Справа № 348/128/25
Провадження № 22-ц/4808/1074/25
Головуючий у 1 інстанції Міськевич О. Я.
Суддя-доповідач Девляшевський В.А.
31 липня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А.,
суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,
секретаря Кузів А.В.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду в складі судді Міськевич О.Я., ухвалене 27 травня 2025 року в м. Надвірній Івано-Франківської області, повний текст якого складено 02 червня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,
В січні 2025 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що між сторонами 28 жовтня 2024 року укладено договір позики, посвідчений борговою розпискою, згідно якого він позичив відповідачу 8 000,00 доларів США. При цьому було погоджено, що останній поверне борг до 31 грудня 2024 року. Оскільки ОСОБА_3 це зобов'язання не виконав, гроші не повернув, просив стягнути з нього 8 000,00 доларів США основного боргу, три проценти річних від простроченої суми за період з 01 січня 2025 року по день ухвалення судового рішення у справі, також три проценти річних від простроченої суми, починаючи з дня ухвалення судового рішення у справі до моменту його виконання.
Рішенням Надвірнянського районного суду від 27 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, вважаючи його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Вважає помилковими висновки суду, що в наданій позивачем розписці не зазначено чіткого предмета позики, зокрема, не підтверджено факт передачі відповідачу ОСОБА_3 саме грошових коштів в сумі 8000 доларів США та обов'язок їх повернення.
Так, згідно з розпискою, ОСОБА_3 підтвердив отримання від позивача ОСОБА_2 будівельних матеріалів на суму 8000 доларів США у борг із зобов'язанням повного повернення до 31.12.2024. Повне погашення боргу означає виплату всієї суми без залишку, своєчасно - у межах установленого строку, тобто до 31.12.2024. Таким чином, на думку представника скаржника, розписка підтверджує обов'язок відповідача повернути борг до зазначеної дати, а висновки суду першої інстанції про відсутність такого зобов'язання є необґрунтованими, оскільки текст розписки має тлумачитися у цілому.
Зазначає, що відповідач не заперечував договір позики, його зміст, факт отримання боргу чи обов'язок повернення, відповідно до статті 1051 ЦК України. Суд першої інстанції, всупереч презумпції достовірності письмових доказів і відсутності їх спростування відповідачем, підмінив оцінку доказів припущеннями про можливу відсутність зобов'язань.
Посилаючись на статтю 265 ЦПК України, вказує, що суд у рішенні про стягнення боргу може вказати нарахування відсотків або пені до повного виконання рішення відповідно до законодавства. Остаточну суму таких нарахувань обчислює орган або особа, що здійснює примусове виконання. При цьому частини 10 і 11 статті 265 ЦПК України є винятком із загального правила, надаючи суду право, залежно від характеру правовідносин між сторонами, дозволити нарахування відсотків або пені й після ухвалення рішення у справі про стягнення боргу.
Правом на подання відзиву ОСОБА_3 не скористався.
В судове засідання сторони не з'явились, хоча були належним чином завчасно повідомлені про розгляд справи шляхом направлення повісток.
Враховуючи належне повідомлення осіб, зазначених вище, про дату, час і місце розгляду справи, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод розглядові справи в зв'язку із їх неявкою не вбачає.
В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.
Згідно положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду не відповідає цим вимогам закону.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав, що зі змісту розписки неможливо визначити його істотні умови (обов'язкові умови) - чи досягнуті в повній мірі домовленості щодо умов отримання відповідачем саме 8 000,00 доларів США, а також зобов'язань з їх повернення. Таким чином, на думку суду, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики зі встановленням обов'язку для відповідача повернути саме грошові кошти у строк, погоджений сторонами.
З вказаними висновками колегія не погоджується.
Судом встановлено, що відповідно до письмової розписки, наданої позивачем від 28.10.2024, відповідач ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_2 матеріали будівельні на суму 8000 дол. США. Повне погашення суми боргу своєчасно до 31.12.2024 (а.с. 21).
Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача грошових коштів, на підставі належним чином оформленої боргової розписки, яка фактично підтверджує укладення між сторонами договору купівлі-продажу товару. При цьому, ОСОБА_2 посилався на те, що зазначену в розписці суму боргу відповідач вчасно не повернув.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частини перша, третя статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (частина третя статті 631 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Аналогічно статтею 655 ЦК за договором купівлі-продажу покупець зобов'язується сплатити за майно визначену грошову суму.
Відповідно до частин першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно із положеннями статті 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Згідно зі ст. 1046 ЦКУ боргова розписка може розцінюватися як договір позики, якщо з її змісту випливає, що одна сторона передала іншій грошові кошти або майно з обов'язком повернення. Фактична передача товару з одночасним оформленням розписки свідчить про наявність грошового зобов'язання, підкріпленого доказами.
У даному випадку між сторонами склалися фактичні договірні правовідносини купівлі-продажу, результатом яких стала передача позивачем товару відповідачу, а також отримання останнім товару та видача розписки про зобов'язання сплатити грошові кошти.
Наявність оригіналу розписки у позивача свідчить про укладення між сторонами договору купівлі-продажу будівельних матеріалів на суму 8000,0 доларів США, які ОСОБА_3 зобов'язувався сплатити ОСОБА_2 до 31.12.2024.
Відповідач, отримавши товар, взяв на себе зобов'язання оплатити його в повному обсязі, що підтверджено розпискою. Однак, грошові кошти у вказаний строк не були сплачені, що є порушенням зобов'язання.
Висновок суду про те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, а його вимоги ґрунтуються лише на припущеннях, є необґрунтованим та суперечить матеріалам справи і чинному законодавству.
Зокрема, в матеріалах справи міститься боргова розписка підтверджує наявність зобов'язання боржника перед позивачем; суму боргу;обов'язок повернення грошових коштів у визначений строк; волевиявлення сторін. Зміст розписки прямо підтверджує факт правовідносин між сторонами, а не ґрунтується на припущеннях. Вона є самостійним доказом існування цивільного зобов'язання.
У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»).
Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Як зазначалося вище, принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права.
Застосування судом принципу «jura novit curia» («суд знає закони») не є безмежним.
Отже, принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов'язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.
Зазначений висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 485/1500/21.
За наведених обставин колегія приходить до висновку, що вимоги про стягнення заборгованості згідно розписки є обґрунтованими та підлягають до задоволення. А відтак з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід стягнути заборгованість в розмірі 8 000,00 доларів США.
Разом з тим суд не знаходить підстав для стягнення 3 відсотків річних. Так, пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Частиною першою статті 376 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Надвірнянського районного від 27 травня 2025 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) кошти в сумі 8 000,00 (вісім тисяч доларів США) доларів США.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 6 770,12 грн судових витрат, понесених в суді першої та апеляційної інстанцій.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Луганська
Є.Є. Мальцева
Повний текст постанови виготовлено 01 серпня 2025 року