Справа № 204/14100/23
Провадження № 2/204/81/25
24 липня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Черкез Д.Л.,
за участю секретаря судового засідання Борсук А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним, -
11 жовтня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (прізвище змінено з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » у зв'язку з реєстрацією ІНФОРМАЦІЯ_1 шлюбу з ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 14 червня 2023 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 30 (т. 1 а.с. 50), третя особа - Третя дніпровська державна нотаріальна контора, в якій просила: визнати недійсним договір дарування від 07 лютого 1995 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , який було посвідчено Третьою державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-424; скасувати дублікат договору дарування (ВСС № 728916, реєстр 4-1376) від 16 червня 2005 року, зареєстровано в реєстрі прав власності 31 серпня 2006 року; повернути сторони у первісне становище. В обґрунтування своїх вимог позивач вказала на те, що свекрусі позивача - ОСОБА_7 на праві власності належало 47/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (квартира АДРЕСА_2 ). Після укладення шлюбу з сином ОСОБА_7 - ОСОБА_9 в 1971 році позивач оселилась в будинку, а з 1972 року була зареєстрована та проживає в даному будинку. Також, там проживали діти позивача. Відповідачі - онуки рідної сестри чоловіка позивача - ОСОБА_10 . За життя ОСОБА_7 також придбала квартиру АДРЕСА_3 . За життя ОСОБА_7 завжди планувала частину належного їй будинку (47/100 частин) залишити своєму синові - чоловіку позивача та його сім'ї, а квартиру АДРЕСА_3 - дочці ОСОБА_10 та її дітям. В 1995 році ОСОБА_7 померла. Після смерті ОСОБА_7 спадкоємцями були чоловік позивача ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Чоловік позивача постійно проживав в будинку та був там зареєстрований, тобто фактично прийняв спадщину. Згодом, у 2005 році чоловіку позивача стало відомо про те, що власником 47/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_8 , а померла мати за життя нібито оформила договір дарування зазначеної частини житлового будинку на користь свого онука - батька відповідачів ОСОБА_8 . Договір дарування від 07 лютого 1995 року, за яким ОСОБА_7 подарувала 47/100 частин домоволодіння ОСОБА_8 було посвідчено в Третій державній нотаріальній конторі за реєстровим № 2-424. Чоловік позивача намагався оскаржити даний договір, однак це не дало позитивного результату. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер. Відповідачі є спадкоємцями ОСОБА_8 за законом. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер чоловік позивача, спадкоємцями якого є позивач та її діти. На час смерті ОСОБА_9 позивач та її діти були зареєстровані в будинку АДРЕСА_1 та фактично там проживали. До 2022 року позивач не бачила тексту договору дарування: до суду звертався її чоловік, з 2006 року фігурував тільки дублікат договору дарування, на якому підпис відсутній. Коли ж первісний договір був витребуваний судом, позивач його практично не бачила, оскільки має поганий зір, та всіма справами займались адвокати та чоловік позивача. Позивач та її чоловік завжди вважали, що оспорюваний договір дарування не відповідає волі ОСОБА_7 . Наприкінці 2022 року онук позивача переглянув документи стосовно будинку, знайшов договір дарування від 07 лютого 1995 року та надав позивача. Побачивши на договорі підпис ОСОБА_7 у позивача виникли сумніви з приводу того, що підпис на ньому виконано саме ОСОБА_7 . Підпис від імені ОСОБА_7 на оскаржуваному договорі дарування позивач вважає підробленим. Посилаючись на ст. 203, 215 ЦК України просила визнати оспорюваний договір дарування недійсним з поверненням сторін в первинний стан. Вважає, що у зв'язку з тим, що дублікат договору дарування, який зареєстровано в реєстрі за № 4-1376, є похідним від договору дарування, то він також підлягає скасуванню. Наполягала на тому, що оспорюваний договір дарування та його дублікат порушують права позивача та її сім'ї на спадщину та житло. Іншого житла позивач не має. У зв'язку з цим, позивач ОСОБА_1 вирішила звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 01 листопада 2023 року провадження у вказаній справі було відкрито (а.с. 21). Сторонам було направлено копію ухвали від 01 листопада 2023 року, а також відповідачам було направлено копію позовної заяви із додатками.
11 грудня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_11 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнає та не погоджується з обставинами, викладеними у позовній заяві з огляду на наступне. 26 червня 2012 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення у цивільній справі № 2-0031/11 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , в інтересах якої діє ОСОБА_13 , комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», третя особа - Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання такою, що не відповідає дійсності довідку-характеристику КП «ДМБТІ» від 31.01.1995 р., визнання недійсним та таким, що не відповідає вимогам закону договір дарування від 07.02.1995 р. Вказаним рішенням суду відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Отже, питання щодо визнання оспорюваного договору дарування недійсним вже розглядалося судом за позовом чоловіка позивача. При цьому, варто звернути увагу, що у ОСОБА_9 , який був сином ОСОБА_7 у цивільній справі № 2-0031/11 не виникали сумніви щодо підпису дарителя - ОСОБА_7 , проставленого нею у вказаному договорі дарування. Чоловік позивача за життя не оскаржував рішення першої та апеляційної інстанції. За загальним правилом, спадкування є формою правонаступництва, що реалізується спадкоємцем у межах обсягу спадкової маси та не включає в себе процесуальні права та обов'язки спадкодавця, які ним не реалізовані за життя. Вважає, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем, заявляючи вимоги про визнання вищевказаного договору дарування недійсним та повернення сторін у первісне становище, оскільки питання щодо визнання договору дарування недійсним було предметом розгляду в суді у цивільній справі № 2-0031/11, про що Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська 26 червня 2012 року ухвалено рішення, яке набрало законної сили 22 листопада 2012 року, з яким погодився позивач. У зв'язку з викладеним просила відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.
29 лютого 2024 року від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_11 до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності, в якій зазначено, що позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Представник позивача - ОСОБА_14 в судове засідання не з'явилась, надала до суду клопотання, в якому просила проводити розгляд справи за її відсутності та за відсутності позивача на підставі наявних у справі матеріалів, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_11 в судове засідання не з'явилась, надала до суду клопотання, в якому просила проводити розгляд справи за її відсутності та за відсутності відповідача ОСОБА_2 , позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву, в якій просила проводити розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Представник третьої особи - Третьої дніпровської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, з урахуванням заяв сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Так, згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що згідно з договором дарування від 07 лютого 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А., зареєстрованим в реєстрі за № 2-424, ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_8 47/100 частин жилого будинку з господарчими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 10-11).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим повторно 14 березня 2005 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Красногвардійського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, актовий запис № 752 (т. 1 а.с. 5).
Також судом встановлено, що 16 червня 2005 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Крупською Л.В. було видано дублікат вищезазначеного договору дарування від 07 лютого 1995 року, який було зареєстровано в реєстрі за № 4-1376 (т. 1 а.с. 14).
Позивач ОСОБА_1 наполягала на тому, що вона була невісткою ОСОБА_7 , оскільки перебувала у шлюбі з сином ОСОБА_7 - ОСОБА_9 .
Стороною відповідача вказані обставини визнавались, а тому на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України вони не підлягають доказуванню.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 09 листопада 2015 року Відділом державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління, актовий запис № 8472 (т. 1 а.с. 7).
Звертаючись у жовтні 2025 року до суду з даним позовом позивач ОСОБА_1 , серед іншого, просила визнати недійсним вищевказаний договір дарування від 07 лютого 1995 року, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А., зареєстрованим в реєстрі за № 2-424, посилаючись на те, що підпис на вказаному договорі дарування від імені ОСОБА_7 виконано іншою особою, тобто підпис від імені ОСОБА_7 є підробленим. При цьому, в обґрунтування позову як на підставу своїх вимог позивач посилалась на частину 3 статті 203 та статтю 215 ЦК України.
Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Вирішуючи спір, суд повинен дати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року судам роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист її порушеного цивільного права.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 має право на звернення до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним, якщо вважає, що її права та законні інтереси порушено вчиненням оспорюваного правочину. За таких обставин суд не приймає до уваги та відхиляє всі наведені з цього приводу у відзиві на позовну заяву заперечення представника відповідача ОСОБА_2 .
Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За клопотанням представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_14 ухвалою суду від 02 липня 2024 року по справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експертизи були поставлені наступні питання: чи виконано підпис від імені померлої ОСОБА_7 у графі «Даритель» у договорі дарування від 07 лютого 1995 року, укладеному від імені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , посвідченому державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А., зареєстрованому в реєстрі за № 2-424, самою ОСОБА_7 чи його виконано іншою особою? (т. 2 а.с. 14-15).
Однак, 29 січня 2025 року до суду з Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло Повідомлення про неможливість надання висновку № 3109-24 у цивільній справі № 204/14100/23 за ухвалою від 02 липня 2024 року (т. 2 а.с. 140-141). У вказаному Повідомленні судовим експертом було зазначено, що у зв'язку з тим, що клопотання судового експерта від 13 листопада 2024 року № 8388/05-14/-24 про надання додаткових матеріалів не виконано, а наданого порівняльного матеріалу недостатньо для проведення експертизи, керуючись ч. 8 ст. 72 ЦПК України та пунктом 2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, повідомлено про неможливість надання висновку експерта у цивільній справі № 204/14100/23.
Отже, судову почеркознавчу експертизу судовими експертами не було проведено у зв'язку з недостатністю зразків підпису померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 , що позбавило експерта можливості виявити індивідуальність, варіаційність та стійкість ознак в досліджуваному об'єкті і зразку виконання.
У частині 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування, відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Однак, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності суд зазначає, що стороною позивача не доведено перед судом жодними доказами, що підпис на оспорюваному договорі дарування від імені ОСОБА_7 виконано іншою особою та що підпис від імені дарувальника є підробленим.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Але, позивачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що дарувальник ОСОБА_7 не підписувала оспорюваний договір дарування.
При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Подання позивачем доказів на підтвердження обставин справи є обов'язковим, оскільки в цій частині між сторонами виникає спір про право та такі докази мають значення для ухвалення рішення по справі.
Будь-яких доказів щодо спростування факту підписання померлою ОСОБА_7 від її імені договору дарування від 07 лютого 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А., зареєстрованого в реєстрі за № 2-424, матеріали справи не містять.
В свою чергу, в оспорюваному договорі дарування державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. було засвідчено, що договір підписано сторонами в її присутності, особу сторін встановлено, їх дієздатність перевірено.
Надаючи оцінку поясненням представника позивача про те, що за життя ОСОБА_7 завжди планувала належні їй 47/100 частин жилого будинку з господарчими та побутовими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 залишити своєму синові - ОСОБА_9 та його сім'ї, а також твердження про те, що ОСОБА_7 за життя не розповідала про укладення оспорюваного договору дарування, суд до уваги їх не бере та відхиляє, оскільки такі пояснення ґрунтуються виключно на припущеннях сторони позивача та жодним чином не свідчать про те, що волевиявлення ОСОБА_7 не було вільним і не відповідало її волі, а також не свідчать про наявність правових підстав для визнання договору дарування недійсним.
Твердження сторони позивача про те, що ОСОБА_7 оспорюваний договір не підписувала та даний договір є підробленим, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Усі доводи позивача в обґрунтування заявлених позовних вимог суд визнає недоведеними, у зв'язку з неподанням стороною позивача достатніх та переконливих доказів.
Отже, позивачем не доведено, що волевиявлення дарувальника ОСОБА_7 під час укладення нею договору дарування від 07 лютого 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А., зареєстрованого в реєстрі за № 2-424, не було вільним і не відповідало її волі.
З огляду на наведене, встановивши та проаналізувавши усі обставини справи, оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_7 не підписувала оспорюваний договір дарування та що підпис від імені дарувальника є підробленим, а також з урахуванням того, що матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що волевиявлення ОСОБА_7 під час укладення нею договору дарування не було вільним і не відповідало її волі, беручи до уваги, що суд розглядає справу виключно на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до переконливого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування від 07 лютого 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А., зареєстрованим в реєстрі за № 2-424, задоволенню не підлягають у зв'язку з їх недоведеністю.
Оскільки позовні вимоги про скасування дублікату договору дарування (ВСС № 728916, реєстр 4-1376) від 16 червня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі прав власності 31 серпня 2006 року, а також про повернення сторін у первісне становище, є похідними від позовних вимог про визнання договору дарування від 07 лютого 1995 року недійсним, у задоволенні яких судом відмовлено, то вони задоволенню також не підлягають.
Щодо заяви представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_11 про застосування строку позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За приписами ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів захисту якого є припинення правовідношення.
Виходячи з правового аналізу наведених норм суд зазначає, що строк позовної давності може бути застосований до виниклих між сторонами правовідносин лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення, виключно у тому випадку, коли судом буде встановлено, що було порушено право позивача та воно підлягає судовому захисту, але у зв'язку з пропуском ним строку позовної давності, суд дійде висновку про наявність підстав для відмови у позові.
Враховуючи, що під час розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у зв'язку з їх недоведеністю, підстав для застосування строку позовної давності не має.
Оцінюючи у сукупності усі інші аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відноситься до предмета спору та є явно необґрунтованими.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до переконливого висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі за недоведеністю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 судом відмовлено, то судові витрати ОСОБА_1 по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.
На підставі ст.ст. 15, 16, 203, 215 ЦК України, та керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 76-82, 128, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Третя дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлений 31 липня 2025 року.
Суддя Д.Л. Черкез