Провадження № 22-ц/803/4869/25 Справа № 207/3094/24 Суддя у 1-й інстанції - Подобєд О. К. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
01 серпня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариств «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У травні 2024 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі АТ «А-Банк») звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що 07.12.2016 року згідно кредитного договору №б/н відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідачка отримала кошти, але своїх зобов'язань у повному обсязі не виконала, внаслідок чого станом на 28.04.2024 року виникла заборгованість у розмірі - 75256,07 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 44321,45 грн.; заборгованість за відсотками - 30934,62 грн.
Просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 75256,07 грн., та судовий збір 3028,00 грн.
Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.12.2016 року у розмірі - 75256 гривень 07 копійок, яка складає: заборгованість за кредитом - 44321,45 грн.; заборгованість за відсотками - 30934,62 грн., та витрати по сплаті судового збору у сумі 3028 гривень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким стягнути з неї заборгованість в сумі 31915,17 грн., в іншій частині відмовити. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Зазначає, що паспорт кредиту не може бути доказом укладення кредитного договору та підставою для стягнення заборгованості за ним.
Крім того, без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяви домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з нею кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Також, строк позовної давності зупинено з 02.04.2020 року та таке зупинення не може перериватися за правилами ст. 264 ЦК України. Цей висновок слідує також з приписів ч.3 ст. 263, відповідно до якої, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Станом на 31.03.2017 року за 3 роки до 02.04.2020 року (зупинення строку позовної давності) заборгованість відповідача складала 12406,28 грн., що підтверджується доданим до позову розрахунком, саме щодо цієї заборгованості позивач пропустив строк позовної давності.
Враховуючи, що відповідач визнає позов частково та лише в межах тіла кредиту, з відповідача має бути стягнуто 44321,45 - 12406,28=31915,17 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 75256,07 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.12.2016 року згідно кредитного договору №б/н відповідачка ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідачка отримала кошти, але своїх зобов'язань у повному обсязі не виконала, у зв'язку з чим станом на 28.04.2024 року виникла заборгованість у розмірі - 75256,07 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 44321,45 грн.; заборгованість за відсотками - 30934,62 грн., що підтверджується розрахунком.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка останній платіж по даному кредиту здійснила 12 жовтня 2022 року в розмірі 100 грн., чим перервала перебіг строку позовної давності. Окрім того, Закон України №540-ІХ від 30.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02.04.2020 року, то на дату звернення до суду 23.05.2024 року, позивачем не пропущено строк позовної давності.
Такий висновок не в повній мірі відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права .
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими
актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Пред'являючи вимоги про погашення кредиту, позивач просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір, посилається на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», розміщеного на сайті банку.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» та тарифи надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, такі не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, провадження №14-131 цс 19.
Крім того, відповідно до статті 42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організації споживачів.
Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів від 09.04.1985 № 39/248», наголошує, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачі мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Згідно зі статями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Закріплення принципу змагальності сторін, гарантує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні процесуальні можливості з метою захисту їхніх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів, зокрема й щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до цієї норми кожна сторона та інша особа, яка бере участь у справі, повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а у випадку неможливості стороною подати докази з поважних причин, суд сприяє особі в їх витребуванні, тим самим сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи (частина перша статті 84 ЦПК України).
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
У зв'язку із цим, такі Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк», Тарифи надання банківських послуг, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами Договору.
Із довідки банку про отримання відповідачем картки та наданого розрахунку заборгованості убачається, що відповідачка ОСОБА_1 отримала кредитну картку, отримала кредитні кошти на таку, користувалася цими коштами та частково погашала суму кредиту. Тобто доведеним є те, що позивач свої зобов'язання перед позивачем виконав, надавши останній кредитні кошти. Наведене свідчить про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача, заборгованості за кредитом у розмірі 44321,45 грн -тіло кредиту. У задоволенні інших позовних вимог (стягнення процентів за користування кредитом), слід відмовити за їх недоведеністю.
Таким чином, вирішуючи спір в частині стягнення процентів за кредитним договором, суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов невірного висновку про наявність підстав для задоволення таких.
А відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині застосування строку позовної давності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, суд першої інстанції вірно встановив, що відповідачка останній платіж по даному кредиту здійснила 12 жовтня 2022 року в розмірі 100 грн., чим перервала перебіг строку позовної давності. Окрім того, Закон України №540-ІХ від 30.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02.04.2020 року, то на дату звернення до суду 23.05.2024 року, позивачем не пропущено строк позовної давності.
Таким чином, доводи відповідача про застосування строку позовної давності є безпідставними.
Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, з мотивів наведених вище, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення заборгованості за відсотками з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог в цій частині, та зміні рішення в частині стягнення загального розміру заборгованості за кредитним договором з 75256,07 грн. на 44321,45 грн.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст.141ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною першою статті 141ЦПКУкраїнипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що є підстави для перерозподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог.
За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією.
При зверненні з апеляційною скаргою відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 4542,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією.
Пропорційно задоволеним вимогам з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» за подання позовної заяви підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1786,52 грн.(44321,45/75256,07*100%)
Пропорційно задоволеним вимогам апеляційної скарги з АТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2679,78 грн.(44321,45/75256,07*100%).
Згідно з ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову,у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог,суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Провівши взаємозалік судового збору, остаточно з АТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 893,26 грн. (2679,78 грн. - 1786,52 грн.).
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 75256,07 грн., що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст.368, 369, 376, 382 ,384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року в частині стягнення заборгованості за відсотками та судового збору скасувати, в частині стягнення загального розміру заборгованості за кредитним договором змінити з «75256,07 грн.» на «44321,45 грн.».
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариств «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 30934,62 грн. відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 893,26 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: