іменем України
25 червня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 741/1972/23
Головуючий у першій інстанції - Киреєв О.В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/709/25
Суд у складі:
головуючого - судді Євстафіїва О.К.,
суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.,
за участю секретаря Зеляк Ю.Г.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2 ,
на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 10 січня 2025 року, дата складання повного його тексту: 10.01.2025, місце постановлення: м. Носівка,
У жовтні 2023 р. представник ОСОБА_1 - адвокат Сисов В.С. звернувся з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з останнього заборгованість за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 10.12.2021 в загальному розмірі 1069634 грн 08 коп., з якої: 585441 грн 60 коп. - сума позики, 18822 грн 38 коп. - інфляційні втрати, 172649 грн 13 коп. - 36% річних за прострочення основного боргу, 292720 грн 80 коп. - 50% штрафні санкції, а також витрати: на правничу допомогу - 30000 грн 00 коп. і по сплаті судового збору - 11263 грн 03 коп. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 10.12.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено згаданий договір, за умовами якого відповідач отримав від позивача кошти у розмірі 438400 грн 00 коп., що станом на дату підписання договору складало еквівалент 16000 доларів 00 центів США. Надання коштів у позику підтверджується розпискою від 10.12.2021. Згідно з п. 3.1 договору, ОСОБА_2 зобов'язався повернути позику шляхом вирахування грошових коштів у безготівковій формі із заробітної плати або у інший додатково погоджений спосіб в строк 2021-2032 рр. з розрахунку по 1600 доларів 00 центів США в рік. Наразі ОСОБА_1 не є роботодавцем відповідача, у зв'язку із чим вирахування грошових коштів в безготівковій формі із заробітної плати останнього не є можливим. Оскільки рік з моменту отримання ОСОБА_2 коштів у позику минув, а він не повернув обумовлені договором 1600 доларів 00 центів США, то він вважається таким, що порушив умови договору та, відповідно, зобов'язаний повернути всю суму позики в розмірі 16000 доларів 00 центів США, що станом на дату подання позову є еквівалентом 585441 грн 60 коп. Пунктом 4.5 договору встановлено, що якщо позичальник не поверне позикодавцеві позику у термін, передбачений у п. 3.1 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцеві 36% річних за користування чужими грошовими коштами з дати, коли у позичальника виникло зобов'язання повернути позику, а пунктом 4.7 договору встановлено, що у разі несвоєчасного повернення позики позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 50% від загальної суми позики.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за вказаним договором у гривнях в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання судового рішення у розмірі 16000 доларів 00 центів США, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6149 грн 48 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16419 грн 00 коп. Ухвалюючи його, суд виходив з такого:
- факти передачі позивачем відповідачу грошових коштів в сумі 438400 грн 00 коп., що на дату підписання договору було еквівалентно 16000 доларів 00 центів США, і непогашення відповідачем заборгованості за договором є доведеними, а тому позивач має право вимагати повернення всієї суми позики;
- оскільки у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти у гривнях в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання судового рішення у розмірі 16000 доларів 00 центів США;
- вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають у зв'язку з набранням чинності пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи скарги зводяться до такого:
- умовами укладеного сторонами договору погоджено, що позика - це сума коштів у розмірі 438400 грн 00 коп., яка вказана у п. 1.1 договору, а не у його п. 3.1. Договір не передбачає іншого способу повернення коштів позичальником, ніж вирахування в безготівковій формі з заробітної плати позикодавця, або у інший спосіб, погоджений сторонами, в термін 2021-2032 рр. з розрахунку по 1600 доларів 00 центів США в рік, тобто строк повернення коштів саме 2032 р. Отож суд дійшов помилкового висновку про порушення відповідачем своїх зобов'язань;
- пункт 3.2 договору визначає право позичальника на дострокове повернення позики, однак умовами договору не передбачено права позикодавця на таке повернення;
- позивач не був і не є роботодавцем відповідача, отже умова про вирахування позичених коштів із заробітної плати відповідача є недійсною;
- позивачем не доведено прострочення виконання зобов'язання - несвоєчасного повернення позики;
- суд дійшов помилкового висновку, що повернення позики повинно відбуватися щорічно, суд помилково встановив обставини щодо технічних помилок у договорі, на які позивач не посилався;
- додаткових угод до договору сторонами не укладалось, додатково погоджені способу виконання договору не визначались та не узгоджувались; відповідач пропонував позивачу узгодити шлях повернення коштів, однак останній відмовився від цього.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Сисов В.С. просить залишити її без задоволення, а рішення суду І інстанції - без змін (арк. 220-222).
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Бузина Н.В. (в залі суду) підтримала апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 - адвокат Сисов В.С. (в режимі відеоконференції) просив її відхилити
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши її матеріали та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає відхиленню.
У справі встановлено таке.
