Справа № 620/6997/24 Суддя (судді) першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО
31 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Штульман І.В.
суддів: Оксененка О.М.,
Черпака Ю.К., -
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
13 травня 2024 року керівник Чернігівської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області, звернувся в Чернігівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Чернігівської міської ради (далі - відповідач) про:
- визнання протиправною бездіяльності Чернігівської міської ради щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж заповідного урочища місцевого значення "Святе", загальною площею 44,0 га та закріплення їх в натурі (на місцевості);
- зобов'язання Чернігівської міської ради відповідно до вимог чинного законодавства забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж заповідного урочища місцевого значення "Святе", загальною площею 44,0 га та закріплення їх в натурі (на місцевості).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року адміністративний позов керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Чернігівської міської ради щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж заповідного урочища місцевого значення "Святе", загальною площею 44,0 га, яке розташоване в південній частині міста Чернігів, поруч з проспектом Миру, закріплення їх в натурі (на місцевості) та встановлення інформаційно-охоронних знаків встановленого зразку. Зобов'язано Чернігівську міську раду забезпечити проведення робіт з винесення меж заповідного урочища місцевого значення "Святе", загальною площею 44,0 га, яке розташоване в південній частині міста Чернігів, поруч з проспектом Миру, закріплення їх в натурі (на місцевості) та встановлення інформаційно-охоронних знаків встановленого зразку.
Не погоджуючись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року, Чернігівська міська рада звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове, яким відмовити керівнику Чернігівської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області у задоволенні позовних вимог. Апелянт вказує, що пунктом «в» частини першої статті 2 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів. Проте, Закон України «Про землеустрій» передбачає обов'язкові складові технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), які відсутні для забезпечення винесення меж заповідного урочища в натурі (на місцевості). Згідно матеріалів позовної заяви не вбачається взагалі існування землевпорядної документації на земельну ділянку зазначеного заповідного урочища, що в свою чергу також унеможливлює винесення меж та закріплення їх в натурі (на місцевості), а отже вимоги органу прокуратури не підлягають задоволенню. Положення про заповідне урочище місцевого значення «Святе», затверджене наказом директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 30 липня 2020 року №49, не є документацією із землеустрою та не містить каталогу координат та інших обов'язкових документів для розроблення такої документації. Місцезнаходження межових знаків у разі їх визначення або встановлення відображається у матеріалах землевпорядного проектування та геодезичних вишукувань, а також на кадастрових планах земельних ділянок. В матеріалах справи зазначені документи відсутні.
Керівником прокуратури відзиву на апеляційну скаргу до суду не подано.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача, мотивуючи це слідуючим.
З матеріалів справи вбачається, і це правильно встановлено судом першої інстанції, що рішенням Чернігівського облвиконкому від 08 вересня 1958 року №861, з метою охорони та збереження старовинного мальовничого лісового урочища з багатьма віковими деревами, що має значне історичне значення, створено заповідне урочище місцевого значення "Пролетарський гай" (зараз - "Святе"), загальною площею 44,0 га, розташоване в південній частині міста Чернігова, поруч з проспектом Миру, яке включено до переліку територій та об'єктів природно-заповідного фонду Чернігівської області, охороняється як національне надбання щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.
Державним комітетом Ради Міністрів Української РСР по охороні природи видані охоронні зобов'язання Чернігівській міській конторі зеленгоспу та піонерському табору ім.Титова щодо охорони та збереження в належному стані вказаного об'єкту природно-заповідного фонду.
Згідно із охоронним зобов'язанням від 28 березня 1997 року №23/23-578 Державне управління Мінекобезпеки в Чернігівській області передало під охорону Чернігівській РБД "Зеленбуд" заповідне урочище місцевого значення "Пролетарський гай" (зараз - "Святе"), загальною площею 44,0 га (арк.24).
Згідно із охоронним зобов'язанням від 30 липня 2020 року №23/23-548 Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА передано Чернігівській міській раді під охорону та дотримання встановленого режиму території заповідного урочища місцевого значення "Святе", загальною площею 44,0 га, яке розташоване на південній околиці м. Чернігова (арк.23).
Землекористувач (землевласник) взяв під охорону зазначений заповідний об'єкт і зобов'язався зберегти його та дотримуватись встановленого режиму для території (об'єкта) природно-заповідного фонду, забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів території (об'єкта) природно-заповідного фонду.
Згідно з пунктом 3 вказаного охоронного зобов'язання землекористувач (землевласник) зобов'язаний дотримуватися встановленого режиму для території (об'єкта) природно-заповідного фонду, у тому числі Положення до нього; не здійснювати у межах території (об'єкта) природно-заповідного фонду забороненої господарської діяльності; вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу на територію (об'єкт) природно-заповідного фонду; дотримуватися вимог щодо використання території (об'єкта) природно-заповідного фонду; забезпечити охорону і збереження цінних природних комплексів території (об'єкта) природно-заповідного фонду.
Наказом директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації від 30 липня 2020 року №49 затверджено положення про заповідне урочище місцевого значення "Святе" (далі - Положення) (арк.19- 22).
Відповідно до пункту 1.2 Положення, урочище входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлений особливий режим охорони, відтворення та використання.
Відповідно до пункту 1.7 Положення, землекористувачем є Чернігівська міська рада.
Пунктом 3.4 Положення визначено, що забезпечення режиму охорони території земельних ділянок у межах заказника здійснюється землекористувачем.
Пунктом 1.10 Положення передбачено, що межі урочища встановлюються в натурі, оформлюються відповідними знаками та інформаційними матеріалами в порядку, визначеному законодавством. Відомості про обмеження у використанні таких земельних ділянок, що встановлені законом та нормативно-правовими актами, в частині додержання природоохоронних вимог, вносяться до Державного земельного кадастру в установленому законом порядку та обов'язково враховуються у схемі планування території області, містобудівній документації, схемі землеустрою і технічно-економічного обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Відповідно до пункту 1.9. Положення землекористувач на території заказника у своїй діяльності керується Конституцією України, Лісовим, Земельним та Водним кодексами України, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно - заповідний фонд України", "Про тваринний світ", "Про рослинний світ", іншими законодавчими і нормативно - правовими актами та цим Положенням.
Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 26 березня 2024 року №10-25-0.3-1878/2-24 до Головного управління документація із землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення на реєстрацію до Державного земельного кадастру відносно заповідного урочища місцевого значення "Святе" не надходила, межі урочища не визначені (арк.37).
У зв'язку із невжиттям Чернігівської міською радою заходів щодо проведення робіт з винесення меж заповідного урочища місцевого значення "Святе" та не закріплення його меж в натурі (на місцевості) керівник Чернігівської окружної прокуратури звернувся до суду з відповідним позовом за захистом прав та інтересів держави.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді.
Право на звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачене статтями 2, 23 Закону України "Про прокуратуру" та статтею 53 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави.
Обираючи форму представництва, прокурор визначає, у чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.
У частині четвертій статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (стаття 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року №275 (далі - Положення №275), Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Згідно з пунктом 7 Положення №275 Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Положенням про Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області, затвердженим наказом Держекоінспекції України від 01 березня 2023 року №45 (далі - Інспекція), Інспекція відповідно до покладених на неї функцій здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Пунктами 3, 6, 7 Положення передбачено, що Інспекція має право проводити перевірки, надавати обов'язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства, розраховувати розмір шкоди, збитків і втрат, заподіяних внаслідок порушення законодавства, виступати позивачем та відповідачем у судах.
Таким чином, орган державного контролю, який уповноважений здійснювати захист інтересів держави з питань дотримання законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, у тому числі з питання, яке є предметом даного позову, у межах Чернігівської області, є Державна екологічна інспекція України в Чернігівській області.
Чернігівською окружною прокуратурою листом від 11 березня 2024 року №55-77-2267вих-24 витребувано у Державної екологічної інспекції у Чернігівській області в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", інформацію про вжиті заходи реагування щодо усунення порушень законодавства про природно-заповідний фонд, у тому числі звернення з цих питань із позовом до суду (арк.38- 39).
Державна екологічна інспекція у Чернігівській області листом від 18 березня 2024 року №06/670 повідомила окружну прокуратуру, що спеціалісти Інспекції приймали участь у проведенні фактичного комісійного обстеження вказаного об'єкту природно-заповідного фонду, землекористувачем якого є Чернігівська міська рада, щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства при його використанні. Дані заходи здійснені в рамках проведення державного фінансового аудиту бюджету Чернігівської міської територіальної громади за період з 01 квітня 2021 року по 30 червня 2023 року Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області. Заходи щодо усунення порушень в частині не оформлення документації по визначенню меж заповідного урочища місцевого значення "Святе" в натурі (на місцевості) не проводилась. З позовом до суду з цих питань Інспекція не зверталась (арк.40).
Судом першої інстанції звернуто увагу, що невжиття заходів щодо винесення меж заповідного урочища місцевого значення "Святе" та не закріплення його меж в натурі (на місцевості) унеможливлює його належне використання та зберігання, існує ймовірність використання даної території не за цільовим призначенням. Однак, Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області як органом контролю не вжито дієвих заходів щодо захисту інтересів держави. Невжиття компетентним органом заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, стало підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом, оскільки в іншому випадку інтереси держави залишатимуться незахищеними.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та статті 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду (частина четверта статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").
Статтею 11 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначено, що спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди України), спеціальні підрозділи центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органів на місцях.
Згідно зі статтею 25 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
Частиною третьою статті 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Згідно із частинами третьою, п'ятою статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами. Території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Статтею 60 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Положення про службу державної охорони природно-заповідного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України. Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків. Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об'єктів природо-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.
Відповідно до статті 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
Згідно статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
Частинами першою та другою статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.
За змістом вказаних норм власники або користувачі земельних ділянок, оголошених об'єктами природно-заповітного фонду, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. Своєю чергою забезпечення режиму охорони та збереження об'єктів природно-заповітного фонду здійснюється, зокрема, шляхом встановлення меж території такого об'єкту в натурі відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Законом, що визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування є Закон України від 22 травня 2003 року №858-IV "Про землеустрій".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
Приписами частини другої статті 25 Закону України "Про землеустрій" визначено види документації із землеустрою, зокрема, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів.
Згідно статті 26 Закону України "Про землеустрій" замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Відповідно до статті 47 Закону України "Про землеустрій", рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних з одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.
За таких обставин, на відповідача покладається обов'язок із вчинення дій щодо замовлення проекту землеустрою із проведення робіт з винесення меж заповідного урочища місцевого значення "Святе", загальною площею 44,0 га, яке розташоване в південній частині м. Чернігів, поруч з проспектом Миру, закріплення їх в натурі, а також здійснення контролю за його виготовленням.
З огляду на те, що проект землеустрою із проведення робіт з винесення меж заповідного урочища місцевого значення "Святе", загальною площею 44,0 га, яке розташоване в південній частині міста Чернігів, поруч з проспектом Миру, закріплення їх в натурі (на місцевості) Чернігівською міською радою не замовлено, що свідчить про бездіяльність відповідача, а отже позовні вимоги є обґрунтованими.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню, а апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Судовою колегією враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Чернігівської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі №620/6997/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Штульман
Судді: О.М. Оксененко
Ю.К. Черпак