Справа № 465/5985/23 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С.
Провадження № 22-ц/811/892/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Провадження № 22-ц/811/1473/25
31 липня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А .В.,
секретар судового засідання - Гаврилюк Я. Ю.,
з участю - представника позивачів - адвоката Кулеби В. М., представника відповідача - адвоката Кулака І. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які підписані представником ОСОБА_3 , на рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2024 року (повний текст рішення складено 06 січня 2025 року) та додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 березня 2025 року (повний текст рішення складено 31 березня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди,
у серпні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просили:
- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 414 137 грн 67 коп. на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП;
- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 20 000 грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП;
- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 30 000 грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП;
- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 3 000 грн 00 коп. витрат на проведення оцінки вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ;
- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 2 200 грн 00 коп. витрат на послуги евакуатора для переміщення пошкодженого автомобіля після ДТП.
В обґрунтування позову зазначали, що 27 вересня 2022 року о 08 год 45 хв. у м. Львові, на перехресті вул. Кульпарківська-Окружна-Антоновича, водій ОСОБА_5 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись в напрямку вул. Перфецького по вул. Кульпарківській, проїхав на червоний сигнал світлофора, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем SKODA OCTAVIA д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який їхав по вул. Окружній на зелений сигнал світлофора. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, а пасажир автомобіля SKODA OCTAVIA д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження. Такими своїми діями ОСОБА_4 порушив вимоги п.п. 2.3.б, 8.7.3.е ПДР України. Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 квітня 2023 року у справі № 450/1488/23 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні вказаної вище ДТП та притягнено до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене частиною першою статті 124 КУпАП. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 автомобіль SKODA OCTAVIA д.н.з. НОМЕР_4 зареєстрований за ОСОБА_1 , яка на момент реєстрації перебувала та перебуває на даний час у шлюбі з ОСОБА_2 , відтак даний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя. Вказують, що автомобіль ОСОБА_4 , зіткнувшись з автомобілем ОСОБА_2 , завдав автомобілю останнього пошкодження лівої передньої частини автомобіля. Згідно звіту про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ № 31222 від 09 грудня 2022 року, складеному оцінювачем ОСОБА_7 станом на дату оцінки 27 вересня 2022 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля Skoda Octavia д.н.з. НОМЕР_5 (з врахуваням ПДВ на запчастини та матеріали) внаслідок ДТП 27 вересня 2022 року становить 544 137 грн 67 коп. На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT CC , р.н. НОМЕР_6 була застрахована у товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Мотор-Гарант» (далі - ТДВ «СК «Мотор-Гарант») на підставі полісу обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № AP/6197791 від 20 квітня 2022 року зі строком дії з 21 квітня 2022 року до 20 квітня 2023 року. Відповідно до умов даного полісу страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становить 130 000 грн 00 коп. 19 липня 2023 року ТДВ «СК «Мотор-Гарант» здійснено відшкодування ОСОБА_1 шкоди, завданої описаною вище ДТП в розмірі 130 000 грн 00 коп. Враховуючи, що комітет з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг НБУ ухвалив рішення про тимчасове зупинення ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг, яке набирає чинності з 06 грудня 2022 року, відшкодування завданої шкоди здійснене Моторним (транспортним) страховим бюро України. Відтак, залишок невідшкодованої майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП складається із вартості відновлювального ремонту автомобіля Skoda Octavia д.н.з. НОМЕР_2 у розмірі 414 137 грн 67 коп., вартості проведення оцінки вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ № 31222 від 09 грудня 2022 року, що складає 3 000 грн 00 коп., та витрат на послуги евакуатора для переміщення після ДТП пошкодженого автомобіля в сумі 2 200 грн 00 коп., які підлягають стягненню з винуватця ДТП, а саме ОСОБА_4 . Окрім цього, через протиправну поведінку відповідача, позивачу ОСОБА_1 були спричинені моральні страждання у зв'язку з пошкодженням її автомобіля, що потягло тривалу зміну усталеного способу і ритму життя. Зокрема, внаслідок неправомірних дій відповідача, позивачка після ДТП не мала змоги використовувати власний автомобіль, зокрема для доїзду від дому до роботи. Виходячи із засад розумності та справедливості, зважаючи на глибину пережитих позивачем душевних страждань, заподіяну їй моральну шкоду від ДТП з ОСОБА_4 позивачка оцінює у розмірі 20 000 грн 00 коп. Через протиправну поведінку відповідача, позивачу ОСОБА_2 також були спричинені моральні страждання у зв?язку з пошкодженням автомобіля, що потягло тривалу зміну усталеного способу і ритму життя. Зокрема, внаслідок неправомірних дій відповідача, позивач після ДТП не мав змоги використовувати автомобіль. Зазначає, що відстань від дому до роботи є великою, оскільки ОСОБА_2 проживає в смт. Великий Любінь, Львівського району Львівської області, а працює в м. Львові по вул. Чернігівській, що додатково порушувало усталений спосіб життя, змушувало витрачати більше часу на дорогу з дому до роботи та в зворотному напрямку, оскільки ОСОБА_2 був позбавлений можливості використовувати автомобіль. Крім цього, ОСОБА_2 був змушений витрачати час для відновлення свого порушеного права, судові засідання та листування з страховою і винуватцем ДТП. Виходячи із засад розумності та справедливості, зважаючи на глибину пережитих позивачем душевних страждань, заподіяну йому моральну шкоду від ДТП з ОСОБА_4 позивач оцінює у розмірі 30 000 грн 00 коп.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, пов'язану з пошкодженням транспортного засобу в розмірі 175 674 грн 13 коп.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 15 000 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на евакуацію транспортного засобу в розмірі 2 200 грн 00 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 2 434 грн 65 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 752 грн 28 коп.
Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в розмірі 2 365 грн 65 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати за проведення судової автотоварознавчої експертизи в розмірі 10 901 грн 05 коп.
Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 березня 2025 року заяву представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Кулеби Володимира Миколайовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково.
Ухвалено додаткове рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 7 137 грн 00 коп. понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 6 157 грн 13 коп.
Судові рішення оскаржили ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подавши дві окремі апеляційній скарги, які підписані представником ОСОБА_3 .
Апеляційна скарга на рішення суду мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не врахував, що завдана майну фізичної особи шкоди, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто, помилково не врахував принцип повного відшкодування шкоди потерпілому. Відтак, неправильними є висновки суду щодо розрахунку шкоди, виходячи з висновку експерта, адже в такому вартість відновлювального ремонту розрахована з урахування коефіцієнта фізичного знову, проте цей показник має значення у разі виплати страхового відшкодування, а не під час відшкодування шкоди особою, яка її завдала. Якщо виходити зі згадного висновку експерта, з відповідача підлягає стягненню різниця між вартістю відновлювального ремонту бе врахування коефіцієнту фізичного зносу та сумою, виплаченою МТСБУ, що становить 378 857 грн 64 коп.
Щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди вважають, що судом не достатньо враховано величину моральних страждань позивачів. Вказують на те, що на даний час пошкоджений транспортний засіб ще не відновлений, оскілки досі не проведено повне відшкодування шкоди, що продовжує завдавати моральні страждання позивачам.
В апеляційній скарзі просять скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Апеляційна скарга містить відомості про те, що особи, які її подали, очікують понести витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 20 000 грн 00 коп., а також про те, що докази таких витрат будуть продані ними протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Апеляційна скарга на додаткове рішення мотивована тим, що судом безпідставно не взято до уваги судові засідання за 03 жовтня 2023 року, 24 жовтня 2024 року та 23 грудня 2024 року з підстав того, що такі, начебто, не відбувались, адже вони не відбулись не з причин неявки представника позивачів. Наведене суперечить правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 910/7586/19. Також судом необґрунтовано відмовлено в стягненні так званого «гонорару успіху» в розмірі 5 % від ціни позову. Враховуючи оскарження основного рішення, необхідно здійснити перерахунок судових витрат, в тому числі витрат на проведення експертизи, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В апеляційній скарзі просять скасувати додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 березня 2025 року та ухвалити нове, яким стягнути витрати на правову допомогу в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників позивачів, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно задовольнити частково.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Обставини скоєння дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 27 вересня 2022 року за участю транспортних засобів сторін у справі, а також винуватості відповідача ОСОБА_8 у її скоєнні, учасниками справи не заперечується та визнаються. Сторонами у справі також не заперечується, що ОСОБА_5 на момент ДТП мав діючий страховий поліс, виданий ТДВ «СК «Мотор-Гарант»), а також те, що позивачу було виплачено страхове відшкодування в максимальному розмірі, а саме 130 000 грн 00 коп.
Предметом спору у цій справі є стягнення з винуватця ДТП відшкодування шкоди, а саме різниці між вартістю відновлювального ремонту без урахування зносу та відновлювального ремонту з урахуванням зносу, оскільки позивачі вважають, що підстави враховувати знос відсутні, а також відшкодування моральної шкоди та судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною другою статті 22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 22 ЦК України).
Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до приписів статей 22, 29 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Саме такий правовий висновок щодо застосування вказаних норм викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року у справі № 757/22706/15-ц (провадження № 61-4507св18).
При цьому, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).
Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
При цьому відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18).
Оскільки страховик виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справа № 686/17155/15-ц (провадження № 61-18840св18).
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15, від якого Велика Палата Верховного Суду не відступала.
У постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №755/7666/19 (провадження № 61-10010св20) зроблено висновок, що «відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суди не звернули уваги, що різниця між виплаченою ОСОБА_1 страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. За таких обставин саме ОСОБА_2, як особа винна у вчиненні ДТП, зобов'язаний сплатити ОСОБА_1 таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що позивачу страховиком винуватця ДТП виплачено страхове відшкодування у розмірі, розрахованому відповідно до положень Закону №1961-IV, тобто за мінусом зносу, різницю між цим страховим відшкодуванням, та страховим відшкодуванням без урахування зносу і франшизу має сплати саме винуватець.
При цьому, заперечуючи розмір заявленого позивачем до стягнення відшкодування майнової шкоди, відповідач просив суд призначати відповідну експертизу, яка була призначена ухвалою суду від 05 березня 2024 року.
Відповідно до висновку судового експерта № 1307-Е від 25 липня 2024 року за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи, ринкова вартість транспортного засобу «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_2 , до дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 27 вересня 2022 року становить 466 590, 00 грн; вартість відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових автомобіля марки «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 27 вересня 2022 року, становить 305 674, 13 грн.
Разом з тим, з висновку убачається, що вартість відновлювального ремонту, безз урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових автомобіля марки «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 27 вересня 2022 року, становить 508857, 64 грн.
Відтак, до стягнення підлягає різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка становить 378 857 грн 64 коп. (508 857,64 - 130 000,00), а не як помилково вважав суд першої інстанції, що на відшкодування майнової шкоди слід стягути 175 674 грн 13 коп.
Отже доводи апеляційної скарги у цій частині знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу.
Згідно зі статтею 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Відповідно до статті 23 вказаного Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий (фізична особа) зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1. статті 9 Закону № 1961-IV).
Тлумачення вказаних норм дає підстави для висновку, що у страховика виникає обов'язок відшкодувати моральну шкоду, передбачену статтею 26-1 Закону № 1961-IV лише у разі проведення потерпілому страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі поданої ним заяви, та у розмірі 5 % саме від такої страхової виплати, а не від ліміту відповідальності страховика за шкоду, заподіяну здоров'ю. У разі не проведення страховиком потерпілому страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, в такого страховика не виникає обв'язку щодо відшкодування моральної шкоди, передбаченої положеннями статті 26-1 Закону № 1961-IV.
Близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 553/3281/14-ц (провадження № 61-13806св18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що:
«виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).
Відповідно до статті 23 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Згідно зі статтею 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону,- МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та пунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону № 1961-IV, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (пункт 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV).
Шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП (стаття 28 Закону № 1961-IV).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв'язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV.
Страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв'язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, та у випадку, якщо потерпіла особа просить відшкодувати моральну шкоду з інших підстав, ніж передбачені статтею 23 Закону № 1961-IV».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що:
«Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
- за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;
- зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;
- у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;
- завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;
- гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;
- по своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц (провадження № 61-18385св19) зазначено, що:
«під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв'язку між ними та вини заподіювача шкоди».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Встановивши, що заявлена до відшкодування моральна шкода не охоплюється страховим відшкодування, а заявлена з підстав, передбачених статтею 23 ЦК України, колегія суддів вважає, що така має бути співмірно компенсована саме винуватцем ДТП - відповідачем ОСОБА_4 .
Щодо розміру моральної шкоди, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення такої в розмірі 15 000,00 грн та 10 000,00 грн відповідно кожному з позивачів, і такий розмір, на думку колегії суддів, за обставинами даної справи відповідає вимогам розумності та справедливості та не призводить до їх збагачення.
Відтак, доводи апеляційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 понесених ним витрат на евакуацію транспортного засобу в розмірі 2 200,00 грн.
Оскільки під час розгляду справи та її вирішення, судами обох інстанцій не взято до уваги як належний доказ звіт про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, доданий позивачем до позовної заяви, а за основу для визначення розміру майнової шкоди взято висновок експерта, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на підготовку вищевказаного звіту.
Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Частиною четвертою статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на те, що у справі, яка переглядається, неправильно застосовано норми матеріально права в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволенні апеляційної скарги на рішення суду, а саме у спосіб зміни рішення суду першої інстанції у цій частині шляхом збільшення суми відшкодування з 175 674 грн 13 коп. до 378 857 грн 64 коп.
В решті рішення, як ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, необхідно відповідно до приписів статті 375 ЦПК України залишити без змін.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду, з огляду на те, що при зверненні до суду з позовом позивачами не був сплачений судовий збір, такий як і витрати відповідача на проведення експертизи підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо додаткового рішення.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що понесені позивача витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, проте виключив з розрахунку надання послуг за участь у судових засіданнях 03 жовтня 2023 року, 24 жовтня 2024 року та 23 грудня 2024 року, оскільки у вказані дні судові засідання не відбувались, а також так званий «гонорар успіху» у розмірі 5 % від ціни позову, та стягнув такі за виключенням цих сум пропорційно розміру задволених позовних вимог.
Проте з такими висновками суду колегія суддів повністю погодитись не може, виходячи з такого.
У додатковій постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 910/4277/21 вказано, що «участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому одночасно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. Такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами (постанови Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 01.12.2021 у справі №641/7612/16-ц, від 18.05.2022 у справі №910/4268/21)».
Виключивши з розрахунку наданих позивачам правничих послуг, послуги за участь у судових засіданнях 03 жовтня 2023 року, 24 жовтня 2024 року та 23 грудня 2024 року, оскільки у вказані дні судові засідання не відбувались, суд першої інстанції не врахував, що такі не відбулися у зв'язку з неявкою у ці засідання представника позивачів, а з інших, незалежних від представника позивачів причин. Тому оплата таких послуг як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта, а тому підлягають компенсації за рахунок іншої сторони у справі.
Щодо «гонорару успіху».
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких належить розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення між ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідач не звертався до суду першої інстанції із клопотанням про зменшення розміру витрат позивачів на правничу допомогу.
У контексті обставин справи, що переглядається, колегія суддів вважає, що до стягнення підлягає обумовлений між позивачами та адвокатм так званий «Гонорар успіху», розмір якого є розумним та виваженим.
Проте, з огляду на приписи статті 141 ЦПК України витрати за надану правничу допомогу підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2024 року, задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу в розмірі 175 674 грн 13 коп. змінити, визначивши її розмір у сумі 378 857 грн 64 коп.
Абзаци сьомий - десяти резолютивної частини рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2024 року викласти в такі редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 402 грн 42 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 200 грн 14 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 4 060 грн 82 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати за проведення судової автотоварознавчої експертизи в розмірі 1 613 грн 01 коп.».
В решті рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2024 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 на додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 березня 2025 року, задовольнити частково.
Додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 березня 2025 року змінити, виклавши абзаци третій та четвертий резолютивної частини в такій редакції:
«Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 26 675 грн 93 коп. понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 11 140 грн 20 коп».
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1 228 грн 93 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова проголошена 31 липня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич