Справа № 645/4023/21 Головуючий суддя І інстанції Ульяніч І. В.
Провадження № 22-ц/818/2536/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
31 липня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Перевєрзєвої Карини Миколаївни на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року, у справі 645/4023/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуєва Олена Дмитрівна про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на майно,-
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить встановити факт постійного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивача та ОСОБА_2 , визнати за позивачем право спільної сумісної власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що у грудні 2010 року позивач та ОСОБА_2 познайомилися, знаходячись у гостях у шкільної подруги позивача та почали проживати однією сім'єю, як чоловік та жінка. У іншому шлюбі вони не перебували. Були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільні доходи та витрати, піклувалися один про одного. Проживали вони за адресою: АДРЕСА_2 , у квартирі, яка належала матері позивача, все вищенаведене підтверджується фотокартками, та буде підтверджено у судовому засіданні свідками. У 2017 році позивач з ОСОБА_2 за спільні кошти придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки позивач є інвалідом третьої групи, повільно пересувається та повільно говорить, оформили квартиру на ОСОБА_3 . Вони деякий час разом проживали у цій квартирі, спільно нею користувалися, зробили поточний ремонт, несли спільні витрати по утриманню цієї квартири, що підтверджується квитанціями про сплату за комунальні послуги, та може бути підтверджено свідками. Також позивач з ОСОБА_3 здавали цю квартиру в оренду, позивач прала білизну, прибирала у квартирі за квартирантами та вони наглядали за належним виконанням квартирантами договору оренди. Дана обставина може бути підтверджена договорами оренди квартири та свідками. Витрати по утриманню квартири позивач несе постійно, що підтверджується квитанціями про сплату за комунальні послуги. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, позивач несла всі витрати на його лікування, організацію та проведення поховання, що підтверджується довідками та договорами на поховання, також дані обставини можуть бути підтверджені свідками. У встановлений законом строк позивач звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, але нотаріус їй відмовила, вказавши, що факт проживання однією сім'єю може бути встановлений тільки у судовому порядку, що і змусило позивача звернутися до суду.
12.01.2022 року на адресу суду від представника відповідача Харківської міської ради - Шевченко Т.С. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує щодо позовних вимог у повному обсязі, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. В обґрунтування відзиву зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання позивачем із ОСОБА_2 однією сім'єю. До позовної заяви додано копію паспорта ОСОБА_4 , відповідно до якого місце її проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . Водночас, із доданої до позовної заяви копії паспорта ОСОБА_2 вбачається, що місце його проживання було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 . Отже надані заявником документи спростовують факт спільного мешкання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за однією адресою. Відтак відсутня одна з необхідних умов (спільне проживання осіб) для визначення члена сім'ї відповідно до ст. 3 СК України. Також позивачем надано копію договору-замовлення на організацію та проведення поховання, копію акта на ритуальні послуги та предмети ритуального призначення від 03.09.2020. Водночас, у даній справі вищевказані письмові докази жодним чином не підтверджують факт проживання позивача однією сім'єю з ОСОБА_2 , оскільки організація поховання та понесені, у зв'язку із цим витрати мали місце вже після відкриття спадщини. Відтак, вказані докази не відносяться до предмету доказування, так як виходять за межі п'ятирічного строку до часу смерті спадкодавця, а отже не є належними доказами у розумінні ст. 77 ЦПК України.
Надані позивачем квитанції про сплату житлово-комунальних послуг свідчать лише про наявність правовідносин між ОСОБА_2 і комунальними підприємствами, проте відсутні докази спільної оплати комунальних послуг позивачем разом із померлим. Крім того, вказані квитанції датовані з 2017 року та не підтверджують ведення позивачем спільного господарства зі спадкодавцем протягом п'яти років до часу смерті ОСОБА_2 . Крім того, фотосвітлини, на яких начебто зображено позивача разом із померлим, не дають можливості беззаперечно встановити хто саме на них зображений, а особливо - коли саме вони були виготовлені (зокрема, це стосується того, чи це було зроблено в межах п'ятирічного проміжку часу до відкриття спадщини). Показання свідків не є достатніми доказами, шо підтверджують сукупність фактів, необхідних для встановлення факту проживання однією сім'єю та не можуть підтверджувати факт проживання однією сім'єю та ведення спільного господарства, існування спільного побуту та взаємних прав і обов'язків між позивачем та померлим не менше як п'ять років, без документального підтвердження та можливості підтвердження письмовими доказами.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - адвокат Перевєрзєва К.М. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначено, що постійне проживання особи не завжди може співпадати з місцем її реєстрації, а відтак не є підставою для відмови у встановленні факту проживання однією сім'єю. Різне місце проживання чоловіка та жінки не є підставою для відмови у встановленні факту їх проживання однією сім'єю.
Вказує, що суду були надані докази, а саме копія договору-замовлення на організацію та проведення поховання, копія акту на ритуальні послуги та предмети ритуального призначення від 03.09.2020 року. Надані фотографії які підтверджують проведення разом свят.
Окрім цього були допитані свідки, які підтвердили спільне проживання.
Зазначає, що позивач та ОСОБА_5 проживали у її квартирі за її місцем проживання та реєстрації, що підтверджується лікарською декларацією №0001-НН77-2М00 від 19.03.2019, де ОСОБА_2 зазначено адресу проживання АДРЕСА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу ХМР просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін.
Вказує, що судом першої інстанції вірно за результатами всебічного розгляду справи зроблено висновок про те, що зазначена квартира не є спільним сумісним майном ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , із зазначенням, що твердження позивача про те що квартира АДРЕСА_4 була придбана за рахунок спільних коштів як подружжя підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.
Зазначає, що наведені заявницею доводи та докази не є безспірним доказом на підтвердження факту та його встановлення у судовому порядку, саме постійного проживання разом однією сім'єю протягом 10 років зі спадкодавцем на момент його смерті із визнанням за позивачем права спільної сумісної власності на частку кватири за адресою АДРЕСА_1 .
Вказує, що апеляційна скарга не містить нових доводів чи інших будь-яких аргументів на спростування висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представниці позивача, за відсутності інших учасників справи, належним чином повідомлених про судовий розгляд скарги, що передбачено ст. 372 ЦПК України, відповідно до ст. 367 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним нормам цивільного процесуального права рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову суд вважав, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання цих осіб однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу
Вирішуючи питання про визнання спірної квартири за адресою: м. Харків, об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину зазначеної квартири, суд виходив із недоведеності факту спільного проживання однією сім'єю без шлюбу та придбання майна за спільні кошти.
Проте погодитись з таким висновком суду не можна.
У справі, що переглядається, спір стосується встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання за позивачем права спільної сумісної власності на частку квартири.
Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім'ї та на повагу до свого сімейного життя. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом в постановах від 18 грудня 2024 року в справі № 185/11061/21, від 02 жовтня 2024 року в справі № 463/5823/22 та ін.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказала, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України «Про міліцію» та частини шостої статті 22 Закону України «Про пожежну безпеку» обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Водночас покази свідків та спільні світлини самі собою не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (див. постанови Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 185/11061/21, від 18 жовтня 2023 року в справі № 201/11673/20 та ін.).
У постановах від 12 лютого 2025 року в справі № 361/5996/19, від 23 грудня 2024 року в справі № 177/1163/16-ц, від 30 червня 2022 року в справі № 694/1540/20 та інших Верховних Суд виснував, що факти спільного відпочинку сторін, спільної присутності на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі собою, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
У постанові від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають в зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці.
Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 592/12323/20, від 18 грудня 2024 року в справі № 185/11061/21 та ін.
З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов'язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.
Судом встановлено, що відповідно до копії паспорту громадянина України позивача ОСОБА_4 , позивач з 19.07.1989 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер:688, виданий 18.07.2017 р., видавник приватний нотаріус ХМНО С.О. Безугла, ОСОБА_2 , на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_4 .
Із наданих позивачем копії квитанцій про сплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що в основному оплати за цими квитанціями відбувались за період з 2017 по 2020 рік, тобто за життя ОСОБА_2 та в них зазначено його прізвище, 5 квитанцій були сплачені після смерті ОСОБА_2 , прізвище платника не зазначено.
Із досліджених судом документів, наданих суду нотаріусом на виконання ухвали суду, вбачається, що нотаріусу для оформлення договору купівлі-продажу квартири від 18.07.2017 року, за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 була подана заява від 18.07.2017 року, де він зазначав, що на час укладання договору купівлі-продажу у зареєстрованому шлюбі не перебував, та спільно однією сім'єю з жінкою, але не перебуває у шлюбі, не проживає. Відповідальність про приховування шлюбу йому відомі. Також, стверджував, що він в дієздатності не обмежений, під опікою, піклуванням, а також патронажем не перебуває, не знаходився у алкогольному, токсичному, наркотичному стані. Договір купівлі-продажу квартири від 18.07.2017 р., був посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Безуглою С.О. за реєстровим № 688.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Відповідно до Договору-замовлення № 002198, 002199 на організацію та проведення поховання та Акту на ритуальні послуги та предмети ритуального призначення, ОСОБА_1 займалась похованням позивачка ОСОБА_2 .
На підставі заяви ОСОБА_4 від 16.02.2021 року приватним нотаріусом ХМНО Чуєвою О.Д. була заведена спадкова справа №14/2021 щодо майна ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до письмових роз'яснень приватного нотаріусом ХМНО Чуєвою О.Д. від 16.02.2021 року, ОСОБА_6 було відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 та повідомлено, що ОСОБА_7 непідтверджений факт проживання однією сім'єю з померлим, та факт проживання однією сім'єю може бути встановлений тільки у судовому порядку.
Згідно із частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а першочергово їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Всупереч вказаній нормі ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим позивачкою доказам, які у своїй сукупності у достатній мірі підтверджують підстави позову.
Так, постановою Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 зроблено правовий висновок, що згідно зі статтею 2 і гону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» відсутність реєстрації місця проживання не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Касаційний цивільний суд погодився з позицією щодо встановлення факту постійного проживання позивача разом із спадкодавцем по день смерті останнього, що підтверджує наявність у позивача можливостей для вирішення його спадкових прав.
Аналогічна позиція сформульована у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Витрати, пов'язані з похованням ОСОБА_2 , повністю несла позивач ОСОБА_1 .
Згідно копій квитанції позивачем здійснювалась оплата комунальних послуг за період з листопада 2017 року по листопад 2020 року(а.с.34-44 т.3).
Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_8 пояснила, що є сусідкою позивача, свідок прописана на АДРЕСА_5 , з 2005 року, але часто виїзджає до матері в Харківську область. Свідку відомо, що позивач проживала із ОСОБА_2 приблизно з 2014 року, без реєстрації шлюбу, вона знала ОСОБА_9 приблизно з 2011-2012 років. Зі слів позивача свідку відомо, що вона із ОСОБА_2 придбали холодильник, в 2017 році купили квартиру, за чиї кошти придбали свідку не відомо. ОСОБА_2 за життя повідомляв свідку, що у нього не має дружини, дітей, братів та сестер. Коли ОСОБА_2 захворів, позивач їздила до нього у лікарню. В 2020 році ОСОБА_2 помер, поховання вона не бачала, про смерть їй повідомила позивач.
Свідок ОСОБА_10 пояснила, що є сусідкою позивачки з 2013 року, їй квартиру залишила бабуся. Позивача знала і до 2013 року, коли відвідувала бабусю. Свідок бачила позивача разом із ОСОБА_3 , іноді бачила, як вони виходили разом із квартири позивачки. Бувала в квартирі позивачки, допомагала їй сплачувати комунальні послуги через телефон, бачила як позивач готувала їжу разом із ОСОБА_3 . Чоловік свідка допомагав ОСОБА_3 ремонтувати кран. Свідку відомо про придбання пральної машини, яку її чоловік допомагав налагодити. Позивача із ОСОБА_3 свідок бачила разом в магазині, на вихідних, вважала, що відносини були як подружжя. Про придбання спільної квартири свідку не відомо, також не відомо про наявність у ОСОБА_3 близьких родичів, дітей. Коли ОСОБА_3 захворів, швидка його забирала із квартири позивача, свідку відомо, що позивач навідувала ОСОБА_3 в лікарні, а після смерті, займалась його похованням, кремацією, вона допомагала відвести прах на кладовище.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Позивачка просила встановити факт їхнього з відповідачем проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з грудня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак, матеріалами справи безспірно доведено, що лише з 2014 року сторони стали проживати однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу до його смерті.
Вказані обставини підтверджуються показами свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема, копією медичної декларації ОСОБА_2 № 001-НН77-2М00 в якій міститься зазначена ним самим його адреса проживання, яка збігається з адресою проживання позивачки, фотокартками спільного їх дозвілля, квитанціями про сплату комунальних послуг.
Той факт, що саме у позивачки на руках є документи - квитанції про сплату комунальних послуг за адресою спірної квартири: АДРЕСА_1 , в основному за період з 2017 по 2020 рік, тобто за життя ОСОБА_2 , в яких зазначено його прізвище, та 5 квитанцій про сплату цих послуг смерті ОСОБА_2 , у сукупності із зазначеними показаннями свідків, які нічим не спростовані, свідчать, що між ОСОБА_2 та позивачкою були відносини довіри, вони вели спільне господарство, а тому сплата комунальних платежів від імені ОСОБА_2 - особи, яка була зареєстрована власником спірної квартири та внаслідок чого на нього був оформлений особистий рахунок, не спростовує показання свідків. Крім того, фактично сімейний характер відносин позивачки з ОСОБА_2 та наявність у них взаємних прав та обов'язків підтверджується той факт, що позивачка поховала ОСОБА_2 після його смерті, що також є ознакою їх близьких та сімейних за змістом стосунків до його смерті. Для сторонньої людини таке відношення до померлої особи є нехарактерним.
Колегія суддів з огляду на те, що позивачка з поважних причин, відсутності у неї цього документа на день розгляду справи в суді першої інстанції, відповідно до ст. 367 ЦПК України бере до уваги вказаний доказ на підтвердження спільного проживання позивачки разом з ОСОБА_2 не пізніш зазначеної ним самим у медичній декларації даті (т.3 а.с.52).
Сукупність досліджених у справі доказів, з точки зору стороннього спостерігача та загальних принципів цивільного судочинства, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), - на переконання колегії судів свідчить саме про спільне проживання сторін у справі у зазначений у позові період часу.
Всупереч вимог ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно не дослідив наявні справі докази, які у своїй сукупності та взаємозв'язку підтверджують позовні вимоги, оскільки ці докази у своїй сукупності та взаємному зв'язку свідчать, що позивачка, ще за життя ОСОБА_2 у зазначений у позові період часу вони мешкали разом, вели спільне господарство, придбали речі спільного вжитку, сплачували комунальні платежі, за відсутності інших спадкоємців, на день смерті опікувалась його станом здоров'я,вони тривалий час піклувались один про одного, зокрема після смерті ОСОБА_2 позивачка подбала про його поховання та збереження таким чином доброї пам'яті про нього.
Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідач цих доказів не спростував.
Згідно зі ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Як вбачається зі змісту позовних вимог позивачка просить суд визнати об'єктом спільної сумісної власності квартиру яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , яка за твердженням позивача, була придбана ними спільно з відповідачем 18 липня 2017 року в період їхнього спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
На підставі ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної "сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік недомовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 372 ЦК України, зазначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Як вбачається із матеріалів справи під час спільного проживання без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 придбав квартиру яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . При цьому у договорі міститься запис про те, що на час укладання договору купівлі-продажу у зареєстрованому шлюбі він не перебував, та спільно однією сім'єю з жінкою не проживає. Відповідальність про приховування шлюбу йому відомі. Колегія суддів у контексті предмета цього позову критично відноситься до такого застереження у договорі, оскільки воно за своїм змістом стосується у першу чергу шлюбних відносин, які зареєстровані офіційно, а не спірних фактичних шлюбних відносин, про відсутність яких у даному випадку прямо не було ним зазначено.
Зважаючи на вищевикладене, а також те, що колегія суддів визнає доведеним факт спільного проживання однією сім'єю позивачки тапомерлого ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з 2012 року по 02.09.2020 року, а тому набута ними за час спільного проживання квартира, на підставі ст. 74 СК України, належить їм у рівних частках на праві спільної сумісної власності.
Матеріалами справи факт проживання ОСОБА_4 разом з ОСОБА_2 доведений, доводи скарги знайшли своє підтвердження, а тому апеляційний суд приходить до висновку що право позивачки має бути захищене.
Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив вказані норми ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи та не застосував зазначені норми матеріального права, тому відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду повністю та ухвалює нове рішення про задоволення позову
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката - Перевєрзєвої Карини Миколаївни задовольнити.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 січня 2025 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуєва Олена Дмитрівна про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на майно задовольнити.
Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 разом з ОСОБА_2 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з травня 2012 року і до часу відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1
Визнати з ОСОБА_7 право спільної сумісної власності на частку квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 01 серпня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді Ю.М.Мальований.
Н.П.Пилипчук.