01 серпня 2025 рокуСправа №160/5434/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1635-54/425 від 11.05.2019р., -
10.06.2019р. (згідно відомостей Нова Пошта) ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправними дії відповідача по нарахуванню позивачеві боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 15819,54 грн.;
- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1635-54/425 від 11.05.2019р. на суму 15819,54 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона не погоджується із оспорюваною вимогою, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона була зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 07.02.1995, разом з цим, з 2003 року по 27.11.2018 (дата реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця) підприємницьку діяльність не здійснювала, податкову звітність до контролюючого органу не подавала; з 01.11.1994 позивач працює на повну ставку вчителем української мови та літератури Петропавлівської заочної школи, із заробітної плати якої щомісячно відраховується єдиний соціальний внесок; згідно з пунктом 4 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, тоді як у даному випадку контролюючий орган прийняв оспорювану вимогу лише на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суд з прав людини.
Рішенням судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєва М.В. від 01.10.2019р. у справі №160/5434/19, яке було залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020р., у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області було відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 06.02.2025р. рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Наведена справа повернулася на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду 18.02.2025р. та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вказану справу було передано для розгляду судді Конєвій С.О.
Ухвалою суду від 28.02.2025р. було прийнято дану справу до свого провадження, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами згідно до ч.2, п.6 ч.6 ст.12, ч.2, ч. 3 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
В подальшому, ухвалою суду від 11.04.2025р. було замінено первісного відповідача у цій справі з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.
14.03.2025р. через систему “Електронний суд» від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив, в якому останній просив зокрема відмовити в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі посилаючись на те, що згідно з даними інформаційних систем ДПС України ФОП ОСОБА_1 з 07.02.1995р. перебувала на обліку в Петропавлівській ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування та була платником єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464; 27.11.2018р. було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; в ІКП по ФОП ОСОБА_1 автоматично було нараховано єдиний внесок за 2017 рік у загальному розмірі 8448,00 грн. та за три квартали 2018 року - у загальному розмірі 7371,54 грн., всього на загальну суму 15819,54 грн.; наведена сума заборгованості з єдиного внеску була стягнута в межах виконавчого провадження та станом на 06.03.2025р. заборгованість по єдиному внеску за позивачем не рахується.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 01.08.2025р. було продовжено строк розгляду даної справи до 01.08.2025р.
Отже, рішення у даній справі приймається 01.08.2025р., тобто у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 з 07.02.1995р. була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, що підтверджується наявними у справі копіями відповідного свідоцтва, Виписки та Витягу з ЄДРПОУ.
19.06.2013 до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був внесений запис про те, що свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 вважається недійсним, що підтверджується копією Витягу з ЄДРПОУ, наявною у справі.
В подальшому, 27.11.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що підтверджується наявними у справі копіями відповідного повідомлення, Виписки та Витягу з ЄДРПОУ.
11.05.2019 Управління сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1635-54/425, відповідно до якої станом на 30.04.2019 позивач має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі15819,54 грн., що виникла за період 2017-2018 роки.
11.05.2019р. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області станом на 30.04.2019р. було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1635-54/425 на загальну суму заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 15819,54 грн., що виникла за період 2017-2018 роки., що підтверджується копією такої вимоги, наявною у справі.
Правомірність прийняття вищенаведеної оспорюваної вимоги №Ф-1635-54/425 від 11.05.2019р. про сплату боргу (недоїмки) є предметом розгляду у даній справі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції чинній на момент прийняття оспорюваної вимоги) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464, в редакції чинній на момент прийняття оспорюваної вимоги) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
1 січня 2017 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон №1774), яким внесені зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (у редакції Закону №1774 зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частини восьма, дванадцята статті 9 Закону №2464).
Таким чином, з 1 січня 2017 року фізичні особи - підприємці, крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування, зобов'язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок для забезпечення отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, в розмірі, який не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску, визначеного у відповідності із Законом №2464.
Згідно з абзацами першим, третім - п'ятим частини четвертої статті 25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
У справі, що розглядається, спірним є питання щодо статусу платника єдиного внеску у позивача відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 і, як наслідок, щодо її обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за 2017 рік та з 1 по 3 квартали 2018 рорку (період, за який винесено оспорювану вимогу).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 була зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності 07.02.1995р.
Разом з тим, 19.06.2013 до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був внесений запис про те, що свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 вважається недійсним, що підтверджується копією Витягу з ЄДРПОУ, наявною у справі.
Так, відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваної вимоги) фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваної вимоги) визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підтвердження у позивача у спірний період з 01.01.2017р. по 30.09.2018р. статусу ФОП, що, у свою чергу, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом, відповідно, підстав для нарахування позивачеві єдиного внеску за оспорюваною вимогою №Ф-1635-54/425 від 11.05.2019р. немає, а тому така оспорювана вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 11.05.2019р. є протиправною та підлягає скасуванню.
Окрім того, судом враховується і те, що, зокрема у 2017-2018 роках ОСОБА_1 була найманим працівником, що підтверджується наявною у справі копією трудової книжки позивача.
Тобто, у період з 01.01.2017 по 30.09.2018 (за який винесено оспорювану вимогу) позивач була найманим працівником та у цей період саме роботодавець позивача сплачував за неї єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5), наявними у справі.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464 позивачка є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесено оскаржувану вимогу, нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.
Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19, від 23.01.2020р. у справі №480/4656/18, яка є обов'язковою для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також і відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи “Серков проти України» (заява №39766/05), “Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідачем не надано суду жодних доказів правомірності прийняття оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з урахуванням обставин, встановлених судом, доказів наданих позивачем, аналізу наведених норм чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини, позиції Верховного Суду, яка наведена вище, а також і висновків Верховного Суду, викладених у його постанові від 06.02.2025 у цій справі.
В той же час, позивачем надано достатньо доказів та наведені підстави, які свідчать про протиправність оспорюваної вимоги відповідача у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України, які не спростовані відповідачем жодними належними та допустимими доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної вимоги згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваної вимоги відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв'язку із чим оспорювана вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача по нарахуванню позивачеві боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 15819,54 грн., оскільки за умови визнання протиправною та скасування вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1635-54/425 від 11.05.2019р. на суму 15819,54 грн., такий спосіб захисту як визнання ще й протиправними дій відповідача по нарахуванню спірного боргу є зайвими.
При прийнятті даного рішення, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №0.0.1400172651.1 від 05.07.2019р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у загальному розмірі 384,20 грн., виходячи із розрахунку: 768,40 грн./2.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат, пов'язаних із розглядом даної справи матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1635-54/425 від 11.05.2019р. - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1635-54/425 від 11.05.2019р. на суму 15819,54 грн. (п'ятнадцять тисяч вісімсот дев'ятнадцять гривень 54 коп.).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-а; код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 384 грн. 20 коп. (триста вісімдесят чотири гривні 20 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва