31 липня 2025 року м.Суми
Справа №950/749/24
Номер провадження 22-ц/816/777/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,
у присутності :
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Малишевського Сергія Вікторовича,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Малишевським Сергієм Вікторовичем,
на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 25 вересня 2024 року, у складі судді Бакланова Р.В., ухвалене в м. Лебедин, Сумської області,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гуменна Любов Петрівна, Лебединська державна нотаріальна контора Сумської області, про визнання права власності на спадкове майно,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила: встановити факт належності ОСОБА_3 63/200 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , як частки у спільній сумісній власності подружжя; визнати за нею право власності на 63/200 частини вказаного житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько - ОСОБА_4 , після його смерті залишилася спадщина, яка в тому числі складалася із житлового будинку АДРЕСА_1 . Дружина померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_3 (мати позивача) відмовилися від обов'язкової частки у спадщині після смерті свого чоловіка.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 , спадкоємцем після її смерті є позивачка. При встановленні обсягу спадкового майна, що залишилося після смерті матері було з'ясовано, що вказаний житловий будинок належав на праві власності батьку на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Лебединського районного народного суду Сумської області від 30 жовтня 1975 року у справі №2-409 (63/100 частин) та свідоцтва про право на спадщину від 06 лютого 1987 року (37/100 частини).
Посилаючись на те, що зі змісту ухвали Лебединського районного народного суду Сумської області від 30 жовтня 1975 року вбачається, що будинок було придбано в тому числі за надані ОСОБА_4 кошти, коли він перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , а тому 63/100 частини цього будинку є спільно нажитим майном і відповідно 63/200 його частини увійшло до спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_3 . У зв'язку з відсутністю у ОСОБА_3 правовстановлюючого документу на належну їй частку житлового будинку, позивач позбавлена можливості оформити свої права на спадкове майно у позасудовому порядку.
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 25 вересня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Малишевського С.В., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції було проігноровано закріплену законом презумпцію спільної сумісної власності на майно, набуте під час перебування у шлюбі. Вказує на те, що подана ОСОБА_3 нотаріусу заява про відмову від обов'язкової частки у спадщині, що залишилася після смерті чоловіка - ОСОБА_4 не містить будь-яких посилань на те, що вона відмовилася і від належної їй частки в спільному майні подружжя.
Зазначає, що приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гуменною Л.П. позивачу було відмовлено у зв'язку з відсутністю в неї правовстановлюючих документів на спірне майно, а не з підстав відсутності виділення частки за померлою в цьому майні, як про це зазначив суд першої інстанції.
Звертає увагу на те, що на час смерті ОСОБА_3 свідоцтво про право на спірний житловий будинок ОСОБА_2 не видавалося, заяв з приводу її частки у нерухомому майні ОСОБА_3 не подавала.
Наголошує на тому, що неподання ОСОБА_3 заяви нотаріусу про виділ їй частки у майні подружжя, жодним чином не свідчить про її відмову від свого майна, чи відсутність у неї волевиявлення з приводу визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя. Вказує на те, що суд першої інстанції посилався на положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року.
Відповідачем, у встановлений апеляційним судом строк, відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
У частинах 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_4 (а.с.7, 8).
За життя ОСОБА_4 було складено заповіт, за яким все своє майно, що буде належати йому на день смерті, де б воно не знаходиться, і з чого б воно не складалося він заповів ОСОБА_2 (а.с. 108).
12 серпня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Лебединської державної нотаріальної контори Сумської області із заявою про прийняття ним спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 (а.с. 100).
Дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_3 подала до Лебединської державної нотаріальної контори Сумської області заяву, в якій вказала на те, що вона, як дружина померлого, як особа непрацездатна за віком, має право на обов'язкову долю в спадщині за законом, згідно ст. 1241 ЦК України. На одержання обов'язкової долі в спадщині після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , як особа непрацездатна за віком, вона не претендує (а.с. 103).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с. 134).
Спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1 , яка у межах шести місяців з моменту відкриття спадщини звернулася із заявою про при прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги за законом (а.с. 133).
Відповідно до довідки КП «Бюро технічної інвентаризації» від 23 березня 2023 року, станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі мирової ухвали, затвердженої народним судом 30 жовтня 1975 року справа №2-409 - 63/100 частини та свідоцтва про право на спадщину, виданого Лебединською державною нотаріальною конторою 06 лютого 1987 року Р№330 - 37/100 частини (а.с. 16).
Ухвалою Лебединського районного народного суду Сумської області від 30 жовтня 1975 року затверджено складену між сторонами мирову угоду, згідно якої за ОСОБА_4 визначається право власності на 63/100 частини в будинку з надвірними будівлями, розташовану в АДРЕСА_1 і виділяється йому в натурі в будинку: коридор 1-1 пл. 7,1 кв.м, кімнату 1-2 пл. 16 кв.м, кімнату 1-3 пл. 7,7 кв.м., а всього по площі 30,8 кв.м., вартістю 1326 крб, а також веранду «а», вартістю 477 крб, сарай «В», вартістю 506 крб, частину огорожі №1-2, вартістю 65 крб, а всього в домоволодінні на суму 2374 крб, що становить 63/100 частини ідеальної долі. Визнано недійсним в цій частині договір купівлі-продажу, посвідчений 23 березня 1959 року за №927 і договір купівлі-продажу, посвідчений 21 серпня 1974 року за №2859 (а.с. 17).
Постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гуменної Л.П. від 06 березня 2024 року відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку АДРЕСА_1 , після смерті її матері - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дана постанова мотивована тим, що державна реєстрація права власності на цей житловий будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня. При цьому, ОСОБА_1 не надала нотаріусу документ, що посвідчує право власності спадкодавця на нерухоме майно, повідомивши, що такий документ відсутній (а.с. 159-160).
Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у ОСОБА_3 була відсутня згода щодо визнання спадкового нерухомого майна, з приводу якого у сторін справи виник спір, як спільного майна подружжя та виділення її частки у спільному майні подружжя з частки житлового будинку, а також на визначення частки померлого у спірній власності.
Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, так як вони не відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті (ст. 1218 ЦК України).
За змістом ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
Встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємицею першої черги за законом після смерті матері - ОСОБА_3 , яка у встановлений законом строк подала заяву приватному нотаріусу про прийняття спадщини, що залишилася після смерті матері.
Предметом спору є 63/200 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що є часткою ОСОБА_3 у спільному майні подружжя, право власності на яке було одноособово зареєстровано за ОСОБА_4 .
Зі змісту ухвали Лебединського районного народного суду Сумської області від 30 жовтня 1975 року слідує, що в проваджені цього суду перебувала справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , про визнання права власності на домоволодіння. Зокрема, ОСОБА_4 , звертаючись до суду з позовом вказував на те, що з метою мати право власності на частину будинку, він виплатив при його купівлі третю частину грошей 1500 крб, тому вважав, що він має законні права на 1/3 частину будинку з надвірними будівлями. Ухвалою суду затверджено складену між сторонами мирову угоду, якою за ОСОБА_4 визнано право власності на 63/100 частини в будинку з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано в цій частині недійсними договір купівлі-продажу , посвідчений Лебединською державною нотаріальною конторою 23 березня 1959 року №927 і договору купівлі-продажу посвідчений 21 серпня 1974 року №2859. Також, ОСОБА_4 зобов'язався сплатити ОСОБА_5 компенсацію її частки в домоволодінні в сумі 1257 крб.
Тобто, вказаною ухвалою встановлено, що ОСОБА_4 , під час перебування в шлюбі з ОСОБА_3 , який був укладений 16 вересня 1957 року, частково вніс кошти на придбання спірного будинку та виплатив матері - ОСОБА_5 компенсацію за належну їй частку у спірному житловому будинку.
Статтею 125 Кодексу законів про родину, опіку, шлюб та акти громадянського стану і цивільного стану, в редакції указу Президій Верховної ради УРСР від 15 серпня 1945 року, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу, посвідчений 23 березня 1959 року, визначено, що майно, набуте подружжям роботою в період зареєстрованого шлюбу, вважається таким, що належить обом членам подружжя на засадах спільної власності. Розмір частини, яка належить кожному з подружжя в разі спору, визначається судом. Інше майно становить окрему власність кожного з дружин. Примітка: Праця дружини по веденню домашнього господарства або догляд за дітьми прирівнюється в правах на майно до праці чоловіка по добуванню засобів до існування.
