01 серпня 2025 рокуСправа №160/16078/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) щодо відмови у наданні відстрочки ОСОБА_1 за наслідком розгляду поданої заяви від 07.05.2025 року про надання відстрочки, та оформлення йому у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560, довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, з огляду на те, що він є особою, яка на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) надати ОСОБА_1 довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, з огляду на те, що він є особою, яка на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_2 ) та є заброньованою особою. Стверджує, що один виховує дитину віком до 18 років, у зв'язку з чим, звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Проте, відповідачем було повідомлено позивачу про те, що комісією з надання відстрочок його заява не підлягає розгляду, оскільки він є заброньованою особою. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Копія ухвали суду від 13.06.2025 року разом з копіями позовної заяви з додатками направлені відповідачу засобами поштового зв'язку та отримані представником відповідача 24.06.2025 року, що підтверджується підписом останнього у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0691015009716.
Проте, станом на день розгляду справи по суті відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору відповідачем до суду також не надано.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався, у зв'язку із чим, розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 та має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період до 18.12.2025 року, тип відстрочки: бронювання.
На підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 10.10.2008 року позивач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мати - ОСОБА_4 .
Заочним рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області від 31.03.2025 року у справі №197/913/24, провадження №2/197/11/25, яке набрало законної сили 01.05.2025 року, позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
07.05.2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, в якій просив оформити йому довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.05.2025 року №Ш12726 позивачу повідомлено про те, що при перевірці за Єдиним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів встановлено, що позивач перебуває на спеціальному обліку, як особа, що заброньована, до 18.12.2025 року. Згідно абз. 5 п. 57 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року (зі змінами), питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовими (службовими) особами, зазначеними у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються. Таким чином, заява позивача від 07.05.2025 року розгляду комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації не підлягає.
Не погоджуючись із такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який діє досі.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про оборону» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Згідно з вимогами абзацу другого пункту 16 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, персонально-якісний військовий облік передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного військового обліку покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022 п.11 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
В подальшому Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 560 від 16.05.2024, яка набрала чинності 18.05.2024 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», в якій у розділі «Надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення» чітко передбачено алгоритм дій районного ТЦК:
«56. Відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
57. Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов'язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку.
Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються.
58. За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території якого вони розміщуються (Центральному управлінні або регіональних органах СБУ або відповідному підрозділі розвідувальних органів, де військовозобов'язані працівники перебувають на військовому обліку). До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Відповідні органи, в яких працюють посадові (службові) особи, зазначені у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, надсилають засвідчену в установленому законодавством порядку копію довідки про надання таким особам відстрочки за формою згідно з додатком 6 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, у якому така особа перебуває на військовому обліку.
Зарахування заброньованих на спеціальний облік в територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (Центральному управлінні або регіональних органах СБУ або відповідному підрозділі розвідувальних органів) здійснюється згідно з Порядком бронювання військовозобов'язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями відповідно до переліків посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2015 р. № 45, - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 р. № 12 і від 7 червня 2024 р. № 674, або відповідно до Порядку бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 15, ст. 940; 2024 р., № 107, ст. 6790).
60. Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов'язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п'ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаному продовжується автоматично, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
Перевірка підстав у військовозобов'язаного щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім випадків, коли відстрочка від призову оформляється та надається автоматично відповідно до пункту 59 цього Порядку) здійснюється посадовими особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) відповідно до їх функціональних обов'язків за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних.
Перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється протягом п'яти днів у разі:
подання військовозобов'язаним заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
видання указу Президента України про проведення мобілізації (продовження строку проведення мобілізації);
надходження звернення органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування;
отримання офіційної інформації (повідомлення) про втрату особою законних підстав для відстрочки.
У разі виявлення відсутності законних підстав у військовозобов'язаного для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період комісія при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (комісія Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) скасовує таку відстрочку протягом семи днів з дати виявлення відсутності законних підстав у військовозобов'язаного для відстрочки.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період заброньованим за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями, зазначеним у підпункті 1 пункту 1 додатка 5, надається на строк, визначений відповідно до Порядку бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 15, ст. 940; 2024 р., № 107, ст. 6790), або на строк, визначений відповідно до Порядку бронювання військовозобов'язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями відповідно до переліків посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2015 р. № 45, - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 р. № 12 і від 7 червня 2024 р. № 674.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період особам, визнаним в установленому порядку особами з інвалідністю, надається на строк дії відповідних законних підстав, а особам, визнаним тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я, на строк, зазначений у постанові (рішенні) військово-лікарської комісії, але не більше ніж на 12 місяців.
Відстрочка посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, надається на строк їх перебування на відповідній посаді територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, зазначеним в абзаці другому пункту 58 цього Порядку (Центральним управлінням або регіональними органами СБУ чи відповідним підрозділом розвідувальних органів). У разі звільнення зазначених посадових (службових) осіб чи переведення на посаду, не зазначену в підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, відповідний орган державної влади, інший державний орган в одноденний строк інформує шляхом надсилання листа відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, який оформив військовозобов'язаному відстрочку, для її анулювання, а також територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління або регіональний орган СБУ або відповідний підрозділ розвідувальних органів, у яких така особа перебуває на військовому обліку.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період особам, зазначеним у підпункті 24 пункту 1 додатка 5, надається на строк, визначений законодавством, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період особам, зазначеним у підпункті 1 пункту 2 додатка 5, надається на семестр, але не більше ніж на шість місяців.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період особам, зазначеним у підпункті 2 пункту 2 додатка 5, надається до завершення навчального року, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період особам, зазначеним у підпунктах 3-5 пункту 2 додатка 5, надається на строк дії відповідних законних підстав.
Довідка про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається військовозобов'язаним на строк дії відповідних законних підстав.
