01 серпня 2025 рокуСправа №160/16749/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства "ДНІПРОАГРО" про стягнення 161473,13 грн.,-
06.06.2025р. через систему "Електронний суд" Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства "ДНІПРОАГРО" та просить:
- стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік у розмірі 161473,13 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем у 2024 році не було виконано нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що становив 1 робоче місце. Середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача у 2024 році складала 17 осіб, проте, із них особам, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є меншим ніж встановлено нормативом. Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю наведеним законом передбачена відповідальність у вигляді застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій, які складають 161473,13 грн., згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, складеного позивачем та доданого до позову. Вказаний розрахунок адміністративно-господарських санкцій було надіслано відповідачеві у встановленому законодавством порядку, що підтвердженого копією квитанції від 04.03.2025р., однак, відповідач самостійно до 15.04.2025 р. вказаної адміністративно-господарської санкції у розмірі 161473,13 грн. не сплатив, тому позивач просить її стягнути з відповідача у судовому порядку (а.с.1-3,9).
Ухвалою суду від 11.06.2025р. було відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано відповідачу - протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст. ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; окрім того, надати докази, що свідчать про створення у 2024 році робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (зокрема, надати копії відповідних наказів, засвідчених у встановленому законодавством порядку); докази подання до центру зайнятості звітів протягом 2024 року про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю або докази сплати штрафних санкцій за невиконання нормативу у сумі 161473,13 грн., виходячи з вимог ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.13).
Зазначена ухвала суду була направлена та отримана відповідачем у його електронному кабінеті 11.06.2025р., що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, наявної у справі (а.с.15).
20.06.2025р., на виконання вищевказаної ухвали суду, через систему "Електронний суд", відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що ним у звітному 2024 році в повному обсязі виконано вимоги щодо нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості 1 особи, а інформація, зазначена позивачем у розрахунку санкцій не відповідає дійсності та спростовується доказами, долученими до справи. Так, з 01.08.2024 року на підставі наказу № 4 у відповідача на посаді «обліковець» працює ОСОБА_1 , якому довічно встановлено 2 групу інвалідності, доказом цього є відомості про нарахування заробітної плати. Також, відповідач посилається і на Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 року №466), яким регламентовано механізм проведення Держпрацею, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання вимог статей 19 та 20 Закону № 875-XII. Відповідач стверджує, що відповідно до зазначеного порядку, саме на органи Держпраці законодавчо покладений обов'язок перевірки суб'єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб'єкта господарювання виникає обов'язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання цього нормативу. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.11.2022 у справі №400/3957/21. Оскільки перевірки відповідача органами Держпраці на предмет дотримання виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2024 році не було, то позивач передчасно, не маючи встановлених актом перевірки органами Держпраці доказів про недотримання ним нормативу працевлаштування інвалідів у 2024 році, посилаючись лише на інформаційно-аналітичні бази даних, звернувся з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій. Відповідач вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню за відсутності в діях відповідача складу адміністративного правопорушення (а.с.17-20).
У відповідності до вимог ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Отже, рішення у даній справі приймається судом 01.08.2025р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі Закон № 875-XII).
Частиною першою статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з частиною третьою статті 18 цього Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно з частиною другою статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до частини четвертої статті 19 цього Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Частиною шостою статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію, зокрема: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.ч. 12, 13 ст. 19 цього Закону Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів) (ч. 3 ст. 20 Закону № 875-XII).
Згідно з ч. 4 ст. 20 цього Закону адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Частинами дев'ятою, десятою статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку. Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.
З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що обов'язок щодо виконання нормативу та створення на підприємстві, зокрема, 1 робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю виникає для тих підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, в яких середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік складає від 8 до 25 осіб.
Так, з наявних матеріалів справи судом встановлено, що за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю у 2024 році, позивачем нараховано відповідачеві адміністративно-господарські санкції у розмірі 161473,13 грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника відповідача, що підтверджується відповідним розрахунком суми адміністративно-господарських санкцій (а.с.9).
При цьому, згідно наведеного розрахунку, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2024 рік у відповідача становить 17 осіб (а.с.9).
Як встановлено судом із наданих відповідачем документів, у 2024 році у відповідача працювала одна особа з інвалідністю, а саме: ОСОБА_1 (працює з 01.08.2024 по теперішній час), що підтверджується копією наказу № 4 від 01.08.2024р. про прийняття на роботу, копіями відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам та відомостей про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору за 3 квартал 2024 року (а.с.27, 28-37).
Також, зі змісту наданих копій документів видно, що зазначена особа є особою з інвалідністю, якому довічно встановлено 2 групу інвалідності, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 21.01.2020р. (а.с.26).
Окрім того, на додаткове підтвердженням працевлаштування особи з інвалідністю у 2024 році відповідачем надано копію відомостей про трудові відносини осіб на 3 квартал 2024р., з яких вбачається, що період трудових відносин ОСОБА_1 з відповідачем розпочався з 01.08.2024р. і триває по теперішній час (а.с.37-зворот-38).
Таким чином, із наведених встановлених судом обставин справи та аналізу норм чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач виконав свій обов'язок щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, встановленого ч.1 ст.19 Закону № 875-XII, а саме: створив 1 робоче місце на підприємстві та працевлаштував одну особу з інвалідністю, а отже застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у сумі 161473,13 грн. за наявним розрахунком є безпідставним та необґрунтованим.
Отже, із наведених, встановлених судом обставин та аналізу норм чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за вищенаведеним розрахунком у розмірі 161473,13 грн., оскільки порушення вимог ст.19 Закону №875-XII, з боку відповідача, позивачем не доведено та спростовано вищенаведеними дослідженими копіями доказів, у зв'язку з чим нарахування позивачем відповідачеві адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с.9) є безпідставним та необґрунтованим.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, з урахуванням встановлених судом обставин справи доводи позивача щодо невиконання відповідачем вимог ст.19 Закону №875-XII та недотримання нормативу щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю у 2024р. на підприємстві, спростовуються вищенаведеними доказами у справі, які підтверджують, що відповідачем була працевлаштована особа з інвалідністю у 2024 році.
Водночас, позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено невиконання відповідачем вимог ст.19 Закону №875-XII щодо недотримання вимог законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю у 2024р. на підприємстві відповідача.
За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за вищезазначеним розрахунком є безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України, оскільки вчинення відповідачем правопорушення щодо невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році згідно наданих документів, судом не встановлено, позивачем не доведено та спростовується вище досліджуваними доказами, а відповідно, у адміністративного суду відсутні і підстави для задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що судові витрати понесені позивачем, підлягають стягненню з бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень лише при задоволенні позову позивача, який не є суб'єктом владних повноважень згідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Проте, враховуючи те, що суд не знайшов підстав для задоволення даного адміністративного позову, а також і те, що позивачем у справі є суб'єкт владних повноважень, судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору покладаються на позивача за нормами ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства "ДНІПРОАГРО" про стягнення 161473,13 грн. -відмовити повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача з урахуванням вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва