Справа № 601/2718/24Головуючий у 1-й інстанції Коротич І.А.
Провадження № 22-ц/817/585/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
31 липня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Костіва О.З., Храпак Н.М.
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 601/2718/24 за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції України в Тернопільській області від імені якого діє Поважна Галина Володимирівна на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2025 року (ухвалене суддею Коротичем І.А., повний текст рішення складено 14 квітня 2025 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Тернопільській області, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 04 червня 2022 року відносно нього працівниками поліції винесено постанову про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ № 704530, згідно якої його було протиправно притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.6 ст.121 КУпАП,ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень. Проте, рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області у справі № 601/1352/22 від 07 вересня 2022 року його позов було задоволено, постанову серії БАБ № 34704530 від 04 червня 2022 року скасовано, а провадження у справі закрито.
01 липня 2022 року відносно нього працівниками поліції винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 704632, якою його притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 121, 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень. Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області у справі № 601/1449/22 від 21 вересня 2022 року його позов задоволено, постанову серії БАБ № 704632 скасовано, а провадження у справі закрито.
09 листопада 2023 року відносно нього працівниками поліції винесено постанову про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАТ № 8106152. Дана постанова винесена по відношенню до нього за фактом ймовірного вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП. Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області у справі № 601/3476/23 від 05 січня 2024 року його позов задоволено, постанову серії ЕАТ № 8106152 скасовано, а провадження у справі закрито.
Окрім цього зазначав, що 09 листопада 2023 року відносно нього працівниками поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 161122, згідно якого його було протиправно притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП. Постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2023 року провадження в справі № 601/3400/23 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.126 КУпАП закрито, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Дану постанову суду першої інстанції залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року.
Наголошував, що всі постанови про накладення на нього адміністративного стягнення, які виносилися відносно нього працівниками поліції були скасовані судом, у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення, а провадження у справах - закрито.
У зв'язку з цим вважає, що своїми незаконними діями службові особи Головного управління Національної поліції України в Тернопільській області завдали йому моральної шкоди, яка полягали у тому, що він був змушений постійно нести великі витрати на правову допомогу, після набуття права на безоплатну правову допомогу, він затрачав час на збирання відповідних доказів на підтвердження права на безоплатну правову допомоги.
Окрім цього, вказував, що через стрес та хвилювання, які він зазнав у зв'язку із незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, наявні у нього хвороби почали прогресувати, а тому він був змушений пройти лікування у тому числі стаціонарне. Хвилювання постійно провокувало підвищення рівня цукру у крові.
На підставі наведеного, просив стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 80 000 гривень моральної шкоди, завданої незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто із Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 6 000 гривень.
У решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ГУНП в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог позивача в повному обсязі.
Вважає рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вказує, що суду не було надано жодних належних та допустимих доказів щодо незаконних дій зі сторони працівників поліції, які призвели до заподіяння ОСОБА_1 моральних страждань.
Наголошує, що з виписки медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 11854, яка долучена до матеріалів справи позивачем вказано, що він вважає себе хворим на цукровий діабет близько 10 років і в графі про об'єктивне обстеження зазначено, що стан ОСОБА_1 є відносно задовільний. Окрім цього, у поданій виписці із медичної картки зазначено, що позивач перебував у стаціонарі лише 3 дні.
У травні 2025 року представник Державної казначейської служби України - Качор В.В. подала до Тернопільського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила скасувати рішення суду першої інстанції.
Однак, колегія суддів вважає, що поданий представником ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу не може бути взятий до уваги апеляційним судом через його невідповідність вимогам ч. 4 ст. 360 ЦПК України, оскільки до нього не надано письмових доказів надсилання копії відзиву позивачу (постанови ВП ВС від 07 серпня 2019 року у справі № 757/43793/18 та від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15).
Згідно із ч. 1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За змістом ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зазначена справа є справою з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.
Виходячи з вищенаведеного, дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 07.09.2022 року (справа № 601/1352/22, провадження № 2-а/601/29/2022) позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задоволено.
Постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 704530 від 04.06.2022 року, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.121, ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 850 гривень скасовано. Адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ч. 6 ст.121, ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадженням закрито (а.с. 13-16).
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 21.09.2022 року (справа № 601/1449/22, провадження № 2-а/601/30/2022), позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задоволено.
Постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ №704632 від 01.07.2022 року, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 121, ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 гривень скасовано. Адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ст. 121, ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадженням закрито (а.с. 17-20).
Постановою Кременецького районного суду Тернопільської області від 13.12.2023 року (справа № 601/3400/23, провадження № 3/601/1603/2023), провадження в адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрито за відсутністю складу даного адміністративного правопорушення (а.с. 21-23).
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 05.01.2024 року (справа № 601/3476/23, провадження № 2-а/601/5/2024), позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задоволено. Постанову серії ЕАТ № 8106152 від 09.11.2023, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді 340.00 гривень штрафу за частиною 1 статті 121 КУпАП, - скасовано. Закрито провадження у справі відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 121 КУпАП (а.с. 24-28).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2024 року (справа № 601/3476/23, провадження № А/857/1878/24), апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області - залишено без задоволення, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 05.01.2024 року у справі № 601/3476/23 - без змін (а.с. 30-32).
ОСОБА_1 встановлено діагноз цукровий діабет 2 типу середнього ступеня важкості; кардіосклероз, метаболічна кардіоміопатія, гіпертонічна хвороба ІІ ступеня, а тому позивач був змушений пройти лікування у томи числі стаціонарне. Даний факт підтверджується: випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 11854; медичним заключенням від 07 серпня 2023 року; випискою із медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого від 01 квітня 2024 року (а.с. 33-36).
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення по суті відповідає в повній мірі.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив з того, що позивач зазнавав моральних страждань, кожний раз після притягнення його до адміністративної відповідальності та винесення постанови працівниками поліції, що змушували його докладати зусиль задля відновлення порушеного права, а тому суд прийшов до висновку про стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 6 000 грн..
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою.
Даними приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20, Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі № 925/556/21 та Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року в справі № 335/6977/22.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Таким чином, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування моральної шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту спричинення йому моральної шкоди, апеляційний суд до уваги не бере, оскільки неправомірність дій працівників ГУНП в Тернопільській області встановлена судовим рішеннями, які набрали чинності і такі дії знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку із заподіяною позивачу моральною шкодою, що виразилася у загостренні хронічних хвороб, зверненні в медичні заклади, проходженні стаціонарного лікування, а також у витратах коштів та значного часу на відновлення порушених прав.
Так, з матеріалів справи вбачається, що рішеннями Кременецького районного суду Тернопільської області, які набрали законної сили, скасовано низку постанов про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Із змісту судових рішень вбачається, що суд виснував про неправомірність дій працівників поліції при притягненні позивача до адміністративної відповідальності, зокрема про не дотримання ними вимог Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом Міністра Внутрішніх Справ України від 06 листопада 2015 року № 1376 щодо роз'яснення особі, яка притягується до адміністративної відповідальності її прав, передбачених ст.ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України.
Відповідно, виходячи з вищенаведеного, доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження протиправності поведінки працівників поліції є необґрунтованими.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову та покладення відповідальності на державу за неправомірні дії службових осіб органів державної влади і стягнення на користь позивача завданої такими діями моральної шкоди у розмірі 6 000 грн.
Визначений місцевим судом розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості, характеру порушення та ступеню винних дій службових осіб.
Разом з тим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідачем у подібних справах є саме держава Україна, а помилкове визначення органу, через який вона діє, не свідчить у цьому випадку про неналежність складу відповідачів.
Такий висновок міститься у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі № 953/20085/21.
Так, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно стягнув компенсацію моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Разом з тим, зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення, відомостей про вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим з огляду на таке.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21) зазначено про те, що: «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року у справі № 227/4691/21 (провадження № 61-3733св23) зазначено: «втім суди не врахували, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Тому резолютивну частину рішення суду першої інстанції, залишену без змін апеляційним судом, в частині стягнення грошової компенсації моральної шкоди у розмірі 1 000 грн належить змінити».
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі № 199/289/17-ц.
З огляду на зазначене, резолютивна частина рішення підлягає зміні, а саме: абзац другий резолютивної частини рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2025 року слід викласти в такій редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок».
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області - задовольнити частково.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2025 року - змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в такій редакції:
“Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок».
Врешті рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 31 липня 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Храпак Н.М.