадянства позивач зможе у разі надання ним документа, що він не є громадянином російської федерації, про що свідчить зміст копії наведеного листа-відповіді.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у прийнятті та розгляді заяви та документів «про визнання особою без громадянства у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011р.№3773-VI (далі-Закон №3773-УІ), Положенням про ДМСУ №360, Порядком розгляду заяв про визнання особою без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2021р. №317, у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №317).
Згідно з Положенням про Державну міграційну службу України, затверджену постановою КМУ від 20.08.2014 року №360 встановлено, що ДМСУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (п.1).
ДМСУ відповідно до покладених на неї завдань, крім іншого, а саме:
- приймає відповідно до законодавства рішення про встановлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та їх скасування (п.п.4 п.4 Положення);
- здійснює оформлення, обмін і видачу особам без громадянства посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, пересилає, визнає недійсним, вилучає та знищує такий документ в передбачених законодавством випадках (п.п.8-1 п.4 Положення);
- приймає рішення про визнання/відмову у визнанні особою без громадянства, зупинення/поновлення/припинення розгляду заяви про визнання особою без громадянства, про продовження строку розгляду заяви про визнання особою без громадянства, про скасування рішення про визнання особою без громадянства, а також видає довідку про звернення за визнанням особою без громадянства, продовжує строк її дії та вилучає її (п.п.9-2 п.4 Положення).
Пунктом 7 Положення встановлено, що ДМСУ здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
Отже, наведені приписи свідчать про те, що саме на відповідача як територіальний підрозділ ДМСУ, покладено повноваження щодо прийняття, розгляду по суті та прийняття рішень за заявами про визнання особи без громадянства за відповідною процедурою.
Статтею 3 Конституції України встановлені права і свободи людини та їх гарантії , які визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI).
У відповідності до п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону №3773-VI, особа без громадянства - особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.
Відповідно до ч. ч. 22 та 23 ст. 4 Закону №3773-VI особа, яка не може отримати паспортний документ у зв'язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, має право звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про визнання особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.
Особи, яких визнано особами без громадянства в порядку, встановленому цим Законом, та які отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах, на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Відповідно до ст. 6-1 Закону №3773-VI заява про визнання особою без громадянства подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, повнолітньою дієздатною особою.
Разом із заявою подається документ, що посвідчує особу, або документ, що надає право на в'їзд або виїзд з держави, виданий іноземною державою (за наявності), документ, що засвідчує факт неперебування у громадянстві іншої держави (за наявності), або інший документ, що підтверджує інформацію, викладену в заяві. У разі відсутності в особи, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, вищезазначених документів за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві.
Особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, має право на співбесіду з уповноваженими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, зобов'язана співпрацювати з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, з'являтися на співбесіди, надавати докази для визнання її особою без громадянства.
Особі, яка подає заяву про визнання особою без громадянства та не володіє українською мовою, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, безоплатно забезпечує перекладача з мови, якою володіє така особа, а також письмовий переклад її документів.
Особа під час подання заяви про визнання особою без громадянства надає свої біометричні дані для їх фіксації.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом шести місяців з дня подання заяви про визнання особою без громадянства на підставі всієї наявної інформації і документів приймає рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства. Строк розгляду такої заяви може бути подовжений уповноваженою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, до 12 місяців.
Під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, вживає необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, країн або місць її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з країни, громадянство якої мають члени її сім'ї.
Протягом строку розгляду заяви про визнання особою без громадянства особа вважається такою, яка тимчасово перебуває на території України на законних підставах. Для підтвердження цього особі видається довідка встановленого зразка про звернення за визнанням особою без громадянства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, приймає рішення про відмову у визнанні особою без громадянства зокрема у разі, якщо: особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, свідомо подала недійсні (крім документів, що стали недійсними у зв'язку із закінченням строку їх дії), підроблені документи або повідомила про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визначення її статусу.
Після прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства протягом трьох робочих днів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, направляє особі, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законному представнику повідомлення про це із зазначенням підстави відмови відповідно до цього Закону та роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Рішення про відмову у визнанні особою без громадянства може бути оскаржено особою, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законним представником до адміністративного суду протягом 20 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову у визнанні особою без громадянства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 №317 затверджено Порядок розгляду заяв про визнання особою без громадянства (далі - Порядок №317, у редакції, чинній на дату звернення позивача із заявою про визнання його особою без громадянства).
Згідно з п. 2 Порядку № 317 передбачено, що право на звернення із заявою про визнання особою без громадянства має особа, яка не може отримати паспортний документ у зв'язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.
Відповідно до пункту 20 Порядку №317 визначено, що разом із заявою про визнання особою без громадянства особа подає документ, що посвідчує особу, або документ, що надає право на в'їзд або виїзд з держави, виданий іноземною державою (за наявності), документ, що засвідчує факт неперебування у громадянстві іншої держави, строк дії якого закінчився (за наявності), або інший документ, що підтверджує інформацію, викладену в заяві (документи, що підтверджують факт народження особи, перебування її у шлюбі, наявність дітей, навчання в освітньому закладі України або іншої держави, паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, документи про роботу, отримання на території України медичної допомоги, про місце проживання, про право власності на житло або інші об'єкти нерухомості в Україні, довідки, видані органами місцевого самоврядування або державними органами, довідки з посольств іноземних держав або місць попереднього постійного та довгострокового проживання особи, а також з держав, громадянство яких мають члени її сім'ї, тощо).
У разі відсутності у особи, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, зазначених документів та/або документів з фотокарткою (для особи, яка досягла 18-річного віку) за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві, та/або впізнати особу за фотокарткою.
Перелік таких осіб надається особою, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, або встановлюється працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС за результатами розгляду поданих особою документів із урахуванням її місця проживання, навчання, родинних та соціальних зв'язків тощо.
Опитування осіб повинно бути проведене територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС не пізніше ніж протягом 14 робочих днів з дати подання заяви про визнання особою без громадянства.
Персональні дані особи, що опитується, підтверджуються документами, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, або паспортним документом іноземця або особи без громадянства. Опитаними можуть бути тільки ті іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України.
Результати опитування особи щодо підтвердження фактів, викладених в заяві про визнання особою без громадянства, письмово фіксуються працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС у вигляді пояснення, засвідчуються підписом особи, що була опитана, та працівника територіального органу/територіального підрозділу ДМС та зберігаються у справі про визнання особою без громадянства. Під час опитування працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС можуть задаватися особі уточнюючі питання, які мають істотне значення для вирішення питання щодо визнання особою без громадянства.
За результатами свідчень кожної особи, яка брала участь у впізнанні особи за фотокарткою, складається окремий акт впізнання особи за формою згідно з додатком 2, який враховується під час ідентифікації та/або встановлення особи.
Після прийняття до розгляду заяви про визнання особою без громадянства та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, та проводить перевірку поданих нею документів - пункт 24 Порядку №317.
Згідно з пунктом 25 Порядку №317 у ході перевірки поданих документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС формує матеріали справи у паперовій формі, перевіряє справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у межах своїх повноважень з'ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для прийняття рішення про визнання особою без громадянства.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, до якого було подано заяву про визнання особою без громадянства, здійснює ідентифікацію особи на підставі даних, отриманих з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру та відомчої інформаційної системи ДМС.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, до якого було подано заяву про визнання особою без громадянства, не пізніше ніж протягом тижня з дати подання такої заяви проводить перевірку заявника за даними обліку територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, у тому числі щодо належності до громадянства України, шляхом надсилання відповідних запитів. Відповідь на такі запити повинна надаватися територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з моменту отримання відповідного запиту.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, до якого було подано заяву про визнання особою без громадянства, надсилає не пізніше ніж протягом двох тижнів з дати подання такої заяви відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів Служби безпеки, Адміністрації Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи Служби безпеки проводять відповідно до своїх повноважень у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яких не може бути визнано особами без громадянства у зв'язку з наявністю підстав, визначених частиною третьою статті 6-1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Строк перевірки може бути продовжений, але не більш як на один місяць.
Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС отримує інформацію про особу, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, від Адміністрації Держприкордонслужби у межах її повноважень.
Згідно з п. 26 Порядку №317, під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства працівник територіального органу/територіального підрозділу, структурного підрозділу ДМС вживає необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, держав або місць її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з держави, громадянство якої мають члени її сім'ї.
У разі необхідності отримання більш детальної інформації про особу, яка звернулася із заявою про визнання особою без громадянства, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС може ініціювати перевірку відомостей, викладених у такій заяві, шляхом відвідування заявника за місцем проживання та опитування осіб, які можуть підтвердити або спростувати інформацію, надану заявником.
У разі коли особою не надані довідки про неналежність до громадянства держав її попереднього постійного та довгострокового проживання та/або з держави, громадянство якої мають члени її сім'ї, працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС надсилається відповідний запит дипломатичним представництвам або консульським установам (далі - іноземні представництва) цих держав із проханням надати відповідь на запит протягом одного місяця.
У разі неотримання відповіді на такий запит від іноземних представництв протягом двох місяців повторний запит до іноземного представництва надсилається працівником структурного підрозділу ДМС. У разі неотримання відповіді на повторний запит протягом двох місяців з моменту його надсилання працівником структурного підрозділу ДМС надсилається запит іноземному представництву втретє.
У разі коли після третього такого запиту не надходить відповіді від іноземного представництва, то особа не вважається громадянином цієї держави.
Відповідно до пунктів 27, 29, 30 Порядку №317 перевірка інформації про дату в'їзду на територію України заявника проводиться з використанням засобів інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, "Аркан" або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби, відповідь на які надається протягом місяця з дня надходження таких запитів.
У разі необхідності одержання відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть такі відомості одержуються в установленому законодавством порядку.
У разі необхідності підтвердження інших відомостей про заявника або дійсності поданих ним документів надсилаються запити відповідним державним органам або їх територіальним органам/територіальним підрозділам, які надають відповідь протягом місяця з дня надходження таких запитів.
Після вжиття заходів, передбачених пунктами 20-28 цього Порядку, які належать до компетенції працівників територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, після отримання відповідей на запити до територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, МВС, органів Національної поліції, регіональних органів Служби безпеки та Адміністрації Держприкордонслужби справа про визнання особою без громадянства із доданими аудіофайлами співбесід надсилається для подальшого розгляду структурному підрозділу ДМС. При цьому справа структурному підрозділу ДМС повинна бути надіслана не пізніше ніж через три місяці з дати приймання документів. Якщо у зазначений строк відповіді на запити не отримані, справа надсилається без таких відповідей, які потім надсилаються структурному підрозділу ДМС окремо.
Працівник структурного підрозділу ДМС перевіряє у місячний строк правильність оформлення документів, що надійшли від територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, вивчає відповідність наведених підстав, визначених статтею 6-1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", з'ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні статусу особи без громадянства відповідно до частини третьої статті 6-1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", у разі потреби надсилає запит до МВС, Національної поліції, Служби безпеки, призначає співбесіду особі, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, а також проводить інші заходи, віднесені до його компетенції відповідно до пункту 26 цього Порядку.
МВС, Національна поліція, Служба безпеки проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, які не мають право на визнання особою без громадянства. Строк розгляду запитів може бути продовжений зазначеними органами, але не більш як на один місяць. Інформація про результати перевірки надсилається ДМС.
Відповідно до п.34 Порядку №317, рішення про визнання особою без громадянства приймається уповноваженою особою ДМС за результатами ідентифікації та/або встановлення особи, перевірки поданих нею документів та відсутності підстав для відмови у визнанні особою без громадянства, на підставі обґрунтованого висновку, складеного працівником структурного підрозділу ДМС
Відповідно до п. 35 Порядку №317 рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства оформляється за формою згідно з додатком 1 засобами відомчої інформаційної системи ДМС, підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи ДМС, при цьому рішення у паперовій формі підписується уповноваженою особою ДМС, скріплюється печаткою ДМС та долучається до матеріалів справи про визнання особою без громадянства.
Рішення про відмову у визнанні особою без громадянства після підписання уповноваженою особою ДМС сканується працівником структурного підрозділу ДМС із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС до заяви про визнання особою без громадянства та надсилається особі з урахуванням вимог пункту 45 цього Порядку.
Вичерпний перелік підстав для відмови у визнанні особою без громадянства наведені у пункті 44 Порядку №317.
Так, за приписами п. 44 Порядку №317 передбачено, що уповноваженою особою ДМС приймається рішення про відмову у визнанні особою без громадянства у разі, коли:
1) особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, є громадянином України або іншої держави за умови, що її громадянство було визнано компетентним органом цієї держави та заявник був документований відповідно до законодавства цієї держави;
2) особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, свідомо подала недійсні (крім документів, що стали недійсними у зв'язку із закінченням строку їх дії), підроблені документи або повідомила про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визначення її статусу;
3) особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства, як це визначено міжнародними актами, розробленими з метою недопущення таких злочинів, або скоїла тяжкий злочин неполітичного характеру поза межами держави проживання до того, як вона була допущена у цю державу, або є винною у вчиненні діянь, що суперечать цілям і принципам ООН.
Після прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства протягом трьох робочих днів структурний підрозділ ДМС надсилає його особі, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законному представнику із повідомленням про підстави відмови відповідно до Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, а також про право заявника на безоплатну правничу допомогу під час процедури оскарження рішення про відмову у визнанні особою без громадянства - пункт 45 Порядку №317.
Отже, із аналізу згаданих вище приписів слідує, що заява про визнання особою без громадянства, яка подана заявником особисто, має бути розглянута відповідачем за наведеною процедурою, а саме: прийняття відповідачем заяви до розгляду; вжиття необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, зокрема, місць його попереднього постійного та довгострокового проживання, опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені у заяві; проведення ідентифікації та/або встановлення особи; перевірки викладених відомостей у заяві шляхом відвідування заявника за місцем проживання та опитування осіб, які можуть підтвердити або спростувати інформацію, надану заявником; ініціювання запитів до відповідних компетентних органів, і тільки за результатами проведення вище зазначених заходів, на підставі обгрунтованого висновку, посадовою особою приймається рішення про визнання особою без громадянства або відмову у визнанні особи без громадянства за формою, затвердженою згаданим Порядком №317.
Як вбачається із наявних у справ копій документів, 11.10.2024р. позивачем особисто засобами поштового зв'язку ДП «Укрпошта» на адресу відповідача була надіслана заява про визнання його особою без громадянства з доданими до неї документами від 10.10.2024р., яка була отримана відповідачем 16.10.2024р., що підтверджується змістом рекомендованого поштового повідомлення/відправлення №5170003323200.
Заява позивача про визнання особою без громадянства від 10.10.2024р., яка була підписана особисто самим позивачем, була зареєстрована відповідачем 16.10.2024р. за вх. №З-57/6/1231-24 про що свідчить відповідна відмітка на копії заяви.
Факт прийняття та реєстрації відповідачем 16.10.2024р. згаданої заяви позивача про визнання особою без громадянства, підтверджено і самим представником відповідача у відзиві на позов.
У відповідь на заяву позивача від 16.10.2024р. Листом ГУ ДМС у Дніпропетровській області №1231-2647/1231-24 від 18.10.2024р. за вх. №З-57/6/1231-24, скерованим відповідачем на адресу саме позивача (а не адвоката), відповідач повідомив позивача що його заяву про визнання особою без громадянства розглянуто, зазначено, що оскільки позивач народився на території російської федерації, це підтверджує ймовірну належність позивача до громадянства російської федерації та роз'яснено, що позивач зможе звернутися із заявою про визнання особи без громадянства у разі надання ним документа, що позивач не є громадянином російської федерації про що свідчить зміст копії наведеного листа, наявного у справі.
В той же час, судом встановлено, що заява позивача про визнання особи без громадянства від 10.10.2024р. відповідачем не розглядалась, рішення за встановленою формою, відповідачем не приймалось з дотриманням процедури, встановленої ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.20-44 Порядку №317 (такі докази відповідачем суду не надані).
За викладених обставин та враховуючи встановлені обставини щодо не розгляду заяви позивача про визнання особою без громадянства від 10.10.2024р., отриманої та зареєстрованої відповідачем 16.10.2024р. за вх. №З-57/6/1231-24, не прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення про визнання особою без громадянства або рішення про відмову у визнанні особи без громадянства за формою та процедурою, встановленою вищенаведеними приписами ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.20-44 Порядку №317, тобто без дотримання процедури, встановленої законом, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень у даних правовідносинах допустив бездіяльність у даному питанні, яка порушує права та інтереси позивача, призводить до правової невизначеності особи-позивача, тому така бездіяльність відповідача підлягає визнанню судом протиправною.
При цьому, судом враховується і те, що згідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - ч.1, п.4 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також і згідно п.10 ч.2 ст.245 наведеного Кодексу, визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення у інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд вважає, що у даному спорі належним і ефективним способом захисту та відновлення порушеного права позивача у даних правовідносинах є саме визнання судом протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви позивача про визнання особою без громадянства від 10.10.2024р., отриманою та зареєстрованою відповідачем 16.10.2024р. за вх.№З-57/6/1231-24, не прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення про визнання особою без громадянства або рішення про відмову у визнанні особи без громадянства за формою та процедурою, встановленою вищенаведеними приписами ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.20-44 Порядку №317, тобто без дотримання процедури, встановленої законом, тому у цій частині позову слід вийти за межі позовних вимог та обрати інший (ніж заявлений у позові) найбільш ефективний спосіб захисту та відновлення порушених прав позивача з урахуванням повноважень суду, визначених ст.ст.9,245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом у даних правовідносинах враховується і те, що відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України» дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання або обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка вирішення органу влади повинна бути чіткою та зрозумілою, як і можливі наслідки.
Європейський суд з прав людини також підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (пункт 71 рішення ЄСПЛ).
Також і в рішенні Європейського Суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» суд вказав, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Таким чином, у даному випадку, відповідач (суб'єкт владних повноважень) не міг уникнути виконання свого обов'язку щодо розгляду заяви позивача про визнання особою без громадянства від 10.10.2024р., отриманою відповідачем та зареєстрованою 16.10.2024р. за вх. №З-57/6/1231-24, прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення про визнання особою без громадянства або рішення про відмову у визнанні особи без громадянства за формою та процедурою, встановленою вищенаведеними приписами ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.20-44 Порядку №317.
За таких обставин, вищенаведена бездіяльність відповідача у даних правовідносинах щодо не розгляду вищенаведеної заяви позивача про визнання особою без громадянства та не прийняття за нею відповідного акту індивідуальної дії (рішення) за встановленою законодавством України вищеописаною процедурою, визнається судом протиправною.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, у ході судового розгляду справи представником відповідача у відзиві на позов не було наведено жодних підстав та не надано доказів правомірності бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви позивача про визнання особою без громадянства від 10.10.2024р. отриманої та зареєстрованої відповідачем 16.10.2024р. за вх. №З-57/6/1231-24, не прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення про визнання особою без громадянства або рішення про відмову у визнанні особи без громадянства за формою та процедурою, встановленою вищенаведеними приписами ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.20-44 Порядку №317, з урахуванням аналізу обставин, встановлених судом та норм вищенаведеного законодавства, які відповідачем не спростовані.
Судом критично надається оцінка аргументам відповідача з приводу того, що позивач має обов'язок подати заяву про визнання особою без громадянства до відповідача особисто, адвокатські запити такої заяви не містили, а заява за встановленою Порядком №317 формою позивачем особисто не подавалась, з огляду на таке.
По-перше, як встановлено судом із матеріалів справи 11.10.2024р. на адресу відповідача позивач надіслав засобами поштового зв'язку заяву про визнання особою без громадянства від 10.10.2024р. особисто про що свідчить зміст копії наведеної заяви та копії рекомендованого поштового повідомлення/відправлення за №5170003323200.
По-друге, вказану заяву позивача від 10.10.2024р. про визнання особою без громадянства відповідачем було отримано та зареєстровано відповідачем 16.10.2024р. за вх. №З-57/6/1231-24, що підтверджено відміткою на копії заяви та представником відповідача у відзиві на позов.
Копія заяви позивача про визнання особою без громадянства від 10.10.2024р. була додана до відзиву на позов самим відповідачем.
А відтак, наведені встановлені судом обставини, доводи відповідача про не подання заяви про визнання особою без громадянства особисто позивачем, спростовані дослідженими доказами, тому є неспроможними.
Є безпідставними та необгрунтованими посилання відповідача щодо не подання позивачем заяви про визнання особою без громадянства за встановленою формою згідно Порядку №317, оскільки наведені доводи є проявом надмірного формалізму з боку суб'єкта владних повноважень та не звільняли відповідача від обов'язку розгляду заяви позивача, зареєстрованої 16.10.2024р. за процедурою, встановленою ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.20-44 Порядку №317.
При цьому, слід зазначити, що розгляд такої заяви шляхом надсилання відповідного листа з роз'ясненнями, що мало місце у даних правовідносинах, ні приписами ст.6-1 Закону №3773-УІ, ні п.п.20-44 Порядку № 317 не передбачено.
А відтак, порушення процедури розгляду заяв про визнання особою без громадянства, встановленої законом, з боку відповідача суперечить не тільки вищенаведених приписам законодавства України, а й призводить до порушення принципу правової визначеності особи-заявника, правил належного урядування з боку держави про що зазначено і у рішенні ЄСПЛ «Рисовський проти України», яке судом проаналізоване вище, що є неприпистимим.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і аргументи відповідача з приводу того, що позивач може звернутися із відповідною заявою до відповідача лише після надання документу про те, що він не є громадянином рф, з огляду на те, що такий документ додається до заяви у разі його наявності, а у разі відсутності такого документу, проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб згідно ст.6-1 Закону №3773-УІ, чого відповідачем зроблено не було (таких доказів відповідачем суду не надано).
А отже, не надання документу про те, що позивач не є громадянином рф, не може бути підставою для відмови у розгляді його заяви за процедурою, встановленою Порядком №317, оскільки п.44 згаданого Порядку, таких підстав для відмови у визнанні особою без громадянства, не містить.
Судом критично надається оцінка доводам відповідача з приводу того, що в інформаційних базах наявна інформація про порушення позивачем законодавства України, зокрема, наявність вироків про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, рішень про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення про затримання і поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, встановлення за вказаними судовими рішеннями громадянства позивача - як громадянина рф, з огляду на те, що всі ці обставини не звільняють відповідача від виконання ним своїх обов'язків щодо розгляду заяв про визнання особи без громадянства саме за процедурою, встановленою законом та з прийняттям відповідного рішення суб'єктом владних повноважень, що відповідачем у даних правовідносинах було взагалі проігноровано.
З приводу тверджень відповідача про те, що вироками та судовими рішеннями винесеними стосовно позивача, було встановлено, що позивач є громадянином рф, то суд зазначає, що ці доводи відповідача є неспроможними, не заслуговують на увагу, оскільки за змістом досліджених судових рішень предметом їх спору не було встановлення та дослідження громадянства позивача, а відтак, ці рішення суду не мають преюдиційного значення у даних правовідносинах у розумінні ст. 78 КАС України і не звільняють відповідача від обов'язку довести правомірність бездіяльності відповідача, яка судом встановлена у даних правовідносинах, та яка відповідачем жодними доказами не спростована.
Є безпідставними та неспроможними і посилання відповідача на те, що правові норми, які адресуються органам державної влади, їх посадовим особам, надають їм можливість робити тільки те, що прямо дозволено, що прописано законом, з огляду на те, що процедурні норми щодо розгляду заяв заявників про визнання особою без громадянства чітко прописані у ст.6-1 Закону №3773-УІ та у п.п.20-44 Порядку №317, яких відповідач, не має право, а зобов'язаний дотримуватися у чіткій відповідності та послідовності.
Разом з тим, як встановлено судом та не спростовано відповідачем жодними доказами після прийняття та реєстрації заяви позивача про визнання особою без громадянства 16.10.2024р. за вх. №№З-57/6/1231-24 відповідач та його посадові особи вимог ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.20-44 Порядку №317 не виконали, а саме: заяву не розглянули по суті, рішення не прийняли ні про визнання особою без громадянства, ні про відмову у визнанні особою без громадянства, фактично проявили протиправну бездіяльність до прав та інтересів заявника, всупереч вимогам не лише наведених законів та нормативно-правових актів, а й статті 19 Конституції України.
Також слід зазначити, що і оголошення воєнного стану в України, який триває і на даний час, на що відповідач посилається у відзиві на позов, не звільняє від виконання обов'язків відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладених на нього державою у період дії воєнного стану.
Всі інші доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, уважно вивчені судом, проте висновків суду не спростовують, тому не беруться судом до уваги.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши за критеріями, встановленими ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, правомірність бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви позивача про визнання особою без громадянства від 10.10.2024р., отриманої та зареєстрованої відповідачем 16.10.2024р. за вх. №З-57/6/1231-24, не прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення про визнання особою без громадянства або рішення про відмову у визнанні особи без громадянства за формою та процедурою, встановленою вищенаведеними приписами ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.20-44 Порядку №317, суд приходить до висновку, що наведена бездіяльність відповідача є протиправною, оскільки вчинена не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Таким чином, оскільки судом встановлено, що вищенаведена протиправна бездіяльністю відповідача не відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, у зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що така протиправна бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви позивача та не прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення про визнання особою без громадянства або рішення про відмову у визнанні особи без громадянства за формою та процедурою, встановленою вищенаведеними приписами ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.20-44 Порядку №317, є такою, що порушує права та інтереси позивача, призводить до правової невизначеності особи-позивача, а тому наведена бездіяльність є протиправною.
Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача прийняти у позивача та розглянути його заяву про визнання особою без громадянства та додані до неї документи з урахуванням Порядку №317, то у цій частині позовні вимоги позивача, як похідні позовні вимоги, підлягають частковому задоволенню щодо спонукання відповідача розглянути заяву позивача та прийняти за нею рішення за процедурою, встановленою ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.20-22 Порядку №317, виходячи з наступного.
У відповідності до п.4 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Так, як встановлено судом вище, відповідач, після отримання і реєстрації заяви позивача про визнання особою без громадянства від 16.10.2024р. за вх. №З-57/6/1231-24, вчинив протиправну бездіяльність щодо її не розгляду, не прийняття за нею відповідного рішення про визнання особою без громадянства або рішення про відмову у визнанні особи без громадянства за формою та процедурою, встановленою ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.20-44 Порядку №317, що відповідачем не спростовано та таких доказів суду не надано.
А відтак, враховуючи те, що відповідачем вказана вище заява позивача не розглядалась та відповідне рішення відповідачем за вищенаведеною процедурою не приймалося взагалі, суд приходить до висновку, що з метою відновлення порушеного права позивача, не втрачаючись при цьому у свободу розсуду суб'єкта владних повноважень у даних правовідносинах, слід зобов'язати відповідача розглянути зареєстровану відповідачем заяву позивача про визнання особою без громадянства від 16.10.2024р. за вх. №З-57/6/1231-24 та прийняти рішення про визнання особою без громадянства або рішення про відмову у визнанні особи без громадянства з дотриманням процедури, встановленої ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.20-44 Порядку №317 та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому судовому рішенні, що є ефективним способом захисту та відновлення порушених прав позивача (за умови встановленої судом вище бездіяльності відповідача у даних правовідносинах) з урахуванням повноважень суду, визначених ст.ст.9,245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Між тим, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у прийнятті заяви позивача про визнання особою без громадянства та зобов'язання відповідача прийняти зазначену заяву позивача задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.
Як встановлено судом зміст листа відповідача від 18.10.2024р. №1231-2647/1231-24, за яким фактично надано роз'яснення на заяву позивача про визнання особою без громадянства від 16.10.2024р. за вх. №З-57/6/1231-24, посилань щодо відмови у прийнятті зазначеної заяви позивача не містить.
Навпаки, як зміст копії заяви позивача про визнання особою без громадянства, доданий саме відповідачем до відзиву на позов, так і відзив на позов містить відомості про те, що заява позивача про визнання особою без громадянства була зареєстрована відповідачем 16.10.2024р. за вх. №З-57/6/1231-24.
Відповідно, зазначені встановлені судом обставини, свідчать про те, що заява позивача про визнання особою без громадянства від 10.10.2024р. подана ним особисто та отримана відповідачем 16.10.2024р. засобами поштового зв'язку і зареєстрована 16.10.2024р. за вх. №З-57/6/1231-24 фактично була прийнята відповідачем.
А тому, суд приходить до висновку, що обгрунтовані підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у прийнятті заяви позивача та зобов'язання відповідача прийняти згадану заяву позивача, у адміністративного суду відсутні.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №233446708 від 07.02.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1211 грн. 20 коп., виходячи із розрахунку: 1211,20 грн./2.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 52, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області в особі Відділу №8 у м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області в особі Відділу №8 у м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області щодо не розгляду заяви позивача про визнання особою без громадянства від 10.10.2024р., отриманої та зареєстрованої відповідачем 16.10.2024р. за вх. №З-57/6/1231-24, не прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення про визнання особою без громадянства або рішення про відмову у визнанні особи без громадянства за формою та процедурою, встановленою приписами ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.20-44 Порядку №317.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №8 у м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В.Липинського, буд.7 код ЄДРПОУ 37806243) розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код та паспорт відсутні) про визнання особою без громадянства від 10.10.2024р., отриману та зареєстровану ГУ ДМС в Дніпропетровській області в особі Відділу №8 у м. Кривому Розі 16.10.2024р. за вх. №З-57/6/1231-24 та за результатами її розгляду прийняти рішення про визнання особою без громадянства або рішення про відмову у визнанні особи без громадянства за формою та з дотриманням процедури, встановленою приписами ст.6-1 Закону №3773-УІ та п.п.20-44 Порядку №317 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому судовому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул.В.Липинського, буд.7 код ЄДРПОУ 37806243) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код та паспорт відсутні) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва