Справа № 946/8327/20
Провадження № 2/946/1602/25
12 травня 2025 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Смокіної Г.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тащі Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення невиплаченої заробітної плати,
Короткий зміст позовних вимог
23.12.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення невиплаченої заробітної плати та просила визнати незаконним та скасувати наказ № 10 від 18.11.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади продавця продовольчих товарів з 19.11.2020 за п. 2 ст. 41 КЗПП України; поновити її на посаді продавця продовольчих товарів ФОП ОСОБА_2 з 20.11.2020; стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 3440 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.11.2020 до дня поновлення на роботі.
Свої вимоги мотивувала тим, що наказом № 3 від 14.03.2018 з 15.03.2018 була прийнята на роботу на посаді продавця продовольчих товарів згідно трудового договору від 14.03.2018, укладеного з ФОП ОСОБА_2 15.03.2018 між нею та відповідачкою укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Наказом №10 від 18.11.2020 позивачка була звільнена з посади продавця з 19.11.2020 за п. 2 ст. 41 КЗпП України «За втрату довіри до працівника з боку власника» ФОП ОСОБА_2 , з наказом під розпис не ознайомлена. Трудову книжку та копію наказу про звільнення видано 23.11.2020 лише на її вимогу, розрахунок при звільнені не проведено. Вважає звільнення незаконним з таких підстав. 16.11.2020 в торговій точці за адресою АДРЕСА_1 (магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») без попередньо виданого наказу (розпорядження) було проведено переоблік залишку товарів, внаслідок якого виявлено нестачу товарів на суму 66 242 грн. Переоблік проведено за участю бухгалтера ОСОБА_3 , позивачки та продавця ОСОБА_4 . За наслідками переобліку складено відповідний акт, який не може слугувати підставою для звільнення позивачки. Бухгалтерський облік товарів відповідачем ведеться неналежним чином, жодної накладної на товар немає, ФОП ОСОБА_2 працює «по чорному». Останній переоблік товарів був 3 місяці потому, нестачі не було, але в процесі переобліку товарів 16.11.2020 дані попереднього обліку та порівняльні відомості використані не були, що вказує на формальний характер проведеної перевірки з метою звільнення продавців. Крім того, продавці ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , змінюючись щотижня, самостійно робили взаємозвірку товарів, розходжень при цьому не було. Позивачкою акт переобліку не було підписано у зв'язку з незгодою та його незаконністю. Факт відмови позивачки від підпису в акті не зафіксовано в самому акті. Письмові пояснення від матеріально відповідальних осіб відповідачем не витребувані. Акт переобліку підписано директором ФОП ОСОБА_5 , який участь у переобліку не приймав, а лише поставив свій підпис в акті. Акт переобліку від 16.11.2020 підписано неналежною та неуповноваженою особою.
12.04.2021 позивачка звернулася із уточненою позовною заявою (т. 1 а.с. 87), в якій просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 3440 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.11.2020 до дня поновлення на роботі та подвійну оплату за роботу у вихідні дні в сумі 50008 грн.
29.12.2022 позивачка уточнила позовні вимоги (т. 1 а.с. 209) та остаточно просила визнати незаконним та скасувати наказ № 10 від 18.11.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади продавця продовольчих товарів з 19.11.2020 за п. 2 ст. 41 КЗПП України; поновити її на посаді продавця продовольчих товарів ФОП ОСОБА_2 з 20.11.2020; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.11.2020 до дня поновлення на роботі з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 365,70 грн; середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні в сумі 4754,10 грн; заборгованість по заробітній платі за роботу у вихідні дні в подвійному розмірі в сумі 48809,60 грн.
Аргументи учасників справи
В судовому засіданні позивачка та її представник уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та пояснили, що доказів на підтвердження факту нестачі суду не надано, протиправність дій позивачки не доведено, позивачка працювала у ФОП ОСОБА_2 , акт про результати переобліку підписаний ОСОБА_6 як членом ревізійної комісії, ОСОБА_2 як директор акт не підписувала. Крім акту відсутня будь-яка облікова документація, що свідчить про його необґрунтованість та нікчемність. Відповідач при звільненні у повному обсязі з позивачкою не розрахувався, не погоджуючись із розрахунком позивачки, контррозрахунку не надав. Раніше у судовому засіданні позивачка пояснила, що з іншим продавцем вели свій облік, відповідно до якого нестачі не було, складений за результатами переобліку акт не підписувала, пізніше пояснила, що не пам'ятає, чи підписувала вказаний акт, чи ні.
Згідно відповіді на відзив від 29.03.2021 (т. 1 а.с. 67), наказ про звільнення отримано позивачкою лише 23.11.2020 на її вимогу, акт про відмову від ознайомлення із наказом про звільнення від 19.11.2020 не може слугувати підтвердженням факту ознайомлення позивачки з наказом, оскільки акт складено за її відсутності та є вірогідність складення акту після отримання позову. Крім того, доказом неознайомлення позивачки з наказом про звільнення є результат перевірки Головного управління Держпраці в Одеській області, викладений в листі від 04.02.2021, яку проведено на вимогу ОСОБА_1 . Щодо трудової книжки, всупереч нормам трудового законодавства трудова книжка ОСОБА_1 зберігалася у відповідача та видана лише 23.11.2020 на вимогу позивачки. Повний розрахунок з ОСОБА_1 не проведений. Акти від 17.11.2020 та 18.11.2020 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці викликають сумнів та складені після отримання відповідачем позову. Акт про результати перевірки від 16.11.2020 позивачкою не підписаний, письмові пояснення від матеріально відповідальних осіб відповідачем не витребувані. Наявність договору про надання послуг від 16.11.2020 на підтвердження повноважень ОСОБА_6 на проведення перевірки викликає сумнів, оскільки перед проведенням перевірки продавці вказаний договір не бачили та про нього не зазначено в Акті.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував в повному обсязі та пояснив, що підставою для звільнення позивачки є втрата довіри до працівника з боку роботодавця, позивачкою факт проведення переобліку 16.11.2020 не заперечується, Акт від 16.11.2020 доводить порушення з боку позивачки, наданий суду в оригіналі та був предметом експертного дослідження. Після звільнення була проведена перевірка Держпраці, усі виявлені порушення відповідачем усунуто, розрахунок з позивачкою проведений у повному обсязі. З наданим позивачкою розрахунком середнього заробітку не згодні. Оспорюваний наказ про звільнення є законним та обґрунтованим.
Згідно відзиву на позов від 01.03.2021 (т. 1 а.с. 26, 43), 14.03.2018 ОСОБА_1 прийнята на роботу продавця продовольчих товарів ФОП ОСОБА_2 за трудовим договором. 15.03.2018 затверджено трудову інструкцію, з якою позивачка була ознайомлена. 15.03.2018 з позивачкою укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. 16.11.2020 в магазині, де працювала позивачка, у присутності позивачки, другого продавця, бухгалтера ОСОБА_3 і ОСОБА_6 був проведений переоблік, за результатом якого виявлено нестачу в розмірі 66242 грн. Результати переобліку зафіксовано в Акті про результати перерахунку товарів від 16.11.2020. Наказом № 10 від 18.11.2020 позивачку було звільнено з роботи з посади продавця продовольчих товарів за п. 2 ст. 41 КЗпП України за втрату довіри до працівника з боку власника. Наказ про звільнення не містить підпису ОСОБА_1 у зв'язку з відмовою останньої його підписати, що підтверджено Актом про відмову від ознайомлення з наказом про звільнення від 19.11.2020. Крім того, сам факт надання до позовної заяви копії наказу свідчить про те, що позивачка була з ним ознайомлена та отримала його копію. Трудова книжка відповідно до п.2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58, зберігалась у позивачки, запис про звільнення був зроблений при зверненні до відповідачки та наданні трудової книжки. Щодо проведення розрахунку зазначив, що в день звільнення позивачка не знаходилась на робочому місці, що підтверджено Актом про відсутність працівника на робочому місці від 18.11.2020. При цьому копія Наказу про звільнення була вручена, зроблено відповідний запис у трудову книжку та розрахунок проведений в день звернення ОСОБА_1 19.11.2020. Твердження позивачки щодо неналежного ведення обліку ФОП ОСОБА_2 , відсутності накладених, що унеможливлює проведення переобліку, є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами. Примірник Акту про результати перерахунку товарів від 16.11.2020, який знаходиться у роботодавця, ОСОБА_1 підписала, тобто підтвердила встановлені ним та не мала заперечень, що спростовує твердження позивачки, що Акт не підписано через її незгоду з ним. Щодо повноважень ОСОБА_5 і ОСОБА_3 . ОСОБА_7 проводився за участі представників ФОП ОСОБА_2 - бухгалтера ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , що діяли на підставі договорів про надання послуг від 16.11.2020, заперечень щодо участі у переобліку зазначених осіб з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не надходило. Актом про результати перерахунку товарів від 16.11.2020 встановлено, що ОСОБА_1 під час виконання трудових обов'язків допущено порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями, що призвело до нестачі ввірених їй матеріальних цінностей, що стало підставою для втрати до неї довіри. Заборгованості по заробітній платі ФОП ОСОБА_2 перед позивачкою не має. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Згідно заперечень від 06.04.2021 (т. 1 а.с. 74), щодо попереднього орієнтовного розрахунку витрат, які відповідач очікує понести у зв'язку з розглядом справи, на дату подання відзиву відповідачка сплатила гонорар в розмірі 10000 грн, за участь у судовому засіданні 23.03.2021 у сумі 3000 грн, справа є складною, потребує значного обсягу робіт адвоката, розмір витрат на правову допомогу є співмірним.
Згідно запереченням від 13.11.2023 (т. 2 а.с.14), відповідач не згоден із розрахунком середнього заробітку, наданим позивачкою, у зв'язку з чим надано контррозрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Будь-якої заборгованості відповідача перед позивачем немає, про що свідчать додані до заперечення докази.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
14.03.2018 між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено трудовий договір, згідно якого остання прийняття на роботу продавцем продовольчих товарів (т. 1 а.с. 5).
15.03.2018 ОСОБА_1 ознайомлено з посадовою інструкцією продавця продовольчих товарів (далі-Інструкція) (т. 1 а.с. 6).
15.03.2018 між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про повну матеріальну відповідальність (т. 1 а.с.7).
16.11.2020 ФОП ОСОБА_2 видано наказ № 9 про проведення переобліку товарно-матеріальних цінностей, яким створено ревізійну комісію у складі: Браславської О.О. - підприємця, ОСОБА_8 - відповідальної за проведення переобліку, ОСОБА_6 - члена ревізійної комісії, для виконання завдання: проведення ревізії у магазині за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 113).
16.11.2020 між замовником ФОП ОСОБА_2 та виконавцем ОСОБА_6 укладено договір надання послуг, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується надати послуги, передбачені Додатком № 1, а замовник - прийняти надані послуги та оплатити їх (т. 1 а.с. 114).
Згідно Додатку № 1 до Договору від 16.11.2020, послугою є перевірка наявності товаро-матеріальних цінностей, достовірності цін, перевірка правильності залишку готівки у касі магазину, складення акту перевірки ревізії 16.11.2020 за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 115).
За результатами переобліку у присутності відповідального за проведення переобліку товарів - бухгалтера ОСОБА_3 , продавців ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , та ОСОБА_6 складено Акт від 16.11.2020, яким виявлено недостачу товарів на суму 66242 грн (т. 1 а.с. 118).
Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 17.11.2020 до договору від 16.11.2020, виконавець Браславський О.В. надав, а замовник ФОП ОСОБА_2 прийняв такі послуги: проведення ревізії від 16.11.2020 за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 41) .
17.11.2020 складено Акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці (т. 1 а.с. 31).
18.11.2020 складено Акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці (т. 1 а.с. 32).
Наказом від 18.11.2020 № 10 ОСОБА_1 , продавця продовольчих товарів, за професійну недбалість, допущення недостачі товарів та вчинення працівником правопорушень з корисливих мотивів, а саме умисне допущення недостачі товарів, звільнити за п. 2 ст. 41 КЗпП України за втрату довіри до працівника з боку власника ФОП ОСОБА_2 з 19.11.2020 (т. 1 а.с. 9).
19.11.2020 складено Акт про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з наказом про звільнення (т. 1 а.с. 30).
Згідно з відомостями про виплату готівки ОСОБА_1 отримала розрахунок 19.11.2020 у сумі 2147 грн, 02.12.2020 у сумі 3311 грн(т. 1 а.с. 127,128).
Згідно листа Головного управління Держпраці в Одеській області від 04.02.2021, за час перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з підприємцем, заробітна плата нараховувалась та виплачувалась, виходячи з встановленого трудовим договором окладу за фактично відпрацьований час та з урахуванням вимог ч. 1,2 ст. 115 КЗпП, ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці» щодо строків виплати заробітної плати. Разом з тим, в порушення вимог ст. 107 КЗпП України в окремих випадках ОСОБА_1 не нараховувалася та оплачувалася робота у святкові та неробочі дні у подвійному розмірі. В порушення вимог ст. 116 КЗпП України всі належні суми, що належать від підприємця, були виплачені не в день звільнення, а значно пізніше 02.12.2020 (т. 1 а.с. 138).
Згідно акту Головного управління Держпраці в Одеській області від 26.01.2021 (т. 2 а.с. 29), відповідно до організаційно-розпорядчої та облікової документації підприємця, а саме: в табелях обліку використання робочого часу за травень, червень, жовтень 2020 року відображені години працівниці ОСОБА_1 , яка працювала у святкові та не робочі дні, а саме: 1 Травня, 9 Травня по 8 годин, 28 Червня - 8 годин, 25 жовтня - 8 годин, при цьому нарахування та оплата за роботу у святкові та не робочі дні не здійснювалась у подвійному розмірі. Наказом від 18.11.2020 № 10 ОСОБА_1 звільнена з посади з 19.11.2020 за п. 2 ст. 41 КЗпП України. З наказом ОСОБА_1 письмово не ознайомлена. Остаточний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 проведений з урахуванням вимог ст. 83 КЗпП України, але виплати остаточного розрахунку здійснювались в два етапи: перша виплата у розмірі 2147 грн, виплачена 19.11.2020, друга виплата у розмірі 3311, виплачена 02.12.2020. Зі слів підприємця належним чином оформлену трудову книжку ОСОБА_1 отримала у день звільнення 19.11.2020 разом з частковою виплатою остаточного розрахунку.
Згідно із висновком експерта від 28.04.2022 (т. 1 а.с.167), відповісти на питання у частині про підпис: Чи виконано підпис від імені позивача ОСОБА_1 та рукописний текст в Акті про результати переобліку товарів від 16.11.2020, затвердженого ФОП О.В.Браславський, у рядку «присутні продавці» напроти ПІБ ОСОБА_1 самою ОСОБА_1 чи іншою особою?», не виявляється можливим у зв'язку із малим обсягом графічної інформації, що міститься в підписі, обумовленого її короткістю і простотою будівлі, а також по причині відсутності достатньої кількості зіставних за часом та транскрипцією вільних зразків підпису ОСОБА_1 . Відповісти на питання у частині про почерк «Чи виконано підпис від імені позивача ОСОБА_1 та рукописний текст в Акті про результати переобліку товарів від 16.11.2020, затвердженого ФОП ОСОБА_6 , у рядку «присутні продавці» напроти ПІБ ОСОБА_1 самою ОСОБА_1 чи іншою особою?», не виявляється можливим у зв'язку із встановленням збіжних та розбіжних ознак та по причині відсутності достатньої кількості зіставних із досліджуваним рукописом зразків почерку ОСОБА_1 .
Згідно із приписом Головного управління Держпраці в Одеській області від 26.01.2021 (т. 2 а.с. 28), зобов'язано ФОП ОСОБА_2 усунути порушення вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України щодо порушення строків остаточного розрахунку при звільненні; ст. 107 КЗпП України щодо оплати за роботу у святкові та не робочі дні у подвійному розмірі; ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 ЗУ «Про оплату праці» щодо оплати індексації доходів населення.
Згідно наданого позивачкою розрахунку від 28.04.2025, сума середньоденного заробітку становить 365,70 грн, яка обчислюється з нарахованої заробітної плати за вересень, жовтень 2020 року (5000+5238,10), поділену на кількість фактично відпрацьованих робочих днів (14+14), середній заробіток за час затримки розрахунку становить 4754,10 грн (365,70х13), а сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна становити сума за період з 20.11.2020 по день поновлення на роботі 28.04.2025 з урахуванням середньоденного заробітку в сумі 365,70 грн у сумі 275006,40 грн (365,70х752), сума за роботу у вихідні дні становить 51198 грн (365,70х140).
Позиція суду
Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76, 77, 78, 80, 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вислухавши позивачку, представників сторін, свідка, перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення
Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.
Разом з тим, ця норма не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). ( Постанова ВС від 02.06.2021 № 592/8437/20).
Згідно п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст.41 КЗпП, судам слід враховувати,
що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КзпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Судом встановлено, що 15.03.2018 між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про повну матеріальну відповідальність, згідно з яким остання прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених їй підприємством матеріальних цінностей.
За результатами переобліку у присутності відповідального за проведення переобліку товарів - бухгалтера ОСОБА_3 , продавців ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , та члена ревізійної комісії ОСОБА_6 складено Акт від 16.11.2020, яким виявлено недостачу товарів на суму 66242 грн.
У судовому засіданні позивачка поставила під сумнів справжність її підпису в Акті від 16.11.2020, пояснивши, що не пам'ятає, чи підписувала вказаний документ, у зв'язку з чим заявила клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.10.2021 призначено у справі судову почеркознавчу експертизу.
Згідно із висновком експерта від 28.04.2022, відповісти на питання у частині про підпис: Чи виконано підпис від імені позивача ОСОБА_1 та рукописний текст в Акті про результати переобліку товарів від 16.11.2020, затвердженого ФОП О.В.Браславський, у рядку «присутні продавці» напроти ПІБ ОСОБА_1 самою ОСОБА_1 чи іншою особою?», не виявляється можливим у зв'язку із малим обсягом графічної інформації, що міститься в підписі, обумовленого її короткістю і простотою будівлі, а також по причині відсутності достатньої кількості зіставних за часом та транскрипцією вільних зразків підпису ОСОБА_1 . Відповісти на питання у частині про почерк «Чи виконано підпис від імені позивача ОСОБА_1 та рукописний текст в Акті про результати переобліку товарів від 16.11.2020, затвердженого ФОП ОСОБА_6 , у рядку «присутні продавці» напроти ПІБ ОСОБА_1 самою ОСОБА_1 чи іншою особою?», не виявляється можливим у зв'язку із встановленням збіжних та розбіжних ознак та по причині відсутності достатньої кількості зіставних із досліджуваним рукописом зразків почерку ОСОБА_1 .
Отже, факт підписання позивачкою Акту від 16.11.2020 висновком експертного дослідження від 28.04.2022 не спростовано.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 пояснила, що працює оператором ФОП ОСОБА_9 , крім того, за освітою надає разові послуги бухгалтера підприємцям. Раніше надавала бухгалтерські послуги відповідачу. Із ОСОБА_2 була підписана разова угода щодо проведення переобліку 16.11.2020. Переоблік здійснювався у присутності двох продавців. За наслідками переобліку була виявлена невідповідність суми, яка повинна бути, і фактичної суми. Первинно-облікова документація не надавалась, нею встановлювалась лише фактична сума станом на момент переобліку. Сума, яка має бути, була надана роботодавцем після встановлення фактичної суми для уникнення маніпуляції. На момент виявлення нестачі були присутні тільки вона та продавці. Було вирішено повідомити роботодавця. ОСОБА_2 приїхати не змогла, приїхав ОСОБА_6 . Обидва продавці були згодні із сумою нестачі. Акт про результати переобліку був підписаний всіма присутніми. Дані до Акту були внесені у присутності продавців. Кожен з продавців озвучив свій борг у загальній сумі нестачі, із пропозицією ОСОБА_6 погасити борг продавці погодились. Пізніше 19 листопада вона була запрошена ОСОБА_2 та ОСОБА_6 як свідок та підписала інші акти. ОСОБА_10 також було запрошено, вона була не згодна та відмовилася від підписання.
Оцінивши встановлені вище обставини, аналізуючи надані докази, суд дійшов висновку, що позивачка, виконуючи свої трудові обов'язки згідно Інструкції, безпосередньо обслуговуючи грошові та товарні цінності, допустила нестачу товарів на загальну суму 66242 грн, що було зафіксовано Актом про результати переобліку товарів від 11.06.2020.
Акт від 16.11.2020 був складений та підписаний особами, які приймали безпосередню участь у проведенні переобліку: бухгалтером ОСОБА_8 , членом ревізійної комісії ОСОБА_6 , продавцем ОСОБА_11 та продавцем ОСОБА_1 - позивачкою у справі.
Підписавши Акт від 16.11.2020, позивачка фактично погодилась із наявністю та розміром виявленої нестачі станом на момент перевірки.
Вищевказані обставини призвели до втрати до довір'я до позивачки з боку роботодавця, що стало підставою для видачі наказу про її звільнення.
Враховуючи викладене, наказ від 18.11.2020 № 10 про звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ст. 41 КЗпП України за втрату довір?я до працівника з боку власника ФОП ОСОБА_2 є обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України (в редакції станом на час видання наказу про звільнення), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 № 755/12623/19 зазначено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
З огляду на те, що у задоволенні вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення відмовлено, не підлягає задоволенню і вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка є похідною.
Щодо вимоги про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ч.1, 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці», основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Згідно ст. 72 КЗпП України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 73 КЗпП України, (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), робота у святкові і неробочі дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.
Згідно ст. 116 КЗпП України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно ст. 107 КЗпП України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.
Позивачка просить стягнути з відповідача заробітну плату за роботу у вихідні дні у сумі 51198 грн, виходячи з розрахунку 140 днів та середньоденної заробітної плати позивачки у сумі 365,70 грн (140х365,70), а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 4754,10 грн (13х365,70).
Актом Головного управління Держпраці в Одеській області від 26.01.2021 встановлено, що в табелях обліку використання робочого часу за травень, червень, жовтень 2020 року відображені години працівниці ОСОБА_1 , яка працювала у святкові та не робочі дні, а саме: 1 Травня, 9 Травня по 8 годин, 28 Червня - 8 годин, 25 жовтня - 8 годин, при цьому нарахування та оплата за роботу у святкові та не робочі дні не здійснювалась у подвійному розмірі.
Приписом Головного управління Держпраці в Одеській області від 26.01.2021 зобов'язано ФОП ОСОБА_2 усунути, зокрема, порушення вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України щодо порушення строків остаточного розрахунку при звільненні та ст. 107 КЗпП України щодо оплати за роботу у святкові та не робочі дні у подвійному розмірі.
На виконання вимог припису відповідачем було донараховано за святкові та неробочі дні 2020 року у сумі 1510,10 грн, з них перераховано позивачці 1215,62 грн 05.03.2021, що підтверджено фіскальними чеками (т. 2 а.с. 36, 42).
Разом із цим, з огляду на виконання вимог припису лише 05.03.2021, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування ст. 117 КЗпП України.
Так, з вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні позивачка звернулася до суду 29.12.2022.
Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції на момент звільнення, звернення до суду та фактичного розрахунку), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого праваю.
Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України (станом на день звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відтак, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 год. 00 хв. 30.06.2023.
З огляду на дату звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачка строки звернення до суду не пропустила.
Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100 (далі-Порядок № 100), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Середньоденна заробітна плата обчислюється таким чином: нарахована заробітна плата за вересень-жовтень 2020 року (5000+5238,10) (т. 1 а.с. 223)/на кількість фактично відпрацьованих робочих днів у вересні-жовтні 2020 року - 43 (т. 2 а.с.16, 17)=238,10 грн.
Кількість днів затримки за період з 20.11.2020 до 05.03.2021 року становить 74 робочих дня. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 238,10х74=17619,40 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у межах заявлених позовних вимог у сумі 4754,10 грн, у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача оплати за роботу у вихідні дні необхідно відмовити у зв'язку з недоведеністю.
Щодо судових витрат
Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються : 1) позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 3 ст. 6 ЦПК України, за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
З огляду на задоволення майнової вимоги про стягнення середнього заробітку у повному обсязі, з відповідача у дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн.
З огляду на відсутність в матеріалах справи договору про надання правничої допомоги та детального опису виконаних представником відповідача робіт, вимоги відповідача про стягнення із позивачки витрат на оплату правничої допомоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 12, 13, 77-81, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення невиплаченої заробітної плати- задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 4754,10 грн, обчислений без утримання податків та зборів.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір в сумі 840,80 грн.
В решті позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.
Суддя: Г.І.Смокіна