28 липня 2025 року м. Харків Справа № 922/52/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Попков Д.О.
за участю секретаря судового засідання Семченко Ю.О.
та представників учасників справи:
від Позивача: Руднєва І.В.- представник
від Відповідача: Григоренко Д.А.- представник;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Знаменівський масложиркомбінат», місто Київ на рішення Господарського суду Харківської області від 01.05.2025 у справі №922/52/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Знаменівський масложиркомбінат», місто Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейдпоінт», місто Харків
про стягнення заборгованості за договором поставки.
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Знаменівський масложиркомбінат», місто Київ (далі- Позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Трейдпоінт», місто Харків (далі-Відповідач) про стягнення 1 810 560,00 грн. за договором поставки газу вуглеводневого скріпленого № 21/02-2024 від 21 лютого 2024 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 01.05.2025 у позові відмовлено.
Позивач із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 01.05.2025 у справі №922/52/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Позивач зазначив, що:
-судом першої інстанції проігноровано відсутність підпису представника Позивача на видаткових накладних;
-оформлені Відповідачем видаткові, акцизні та податкові накладні є неналежними доказами на підтвердження здійснення господарської операції, однак суд першої інстанції безпідставно визнав їх належними доказами;
-судом порушено норми процесуального права при прийнятті від Відповідача відзиву на позов, оскільки такий подано поза межами визначеного судом строку.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 року у справі №922/52/25, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на означене судове рішення, а ухвалою суду від 01.07.25 розгляд справи призначений на
28.07.2025 о 11:45.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
У судовому засідання 28.07.2025 Позивач підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Представник Відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просив залишити без змін.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:
-укладення 21 лютого 2024 року між сторонами Договору поставки газу вуглеводневого скріпленого № 21/02-2024 (далі - Договір), за умовами п.1.1. якого Відповідач, як постачальник, зобов'язується поставити та передати у власність Позивача, як покупця, газ вуглеводневий скраплений в кількості та асортименті, що погоджені сторонами відповідно до умов цього договору, в подальшому - товар, а покупець зобов'язується прийняти товар від постачальника та оплатити його вартість на умовах цього договору;
-виставлення 21.02.2024 Відповідачем Позивачу рахунку № 28 на загальну суму 1 810 560,00 грн. на закупівлю газу скріпленого вуглеводного, суміш пропан-бутан (код УКТЗЕД 2711190000) в кількості 39360,00 кг;
- оплати Позивачем 21.02.2024 виставленого рахунку, що підтверджується платіжною інструкцією № 274 на загальну суму 1 810 560,00 грн. та банківською випискою (а. с. 9, том 1);
-направлення Позивачем 14 квітня 2024 року на електронну адресу Відповідача вимоги про повернення грошових коштів;
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Факт відсутності виконання Відповідачем умов Договору щодо своєчасної поставки оплаченого Позивачем товару протягом тривалого часу став підставою звернення до господарського суду з даною позовною заявою.
Відповідач у суді першої інстанції заперечував проти позовних вимог з підстав належного виконання обов'язку з поставки Позивачу газу скрапленого вуглеводного, суміш пропанбутан (код УКТЗЕД: 2711 19 00 00) в кількості 39 360 кг. на суму - 1 810 560,00 грн, що відбулася 29 лютого 2024 року двома партіями: 20 500 кг. та 18 860 кг., на підтвердження чого надав:
- видаткову накладну № 19 від 29 лютого 2024 року на газ скраплений вуглеводний, суміш пропан-бутан (код УКТЗЕД: 2711 19 00 00) в кількості 20 500 кг. За ціною 46,00 грн./кг на суму - 943 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 157 166,67 грн.;
- ТТН № 290224-03 від 29 лютого 2024 року;
- видаткову накладну № 20 від 29 лютого 2024 року на газ скраплений вуглеводний, суміш пропан-бутан (код УКТЗЕД: 2711 19 00 00) в кількості 18 860 кг. За ціною 46,00 грн./кг на суму - 867 560,00 грн., в тому числі ПДВ - 144 593,33 грн.;
- ТТН № 290224-04 від 29 лютого 2024 року;
- акцизну накладну № 40, в якій зазначено: особа-отримувач пального: товариство з обмеженою відповідальністю “Знаменівський масложиркомбінат», опис товару згідно УКТ ЗЕД: скраплений газ, обсяг - 18 860 кг., адреса місці зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб'єкт господарювання-неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки: Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н., с. Знаменівка, вул. Польова, буд. 2/Б;
- акцизну накладну № 41, в якій зазначено: особа-отримувач пального: товариство з обмеженою відповідальністю “Знаменівський масложиркомбінат», опис товару згідно УКТ ЗЕД: скраплений газ, обсяг - 20 500 кг., адреса місці зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб'єкт господарювання-неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки: Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н., с. Знаменівка, вул. Польова, буд. 2/Б;
- податкову накладну № 21, з якої вбачається: покупець - ТОВ “Знаменівський масложиркомбінат», загальна сума коштів, що підлягають сплаті, з урахування ПДВ - 1 810 560,00 грн., загальна сума ПДВ - 301 760 грн., опис товару: газ скраплений вуглеводний, суміш пропанбутан (код УКТЗЕД: 2711 19 00 00) в кількості 39 360 кг., на суму - 1 810 560,00 грн. та квитанцію № 1 від 21 лютого 2024 року, про доставку податкової накладної Позивачу та її реєстрації в ЄРПН.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність належними та допустимими доказами Відповідачем факту поставки товару на виконання умов Договору.
Предметом апеляційного перегляду у даній справі є незгода Позивача з висновком суду першої інстанції про доведеність факту поставки товару Відповідачем Позивачу за Договором, що був оплачений останнім.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що їх не спростовують, виходячи з наступного.
Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Умовами ст.662 ЦК України передбачений обов'язок продавця зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Матеріалами справи підтверджується укладення між сторонами Договору поставки газу вуглеводневого скріпленого № 21/02-2024 (далі - Договір), за умовами п.1.1. якого Відповідач, як постачальник, зобов'язується поставити та передати у власність Позивача, як покупця, газ вуглеводневий скраплений в кількості та асортименті, що погоджені сторонами відповідно до умов цього договору, в подальшому - товар, а покупець зобов'язується прийняти товар від постачальника та оплатити його вартість на умовах цього договору.
Заперечуючи проти тверджень Відповідача про виконання зобов'язань з поставки товару, Позивач стверджував:
-надані видаткові та товаро-транспортні накладні містять печатку підприємства, яка не є ідентичною до офіційної печатки Товариства з обмеженою відповідальністю “Знаменівський Масложиркомбінат»;
- підпис особи на первинних документах не є ідентичним до підпису директора підприємства-позивача Пришедька Олександра, який з 28 лютого 2024 року не перебував на території України, а відтак, не міг вчинити дії, пов'язані із отриманням товару від Відповідача.
На підтвердження останнього пункту Позивач надав відповідь на адвокатський запит № б/н від 28 лютого 2025 року з боку Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 11 березня 2025 року за №19/19566-25-вих.
Зазначені заперечення судова колегія вважає безпідставними з огляду на наступне.
Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Судова колегія звертає увагу на те, що обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відтак, відповідно до правил доказування, саме Позивач має довести наведені ним обставини або ж спростувати надані Відповідачем доводи про поставку та передачу товару відповідно до умов укладеного Договору належними та допустимими доказами.
Такими доказами в даній справі вважаються видаткові, товаро-транспортні та податкові накладні, що випливає з положень в пункту 2.1. підпункту 2.1.1 та пункту 6.6. Договору.
Факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які використовуються для обліку руху матеріальних цінностей підприємства.
Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до положень п. п. 2.1 ч. 2 Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
- назву документа (форми);
- дату складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її
оформлення;
-особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4.тПоложення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов Договору. При цьому, наявність певних дефектів у накладній за наявності інших визначених Законом обов'язкових реквізитів не спричиняє їх недійсність.
Отже, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Апеляційний суд зазначає, що усі спірні видаткові накладні, оформлені в межах Договору, містять інформацію стосовно найменування товару, його кількості, ціни за одиницю та загальної вартості.
Так у даних видаткових накладних визначена назва документу, дату його складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, номер Договору, печатку підприємства та підпис особи, яка прийняла товар.
Судова колегія вважає, що наявні у матеріалах справи накладні відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, а тому, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Щодо до доводів Позивача, що накладні № 19 від 29 лютого 2024 року та № 20 від 29 лютого 2024 року підписана невідомою особою, оскільки в даній накладній не зазначено прізвища особи, яка її підписала, та зазначає наступне.
Так, залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
Зазвичай саме довіреність той документ, що фіксує рішення керівника (уповноваженої особи) підприємства про повноваження конкретної фізичної особи одержати для юридичної особи певну кількість цінностей, зазначених згідно з переліком.
При цьому, слід зазначити, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Наведене свідчить, що не зазначення у видатковій накладній розшифровки підпису особи (без вказівки прізвища), що отримала товар, у разі існування інших реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є безумовною підставою для висновку, що така видаткова накладна не є первинним документом, який ілюструє відповідну господарську операцію та дає змоги дійти висновку про її зміст.
Змістом пунктів 1.1,1.2. Договору сторони передбачили, що одиниця виміру кількості товару та кількість поставки кожної партії товару, місце поставки відповідної партії товару можуть визначатися сторонами в видаткових накладних або інших документах (додаткових угодах тощо), погоджених сторонами на кожну товарну партію або на декілька партій разом, що є невід'ємними частинами цього договору, в тому числі шляхом виставлення постачальником відповідного рахунку та його оплати покупцем.
Також розділом 2 Договору, сторони погодили поставку товару на умовах «DAP (Інкотермс-2020)- до місця призначення, яке додатково визначається сторонами згідно пункту 1.2. Договору, датою поставки вважається дата видаткової накладної на товар, або дата, вказана в товарно-транспортній накладній, та відповідно з вказаної дати до покупця переходять всі ризики щодо втрати чи зміни якості Товару.
За змістом наведеної норми умови поставки «DAP» (Інкотермс-2020):
-продавець несе ризики за вантаж до моменту його доставки в місце призначення (умова може застосовуватися до будь-якого способу перевезення);
- вантажовідправник передає товар одержувачу готовим до розвантаження в кінцевому пункті призначення, всі транспортні витрати лягають на продавця, у той час як митне оформлення (для імпорту) оплачує покупець;
- покупець бере на себе всі ризики за вантаж до моменту його доставки до кінцевого пункту призначення в готовим до вивантаження;
-продавець зобов'язаний упакувати і промаркувати вантаж, доставити його до кінцевого пункту призначення, сплатити транспортні витрати, нести ризики за товар до моменту доставки в кінцевий пункт і розвантаження, оплатити вантажні роботи, повідомити покупця про доставку;
- покупець зобов'язаний вивантажити товар, оплатити вартість товару згідно з договором, своєчасно прийняти вантаж у пункті призначення.
Відповідно до наявних в матеріалах справи товаро-транспортних накладних № 290224-03 та № 290224-04 від 29 лютого 2024 року, перевізником ФОП Сиверин О.М. було здійснено доставку спірних нафтопродуків від пункту навантаження Рава-Руська Львівської області до пункту призначення - Дніпроперсовька область, Новомосковський
район, с.Знаменівка, вул.Польова, 2/Б (склад Позивача):
- автомобілем -вантажним сідловим тягачем НОМЕР_1 , IVECO AS440T/P, з напівпричіп-цистерною, BI6075XF, MICANSAN MS3Y (газ скраплений вуглеводний, суміш пропан-бутан (код УКТЗЕД: 2711 19 00 00) в кількості 20 500 кг).;
-автомобілем -вантажним сідловим тягачем НОМЕР_2 , DAF CF 85.460 з напівпричіп-цистерною AE5598XF, ZASTA N-45 (газ скраплений вуглеводний, суміш пропан-бутан (код УКТЗЕД: 2711 19 00 00) в кількості 18 860 кг).
Згідно до вимог умов пункту 2.4. Договору, Позивач гарантував, що особа, яка буде отримувати Товар та/або підписувати відповідні документи матиме необхідний обсяг прав на це та буде належним чином уповноважена.
Отже з урахуванням узгоджених сторонами умов, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про неотримання поставленого товару через відсутність директора підприємства Позивача на території України, або наявності тільки підпису особи, що прийняла товар, без зазначення її прізвища та посади, оскільки товар доставлявся Позивачу перевізником на належний Позивачу склад, отже саме Позивач, а не Відповідач, відповідає за належне відвантаження товару та оформлення документів щодо його прийняття.
Судовою колегією не встановлено заперечення Позивачем в суді першої інстанції факту прибуття вищенаведеного транспорту перевізника на склад Позивача, жодного доказу обставин невиконання Відповідачем або перевізником обов'язку з доставки товару для відвантаження на склад Позивача - останнім не надано.
Згідно ст. 62 Господарського кодексу України, підприємство самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Відповідно до п. 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію», яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями.
Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно п. 65 зазначеної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій.
Доказів незаконного використання печаток, проведення службового розслідування за фактом незаконного використання печатки, викрадення, втрати або іншого вибуття печатки з володіння Позивача, а також доказів звернення до правоохоронних органів за фактом викрадення товару на складі або інших шахрайських дій Позивачем ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного господарського суду не було надано.
Також в суді апеляційної інстанції представник Позивача утруднився зазначити щодо обставин обліку транспортних засобів на власному складі у спірну дату поставки.
За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції що надані Відповідачем видаткові та товаро транспортні накладні є належними та допустимими доказами факту поставки оплаченого Позивачем товару.
Більш того, судова колегія зазначає, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статті 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є те, що внаслідок її здійснення має відбуватися реальний рух активів.
У постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця).
Операція з постачання-придбання (отримання) товарів/послуг, будучи дією (подією) у взаємовідносинах між підприємством і його відповідним контрагентом, що викликає зміни в структурі активів та зобов'язань обох сторін, які брали участь у її здійсненні, є господарською операцією, а підставою для її відображення в облікових регістрах є первинний документ (наприклад, видаткова накладна, акт або інший документ, що містить відомості про дії з передачі-приймання товару/послуги, платіжне доручення) (абз. 5, 11 ст. 1 та ч. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Господарська операція у тому звітному періоді, в якому вона була фактично здійснена, підлягає відображенню (на підставі первинного документа) в облікових регістрах, відповідальність за достовірність даних яких несе особа, яка їх склала і підписала (ч. 5 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні).
Відтак, судова колегія вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
При цьому, згідно з абз. 1 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 п. 44.1 ст. 44 Кодексу.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; дата відвантаження товарів (п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України).
Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Тому, податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг на користь другої сторони, може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків ( п. 4.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).
Судова колегія звертає увагу на те, що за пунктом 6.6 Договору постачальник (Відповідач) зобов'язується оформити податкову накладну відповідно до вимог діючого законодавства, зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних і надати її покупцю в строки, передбачені законодавством.
Таким чином, податкові накладні у сукупності з іншими доказами, зокрема, видатковими накладними, додатково підтверджують факт здійснення поставки товару відповідачу у кількості та за ціною, що вказана у цих накладних.
Як вбачається матеріалів справи, Відповідачем за вищевказаними господарськими операціями поставки було оформлено та зареєстровано від 21 лютого 2024 року податкову накладну № 21, з якої вбачається: покупець - ТОВ “Знаменівський масложиркомбінат», загальна сума коштів, що підлягають сплаті, з урахування ПДВ - 1 810 560,00 грн., загальна сума ПДВ - 301 760 грн., опис товару: газ скраплений вуглеводний, суміш пропанбутан (код УКТЗЕД: 2711 19 00 00) в кількості 39 360 кг., на суму - 1 810 560,00 грн.
Виходячи з аналізу правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21.08.2018 у справі №817/537/17, від 18.02.2021 у справі №924/658/20 щодо презумпції добросовісності платника податків, яка полягає у тому, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними і повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, колегія суддів зазначає, що така обставина як реєстрація податкових накладних, наявних у матеріалах даної справи, які кореспондують видатковим накладним, додатково підтверджує поставку товару за спірними видатковими накладними на загальну суму 1 810 560,00 грн.
Жодних претензій щодо кількості, якості, вартості поставленого Відповідачем товару, або порядку виконання поставки від замовника на адресу постачальника не надходило.
Крім того, до матеріалів справи Відповідачем надано акцизну накладну № 40 від 29 лютого 2024 року, в якій зазначено: особа-отримувач пального: товариство з обмеженою відповідальністю “Знаменівський масложиркомбінат», опис товару згідно УКТ ЗЕД: скраплений газ, обсяг - 18 860 кг., адреса місці зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб'єкт господарювання-неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки: Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н., с. Знаменівка, вул. Польова, буд. 2/Б. Також акцизну накладну № 41 від 29 лютого 2024 року, в якій зазначено: особа-отримувач пального: товариство з обмеженою відповідальністю “Знаменівський масложиркомбінат», опис товару згідно УКТ ЗЕД: скраплений газ, обсяг - 20 500 кг., адреса місці зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб'єкт господарювання-неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки: Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н., с. Знаменівка, вул. Польова, буд. 2/Б.
Щодо доводів про формальності доказів через неможливість подолання відстані між місцями завантаження та розвантаження з огляду на закінчення оформлення
Відповідачем акцизних накладних до 11 години ранку 29.02.2025року, що надані на підтвердження факту передачі пального Позивачу того ж дня, то судова колегія не вбачає суперечностей в даних доказах Відповідача, оскільки зазначений товар був переданий Відповідачем перевізникові саме 29.01.2025 (без зазначення часу), отже саме із зазначеної дати, що вказана в товарно-транспортній накладній, відповідно до умов пункту 1.2. Договору до покупця переходять всі ризики щодо товару.
Доводи Позивача щодо необхідності прив'язки моменту оформлення акцизної накладної з конкретним часом доставлення товару перевізником на склад покупця в світлі належності та допустимості зазначених доказів - судовою колегією визнаються необґрунтованими.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Відтак, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні видаткові накладні в сукупності з податковими та акцизними накладними, що наявні у матеріалах справи, з більшою вірогідністю засвідчують здійснення сторонами господарської операції з постачання товару, за змістом якої (операції) Відповідач поставив Позивачу товар на загальну суму 1 810 560,00 грн.
Зауваження до недоліків оформлення видаткових накладних Позивачем не впливають на факт поставки товару.
Оскільки Позивачем не надано жодного належного доказу на спростування здійснення Відповідачем поставки товару - судова колегія відхиляє як безпідставні посилання Позивача на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги Позивача також не спростовують висновку суду першої інстанції.
Враховуючи зазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача суми попередньої оплати за Договором.
Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду при ухваленні оспорюваного рішення, які в силу вимог ч. 3 ст. 277 ГПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення - судовою колегією не встановлено.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи означене рішення, в оспорюваній Відповідачем частині в повній мірі дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку та прийняв в означеній частині рішення на основі всіх доводів, що були належним чином надані сторонами і підтверджувалися наявними в матеріалах справи доказами, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 01.05.2025 року у справі №922/52/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Знаменівський масложиркомбінат», місто Київ на рішення Господарського суду Харківської області від 01.05.2025 у справі №922/52/25- залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 01.05.2025 року у справі №922/52/25 - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Товариства з обмеженою відповідальністю “Знаменівський масложиркомбінат», місто Київ.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 01.08.2025.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя О.А. Істоміна
Суддя Д.О. Попков