01 серпня 2025 року
м. Київ
справа №380/18228/21
адміністративне провадження № К/990/16397/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Білак М. В., Жука А. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 (суддя - Мричко Н. І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2023 (колегія суддів у складі: Глушка І. В., Довгої О. І., Запотічного І. І.),
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ № 3606 від 21.09.2021 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти № 1 Батальйону конвойної служби Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ № 3620 від 22.09.2021 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти № 1 Батальйону конвойної служби Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ № 381 о/с від 23.09.2021 про звільнення зі служби в поліції поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти № 1 Батальйону конвойної служби Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору логістики Львівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області з 23.09.2021;
- стягнути за рахунок державних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з моменту звільнення, а саме з 23.09.2021 по день фактичного розрахунку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 21.09.2021 № 3606 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти № 1 Батальйону конвойної служби Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ні у висновку службового розслідування від 13.09.2021, ні у наказі від 21.09.2021 № 3606 не згадано про попередню поведінку позивача (а саме наявність/відсутність фактів допущення позивачем протягом служби порушень службової дисципліни, та притягнення його до дисциплінарної відповідальності). До того ж, відповідач не надав доказів діючих, станом на момент притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарних стягнень. Суд вважав, що притягуючи позивача до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді догани, відповідач, порушуючи вимоги статті 19 Дисциплінарного статуту, не дотримався і критерію пропорційності - дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а також критеріїв добросовісності та розумності, що свідчить про невідповідність наказу відповідача від 21.09.2021 № 3606 критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з чим суд дійшов висновку про його протиправність та необхідність скасування. При цьому суд дійшов висновку про допущення позивачем порушення службової дисципліни, зокрема, вимог основних обов'язків поліцейського, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» та частинами першою, другою статті 1 Дисциплінарного статуту, а також абзаців першого, другого, сьомого, восьмого пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки.
Щодо правомірності наказів відповідача від 22.09.2021 № 3620 (прийнятий на підставі висновку службового розслідування від 15.09.2021), від 23.09.2021 № 381о/с суд першої інстанції указав, що встановлені у висновку службового розслідування від 15.09.2021 факти невиходу позивача на службу у період з 12 серпня по 15 вересня 2021 року підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами. Також суд додав, що позивач не заперечив встановлених у висновку службового розслідування від 15.09.2021 фактів невиходу його на роботу з 12 серпня по 15 вересня 2021 року. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції погодився із доводами відповідача про те, що не з'явлення позивача на службу з 12 серпня по 15 вересня 2021 року є грубим порушенням позивачем службової дисципліни, зокрема вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», частин першої, другої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, частин першої, другої розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейського. При цьому суд наголосив, що станом на 15.09.2021 наказ відповідача про переміщення позивача на посаду поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти № 1 батальйону конвойної служби ГУ НП у Львівській області визнаний протиправним не був, а тому, на думку суду, суб'єктивна оцінка позивача щодо неправомірності такого не може бути підставою для невиходу на службу на переміщену посаду. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що не з'явлення позивача на службу більше як місяць, з 12.08.2021 по 15.09.2021, у зв'язку з непогодженням з переміщенням на посаду поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти № 1 батальйону конвойної служби ГУ НП у Львівській області, враховуючи особливий характер служби в поліції, не може бути поважною причиною прогулу. Також суд зауважив, що не погоджуючись з переміщенням на посаду поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти № 1 батальйону конвойної служби ГУ НП у Львівській області, позивач не з'являвся і для проходження служби на попередній посаді - поліцейського сектору логістики Львівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відсутність у висновку службового розслідування всіх відомостей, які зазначені у частині першій статті 19 Дисциплінарного статуту, тобто його окремі недоліки, не може виключати встановлені у ньому факти вчинення дисциплінарного проступку. При цьому суд звернув увагу на те, що позивач не вказав та не надав відповідних доказів яких саме обставин (інформації) відповідач не врахував при прийнятті оскарженого наказу, що було б підставою для прийняття іншого рішення таким суб'єктом владних повноважень та спростовувало б вчинений позивачем дисциплінарний проступок.
Аргументи позивача про порушення відповідачем частини другої статті 22 Дисциплінарного статуту щодо не оголошення наказу в органі поліції суд першої інстанції відхилив, оскільки такі не підтверджені жодними доказами.
Зважаючи на висновок суду про правомірність звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не підлягає поновленню на посаді.
До того ж, суд першої інстанції зазначив, що оскарженим у цій справі наказом позивача звільнено з посади поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти № 1 батальйону конвойної служби ГУ НП у Львівській області, що, на думку суду, додаткового свідчить про безпідставність позовної вимоги про поновлення позивача на посаді поліцейського сектору логістики Львівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області.
У цьому контексті суд першої інстанції зазначив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 у справі № 380/14447/21 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити дії задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області № 304 о/с від 11.08.2021 в частині, що стосується переміщення старшого сержанта поліції ОСОБА_1 з 11.08.2021 на посаду поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти № 1 батальйону конвойної служби ГУНП у Львівській області, звільнивши його з посади поліцейського сектору логістики Львівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області; поновлено ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору логістики Львівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області з 11.08.2021. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
За результатами апеляційного перегляду вказаного рішення Восьмий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову від 18.05.2022, якою рішення суду першої інстанції від 12.01.2022 у справі № 380/14447/21 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору логістики Львівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області скасував та прийняв в цій частині постанову, якою відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги. Серед іншого, апеляційний суд вказав, що скасування наказу про переміщення на посаду є достатнім та належним способом захисту порушеного права, оскільки у випадку його скасування, позивач залишається на попередній посаді і поновлення не потребує.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2023 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 у цій справі скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області від 21.09.2021 № 3606 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти №1 Батальйону конвойної служби Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_1 та прийнято нову постанову в цій частині про відмову у задоволенні позову. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Приймаючи таке рішення суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, що оскільки за результатом проведеного службового розслідування обставини допущення порушення службової дисципліни позивачем знайшли своє підтвердження, тому були наявні підстави для застосування до позивача дисциплінарного стягнення. Водночас суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що при обранні виду дисциплінарного стягнення відповідач, в порушення вимог статті 19 Дисциплінарного статуту, не дотримався критерію пропорційності - дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а також критеріїв добросовісності та розумності. Так, суд зазначив, що застосування певного виду дисциплінарного стягнення здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням певних обставин та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень. Крім цього, Дисциплінарний статут Національної поліції України не визначає конкретної послідовності та черговості накладення дисциплінарних стягнень за ступенем їх суворості. Це, в свою чергу, наділяє уповноважену особу правом самостійно визначати вид стягнення за його суворістю в залежності від конкретних обставин дисциплінарного проступку. Суд зазначив, що доводи позивача не спростовують правомірності поведінки відповідача у спірній ситуації та не підтверджують протиправності оскарженого наказу.
Щодо правомірності наказів відповідача від 22.09.2021 № 3620 (прийнятий на підставі висновку службового розслідування від 15.09.2021), від 23.09.2021 № 381о/с суд апеляційної інстанції указав, що встановлені у висновку службового розслідування від 15.09.2021 факти невиходу позивача на службу у період з 12 серпня по 15 вересня 2021 року підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами та позивачем не заперечується. Також суд зазначив, що станом на 15.09.2021 (дата затвердження висновку службового розслідування за фактом грубого порушення службової дисципліни поліцейським відділення № 2 взводу № 2 роти № 1 батальйону конвойної служби ГУНП у Львівській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 ), наказ відповідача про переміщення позивача на посаду поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти № 1 батальйону конвойної служби ГУ НП у Львівській області у судовому порядку визнаний протиправним не був. Разом з тим, суд зазначив, що поліцейський в разі незгоди із рішенням безпосереднього керівника про своє переміщення по посаді не позбавлений права у судовому порядку оскаржити таке рішення, однак оскарження такого рішення не надає йому права не виконувати посадових обов'язків згідно з посадою, на яку його переведено. Таким чином, відсутність позивача на службі з 12.08.2021 по 15.09.2021 у зв'язку із незгодою його переміщенням на посаду поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти №1 батальйону конвойної служби ГУ НП у Львівській області, враховуючи особливий характер служби в поліції, на думку суду, не може вважатись поважною причиною прогулу. Також суд зауважив, що не погоджуючись з переміщенням на посаду поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти № 1 батальйону конвойної служби ГУ НП у Львівській області, позивач не з'являвся і для проходження служби на попередній посаді - поліцейського сектору логістики Львівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача став дисциплінарний проступок, сутність якого полягає порушенні вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», частин першої, другої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, частин першої, другої розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейського, підпунктів 1.1, 1.2 пункту 1 наказу ГУ НП у Львівській області від 27.02.2020 № 803 «Про заходи щодо покращення службової дисципліни та забезпечення належного інформування», пунктів 1, 3 Внутрішнього розпорядку для поліцейських, працівників апарату, відділів та відділень ГУ НП у Львівській області. Також суд дійшов висновку, що відповідачем в повній мірі дотримано порядок та процедуру проведення службового розслідування, накладення дисциплінарного стягнення та звільнення зі служби у зв'язку із реалізацією такого стягнення; вина позивача у порушенні службової дисципліни повністю доведена в ході службового розслідування. Аналізуючи наведені правові норми та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Головне управління Національної поліції у Львівській області, приймаючи оскаржувані накази, діяло у відповідності та в межах повноважень, а застосування крайнього заходу дисциплінарного стягнення є співмірним вчиненому позивачем проступку та відповідає статті 13 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», а тому позовні вимоги про їх скасування є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, відповідно відсутні правові підстави для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача поновити позивача на посаді поліцейського сектору логістики Львівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області з 23.09.2021 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідних вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2023 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю: визнати протиправним та скасувати наказ № 3620 від 22.09.2021 Головного управління Національної поліції у Львівській області в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти № 1 Батальйону конвойної служби Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ № 381 о/с від 23.09.2021 Головного управління Національної поліції у Львівській області про звільнення зі служби в поліції поліцейського відділення № 2 взводу № 2 роти № 1 Батальйону конвойної служби Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору логістики Львівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області з 23.09.2021; стягнути за рахунок державних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з моменту звільнення, а саме з 23.09.2021 по день фактичного розрахунку.
У касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
На обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач указує, що суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи правильність застосування до позивача статті 13 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» повністю проігнорували та не врахували наступні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах:
у постанові від 08.05.2019 у справі № 489/1609/17 Верховний Суд висловив правову позицію, відповідно до якої невихід працівника на роботу у зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин;
у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 572/2944/16 зазначено, що крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім'ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв'язку з цим на нову роботу.
Отже, неврахування висновків Верховного Суду, на думку скаржника, полягають у тому, що суд апеляційної інстанції проігнорував висновки Верховного Суду в контексті застосування санкції до працівника - звільнення з роботи у зв'язку із невиходом на роботу по причині незаконного переведення.
Окрім цього, скаржник зазначає, що судом не встановлено, що при ознайомленні з наказом про переміщення позивач зазначив на самому наказі не лише те що позивач не погоджується з таким та буде оскаржувати його в судовому порядку, а й зазначив те, що він є незаконний, також у цей самий день 12.08.2021 позивач подав рапорт на ім'я начальника, вказавши в ньому що відмовляється виконувати наказ про своє переміщення, оскільки він суперечить закону. Також судом залишено без уваги той факт, що при проведенні службового розслідування не було встановлено поважності причин відсутності позивача на службі, а відповідач навіть не став перевіряти чи будь-яким іншим чином реагувати на той факт, що позивач неодноразово вказував на те, що наказ про переміщення його в батальйон конвойної служби є незаконним.
Також, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій помилково відхилили правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.05.2019 у справі № 489/1609/17, уважаючи їх не релевантними, адже як у вказаній постанові так і в цій справі роботодавець не визначив робоче місце при переведенні.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 380/18228/21.
Ухвалою Верховного Суду від 18.05.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2023.
26.05.2023 до Верховного Суду від Головного управління Національної поліції у Львівській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
16.08.2023 до Верховного Суду від Головного управління Національної поліції у Львівській області надійшли додаткові пояснення у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 30.07.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31.07.2025 № 809/0/78-25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 380/18228/21 у зв'язку з відпусткою судді Мартинюк Н. М., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 31.07.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Білак М. В., Жука А. В. для розгляду судової справи № 380/18228/21.
Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Касаційне провадження у справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Умовою для перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Водночас для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).
Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункти 38-39 постанови від 12.10.2021).
Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин (пункти 96-98 постанови від 12.10.2021).
При цьому обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Касаційна скарга позивача побудована на доводах про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду в контексті застосування санкції до працівника - звільнення з роботи у зв'язку із невиходом на роботу по причині незаконного переведення, які викладені у постановах Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 489/1609/17 та від 26.06.2019 у справі № 572/2944/16-ц.
Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у перелічених скаржником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, колегія суддів зазначає таке.
У справі № 489/1609/17 спірні правовідносини виникли у 2017 році та стосувалися звільнення позивача з посади менеджера зі збуту ТОВ «ТАПФЛО» відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі. При цьому Верховний Суд у цій справі погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем було доведено належними та допустимим доказами виконання роботи саме у м. Миколаєві. ТОВ «ТАПФЛО» не визначено відповідно до статті 29 КЗпП України робоче місце позивача, тому сам факт порушення трудової дисципліни відсутній, оскільки не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, місцезнаходження якого не було повідомлено. Крім того, оскільки з часу працевлаштування робота позивачем виконувалась у м. Миколаєві, а місцезнаходження підприємства визначено у м. Києві, повідомлення роботодавцем у листі від 09.02.2017 № 22 про те, що робоче місце позивача знаходиться у с. Петрівське Бориспільського району Київської області і подальше звільнення за прогул 21.02.2017 є недотриманням відповідачем, визначеного частиною третьою статті 32 КЗпП України двомісячного строку повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, а саме зміну населеного пункту, у якому знаходиться робоче місце. Отже, переведення позивача як з м. Миколаєва, так і з м. Києва, до с. Петрівське Бориспільського району Київської області, яке є іншим населеним пунктом, за відсутності згоди останнього є незаконним, а, отже, невихід працівника на роботу у зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.
У справі № 572/2944/16-ц спірні правовідносини виникли у 2016 році та стосувалися зобов'язання фізичної особи-підприємця (відповідача) змінити формулювання причин звільнення позивача з посади продавця з пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України на статтю 38 КЗпП України. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Також суд зазначив, що крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності; поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. У цій справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про порушення трудових прав позивача, оскільки у цій справі суди встановили, що позивач до 17.08.2016 перебувала на роботі та виконувала свої обов'язки, 17.08.2016 подала відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням, з 18.08.2016 до 30.08.2016 перебувала на лікарняному, її не допускали до робочого місця після тимчасової непрацездатності, а 01.09.2016 її звільнили з роботи за прогули без поважних причин.
Крім того, справи № 489/1609/17 та № 572/2944/16-ц були розглянуті за правилами цивільного судочинства.
Водночас у справі № 380/18228/21, яка переглядається Верховним Судом у касаційному порядку спірні правовідносини виникли у серпні 2021 року та стосуються застосування до позивача (поліцейського) дисциплінарного стягнення за порушення службової дисципліни у вигляді догани та за грубе порушення службової дисципліни у вигляді звільнення із служби в поліції, та звільнення його зі служби в поліції у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Спірні правовідносини у справі № 380/18228/21 врегульовані, зокрема, Законом України «Про Національну поліцію», Дисциплінарним статутом Національної поліції, затвердженим Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», Правилами етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 № 1179.
Узагальнюючи викладене, колегія суддів констатує, що у справі, яка переглядається, та у наведених скаржником справах відмінними є суб'єктний склад правовідносин, предмет позову і зміст позовних вимог, фактичні обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права.
Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Тож, дослідивши зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності з урахуванням обставин кожної зазначеної справи, колегія суддів дійшла висновку про помилковість доводів касаційної скарги, оскільки висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, стосуються правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи касаційної скарги Верховний Суд відхиляє, оскільки підставою для відкриття касаційного провадження був пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
За правилами пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на викладене та з огляду на приписи пункту 5 частини першої статті 339 КАС України, касаційне провадження належить закрити.
Відповідно до частини другої статті 339 КАС України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 327, 339, 341, 345, 355, 359 КАС України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження № К/990/16397/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2023 у справі № 380/18228/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
М.В. Білак
А.В. Жук ,
Судді Верховного Суду