Відповідно до ст. 22 КпШС (у редакції станом на 1975 рік) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Під час розгляду справи, відповідач не спростовував факт набуття ОСОБА_4 права власності на 63/100 частини в спірному домоволодіння під час перебування в шлюбі з ОСОБА_3 , та не доводили, що кошти які були передані ОСОБА_4 батькам для придання цього будинку та матері, як компенсація її частки у нерухомому майні, належали особисто ОСОБА_4 .
Проте, суд першої інстанції не з'ясував підстави набуття ОСОБА_4 права власності на 63/100 частки у спірному майні, а обмежився лише посиланням на те, що ОСОБА_3 після смерті чоловіка - ОСОБА_4 не скористалася правом оформити своє право на частку у майні подружжя, шляхом видачі нотаріусом свідоцтва на належну їй частку в спірному будинку.
Відмова ОСОБА_3 від обов'язкової частки у спадковому майні, що залишилося після смерті ОСОБА_4 та не вирішення ОСОБА_3 , за життя, оформлення свого права власності на частку у спірному домоволодінні, як спільно нажите майно подружжя, не свідчить про не набуття нею права на це майно.
Таким чином, зважаючи на, що 63/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , набуте ОСОБА_4 під час шлюбу з ОСОБА_3 за оплатним правочином, колегія суддів дійшла до висновку, що 63/100 частини цього будинку належала подружжю на праві спільної сумісної власності у рівних частках, тому після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 63/200 частин спірного будинку.
Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Правових наслідків невиконання такого обов'язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Тож відповідно до статті 392 ЦК України з вимогами про визнання права власності на спадкове майно спадкоємець вправі звернутися до особи, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.
У разі коли спір виникає у зв'язку з неможливістю документального оформлення права на спадщину, за відсутності спору про безпосереднє право на неї, спадкоємець може оскаржити відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій у судовому порядку.
Порядок оформлення права на спадщину встановлений главою 89 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», підзаконними нормативними актами та являє собою визначеною законодавством сукупністю функцій, притаманною юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів.
Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 559/2667/13-ц (провадження № 61-1416св18) зазначив, що обґрунтованим є висновок, за яким свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Тож якщо бракує умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.
Як уже зазначалося, право власності на спірний житловий будинок зареєстровано одноособово за ОСОБА_4 .
Відповідно до п. 4.16 Розділу 10 Глави ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Таким чином, з огляду на те, що правовстановлюючий документ на право власності за померлою ОСОБА_3 на 63/200 частини у вказаному домоволодінні відсутній, титульним власником нерухомого майна був ОСОБА_4 , що унеможливлює оформлення ОСОБА_1 спадкових прав на це спадкове майно в позасудовому порядку, тому позовні вимоги в частині визнання за нею в порядку спадкування після смерті матері - ОСОБА_3 права власності на 63/200 частини спірного житлового будинку підлягають задоволенню.
Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині встановлення факту належності ОСОБА_3 63/200 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , як частки у спільній сумісній власності подружжя.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Вимога про встановлення факту належності померлій ОСОБА_7 частки у домоволодінні є неналежним способом захисту прав позивача на спадкове майно. За обставин цієї справи належним способом захисту порушеного права позивача є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно) в порядку спадкування, і такі вимоги були заявлені позивачем. Встановлення факту належності померлій особі права на майно, є обставиною, що підлягає встановленню при розгляді справи про визнання права власності на майно в порядку спадкування.
З урахуванням викладеного, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, на підставі п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням часткового задоволення позову (одна вимога майнового характеру) та вимог апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір в сумі 983 грн 00 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції та 1474 грн 20 коп. за апеляційний перегляд рішення суду.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Малишевським Сергієм Вікторовичем, задовольнити частково.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 25 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 63/200 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 983 гривні 00 копійок судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1474 гривні 20 копійок судового збору за апеляційне оскарження рішення суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 1 серпня 2025 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: Ю. О. Філонова
В. Ю. Рунов