10.12.2021 ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (його копія на арк. 4-5), відповідно до умов якого:
- позикодавець передав позичальникові на безвідсотковій основі грошові кошти у гривні у сумі 438400 грн 00 коп., що на дату підписання договору становило еквівалент 16000 доларів 00 центів США відповідно до офіційного курсу НБУ на 10.12.2021. Грошові кошти передаються у борг, як позика з обов'язком наступного повернення (п. 1.1);
- позика надається позичальнику в готівковій формі шляхом передачі грошових коштів позичальнику протягом 3 календарних днів з дати укладення договору на особисті цілі позичальника (пп. 2.1-2.3);
- позика є безвідсотковою (безпроцентною) (п. 2.4);
- позичальник зобов'язується повернути позику позикодавцеві шляхом вирахування грошових коштів, вказаних у п. 1.1 договору, в безготівковій формі з заробітної плати позикодавця або у інший додатково погоджений сторонами спосіб в термін з 2021-2032 року з розрахунку по 1600 доларів 00 центів США в рік (п. 3.1);
- позичальник має право достроково повністю повернути позику у будь-який час (п. 3.2);
- позичальник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання відповідно до умов договору (п. 3.3);
- наявність у позикодавця оригінала цього договору є безспірним підтвердженням боргу позичальника та не потребує додаткових доказів (п. 3.4);
Відповідно до копії розписки від 10.12.2021, ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 у борг грошову суму у розмірі 438400 грн 00 коп., що в еквіваленті становить 1600 доларів США, які надані йому готівкою. Суму позики ОСОБА_2 просить вираховувати з заробітної плати 1600 доларів 00 центів США в рік у строк 2021-2032 рр. (арк. 6).
ОСОБА_2 не спростовується твердження ОСОБА_1 про неповернення йому вищевказаної суми по цей час.
Аналізуючи норми права, що регулюють спірні правовідносини, і надані докази, суд доходить таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 інфляційних втрат, 36% річних за прострочення основного боргу та штрафних санкцій не оскаржується, то, виходячи з вказаної норми права, в цій частині воно апеляційним судом не переглядається. Цього висновку апеляційний суд дійшов іще й з урахуванням відсутності підстав для застосування при вирішенні справи припису ч. 4 ст. 367 ЦПК України.
З договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від 10.12.2021 та власноруч написаної ОСОБА_2 розписки від 10.12.2021 грубо-конкретно вбачається, що він отримав у ОСОБА_1 у борг 438400 грн 00 коп. - еквівалент 16000 доларів 00 центів США, які він зобов'язався повернути останньому частинами - по 1600 доларів 00 центів США щорічно протягом 2021-2032 рр. Іншим способом витлумачити зміст вищевказаних договору та розписки не є можливим.
Згаданий договір ні в цілому, ні частково недійсним не визнано і він не є нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Підпунктом 14.1.257 ст. 14 ПК України визначено, що поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у виді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Отже договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики, а тому під час вирішення спору потрібно керуватися положеннями ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.
У статті 1049 ЦК України зазначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (щодо суті спору між сторонами - грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (абз. 1 ч. 1). Позика вважається повернутою зарахуванням грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3).
Статтею 545 того ж Кодексу встановлено, що: прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі (ч. 1); якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає (ч. 2); наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку (ч. 3).
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Виходячи з наведених у 2 попередніх абзацах приписів, договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги та розпискою допустимо, достатньо й достовірно підтверджено факт отримання ОСОБА_2 у ОСОБА_1 коштів у сумі 438400 грн 00 коп., що на дату підписання ними договору, про який йдеться, становило 16000 доларів 00 центів США, , яку ОСОБА_2 зобов'язався повернути щорічними платежами в період з 2021 по 2032 роки з розрахунку по 1600 доларів 00 центів США щорічно, однак на дату пред'явлення позову частини зобов'язань, строк виконання яких настав, він не виконав.
Сторона відповідача не заявляє, що це невиконання спричинене поведінкою позивача, і з наявних у справі доказів таке не випливає. Тому останній вправі вимагати повернення відповідачем всієї суми позики.
У частині 2 ст. 1050 ЦК України зазначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася. Крім того, частиною 2 ст. 1049 цього ж Кодексу встановлено, що позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. інше укладеним сторонами договором не встановлено.
Отож оскаржуване рішення є законним. Доводи апеляційної скарги судом відхиляються як такі, що суперечать встановленим і описаним вище обставинам справи і визначеним відповідно до них правовідносинам. Зокрема, посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не був і не є роботодавцем відповідача, на суть спору між ними не впливає.
Законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення перевірено у межах доводів апеляційної скарги і підстав для його скасування не встановлено.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 10 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але вона може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови.
Ідентифікаційні дані учасників справи наведено у рішенні суду І інстанції.
Головуючий: Судді: