Справа № 202/4462/25
Провадження № 2-а/202/56/2025
29 червня 2025 року м. Дніпро
Суддя Індустріального районного суду міста Дніпра Маринін О.В., за участі секретаря судового засідання Пєшкічевої А.Ю. . розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.2 ст. 210-1 КУпАП,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч.2 ст. 210-1 КУпАП.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 11.03.2024 р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 0548 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400, 00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.
Вказує, що є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видане від 10 серпня 2006 року та відповідно до п. 2 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та не порушує законодавство про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Вважає, що постанова №0548 від 11.03.2024 р. про адміністративне правопорушення винесена з порушенням особистих прав, є необґрунтованою та незаконною, а тому підлягає скасуванню, оскільки відповідачем всупереч вимогам ст. 245, 280 КУпАП при винесенні оскаржуваних постанов не було належним чином з'ясовано чи були вчинені адміністративні правопорушення, чи наявна вина у вчиненні правопорушення, не дотримано процедуру розгляду справи щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Зазначає про відсутність доказів правопорушення, а саме належних доказів вручення позивачу ОСОБА_1 повістки і таким чином на відсутність у матеріалах справи доказів того, що позивач порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію Постанова є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Також зазначив у позові, що оскаржувана постанова № 0548 була винесена 11.03.2024 року, відповідно до якої було встановлено, що ОСОБА_1 не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 14.07.2023 року.
Отже, згідно оскаржуваної постанови позивач скоїв правопорушення 14.07.2023 року, у зв'язку з не прибуттям за датою та часом визначеною у повістці.
З моменту вчинення правопорушення (14.07.2023) та моменту винесення Постанови №0548 (11.03.2024) пройшло майже 8 місяців.
Отже, ІНФОРМАЦІЯ_2 притягнув його до адміністративної відповідальності з пропущенням строків, окрім того за відсутності та без належного повідомлення про це.
Просить суд визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 № 0548 від 11.03.2024 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 210-1 КУпАП про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в розмірі 3 600 грн. 00 коп. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП та закрити провадження у справі.
Представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 заперечуючи проти позову, вказав, що вимоги позивача є необґрунтованими, незаконними та такими що суперечать приписам матеріального і процесуального права.
Надав до суду копії матеріалів справи та відзив, у якому зазначив що наведені позивачем у позові аргументи, посилання на коментар до Кодексу України про адміністративні правопорушення є маніпулятивними та такими, що фактично вводять суд у оману, також це опосередковано підтверджується відсутністю серед додатків до позовної заяви протоколу про адміністративне правопорушення, відповідно до наявних у ньому підписів Позивача та викладених пояснень є очевидним той факт, що Позивачу були відомі час, дата та місце розгляду справи, більш того, оскільки розгляд справи проведено у день складання протоколу, зазначене свідчить про обрання часу та дати розгляду Позивачем, оскільки у разі їх призначення уповноваженою особою суб'єкта владних повноважень, між датою складання протоколу та його розгляду допускається як правило триденний термін для забезпечення права на захист.
Окрім того, до протоколу долучено додатки у вигляді розписки № 814 про отримання повістки, яка містить особистий підпис Позивача, рапорт про виявлення факту неприбуття військовозобов'язаного за викликом та звернення до органів національної поліції в порядку статті 259 КУпАП.
Зважаючи на викладене вбачається, що дії Позивача вірно кваліфіковано за частиною 2 статті 210-1 КУпАП, у справі є повні та достатні докази вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, що опосередковано підтверджується наявними поясненнями у протоколі.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України суд розглядає справу у порядку письмового провадження, на підставі наданих сторонами доказів.
Повно, всебічно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Судом встановлено, що 11.03.2024 р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 0548 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою на громадянина ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400, 00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.
Спірні правовідносини між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про оборону України», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Правилами військового обліку, затвердженими Постановою КМ України від 30 грудня 2022 року №1487 .
Приписами ч. ч. 1, 2, 3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до абз. 5 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Разом з тим, згідно із ч.7 ст.1 вказаного Закону №2232-ХІІ, виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Процес притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягують до такої відповідальності.
У відповідності до положень ст. 235 КУпАП Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 210-1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Вказана норма права є бланкетною, тобто закріплює лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення цих ознак необхідно звертатися до норм іншого нормативного акту.
З оскаржуваної постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.03.2024 року встановлено, ОСОБА_1 не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 14.07.2023 року.
Отже, згідно оскаржуваної постанови ОСОБА_1 скоїв правопорушення 14.07.2023 року, у зв'язку з не прибуттям за датою та часом визначеною у повістці.
Інших дат, на які зобов'язаний був прибути ОСОБА_1 постанова не містить.
Таким чином,з моменту вчинення правопорушення (14.07.2023) та моменту винесення Постанови №0548 (11.03.2024) пройшло майже 8 місяців.
При цьому, ч. 1ст. 38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Тобто приписами ст.38 КУпАП встановлено строки, після закінчення яких виключається накладення адміністративних стягнень.
Як вбачається зі змістуст.38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення. Вказана стаття не передбачає інших умов відліку цього строку, крім як для триваючих правопорушень.
Триваючим адміністративним правопорушенням є порушення, пов'язані з довготривалим, безперервним невиконанням обов'язків, передбачених правовою нормою. Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила які-небудь встановлені дії або бездіяльність, і далі перебуває в стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан триває протягом значного часу, і весь час винний безперервно скоює правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків.
Як слідує з правових висновків, викладених в п. 17, 18 постанови Верховного Суду від 03.05.2018 року по справі №487/2854/17,Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення. Проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. Характер триваючого правопорушення оцінюється судом в кожному конкретному випадку індивідуально.
Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Таким чином, на підставі матеріалів справи суд приходить до висновку, що вчинення позивачем правопорушення було 14.07.2023 року, а постанова про притягнення до адміністративної відповідальності винесена 11.03.2024 року, тобто поза межами строку, встановленого ч. 1ст. 38 КУпАП.
Згідно з п.7 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчилися строки, передбаченіст.38 КУпАП.
З огляду на те, що на час винесення оскаржуваної постанови закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, визначені у ч.1 ст. 38 КУпАП, відповідачем притягнуто позивача до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу поза межами строку, передбаченого ст.38 КУпАП, суд приходить до висновку, що дана обставина є самостійною підставою для скасування постанови.
Відповідно до вимог ч.3ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваної постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 від 11.03.2024 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.2 ст.210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
На підставі викладеного та керуючись, ст.ст.2, 9, 90, 205, 269, 286,295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 за № 0548, якою на громадянина ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400, 00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП - скасувати.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 2 статті 210-1 КУпАП - закрити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі протягом 10-ти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. В. Маринін