Справа № 946/4670/22
Провадження № 2/946/12/25
Іменем України
01 серпня 2025 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючої - судді: Бальжик О.І.
за участю секретаря: Коваленко А.В.
представника позивача: ОСОБА_1
відповідачки: ОСОБА_2
представника відповідачки: ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та виселення, -
І. Суть позовної заяви (стаття 175 ЦПК України)
1.1. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , яким просив визнати відповідачку такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , та виселити її.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину позивачу на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . Згідно з технічним паспортом та домовою книгою в зазначеному будинку зареєстровані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Фактичні шлюбні відносини з відповідачкою припинені з 2020 року, що підтверджується рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.02.2022 року у справі №946/6590/21 про розірвання шлюбу. Водночас, ОСОБА_2 продовжує проживати у будинку, що належить позивачу, і не має наміру його звільняти, чим створює перешкоди у реалізації його права як власника на користування і розпорядження майном.
ІІ. Суть відзиву на позовну заяву (стаття 178 ЦПК України)
2.1. 22.12.2022 року адвокат Волкогонов О.К., діючи від імені відповідачки ОСОБА_2 , направив відзив на позовну заяву (а.с.38), яким вважає позовні вимоги ОСОБА_4 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що результат розгляду спорів про виселення колишнього подружжя напряму залежить від індивідуальних обставин кожної справи, а рішення повинні ухвалюватися з урахуванням балансу інтересів обох сторін, що виключає існування універсального алгоритму задоволення позову. Позивач посилається на постанову Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.08.2019 року у справі №702/101/18, де зазначено, що за відсутності зв'язку відповідача зі спільним побутом з позивачем, її право на користування чужим житлом може бути припинене на підставі ч. 2 ст. 406 ЦК України. Проте представник відповідача вказує, що позивач не навів конкретних обставин, які б мали істотне значення для реалізації цього положення. У тексті позовної заяви міститься твердження про створення перешкод з боку відповідачки у користуванні житлом, однак не подано жодних доказів, які б це підтверджували. Водночас, у рішенні Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.02.2022 року зазначено не про припинення спільного побуту, а про припинення фактичних шлюбних відносин, що не є тотожними поняттями з юридичного погляду. Крім того, відповідачка проживала у будинку понад 40 років, що має суттєве значення для оцінки правомірності її перебування у вказаному житлі.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі
3.1. Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 13.07.2022 року, справа №946/4670/22 передана на розгляд судді Бальжик О.І. (а.с.19).
3.2. Ухвалою суду від 08.08.2021 року відкрито провадження та у справі призначено підготовче провадження (а.с.23).
3.3. Ухвалою суду від 23.02.2023 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с.48).
3.4. Під час розгляду справи повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалося у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України.
ІV. Виклад позиції учасників судового процесу; показання свідків
4.1. У судовому засіданні позивач ОСОБА_4 позов підтримав у повному обсязі та наполягав на його задоволенні на підставі викладених у ньому доводів. Додатково зазначив, що у зв'язку з необхідністю облаштування особистого життя був вимушений переїхати спочатку до матері, а потім винайняти житло. Не спростовує ту обставину, що відповідачка вселилася у спірне житло з його згоди як член сім'ї. Площа житлового будинку дозволяє проживати спільно, але через наявність інших стосунків це є неможливим. Крім того, між ними постійно виникають сварки. В останнє судове засідання не з'явився, направивши представника з належним чином посвідченими повноваженнями.
4.2. Представник позивача - адвокат Янковська О.П. додатково зазначила, що підставою для виникнення права користування житлом як сервітуту з боку відповідачки був шлюб із позивачем та спільне ведення побуту, однак така обставина на теперішній час відсутня, що підтверджується судовим рішенням про розірвання шлюбу. Сторонами втрачено можливість спільного проживання у межах спірного майна, що складається лише з двох житлових кімнат загальною площею 24,0 кв. м, в яких зареєстровані позивач та його повнолітній син. Така житлова площа є об'єктивно недостатньою для спільного проживання трьох осіб, що порушує інтереси власника майна та унеможливлює вільне користування ним. Наявність перешкод з боку відповідачки у реалізації права власності підтверджується матеріалами Ізмаїльського районного відділу поліції за №12701 від 01.10.2023 року, де рекомендовано звернення до суду для врегулювання спірного питання. При цьому ОСОБА_2 зареєстрована за іншою адресою, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 21), і фактично не користується зазначеним житловим приміщенням. Також вказала, що виселення відповідачки та визнання її такою, що втратила право користування житлом, не є надмірним втручанням у її права на житло, а здійснюється у межах закону, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як захід, необхідний у демократичному суспільстві для захисту прав та свобод інших осіб.
4.3. ВідповідачкаОСОБА_2 пояснила, що з 1991 року проживає у будинку АДРЕСА_1 . Офіційно вона зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 , однак зазначене приміщення має площу лише 13 кв. м та належить її матері, що унеможливлює фактичне проживання в ньому. Також відповідачка повідомила, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , народила сина, протягом усього життя працювала, отримувала високу заробітну плату, на яку жила вся їхня сім'я. За власний кошт вона дала синові освіту. Позивач працював лише час від часу, оскільки є ледащим. Одного дня, повернувшись додому, вона не знайшла чоловіка. Зателефонувавши ОСОБА_4 , вона дізналася, що він перебуває в оселі своєї матері та не має наміру повертатися додому. Позивач виніс все спільно нажите майно та забрав всі їхні гроші. У 2021 році ОСОБА_5 змінив замки у будинку без її відома та не допускав її до житла, що стало підставою для залучення поліції. Наразі вона проживає разом з сином у вказаному житловому приміщенні та оплачує комунальні послуги. Просила при винесенні рішення врахувати, що вона проживає у спірному житловому приміщенні близько 40 років та підтримувала його у належному стані; іншого житла не має. На даний час вона є непрацездатною, оскільки є гіпертоніком, хворіє на артроз ніг та ледь пересувається.
4.4. Представник відповідачки - адвокат Волкогонов О.К. заперечував проти задоволення позову, додатково зазначивши, що власник житла мав звертатись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, а не визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
4.5. Свідок ОСОБА_6 пояснила, що знає сторін близько 20 років, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є її сусідами. Їй особисто відомо, що приблизно два роки тому ОСОБА_5 добровільно залишив сім'ю та у спірному житловому приміщенні не проживає. Характеризує відповідачку ОСОБА_2 як добру, порядну людину, яка ніколи не вступала у конфлікти. За словами свідка, до 8 липня 2021 року між сторонами не було суттєвих суперечок. У зазначену дату ОСОБА_4 самовільно змінив замки у житлі та не допускав ОСОБА_2 до приміщення, що стало підставою для виклику поліції. Вона була присутня під час приїзду поліцейських і підтверджує факт події. Надалі ОСОБА_4 самостійно викликав поліцію, стверджуючи, що не має доступу до житла, хоча ключі у нього були завжди. У ОСОБА_5 є матір, які проживає на одному з ними подвір'ї, проте в окремому будинку. Площа житлового будинку матері позивача дозволяє йому проживати разом з нею. Між їхніми житловими будинками був споруджений паркан та хвіртка. Свідок також зазначила, що ОСОБА_4 раніше нечасто ходив у рейси, а ОСОБА_2 здійснювала ремонтні роботи в житлі, зокрема за власний кошт провела водопровід.
4.6. Допитана свідок ОСОБА_7 повідомила, що знайома з ОСОБА_2 з дитинства, оскільки навчалася з нею в школі, з ОСОБА_4 - з моменту створення їхньої сім'ї. Вона є хрещеною матір'ю сина сторін ОСОБА_5 та була дружкою на їхньому весіллі. Вона перебуває у дружніх стосунках з ОСОБА_2 , з ОСОБА_4 на даний час не спілкується. Характеризує відповідачку як доброзичливу, працьовиту та щиру людину. ОСОБА_8 постійно працювала: спочатку в ресторані «Нептун», потім у порту, а згодом перейшла на інше місце роботи, та протягом всього подружнього життя з позивачем отримувала високу заробітну плату. Сина ОСОБА_9 навчала спільно з позивачем та планувала будівництво житла. Сторони проживали разом спочатку у матері ОСОБА_4 , а потім у сусідньому будинку у його бабусі, яку ОСОБА_2 доглядала до її смерті. З того часу минуло близько 20-25 років. Пара проживала у спільному домогосподарстві, долаючи побутові труднощі. ОСОБА_2 систематично здійснювала косметичні ремонти, підтримувала порядок у житлі. ОСОБА_4 працював нерегулярно. Був випадок, коли його судно заарештували в ОСОБА_10 , і ОСОБА_2 надсилала йому кошти на продукти. Коли він отримав за це компенсацію у значному розмірі (близько 60 тисяч доларів США), в родині почались конфлікти та розпад сім'ї. Мати ОСОБА_4 , яка проживає через паркан, має конфліктний характер і провокувала суперечки між сторонами. ОСОБА_5 зробив в будинку матері ремонт і на даний час там умови набагато кращі. Після ремонту житла ОСОБА_4 переїхав до матері та ініціював виселення ОСОБА_2 . Вона бачила позивача на базарі за ручку з іншою жінкою. Наскільки їй відомо, ОСОБА_4 має можливість відвідувати своє помешкання. Зі слів ОСОБА_8 позивач приходив додому за інструментами, потім - з іншою жінкою збирав малину. Тоді ОСОБА_8 через це плакала, адже вона доглядає ту малину. Наразі відповідачка займає одну кімнату, її син - іншу. У помешканні є ще дві вільні кімнати, що дозволяє сторонам проживати разом. У ОСОБА_8 гарні стосунки з матір'ю, але вона не може проживати з нею разом, оскільки там одна кімната і вона розташована на п'ятому поверсі. У ОСОБА_8 проблеми із серцем та через артроз ніг вона важко пересувається.
V. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
5.1. У судовому засіданні встановлено, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.02.202 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.16).
5.2. Згідно свідоцтва про право на спадщину серії АА № 501235 від 26.03.1997 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Єфімовою Т.І., реєстровий №І-І768, ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.14).
5.3. Відповідно до Розділу ІІІ технічного паспорта, у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.15).
5.4. Як вбачається з платіжних інструкцій за період з 30 листопада 2022 року по 29 червня 2025 року ОСОБА_2 сплачуються комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.102-112, 142-145, 165-177).
5.5. 17.04.2023 року ОСОБА_2 укладено договір з КП ІМР «Житсервіс» про надання послуг з поводження з побутовими відходами за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.113, 114).
5.6. За змістом довідки комунального некомерційного підприємства Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області «Ізмаїльський міський центр ПМСД» від 26.09.2023 року, ОСОБА_2 хворіє на атеросклероз артерій, гіпертонічну хворобу серця, остеопороз колінних суглобів, ожиріння ІV ст., лімфостаз (а.с.115).
VІ. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка та висновки суду.
6.1. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
6.2. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
6.3. За статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
6.4. У статті 47 Конституції України зазначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
6.5. Статтею 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
6.6. Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
6.7. Згідно з частинами першою, четвертою статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
6.8. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника житла користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена своєї сім'ї. Зазначені норми не передбачають самостійного характеру права члена сім'ї власника житлового будинку користування житловим приміщенням.
6.9. Особливістю вирішення цього спору є те, що при створенні сім'ї, встановленні сімейних відносин, особа, яка набула право власності на будинок, і член сім'ї, тобто чоловік і дружина, вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі.
6.10. У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
6.11. Тобто, будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.
6.12. Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
6.13. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
6.14. За частиною першою статті 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності як суб'єктивне цивільне право містить у своєму складі правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших та правомочність захисту.
6.15. Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка реалізується, передусім, через пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути будь-якої влади над цією ж річчю з боку інших суб'єктів. Дії власника обумовлені його інтересом; виключне панування особи над річчю унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов'язок утримання, від вчинення подібних дій; абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності стосовно неї.
6.16. Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
6.17. Непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.
6.18. Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
6.19. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
6.20. Усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного позову.
6.21. У статті 406 ЦК України унормовано припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
6.22. У постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі №523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при вирішенні питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) за загальним правилом не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
6.23. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц зазначила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
6.24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 дійшла висновку про те, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім'ї власника на користування будинком. Також необхідно встановити обставини щодо об'єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.
6.25. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
6.26. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
6.27. Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
6.28. У даній справі суд має зважити та врівноважити конкуруючі приватні інтереси, а саме право позивача мирно володіти своїм майном, з одного боку, та право відповідачки на повагу до житла, з іншої.
6.29. Стаття 1 Протоколу №1, по суті, гарантує право на власність. У своєму рішенні від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґа і Льоннрот Суд, проаналізувавши зміст цієї статті, визнав, що вона містить «три окремі норми»: перша норма, викладена в першому реченні частини першої, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, яка міститься в другому реченні частини першої, стосується позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам; третя норма, зазначена в частині другій, визнає, що Договірні держави мають право, зокрема, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів (серія A, N 52, с.24, п. 61).
6.30. З питання про втручання у здійснення права власності ЄСПЛ нагадував, що для того, щоб визначити, чи мало місце позбавлення майна в сенсі другої «норми», необхідно досліджувати не лише питання про позбавлення володіння чи формального відчуження, а й розглянути реальність спірної ситуації, що лежить за межами видимості. Метою Конвенції є захист «практичних та ефективних» прав, і важливо з'ясувати, чи ця ситуація є фактичним відчуженням.
6.31. Отже, міра втручання має встановлювати «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів та захистом основних прав особи. Пошук такої рівноваги відображено у структурі всієї статті 1 Протоколу №1 до Конвенції загалом та її другого абзацу; має існувати розумне пропорційне співвідношення між застосовуваними засобами та метою, що переслідується.
6.32. При цьому, англійську фразу «в інтересах суспільства» не можна розуміти як таку, що вимагає використання переданого майна в інтересах широкого загалу чи отримання суспільством взагалі прямої вигоди від такого передання.
6.33. Поняття «житло» у відповідності до прецедентної практики ЄСПЛ не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
6.34. Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
6.35. Подібні за змістом правові висновки щодо необхідності врахування судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла викладено також у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 761/31830/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі 569/4373/16-ц, 21 жовтня 2019 року у справі № 757/19753/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 362/3042/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 188/242/18, від 13 листопада 2019 року у справі 369/9908/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 462/1553/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 369/7576/17.
6.36. Право на повагу до житла охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.», заява № 9063/80), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі від 18 лютого 1999 року «Larkos v. Cyprus», заява № 29515/95).
6.37. Судом встановлено та не спростовано позивачем, що ОСОБА_2 вселилася у спірний будинок як член сім'ї понад 30 років тому зі згоди власника, де проживає по даний час; відповідачка несе усі обов'язки щодо утримання житла та сплати комунальних послуг; іншого житла, земельних ділянок та рухомого майна на праві власності чи праві користування вона не має. Таке поводження відповідачки свідчить про її відповідальне ставлення до виконання обов'язків, передбачених чинним законодавством, а також про прагнення підтримувати гідний рівень особистого добробуту та сприяти забезпеченню належних умов проживання. Будинок АДРЕСА_1 має дві житлові кімнати та його загальна площа складає 70,7 кв. м, що свідчить про можливість проживання у ньому кількох осіб різної статі.
6.38. Наявність реєстрації особи за іншою адресою не є достатньою правовою підставою для визнання втрати нею права користування житловим приміщенням. Згідно з усталеною судовою практикою, ключовим фактором є не сам факт реєстрації, а реальне місце проживання особи та її можливість використовувати інше житло для постійного проживання. Таким чином, попри наявність у ОСОБА_2 реєстрації за іншою адресою, доказів на підтвердження придатності житлових умов для її повноцінного проживання там та наявності реальної альтернативи, позивачем суду не надано.
6.39. Таким чином, на думку суду, залишення проживати відповідачку у житловому будинку, який належить на праві власності позивачу, задовольняє критерій відповідності «суспільним інтересам», адже вказаний захід обумовлений не наданням їй особистої вигоди, а становить об'єктивне і справедливе виправдання - законний спосіб забезпечення її житлових прав.
6.40. Суд також враховує ту обставину, що позивач спірне нерухоме майно для власного проживання не використовує, відмовляється від компромісного рішення спільного проживання. Ця пропозиція могла б стати рішенням, яке поєднує існуючі на сьогодні інтереси. Воно є розумним, з урахуванням давності володіння, «емоційної прихильності», що характеризує ставлення відповідачки до будинку.
6.41. На думку суду, виселення відповідачки із займаного житлового будинку, який є місцем її постійного проживання, без надання іншого житлового приміщення становитиме для неї непропорційний тягар, оскільки внаслідок цього вона стане фактично безхатченком, що порушуватиме її право на повагу до житла.
6.42. Згідно із частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
6.43. Позивачем у справі не надано належних доказів на підтвердження наявності відповідних підстав та обставин для виселення відповідачки без надання іншого житла, а тому суд дійшов до висновку щодо необґрунтованості позову та необхідності відмови у його задоволенні.
VІІ. Розподіл судових витрат
7.1. Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд виходить з положень частин першої, третьої статті 133, частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України, відповідно до яких судові витрати складаються з судовому збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові на позивача.
7.2. У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 11-13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 315 ЦПК України, -
1. Позов ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеські області від 18.01.2002 року, адреса: АДРЕСА_3 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та виселення, - залишити без задоволення.
2. Копії рішення надіслати для відома сторонам.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: О.І.Бальжик