Провадження № 22-ц/803/4034/25 Справа № 204/7880/24 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
31 липня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Калінін Сергій Костянтинович, на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2024 року в цивільній справі номер 204/7880/24 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В серпні 2024 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська звернулось Акціонерне товариство «Акцент-Банк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 21.01.2020 року відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору та отримання кредитної картки. На підставі анкети-заяви відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 44,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
АТ «А-Банк» зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, відповідно до умов договору.
Відповідач не виконує своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 01.08.2024 року утворилась заборгованість у розмірі 31589,47 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 19351,36 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 12238,11 грн.
Позивачем неодноразово вживалися заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу SMS-повідомлень та дзвінків з вимогою виконати зобов'язання, однак відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язань, заборгованість за договором не погашає.
Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 21.01.2020 року станом на 01.08.2024 року у розмірі 31589,47 грн та витрати зі сплати судового збору.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2024 року позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» суму заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг від 21.01.2020 року у розмірі 19351,36 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору.
Із вказаним рішенням в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 19351,36 грн не погодився відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Калінін С.К., подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2024 року в справі №204/7880/24 в оскаржуваній частині та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права.
В підписаній ОСОБА_1 анкеті-заяві відсутні відомості про те, з якими саме затвердженими Умовами та Правилами, Тарифами був ознайомлений та дав згоду відповідач, а також відсутні відомості про зобов'язання банку надати грошові кошти (кредит), не зазначено розміру кредиту та умови кредитування, зобов'язання позичальника повернути кредит та сплатити проценти, розмір кредитного ліміту, умови отримання кредиту, номеру виданої кредитної картки.
До позовної заяви банк додав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК» та витяг з Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна GOLD», «Зелена», що позичальником не підписані. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови договору про надання банківських послуг, які містяться в Умовах і Правилах та Тарифах, розумів позичальник, ознайомився і погодився саме з ними, підписуючи Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 21 січня 2020 року, а також, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили саме ті умови, дійсність яких стверджується позивачем.
Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правової підстави для стягнення в примусовому порядку заборгованості за наданим тілом кредиту (фактично отриманої суми кредитних коштів).
Доказів того, що сума фактично отриманих відповідачем кредитних коштів (тіло кредиту) перевищує суму фактично сплачених ним коштів в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту за пред'явлений до стягнення період позивачем надано не було, а отже належними і допустимими доказами не доведено наявності у відповідача заборгованості перед банком за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 19351,36 грн.
Відповідач у зв'язку із розглядом справи поніс витрати на професійну правову допомогу в розмірі 9500,00 грн (6500,00 грн + 3000,00 грн) - розгляд справи в першій та апеляційній інстанціях.
Від позивача АТ «А-Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2024 року в справі №204/7880/24.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувався кредитом, отже, ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Наявна у позивача заборгованість нарахована у відповідності до умов кредитування.
Договір підписано за допомогою електронного підпису, який є аналогом власноручного підпису. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
На підтвердження вірності розрахунку в матеріалах справи наявна банківську виписку (яка є первинним бухгалтерським документом відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік»), де в тому числі відображено використання відповідачем кредитного ліміту.
У разі, якщо суд вирішить, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню, то позивач заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що 21.01.2020 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку (а.с. 8).
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення, примірник якого згодний отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.a-bank.com.ua.
З довідки АТ «А-Банк» вбачається, що між А-Банком та відповідачем був підписаний кредитний договір, за яким було відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано картки терміном дії до вересня 2026 року (а.с. 17).
Розмір кредитного ліміту збільшився до 45000,00 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку (а.с. 18).
До матеріалів справи долучено витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» (а.с. 20-28).
До матеріалів справи долучено виписку по картці за період з 22.01.2020 року по 23.04.2024 року, з якої вбачається, що відповідач користувався грошовими коштами, наданими позивачем (а.с. 10-16).
Згідно з розрахунком позивача станом на 01.08.2024 року заборгованість відповідача за кредитним договором від 21.01.2020 року становить 31589,47 грн, яка складається із заборгованості за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 19351,36 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 12238,11 грн. (а.с. 4-6).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог в частині стягнення заборгованості тілом кредиту та недоведеності в частині відсотків.
Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 19351,36 грн, апеляційний суд переглядатиме рішення суду першої інстанції саме в цій частині.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2024 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що
вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «А-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі всім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно до ст. 1049 Кодексу, вказаного вище, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 21.01.2020 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.
Згідно з розрахунком станом на 01.08.2024 року заборгованість відповідача за кредитним договором від 21.01.2020 року становить 31589,47 грн, яка, зокрема, складається із заборгованості за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 19351,36 грн.
До матеріалів справи долучено виписку по картці за період з 22.01.2020 року по 23.04.2024 року.
Встановлено, що відповідач користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт отримання кредитних коштів.
Відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ «Акцент-Банк» в частині тіла кредиту, не довів відсутність заборгованості.
За таких обставин, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог АТ «Акцент-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором від 21.01.2020 року станом на 01.08.2024 року в розмірі 19351,36 грн.
Довід апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено належними доказами наявності у відповідача заборгованості перед банком за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 19351,36 грн, апеляційний суд відхиляє як необґрунтований, оскільки як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі №910/10254/18, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором.
Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Калінін Сергій Костянтинович,залишити без задоволення, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: