Провадження № 22-ц/803/3764/25 Справа № 199/8542/24 Суддя у 1-й інстанції - ПОДОРЕЦЬ О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
01 серпня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 грудня 2024 року у цивільній справі номер 199/8542/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У жовтні 2024 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська звернулось ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 31.12.2023 року між позивачем та відповідачем за допомогою Веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1324-3705. Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор С2032 для підписання кредитного договору 1324-3705 від 31.12.2023 року та підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.
Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 15000,00 грн, строк кредитування 300 днів, базовий період - 14 днів; промо-ставка - 1,25% в день; знижена % ставка - 2,50% в день; стандартна % ставка - 2,50% в день.
Додатковою угодою №1 від 04.01.2024 року до договору про відкриття кредитної лінії №1324-3705 від 31.12.2023 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 3000,00 грн.
Позивач, не будучи фінансовою установою, здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку через партнера АТ КБ «ПриватБанк», із яким укладено договір №4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02.12.2019 року, та видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», чим виконав свої зобов'язання за договором своєчасно та в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору та додаткові кредитні кошти відповідно до додаткової угоди №1.
У свою чергу, відповідач підтвердив виникнення своїх зобов'язань, отримавши кредитні кошти, та не скористався своїм правом відмовитися від договору без пояснення причин протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору.
В подальшому, відповідач порушив умови кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернув кредит, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов'язання перед кредитодавцем за кредитним договором навіть після спливу строку кредитування встановленого умовами кредитного договору.
Станом на 08.08.2024 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 45086,34 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 11201,50 грн; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками - 33884,84 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача, а також просив покласти на відповідача судові витрати пов'язані з розглядом справи.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 грудня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1324-3705 від 31.12.2023 року та додатковою угодою до договору про відкриття кредитної лінії №1324-3705 від 04.01.2024 року в розмірі 45086,34 грн, яка виникла станом на 08.08.2024 року та складається з наступного: прострочена заборгованість за кредитом 11201,50 грн; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками 33884,84 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій простив скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 грудня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позовних вимогах.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції не є законним та обґрунтованим, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з не повним дослідженням наявних у справі доказів, не надання їм належної оцінки в наслідок чого суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов.
Позивачем не було надано суду жодного належного доказу, яким би підтверджувався факт надання відповідачу кредитних коштів у заявленому розмірі, а надана позивачем електронна копія договору не містить вказівки. на який саме рахунок кредитором перераховані кошти. Вважає надану позивачем довідку про перерахунок коштів від АТ «ПриватБанк» такою, що не підтверджує факту перерахування та отримання ним коштів. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем не надані відомості про повний номер банківської картки, на яку перераховані кошти та відсутні відомості, що така картка видана саме йому. Розрахунок заборгованості складений позивачем, вважає таким, що не є доказом наявної заборгованості. Вказує, що позивачем не надані первинні документи оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги приписи Закону України «Про захист прав споживачів» щодо непропорційно великої суми відсотків відносно основного боргу, а також не врахував, що ним частково сплачено суму кредитних коштів у розмірі 40714,00 грн на погашення кредитної заборгованості, на підтверджування чого ним надано копії квитанцій.
Позивач ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції вважає прийнятим відповідно до норм матеріального та процесуального права.
ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зазначив, що кредитний договір №1324-3705 від 31.12.2023 року укладений у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Клієнт створює заявку на отримання кредиту, отримує дзвінок від співробітника ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», проходить перевірку та надає сканкопії документів (паспорту та ідентифікаційного коду) або верифікується за допомогою технології ВаnkID, отримує рішення кредитора щодо можливості надання кредиту, при позитивному рішенні щодо надання кредиту. Клієнт отримує доступ до «особистого кабінету»; в «особистому кабінеті» клієнт отримує гіперпосилання для ознайомлення з Офертою щодо укладення договору. Клієнт самостійно вносить до інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит. Заявник зобов'язаний вказати реквізити банківської платіжної картки та/або банківського рахунку, що належать особисто йому, для можливості належного виконання кредитодавцем своїх зобов'язань. Заявник несе особисту відповідальність за правильність та достовірність даних зазначених під час укладання Договору. Після прийняття клієнтом оферти, йому на телефонний номер (зазначений клієнтом при реєстрації) надсилається одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору.
Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор НОМЕР_2, для підписання кредитного договору №1324-3705 від 31.12.2023 року, у розділі 12 «Реквізити Сторін» якого зазначено, що договір зі сторони позичальника підписано Електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) (номер пароля) НОМЕР_2, а зі сторони кредитодавця засвідчено кваліфікованою електронною печаткою із позначкою часу 10 год. 44 хв. 31.12.2023 р.
Інформаційно-телекомунікаційна система кредитора, в автоматичному режимі перераховує кредитні кошти за реквізитами вказаними клієнтом.
На підтвердження перерахування відповідачу коштів суду надавався лист АТ КБ «ПРИВАТБАНК». який містить номер особистого електронного платіжного засобу відповідача із маскою, а саме, НОМЕР_1 , про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LiqPay та довідка про перерахування суми кредиту №1324-3705 від 31.12.2023 р. При цьому, сам Кредитний договір містить відомості про особистий електронний платіжний засіб відповідача з маскою, а саме, НОМЕР_1 .
Відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до постанов Правління Національного банку України, позивач не може такі дані вказувати та зберігати у договорах, або інших документах.
Таким чином, свої зобов'язання за договором позивач виконав своєчасно та в повному обсязі, перерахування кредитних коштів відбувалось на картковий рахунок вказаний ОСОБА_1 під час заповнення заявки.
ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», а є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, а отже не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, відповідно, надати будь-який первинний бухгалтерський документ стосовно рахунку ОСОБА_1 , у тому числі виписки по рахунку, неможливо.
На підтвердження розміру заборгованості надавались довідка про перерахування суми кредиту №1324-3705 від 31.12.2023 року, довідка АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та розрахунок заборгованості за договором 1324-3705 від 31.12.2023 року, станом на 08.08.2024 року.
Відповідачем на погашення заборгованості внесено 8 платежів на загальну суму 41714,00 грн, які було враховано. Як вбачається із розрахунку, штрафи та комісія за порушення умов договору стосовно ОСОБА_1 не нараховувались, а відтак і відсутні порушення норм Закону України «Про захист прав споживачів».
Вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 грудня 2024 року про стягнення кредитної заборгованості прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість
рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що між сторонами 31.12.2023 року, за допомогою Веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1324-3705.
З договору про відкриття кредитної лінії №1324-3705, вбачається, що загальний розмір кредиту, дата надання/видачі кредиту 31.12.2023 року вказані в його пунктах 4.1 та 4.2 розмір.
Згідно з п. 4.12 кредитного договору заявлений строк користування кредитом складає 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту 25.10.2024 року.
Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 15000,00 грн, строк кредитування 300 днів, базовий період - 14 днів; промо-ставка - 1,25% в день; знижена відсоткова ставка - 2,50% в день; стандартна відсоткова ставка - 2,50% в день.
Відповідно до п. 4.10 кредитного договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 2,50% за кожен день користування Кредитом.
Додатковою угодою до договору про відкриття кредитної лінії №1324-3705 від 04.01.2024 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 3000,00 грн. Дата надання/видачі додаткових грошових коштів у кредит 04.01.2024 року.
Згідно з п. 2.3 додаткової угоди після надання кредитодавцем позичальнику у кредит додаткових грошових коштів позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю суму грошових коштів в розмірі 18000,00 грн, яка складається з суми кредиту, яка була надана позичальнику за договором та неповернута на момент укладення цієї додаткової угоди, та суми додаткових грошових коштів, наданих позичальнику у кредит на підставі цієї додаткової угоди.
Відповідно до п. 2.4 додаткової угоди, позичальник зобов'язується повернути суму неповернутого кредиту у строки та на умовах, викладених у договорі, з урахуванням умов цієї додаткової угоди та сплатити проценти за користування вказаними грошовими коштами у розмірі та на умовах, передбачених договором. Крім того, позичальник підтверджує наявність власного зобов'язання перед кредитодавцем сплатити несплачені проценти у строки та на умовах, викладених у договорі.
Договір про відкриття кредитної лінії №1324-3705 та додаткова угода до цього договору були укладені шляхом їх безпосереднього підписання позичальником електронним цифровим підписом.
Станом на 08.08.2024 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 45086,34 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 11201,50 грн; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками - 33884,84 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором №1324-3705 від 31.12.2023 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
З вказаним висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно положень частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 5, 6, ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Таким чином, судом встановлено, що укладений кредитний договір відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом встановлено, що 31 грудня 2023 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1324-3705, п.п. 2.1 якого сторони погодили, що кредитодавець відкриває для позичальника кредитну лінію на умовах, визначених цим договором та розділом 3 якого, узгодили порядок його укладення, зокрема, передбачили, що цей договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію» (п. 3.1.).
Згідно з п.п. 4.1, 4.2. договору,дата видачі кредиту 31.12.2023 року, сума кредиту - 15000,00 грн, мета отримання кредиту: для задоволення власних потреб. Строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику, 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику, дата повернення (виплати) кредиту 25.10.2024 року, строк дії договору є рівним строку кредитування (п.п. 4.12 договору). Стандартна процентна ставка становить 2,50% за кожен день користування кредитом. Орієнтовна загальна вартість кредиту складає 127500,00 грн (п.п. 4.13 договору).
04 січня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про відкриття кредитної лінії №1324-3705, яка є невід'ємною частиною договору (п. 6 додаткової угоди), за умовами п.п. 2.1., 2.2. якої, кредитодавець зобов'язується надати позичальнику у кредит додаткові грошові кошти в розмірі 3000.00 грн, дата надання/видачі додаткових грошових коштів у кредит: 04.01.2024 року.
Згідно з п. 8. додаткової угоди її невід'ємною частиною є додаток: (1) таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України.
Відповідно до положень п. 3 додаткової угоди після укладення цієї додаткової угоди та отримання позичальником додаткових грошових коштів у кредит: - сума неповернутого кредиту становить 18000,00 грн.
Згідно з пунктом 12 договору «Реквізити сторін», та пункт 12 додаткової угоди «Реквізити сторін», у даних кредитодавця містить, крім іншого, відомості адреси веб-сайту: https://creditkasa.com.ua, у відомостях позичальника, крім його паспортних даних, номеру ідентифікаційного коду, містить відомості про номер особистого електронного платіжного засобу: НОМЕР_1 , електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Електронний підпис одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) (номер пароля) НОМЕР_2.
Підписавши вказаний договір та додаткову угоду, відповідач ОСОБА_1 погодився із зазначеними в них усіма істотними умовами, у тому числі: розміром кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, датою повернення кредиту.
Перерахування відповідачу коштів розмірі 15000,00 грн 31.12.2023 року та у розмірі 3000,00 грн 04.01.2024 року на електронний платіжний засіб відповідача, належність якого останньому встановлена із умов договору та додаткової угоди: із маскою НОМЕР_1 , підтверджується відомостями листа-повідомленням АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та довідки про перерахування суми кредиту №1324-3705 від 31.12.2023 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС».
Наданим позивачем розрахунком станом на 08 серпня 2024 року встановлено, що загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за період з 31.12.2023 року по 06.08.2024 року (включно)становить 45086,34 грн та складається із суми основного боргу - 11201,50 грн та залишку відсотків в розмірі 33884,84 грн, нарахованих за ставками 1,25% на день (з 31.12.2023 року по 13.01.2024 року) та за ставкою 2,50% на день (з 14.01.2024 року по 06.08.2024 року).
Відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед позивачем, не довів відсутність заборгованості.
За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №1324-3705 та додатковою угодою до договору про відкриття кредитної лінії №1324-3705 станом на 08.08.2024 року у розмірі 45086,34 грн.
Щодо доводу апеляційної скарги про відсутність належних доказів заборгованості та документів первинного бухгалтерського обліку, апеляційний суд зазначає, що позивач не є банківською установою, а отже не може надати жодної інформації, що є банківською таємницею: отримання відповідачем картки, інформації про банківські операції по карті тощо. Однак відповідач, як тримач карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти не позбавлений можливості самостійно отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування коштів за кредитним договором. Проте, відповідачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на спростування факту перерахування/отримання коштів за кредитним договором.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 22 серпня 2023 року у справі №910/14570/21, факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами у їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини надання послуг.
Підстав вважати, що заборгованість за відсотками є завищеною не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача, апеляційний суд не вбачає, оскільки умови договору та додаткової угоди щодо відсотків за користування кредитом є належним чином погодженими сторонами і недійсними не визнавались. Тоді як укладення договору на таких умовах відповідає принципу свободи договору (стаття 627 ЦК України).
Нараховані проценти, у даному випадку, не виконують компенсаційну функцію за невиконання зобов'язання (не є неустойкою, а є винагородою позикодавця, яку сторони погодили).
За таких обставин, посилання апелянта на рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 є нерелевантним, оскільки у ньому викладено позицію про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми саме як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності укладених між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 договору про відкриття кредитної лінії №1324-3705, та додаткової угоди до договору про відкриття кредитної лінії №1324-3705 від 04 січня 2024 року,як-то і доказів звернень відповідача до позивача з метою самостійного врегулювання питання щодо незгоди з певними його умовами.
Апеляційний суд вважає безпідставним довід апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції сплати відповідачем 40714,00 грн на погашення кредитної заборгованості, оскільки з наданих апелянтом копій квитанцій (а.с. 45-58) не вбачається, що зазначені в них суми направлені саме на погашення заборгованості за зазначеними вище договором та додатковою угодою.
Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Апеляційний суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної
ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору пов'язаного з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 26 грудня 2024 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: