справа № 208/9409/25
провадження № 1-кс/208/2977/25
17 липня 2025 р. м. Кам'янське
Слідчий суддя Заводського районного суду м. Кам'янського ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши клопотання слідчого СВ Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Кам'янської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12025041160000964 від 13.07.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.289 КК України, -
Слідчий СВ Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенант поліції ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Заводського районного суду м. Кам'янського із клопотанням, в якому просив накласти арешт на автомобіль “ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_1 .
До судового засідання прокурор та слідчий, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду клопотання не з'явилися, але подали заяви про підтримання заявленого клопотання та проведення судового розгляду за їх відсутності.
Власник майна ОСОБА_5 до суду не з'явилась, про розгляд справи повідомлялась належним чином.
На підставі ч.4 ст.107 КПК України, фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів не здійснювалось.
Слідчий суддя, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали кримінального провадження, приходить до наступного.
Зі змісту клопотання та доданих документів вбачається, що 13.07.2025 приблизно о 09.06 год до ЧЧ Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшло повідомлення від ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що належним останній транспортним засобом марки “ВАЗ 2106», д.н.з. НОМЕР_2 , бежевого кольору незаконно заволоділа невідома особа за адресою: вул. Бурхана, біля буд. 7, м. Кам'янське, Дніпропетровська область, де востаннє перебував вказаний автомобіль та наразі перебування автомобіля невідоме. Під час проведення огляду місця події, а саме 13.07.2025 за адресою: с. Аули, вул. Богдана Хмельницького, буд. 19, було вилучено автомобіль “ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_1 , володільцем якого є ОСОБА_6 . В ході досудового розслідування встановлено, що указаним автомобілем фактично користується ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто фактичним володільцем є остання.
Підставами застосування арешту відносно вищенаведеного майна є те, що вилучені речі відповідають критеріям, визначеним ст.98 КПК України, та є речовими доказами з підстав, наведених вище за текстом, та мають доказове значення для встановлення фактичних обставин події кримінального правопорушення.
Метою застосування арешту відносно вищенаведеного майна є запобігання можливості його приховування, знищення, пошкодження, псування, перетворення чи відчуження. За наведених обставин метою застосування арешту вищенаведеного майна є збереження речових доказів.
Вивчивши та дослідивши матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.2 ст.93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно до п.1 ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч.2 ст.167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони, зокрема підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом.
В силу ч.1 ст.167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу, а саме: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб, а також які перебувають у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову (ч. 3 ст.170 КПК України).
При цьому, ч.3 та ч.5 ст.132 КПК України передбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі при вирішенні питання надання накладення арешту на майно (п.7 ч.2 ст.131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Згідно положень ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Характер та обсяг доказів, що збираються стороною обвинувачення, мають відповідати фактичним обставинам справи та правовій кваліфікації кримінального провадження.
У відповідності до ч.5 ст.9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
У ст.1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч.1 ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Слідчим суддею встановлено, що автомобіль “ВАЗ 2106», р.н. НОМЕР_1 , який був оглянутий слідчим відповідно до Протоколу огляду місця події від 13.07.2025 року, під час якого було вилучено марлеві тампони з керма, з поверхні ручки важеля перемикання швидкості. Отже, зазначений автомобіль дійсно має доказове значення для встановлення фактичних обставин події кримінального правопорушення.
Разом з цим, з наявного клопотання та доданих до нього матеріалів кримінального провадження, слідчим суддею не вбачається жодних ризиків приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження вказаного речового доказу, зважаючи на те, що усі необхідні докази були вже вилучені у вказаному автомобілі.
За таких обставин, слідчий суддя вважає, що наразі відсутні підстави для запобігання вказаним ризикам, оскільки невстановлена наявність самих ризиків для цього речового доказу.
Крім того, слідчий суддя не вважає необхідним, розумним та співрозмірним обмеження права власності потерпілого на його майно, який і так є постраждалою особою від вчинення кримінального правопорушення.
Отже, у задоволенні поданого клопотання слід відмовити.
Керуючись ст.36, 131-132, 170-171, 173 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні слідчого СВ Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Кам'янської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_4 про арешт майна - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1