Відомості про надання або скасування відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період заносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів у день оформлення довідки про надання відстрочки (додаток 6) або в день надсилання повідомлення про скасування відстрочки (додаток 10) засобами поштового зв'язку на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (за умови її уточнення) або адресу електронної пошти, зазначеної у заяві про надання відстрочки (додаток 4), або повідомлення засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
У разі неможливості провести перевірку наявності у військовозобов'язаного підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та інших державних реєстрів або баз (банків) даних територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (Центральне управління або регіональні органи СБУ чи відповідний підрозділ розвідувальних органів) повідомляє такому військовозобов'язаному засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку про необхідність надання ним відповідних підтвердних документів для продовження раніше наданої відстрочки.
З матеріалів справи встановлено, що 07.05.2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, в якій просив оформити йому довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Проте, листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.05.2025 року №Ш12726 позивачу повідомлено про те, що при перевірці за Єдиним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів встановлено, що позивач перебуває на спеціальному обліку, як особа, що заброньована, до 18.12.2025 року. Згідно абз. 5 п. 57 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року (зі змінами), питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовими (службовими) особами, зазначеними у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються. Таким чином, заява позивача від 07.05.2025 року розгляду комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації не підлягає.
Разом з тим, з аналізу положень чинних нормативних та підзаконних актів, приписи яких зазначені вище, судом встановлено законодавчу неврегульованість питання, до якого саме суб'єкта владних повноважень, окрім як територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття на облік військовозобов'язаного, останній має звернутись з питання отримання відстрочки на іншій, ніж бронювання, підставі. У своєму листі від 12.05.2025 року №Ш12726 відповідач також утримується від надання позивачу інформації щодо його подальших дій. При цьому, доказів належного розгляду заяви позивача від 07.05.2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період відповідач не надав та останні в матеріалах даної справи відсутні.
Відтак, позивач перебуває у ситуації правової невизначеності.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до пункту 31 Порядку бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 року № 76 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2024 року № 1332), надана відстрочка підлягає анулюванню в разі:
1) закінчення строку її дії;
2) завершення критично важливим підприємством виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань;
3) позбавлення підприємства, установи, організації статусу критично важливого підприємства, критично важливої установи державним органом, який прийняв рішення про визначення їх критично важливою установою;
4) ліквідації органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, критично важливого підприємства, критично важливої установи;
5) звільнення військовозобов'язаного з органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, критично важливого підприємства, критично важливої установи (крім звільнення з посади з подальшим призначенням на іншу посаду в межах одного органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, критично важливого підприємства, критично важливої установи);
6) тимчасового припинення дії трудового договору військовозобов'язаного з критично важливим підприємством, критично важливою установою;
7) обґрунтованого подання керівника органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування засобами Порталу Дія;
8) обґрунтованого подання керівника критично важливого підприємства, критично важливої установи, але не частіше ніж один раз на п'ять календарних днів засобами Порталу Дія;
9) надання відстрочки з інших причин, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
10) припинення укладеного договору (контракту) або закінчення строку призначення - для працівників спеціалізованих установ ООН, міжнародних судових органів, міжнародних та неурядових організацій та установ, членом, учасником або спостерігачем у яких є Україна відповідно до укладених міжнародних договорів України;
11) невиконання оператором протимінної діяльності протягом шести місяців робіт з розмінування (гуманітарного розмінування) за сертифікованим процесом (процесами) на основі інформації, поданої Центром протимінної діяльності;
12) невідповідності військовозобов'язаного умовам, зазначеним в абзаці третьому пункту 8 цього Порядку;
13) звільнення з посади священнослужителя (за заявою ДЕСС в електронній формі про анулювання бронювання військовозобов'язаного працівника, що формується на основі інформації, поданої юридичною особою - релігійною організацією);
14) виключення суб'єкта господарювання з переліку, зазначеного в абзаці шістнадцятому пункту 5 цього Порядку, або працівника суб'єкта господарювання із складу бригади, зазначеної в абзаці шістнадцятому пункту 5 цього Порядку.
Відтак, з викладеного слідує, що процедурі анулювання бронювання має передувати процедура надання відстрочки від призову за інших, ніж бронювання, підстав, встановлених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів розгляду заяви позивача від 07.05.2025 року та як свідчать матеріали справи, відповідач на заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та доданих документів не надав позивачу рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в наданні відстрочки від призову.
Суд наголошує, що у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Крім того, суд враховує, що за приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Зобов'язано відповідача надати до суду разом із відзивом на позов належним чином завірену копію рішення про відмову в реєстрації місця проживання ОСОБА_6 ; належним чином завірені копії всіх документів, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення;
Копія ухвали суду від 13.06.2025 року разом з копіями позовної заяви з додатками направлені відповідачу засобами поштового зв'язку та отримані представником відповідача 24.06.2025 року, що підтверджується підписом останнього у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0691015009716.
Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Станом на 01.08.2025 року (з урахуванням строку на поштове відправлення), відзив від відповідача до суду не надходив.
Отже, з урахуванням викладеного вище, а також відсутності відзиву та відсутності належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не здійснено покладених на нього законодавством обов'язків щодо належного своєчасного розгляду заяви позивача щодо надання відстрочки, а тому суд уважає таку бездіяльність протиправною.
Разом із цим, суд звертає увагу на поняття дискреційних повноважень, яке наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яку прийняв Комітет Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Згідно із позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.
Також, суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Зобов'язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Оскільки відповідач належним чином не розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то суд в контексті спірних правовідносин вважає за необхідне зобов'язати відповідача розглянути по суті заяву позивача.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за доцільне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 07.05.2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 07.05.2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог,- відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Широке) (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 01.08.2025 року.
Суддя О.М. Неклеса