Провадження № 22-ц/803/1239/25 Справа № 202/20959/23 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 2
30 липня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Травкіній В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2024 року у складі судді Слюсар Л.П.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням, вселенням, встановлення порядку користування квартирою, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 30 квітня 2011 року між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб. В шлюбі народилося двоє синів: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач зазначає, що в січні 2008 року вона була вселена до квартири АДРЕСА_1 , як дружина співвласника квартири ОСОБА_1 , з дозволу інших співвласників квартири: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та в подальшому зареєстрована за вказаною адресою.
При вселенні в квартиру будь-якого письмового договору про порядок користування квартирою та умови проживання з нею не укладалось.
Співвласники квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в квартирі не проживають, майна та будь-яких особистих речей, які належать співвласникам в квартирі немає, будь-яких витрат на утримання квартири співвласники не несуть.
Починаючи з 2020 року взаємовідносини між нею та відповідачем стали погіршуватися, а з квітня 2023 року ситуація стала нестерпною: часто виникали суперечки та скандали, іноді відповідач дозволяв собі з'ясовувати стосунки в присутності дітей. Відповідач психологічно тисне на неї та все частіше заводить розмову про те «щоб вона звільнила його квартиру», що «вона ніякого права не має на проживання в квартирі», що «діти залишаться жити з ним, а вона має «вимітатися» з квартири».
З метою вирішення спірних питань з приводу спільного утримання дітей вона підготувала проект договору, та як невід'ємну частину договору додала і проект договору про встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 , який надала відповідачу та проект договору було також надіслано, для ознайомлення та погодження співвласникам квартири.
Оскільки будь-яких відповідей від співвласників та відповідача не отримала, позивач вимушена звернутися з даним позовом до суду та просити суд визнати за нею право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 ; вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 ; встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : вона отримує в користування житлову кімнату площею 10,5 кв.м, що зазначена в плані Технічного паспорту на квартиру під номером АДРЕСА_2 ; ОСОБА_1 отримує в користування житлову кімнату площею 17,0 кв.м, що зазначена в плані Технічного паспорту на квартиру під номером АДРЕСА_3 ; в спільному користуванні залишається: кухня площею 7,6 кв.м, ванна кімната площею 2,0 кв.м, вбиральня площею 1,1 кв.м, коридор площею 4,7 кв.м, вбудований шкаф площею 0,7 кв.м; в особистому користуванні ОСОБА_1 залишається лоджія площею 2,1 кв.м.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав для часткового задоволення позову, оскільки виселення ОСОБА_2 з спірної квартири відбулося не на підставах, передбачених законом та повинно було відбуватись в судовому порядку, а сам факт припинення сімейних відносин з співвласником квартири не позбавляє її права користування займаним приміщенням, в яке вона була вселена на законних підставах, як член сім'ї співвласника квартири, а тому наявні правові підстави для вселення останньої до квартири.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та норм процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з'ясував належним чином обставини, що мають значення для справи та дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову. Вказує, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин практику Верховного Суду. Окрім того, вселення позивача до квартири порушує права співвласників майна на розпорядження своїм майном, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову. Вказує, що вселення позивача відбувалося лише за умови шлюбних відносин між ними, які припинені за рішення суду, а тому підстави для вселення позивача відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 30 квітня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, про що Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області 30 квітня 2011 року зроблено актовий запис №195, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_5 , про що 03 березня 2016 року Індустріальним відділом ДРАЦС Дніпропетровського міського управління юстиції зроблено відповідний запис №167, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 . ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_6 , про що 05 вересня 2019 року Індустріальним районним у місті Дніпрі відділі ДРАЦС Головного ТУЮ у Дніпропетровській області зроблено відповідний запис №303, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2023 року у справі №202/17267/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Згідно з інформацією КП «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 27 жовтня 2023 року №11405, станом на 31 грудня 2012 року, в інвентарній справі за адресою: АДРЕСА_4 , містяться відомості про право власності за : гр. ОСОБА_4 - 1/3 ч., гр. ОСОБА_3 - 1/3 ч., ОСОБА_1 - 1/3 ч. на підставі свідоцтва про право власності від 16 лютого 2009 року, виданого управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради, згідно з розпорядженням №3/63-09, зареєстроване 20 грудня 2004 року в КП «ДМБТІ» ДОР в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним №27216469.
Відповідно до технічної характеристики квартири, квартира розміщена на 4 поверсі, 10 поверхового будинку і складається з 2 кімнат житловою площею 27,5 кв.м., в тому числі 1-а кімната - 10,5 кв.м.; 2-а кімната - 17,0 кв.м., кухні площею 7,6 кв.м., ванної кімнати 2,0 кв.м., вбиральні 1,1 кв.м., коридора 4,7 кв.м., вбудованих шаф 0,3 кв.м., квартира обладнана балконом 2,1 кв.м. Загальна площа 45,3 кв.м.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 350437327 від 16 жовтня 2023 року, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальна площа 45,3 кв.м., житлова площа - 27,5 кв.м., належить на праві приватної власності ОСОБА_4 - 1/3 частки, ОСОБА_3 - 1/3 частка, ОСОБА_1 - 1/3 частки, на підставі свідоцтва про право власності, видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради.
Відповідно до довідки №6874 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, в квартирі АДРЕСА_1 до складу сім'ї зареєстрованих входять: ОСОБА_4 , батько, співвласник зареєстрований з 28 вересня 1987 року; ОСОБА_1 , уповноважений співвласник, зареєстрований 27 грудня 2001 року; ОСОБА_2 , зареєстрована 22 листопада 2013року, знято з реєстрації 07 грудня 2023 року.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
У ч.2 ст. 64 ЖК України вказано, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї, як зазначено у ч.2 ст. 64 ЖК України.
У ст. 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у ст. 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (ч.1 ст. 405 ЦК України).
У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20, Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо застосування норм права щодо припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім'ї власника житла.
Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків, що аналіз норм ст. 150, 156, 162 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (п. 3 ч.2 ст. 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 вселилися у квартиру АДРЕСА_1 у 2008 році з добровільної згоди всіх співвласників квартири, та в подальшому у 2013 році була зареєстрована, тобто, в установленому законом порядку набула право користування квартирою. В спірній квартирі проживала лише сім'я ОСОБА_1 - він та його колишня дружина разом з малолітніми дітьми. Інші співвласники в квартирі не проживали.
Встановивши, що ОСОБА_2 вселилася до квартири свого колишнього чоловіка, як член сім'ї співвласника, в якій проживала починаючи з 2008 року, що унеможливлює її виселення в позасудовому порядку, оскільки вселення відбулося не самоправно, однак відповідачем чиняться їі перешкоди у користуванні квартирою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів про порушення прав позивача та існування достатніх підстав для її вселення, оскільки сам факт припинення сімейних відносин з співвласником квартири не позбавляє її права користування квартирою.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставин справи та не звернув належної уваги на те, що вселення позивача відбувалося лише за умови шлюбних відносин між сторонами, які припинені за рішення суду, а тому підстави для вселення останньої відсутні, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом було надано на ці доводи вичерпну відповідь, вказані доводи суперечать наявним в матеріалах справи доказам, а судом в свою чергу було в повному обсязі з'ясовано всі обставин, необхідні для вирішення спору у даній справі та рішення суду відповідає положенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки втручання у право на повагу до житла позивача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється не тільки згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі та воно є пропорційним у демократичному суспільстві. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц.
Доводи апеляційної скарги про те, що вселення позивача до квартири порушує права співвласників майна та унеможливлює розпорядження своїм майном, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зайняття іншими особами майна не означає втрату власником володіння такою нерухомістю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №353/1096/16-ц, постанова Верховного Суду 26 квітня 2022 року у справі №501/1664/19 ).
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин практику Верховного Суду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду та застосовані під час розгляду даної справи, що відповідає належному та ефективному способу захисту порушеного права у даній справі.
Аргументи апеляційної скарги про безпідставне задоволення позову в частині вселення позивача, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 30 липня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 01 серпня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна