Справа № 346/2/25
Провадження № 22-ц/4808/969/25
Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В.
Суддя-доповідач Луганська
31 липня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Луганської В.М.
суддів Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.
учасники справи
позивач - Державна іпотечна установа
відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу
за апеляційною скаргою Державної іпотечної установи на заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2025 року, яке ухвалене судом у складі судді Третьякової І.В.,
за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення компенсаційних платежів та інфляційних втрат,
У січні 2025 року Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення компенсаційних платежів та інфляційних втрат.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що між ВАТ «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_1 09.08.2007 року був укладений кредитний договір №1403pv-07.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, того ж дня між ТОВ «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки.
У зв'язку з невиконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, судовим наказом Коломийського міськрайонного суду від 11.09.2009 року з відповідачів на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором №1403pv-07 в сумі 271892,43 грн.
30.01.2019 року відкрито виконавче провадження № 58237658 про примусове виконання судового наказу №2-н-611 від 11.09.2009 року.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 24.07.2019 року задоволено заяву позивача та замінено стягувача у виконавчому провадженні ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на Державну іпотечну установу.
Станом на день звернення до суду з даним позовом, зобов'язання за судовим наказом №2-н-611 від 11.09.2009 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №1403pv3-07 від 09.08.2007 року в загальному розмірі 271892,43 грн не виконані.
З огляду на це, позивач вважає, що відповідачі порушують грошове зобов'язання, а тому Державна іпотечна установа має право на застосування наслідків такого порушення, передбачених ст. 625 ЦК України. Вважає, що обмеження, передбачені п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо незастосування наслідків передбачених ст. 625 ЦК України не розповсюджуються на правовідносини, які виникли у зв'язку з невиконанням судового наказу Коломийського міськрайонного суду від 11.09.2009 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №1403pv3-07 від 09.08.2007 року в загальному розмірі 271892,43 грн.
Станом на 25.09.2024 року заборгованість за прострочення виконання грошового зобов'язання встановленого згідно судового рішення Коломийського міськрайонного суду від 11.09.2009 року у період з 01.09.2021 року по 25.09.2024 року складає 89 247, 33 грн, з яких 15300, 59 грн 3%, розраховані згідно вимог ст. 625 ЦК України за безпідставне користування кредитними коштами, 73 946,74 грн - інфляційні витрати.
Позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за період з 01.09.2021 року по 25.09.2024 року суму заборгованості в розмірі 89247,33 грн, з яких: 15300,59 грн - компенсаційні платежі (3% річних згідно ст. 625 ЦК України) та 73946,74 грн - інфляційні втрати.
Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи суму заборгованості в розмірі 9282,27 грн, з яких: 1340,84 грн - компенсаційні платежі (3% річних згідно ст. 625 ЦК України) та 7941,43 грн - інфляційні втрати, судовий збір в розмірі 315,00 грн, а всього: 9597, 27 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, Державна іпотечна установа звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2025 року та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що станом на день звернення з позовною заявою до суду першої інстанції, зобов'язання за судовим наказом № 2-н-611 Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11.09.2009 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 1403pv3-07 від 09.08.2007 року в загальному розмірі 271 892, 43грн не виконані ні в добровільному, ні в примусовому порядку, заборгованість не погашена.
Вважає, що оскільки відповідачі порушили грошове зобов'язання, у Державної іпотечної установи виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Посилаючись на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 року у справі № 183/7850/22 зазначив, що законодавець чітко визначив на які саме правовідносини та на які саме правочини розповсюджуються вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Вважає, що обмеження передбачені п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо не застосування наслідків передбачених ст. 625 ЦК України не розповсюджуються на правовідносини, які виникли у зв'язку з невиконанням судового рішення.
Ухвалою Івано-Франківського від 29 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження та роз'яснено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження ОСОБА_1 ОСОБА_2 отримали засобами поштового зв'язку, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 98-99).
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, розгляд цивільної справи з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України.
Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 89247,33 грн і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного провадження.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що судовим наказом від 11 вересня 2009 року стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитним договором. Державна іпотечна установа, як правонаступник кредитора, має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України. Проводячи розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції дійшов висновку, що такий розрахунок слід проводити за період, що передує трирічному строку звернення до суду, тобто з 26.12.2021 року по 25.09.2024 року. Суд застосував до спірних правовідносин положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та дійшов висновку про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача 7941,43 грн - компенсації інфляційних втрат та 1340,84 грн - компенсації 3% річних за прострочення грошового зобов'язання за період з 26.12.2021 по 23.02.2022 року.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що судовим наказом Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11.09.2009 року №2-н-611 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Банк «Фінанси і Кредит» заборгованість за кредитним договором № 1403pv3-07 від 09.08.2007 року в загальному розмірі 271892,43 грн, а також 850 грн - судовий збір та 60 грн - за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
30.01.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицьким В.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №58237658 з примусового виконання судового наказу Коломийського міськрайонного суду від 11.09.2009 року №2-н-611 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Банк «Фінанси і Кредит» заборгованості за кредитним договором № 1403pv3-07 від 09.08.2007 року в розмірі 271892,43 грн та судових витрат.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2019 року замінено стягувача ПАТ «Фінанси і Кредит» на Державну іпотечну установу щодо виконання судового наказу, виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області 11.09.2009 року у справі № 2-н-611 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №1403pv3-07 від 09.08.2007 року в загальному розмірі 271892,43 грн.
Постановою приватного виконавця Витвицького В.В. від 20.08.2019 року у виконавчому провадженні № 58237658 змінено стягувача ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» на Державну іпотечну установу.
Відповідно до витягу Інформації про виконавче провадження вбачається, що відомості про сплату боржниками суми боргу в будь-якій частині відсутні.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 8.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
У пункті 8.22 вказаної постанови зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачі мають перед позивачем грошове зобов'язання, яке виникло з кредитного договору від № 1403pv3-07 від 09.08.2007 року, що підтверджується судовим наказом Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11.09.2009 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Банк «Фінанси і Кредит» заборгованість за кредитним договором № 1403pv3-07 від 09.08.2007 року в розмірі 271 892,43 грн.
Отже, судовим наказом від 11 вересня 2009 року у справі № 2-н-611 підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед банком у розмірі 271 892,43 грн та його порушення, яке виникло на підставі кредитного договору.
Даних про добровільне або примусове виконання цього судового рішення матеріали справи не містять.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, підтвердженого судовим наказом від 11 вересня 2009 року у справі № 2-н-611.
Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо проведення розрахунку інфляційних втрат та 3% річних за період, що передує трирічному строку звернення до суду, тобто з 26.12.2021 року по 25.09.2024 року з огляду на наступне.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду навищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув уваги.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Матеріали справи не містять заяви сторони відповідачів про застосування строку позовної давності.
Тому висновок суду першої інстанції щодо проведення розрахунку інфляційних втрат та 3% річних за період, що передує трирічному строку звернення до суду, починаючи з 26.12.2021 року не відповідає вимогам закону.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до даних правовідносин.
Згідно ч. 1 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року у справі № 758/5318/23 провадження № 61-15103св24 зазначено, що «Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)). Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
З урахуванням висновків, які викладені у вказаній вище постанові Верховного Суду, до спірних правовідносин, які виникли, у зв'язку із невиконанням ОСОБА_1 . ОСОБА_2 грошових зобов'язань, що випливають із кредитного договору, наявність яких та розмір констатовано судовим наказом Коломийського міськрайонного суду від 11 вересня 2009 року у справі № 2-н-611, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу. Суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних з 23 лютого 2022 року по 25 вересня 2024 року.
Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення 3% річних та інфляційних витрат в межах трирічного строку, оскаржуване рішення підлягає зміні.
Отже, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи необхідно стягнути 3% річних та інфляційних витрат за період з 01.09.2021 року по 23.02.2022 року у розмірі 21 773,03 грн, з яких 3% річних в розмірі - 3910,78 грн (271892.43*3/100/365*122 + 271892.43*3/100/365*53) та інфляційні витрати в розмірі 17 862,25 грн (271892.43 * індекс інфляції 1.06569602 -271892.43).
Колегія суддів звертає увагу на те, що висновки Верховного суду, на які посилається скаржник в обґрунтування апеляційної скарги є не релевантні до спірних правовідносин, оскільки у справі № 183/7850/22 основне зобов'язання виникло на підставі договору авансу, а тому Верховний Суд дійшов висновку про незастосування до таких відносин положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2025 року підлягає зміні в частині періоду та суми стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. На користь позивача підлягають стягненню з відповідачів у солідарному порядку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 21 173,03 грн, з яких 3 % річних - 3910,78 грн, та інфляційних втрати - 17 862, 25 грн.
Підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат та їх солідарного стягнення з відповідачів.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що є підстави для перерозподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог.
За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №23 (а.с. 46), при зверненні з апеляційною скаргою відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від №133 року (а.с. 86).
Позовні вимоги Державної іпотечної установи задоволено на 24,39%, тому з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам за подання позовної заяви по 369,26 грн з кожного, та за подання апеляційної скарги по 443,11 грн з кожного.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384, ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Державної іпотечної установи задовольнити частково.
Заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2025 року в частині стягнутої суми заборгованості в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи змінити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 на користь Державної іпотечної установи, код ЄДРПОУ 33304730, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34 суму заборгованості в розмірі 21 173,03 грн, з яких 3 % річних - 3910,78 грн, та інфляційні втрати - 17 862, 25 грн.
Заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 квітня 2025 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи судового збору скасувати.
Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь Державної іпотечної установи, код ЄДРПОУ 33304730, адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34 витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги розмірі по 812, 37 грн з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови 31 липня 2025 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді: В.А. Девляшевський
Є.Є. Мальцева