01 серпня 2025 рокуСправа №160/9893/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення №046150016327 від 27.02.2025р., зобов'язання вчинити певні дії, -
01.04.2025р. (згідно відомостей Укрпошта) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 27.02.2025 року №046150016327 про відмову в призначенні пенсії позивачеві;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди військової служби з 20.11.1987р. по 20.12.1989р., з 01.07.2024р. по 20.02.2025р.;
- зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 позивачеві періоди роботи з 24.05.2000р. по 26.11.2001р., з 06.05.2005р. по 18.02.2008р., з 27.01.2021р. по 13.06.2024р.;
- зобов'язати відповідача призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі №1-5/2018 (764/15) з 20.02.2025р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.02.2025р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, до якої надав всі необхідні документи, проте, рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №046150016327 від 27.02.2025р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п.2 ч.1 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу та у рішенні зазначено про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період військової служби з 20.11.1987 по 20.12.1989, оскільки прізвище « ОСОБА_2 » зазначене у військовому квитку НОМЕР_1 від 03.11.1987 не відповідає зазначеному в паспорті « ОСОБА_3 »; до пільгового стажу за списком №2 не зараховано періоди згідно довідки від 11.10.2024 №960205: з 24.05.2000 по 26.11.2001, з 06.05.2005 по 18.02.2008, з 27.01.2021 по 13.06.2024, оскільки довідка не відповідає Додатку №5, так як підписана «Т.з.п. голови правління АТ «Криворізька теплоцентраль», інформація про надання права підпису відсутня. Позивач вважає таке рішення відповідача щодо відмови у призначенні йому пенсії протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, а тому звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р. та постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 11.04.2025р. було відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 11.04.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 11.04.2025р. та позов з додатками відповідач отримав 12.04.2025р. та 04.04.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 01.08.2025р. було продовжено строк розгляду даної справи до 01.08.2025р.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 01.08.2025р. в межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 з 14.06.2024р., проходить військову службу, що підтверджується копіями відповідного військового квитка позивача та довідки військової частини НОМЕР_2 №1496 від 02.09.2024р., наявними у справі.
20.02.2025р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, до якої надав, зокрема, трудову книжку, військовий квиток та довідку про підтвердження пільгового стажу, що підтверджується копією оспорюваного рішення від 27.02.2025р. та не заперечується учасниками справи.
Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №046150016327 від 27.02.2025р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п.2 ч.1 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу та у рішенні зазначено про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період військової служби з 20.11.1987 по 20.12.1989, оскільки прізвище « ОСОБА_2 » зазначене у військовому квитку НОМЕР_1 від 03.11.1987 не відповідає зазначеному в паспорті « ОСОБА_3 »; до пільгового стажу за списком №2 не зараховано періоди згідно довідки від 11.10.2024 №960205: з 24.05.2000 по 26.11.2001, з 06.05.2005 по 18.02.2008, з 27.01.2021 по 13.06.2024, оскільки довідка не відповідає Додатку №5, так як підписана «Т.з.п. голови правління АТ «Криворізька теплоцентраль», інформація про надання права підпису відсутня, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявною у справі.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача від 27.02.2025 року №046150016327 про відмову в призначенні пенсії позивачеві, у зв'язку з чим позивач просить захистити його порушені права шляхом визнання такого рішення відповідача протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди військової служби з 20.11.1987р. по 20.12.1989р., з 01.07.2024р. по 20.02.2025р.; зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 позивачеві періоди роботи з 24.05.2000р. по 26.11.2001р., з 06.05.2005р. по 18.02.2008р., з 27.01.2021р. по 13.06.2024р.; призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі №1-5/2018 (764/15) з 20.02.2025р.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положення Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і Закон України “Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України “Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з даного загального правила.
Згідно з п. “б» ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пунктом “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» необхідний для призначення пільгової пенсії страховий стаж для чоловіків у 25 років було збільшено до 30 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника страхового стажу.
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.
Згідно з п. 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України “Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів “в» - “е» та “ж» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Таким чином, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 “У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII».
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: “На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…».
Відтак, з 23.01.2020р. в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо необхідного страхового стажу для призначення пільгової пенсії, який складає 25 років за пунктом “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 30 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі “Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі “Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли ценз необхідного страхового стажу має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 25 років.
Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі “якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Аналізуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме: така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Відтак, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Як встановлено судом з матеріалів справи, на момент звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 - 20.02.2025, позивачеві виповнилось 55 років, що підтверджується копіями паспорта позивача та оскаржуваного рішення пенсійного органу від 27.02.2025р.
При цьому, згідно копії оскаржуваного рішення пенсійного органу №046150016327 від 27.02.2025р. вбачається, що станом на 20.02.2025р. (звернення за призначенням пенсії) страховий стаж позивача складає 26 років 2 місяці 18 днів, з них пільговий стаж за Списком №2 становить 8 років 7 місяців 19 днів.
Тобто, на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 позивач досягнув необхідного віку (55 років) та у нього був наявний необхідний стаж для призначення такої пенсії (26 років, тобто більше 25 років).
Окрім того, статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При цьому, згідно до ч.4 ст.24 Закону №1058 встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Так, у період з 20.11.1987 по 20.12.1989 ОСОБА_1 проходив строкову військову службу, а з 14.06.2024 був призваний на військову службу під час мобілізації, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями військового квитка позивача та трудової книжки.
Разом з тим, період проходження позивачем строкової військової служби з 20.11.1987 по 20.12.1989 не було зараховано пенсійним органом до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (на підставі записів у трудовій книжці), оскільки прізвище « ОСОБА_2 » зазначене у військовому квитку НОМЕР_1 від 03.11.1987 не відповідає зазначеному в паспорті « ОСОБА_3 », що підтверджується копією рішення пенсійного органу №046150016327 від 27.02.2025р.
Причин не зарахування позивачеві до його страхового стажу періоду проходження військової служби під час мобілізації з 01.07.2024 по 20.02.2025 оскаржуване рішення не містить.
Разом з тим, відповідно до записів у трудовій книжці позивача НОМЕР_3 від 06.08.1987р., ОСОБА_1 у період з 20.11.1987 по 20.12.1989 проходив службу в радянській армії, запис внесено на підставі військового квитка.
Згідно військового квитка НОМЕР_1 від 03.11.1987 ОСОБА_1 з 20.11.1987 по 20.12.1989 проходив строкову військову службу, а з 14.06.2024 був призваний на військову службу під час мобілізації.
При цьому, у вказаному військовому квитку дійсно російською мовою зазначено прізвище позивача “ ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним позивача “ ОСОБА_3 ».
Разом з тим, в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) Верховний Суд висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі №580/4012/19.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тож наявність недоліків в оформленні військового квитка (допущення помилки перекладу прізвища позивача) не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що особа жодним чином не впливає на дотримання/недотримання уповноваженою особою порядку заповнення диплому та не може нести негативні наслідки за окремі його недоліки, при цьому, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, про що також зазначив Верховний Суд в постанові від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.
Доказів на підтвердження недостовірності відомостей військового квитка НОМЕР_1 від 03.11.1987 матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, наявні підстави для зарахування періодів проходження позивачем строкової військової служби з 20.11.1987 по 20.12.1989 та військової служби під час мобілізації з 01.07.2024 по 20.02.2025 до страхового стажу.
Окрім того, у періоди з 24.05.2000р. по 26.11.2001р., з 06.05.2005р. по 18.02.2008р., з 27.01.2021р. по 13.06.2024р. ОСОБА_1 працював на ДП «Криворізька теплоцентраль» на посаді електрогазозварника, яка атестована за Списком №2, що підтверджується копіями трудової книжки позивача та пільгової довідки від 11.10.2024р., наявними в матеріалах справи.
Вказані періоди не були зараховано пенсійним органом до пільгового стажу по Списку №2 при вирішенні питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (на підставі записів у трудовій книжці), так як довідка від 11.10.2024 №960205 не відповідає Додатку №5, оскільки підписана «Т.з.п. голови правління АТ «Криворізька теплоцентраль», інформація про надання права підпису відсутня, що підтверджується змістом копії рішення відповідача №046150016327 від 27.02.2025р.
Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу роботи позивача у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємства, на якому позивач працювала.
Разом з тим, судом враховується те, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2. Інструкції №58 визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.14 Інструкції №58 визначено, що якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Згідно з п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019р. у справі №548/2056/16-а.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, щодо зазначення в оскаржуваному рішенні про недоліки пільгової довідки, то судом враховується, що за приписами ч.1 ст.50 Закону №1058 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Тобто, саме на підприємство, яке видає пільгові довідки, покладається відповідальність за зазначення у таких довідках недостовірних даних.
Також і роблячи такі висновки, суд враховує правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 28.01.2025 у справі № 300/8132/23 в частині здійснення належної перевірки достовірності записів про трудову діяльність позивача, що зазначені в трудовій книжці, відповідно до положення Порядку № 637, що не було зроблено відповідачем, таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надані.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом враховується також і те, що статтею 44 Закону №1058 визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до п.3.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що орган, що призначає пенсію надає допомогу особам, що звертаються за призначенням пенсії, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.
Тобто, пенсійний орган, відповідно до своїх повноважень, мав надати позивачеві допомогу у витребуванні необхідних документів.
За викладеного, суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача від 27.02.2025 року №046150016327 про відмову в призначенні пенсії позивачеві.
Наведена правова позиція відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.11.2021р. у справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20), що підлягає врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття рішення пенсійного органу від 27.02.2025 року №046150016327 про відмову в призначенні пенсії позивачеві, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р., постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20) та вищенаведених постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем рішення від 27.02.2025 року №046150016327 про відмову в призначенні пенсії позивачеві, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, порушив права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 27.02.2025 року №046150016327 про відмову в призначенні пенсії позивачеві, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також і підлягають задоволенню похідні позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди проходження військової служби з 20.11.1987р. по 20.12.1989р., з 01.07.2024р. по 20.02.2025р.; зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 позивачеві періоди роботи з 24.05.2000р. по 26.11.2001р., з 06.05.2005р. по 18.02.2008р., з 27.01.2021р. по 13.06.2024р., враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії у зв'язку із не зарахуванням наведених періодів, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди проходження військової служби з 20.11.1987р. по 20.12.1989р., з 01.07.2024р. по 20.02.2025р.; зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 позивачеві періоди роботи з 24.05.2000р. по 26.11.2001р., з 06.05.2005р. по 18.02.2008р., з 27.01.2021р. по 13.06.2024р., є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Разом з тим, не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі №1-5/2018 (764/15) з 20.02.2025р., оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача зокрема необхідного пільгового стажу за Списком №2 є підставою для призначення останньому пенсії за віком на пільгових умовах, при цьому, за нормами Закону №1058 повноваження щодо обчислення стажу, зокрема і пільгового, є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати пільговий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати призначати пенсії.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за вищенаведених умов, є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 від 20.02.2025р. згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020 та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно фіскального чеку №1475929992 від 01.04.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 908 грн. 40 коп., виходячи із розрахунку: (1211,20 грн./4)*3.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення №046150016327 від 27.02.2025р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 27.02.2025 року №046150016327 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7; код ЄДРПОУ 13559341) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) періоди проходження військової служби з 20.11.1987р. по 20.12.1989р., з 01.07.2024р. по 20.02.2025р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7; код ЄДРПОУ 13559341) зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) за Списком №2 періоди роботи з 24.05.2000р. по 26.11.2001р., з 06.05.2005р. по 18.02.2008р., з 27.01.2021р. по 13.06.2024р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7; код ЄДРПОУ 13559341) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 від 20.02.2025р. згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020 та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7; код ЄДРПОУ 13559341) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. 40 коп. (дев'ятсот вісім грн. 40 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва