Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/766/25
Провадження № 2/499/554/25
Іменем України
"01" серпня 2025 р. селище Іванівка
Суддя Іванівського районного суду Одеської області Тимчук Р.М., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та зміну прізвища дітей,-
Позивачка звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та зміну прізвища дітей.
Зазначена позовна заява відповідно до повторного автоматизованого розподілу судових справ передана в провадження судді Тимчука Р.М. 28 липня 2025 року.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Суддею при дослідженні поданої позовної заяви встановлено, що позивачем при поданні позову не дотримано вимоги ст.. 175,177 ЦПК України.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява має містити відомості: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
З дослідженої позовної заяви вбачається, що стороною позивача у справі не зазначено: повні відомості про адресу проживання позивачки, а саме індекс, район та область; не зазначено всі відомості передбачені п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України щодо відповідача по справі, не зазначено відомості про наявність або відсутність електронного кабінету всіх учасників справи.
Крім того, згідно з п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Стороною позивача не зазначено жодної обґрунтованої обставини та жодного доказу який би підтверджував посилання позивачки щодо батьківства відповідача.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», зокрема, пунктом 4 встановлено, що справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у ч. 3 ст. 128 СК, приймаються до судового розгляду, якщо: дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК).
Серед доданих до позовної заяви письмових доказів відсутні відомості про те, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України. При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою, однак, доказів на підтвердження вказаної обставини, а саме актового запису про народження дитини позивачем суду не надано, клопотання про їх витребування не заявлено. Однак до суду не надано доказів, що підтверджують батьківство відповідача. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Крім того, для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Підставою для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Всупереч, наведеному у позовних матеріалах відсутні докази того, що запис про батька дітей у Книзі реєстрації народжень було вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Сімейного кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2024 року встановлено у розмірі 3 028 гривень.
Згідно з частиною третьою ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
При цьому судовий збір сплачується також за самостійні похідні вимоги.
Наведене узгоджується з правовими висновками наведеними Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року по справі №758/5118/21.
Фактичний аналіз позовних матеріалів свідчить про те, що у переданому на розгляд суду позові об'єднано п'яти вимог немайнового характеру, щодо визнання батьківства відносно п'яти неповнолітніх дітей.
Позивачкою подано до позовної заяви клопотання про звільнення від сплати судового збору з посиланням на ту обставину, що вона не працює офіційно, отримує відповідну соціальну допомогу та має важке матеріальне становище.
Згідно п.г ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов: члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї.
Як вбачається позивачка має статус багатодітної родини, проте до клопотання не долучено відомостей та доказів, щодо її майнового стану, що позбавляє суд можливості розглянути клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Враховуючи вищезазначене суд констатує, що стороною позивача не долучено документу про сплату судового збору у встановленому законом порядку відповідно до заявлених вимог в повному обсязі та/або не зазначено підстави звільнення позивача від сплати судового збору, відповідно до Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Натомість позивачем не виконано вимогу п. 6 ч. 3ст. 175 ЦПК України, а саме у заяві відсутні відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися.
В порушення п.9 ч.3 ст.175 ЦПК України позивачем не додано до позовної заяви попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до п.10 ч.3 ст.175 ЦПК України дана позовна заява не містить підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відповідно до ч. 1, 5ст. 177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Як вбачається з позовної заяви, позивачкою не надано копії позову з додатками для відповідача по справі.
За змістом частин 1, 2 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, які подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Частиною 4 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Отже, Цивільним процесуальним кодексом України, як процесуальним законом, не встановлено порядку засвідчення копій документів, як письмових доказів, а норма частини 4 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України є відсильною та зумовлює необхідність урахування учасниками процесу стандартів оформлення документів, визначених національним стандартом як нормативним документом відповідно до статей 1, 23 Закону України "Про стандартизацію".
Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26 Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації, Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163:2020, затвердженого наказом від 01.07.2020 № 144 Державного підприємства «Український науково-дослідний і начальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» з наданням чинності з 01 вересня 2021 року на заміну ДСТУ 4163-2003.
Пунктом 5.26 зазначеного Національного стандарту визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 01.10.2020 у справі № 910/8794/17.
Однак, всупереч вимогам ст. 95 ЦПК України до позовної заяви долучені копії письмових доказів, частина з яких не засвідчені належним чином, визначеним законом.
У зв'язку із наведеним вище, суд позбавлений можливості вирішити питання про відкриття провадження у даній справі.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п.36).
На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).
Поряд із цим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).
З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).
Таким чином, слід зазначити, що саме звернення особи до суду з заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання заявником умов реалізації права на звернення до цього суду з заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.
Спосіб усунення недоліків позовної заяви полягає в поданні документу про сплату судового збору в повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням ставок судового збору, або усунення недоліків клопотання про звільнення від сплати судового збору та у наданні редакції позовної заяви після усунення вищезазначених недоліків даної заяви.
З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовна заява не може вважатися такою, що відповідає вимогам чинного цивільно-процесуального законодавства, які ставляться до її форми та змісту.
У відповідності до частини 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст.175, 185 ЦПК України, суддя
Постановив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та зміну прізвища дітей та клопотання про звільнення від сплати судового збору - залишити без руху.
Повідомити позивачку про необхідність виправити вищевказані недоліки позовної заяви у десятиденний строк з дня отримання ухвали .
Роз'яснити позивачу та його представнику, що якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк вимоги ухвали суду будуть виконані, позовна заява буде вважатися поданою в день первісного її подання, а інакше заява буде вважатися неподаною і повернута позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяР. М. Тимчук